Рейтинг: 5.0 з 5 (1 голос.)

Міщанин-шляхтич

П’єса
1670 рік
Переклад: Ірина Стешенко
Обкладинка книжки Міщанин-шляхтич
ЗАВАНТАЖИТИ
PDF

Пан Журден, буржуа середнього віку має марнославне бажання стати аристократом. Він замовляє собі новий барвистий аристократичний одяг, демонструючи відсутність смаку, починає брати уроки із шляхетних мистецтв: фехтування, танцю, музики й філософії, роблячи дурня з себе, зі своїх учителів, і з шляхетних мистецтв. Його заохочує розорений аристократ Дорант. Він зневажає Журдена, проте потакає його ілюзіям, намагаючись вициганити в нього гроші для сплати своїх боргів.

Пан Журден буквально схиблений на тому, щоб із міщан вибитися в дворянський стан. Своєю працею він, спадковий торговець, заробив багато грошей і тепер щедро витрачає їх на вчителів і «дворянські» наряди, всіма силами намагаючись освоїти «благородні манери». Вчитель танців і вчитель музики потихеньку потішаються над ним, але оскільки пан Журден добре оплачує їхні послуги, старанно лестять його «тонкому» смаку і «блискучим» здібностям. Пан Журден замовив вчителю музики скласти виставу з серенадою і танцями. Він хоче сподобатися маркізі Доримені, в яку він закоханий і яку запросив пообідати в своєму будинку. Звичайно ж, без посередництва справжнього дворянина Журдену ніколи б не добитися такої честі. Але у нього є помічник, хитрий граф Дорант.

З’являється Журден і насамперед пропонує вчителям оцінити свій екзотичний халат — такий, за словами його кравця, вранці носить вся знать — і нові лівреї своїх лакеїв. Звичайно ж, захопленню вчителів не було меж, адже від оцінки смаку господаря безпосередньо залежав розмір майбутнього гонорару знавців.

Учителі просять Журдена подивитися на те, що вони підготували спеціально для святкування. Халат, втім, став причиною деякої затримки, оскільки Журден довго не міг вирішити, як йому зручніше слухати музику — в ньому чи без нього. Вислухавши ж серенаду, він вважає її пріснуватою і в свою чергу виконує жваву вуличну пісеньку. Здорова душа Журдена вимагає чогось більш життєвого і енергійного. Не подобаються Журдену й інструменти, підібрані для оркестру вчителями — лютня, скрипки, альт і клавесин. Журден — шанувальник звучання «морської труби» (музичний інструмент з дуже різким і сильним звуком).

Представлений вчителем танців і його учнями балет припав Журдену зовсім до душі.

Окрилені успіхом у пана, вчителі вирішили тиснути далі: музикант порадив Журдену обов’язково влаштовувати щотижневі домашні концерти, як це робиться, за його словами, у всіх аристократичних будинках; вчитель танців тут же почав навчати його вишуканості танцю.

Але ці заняття перериває учитель фехтування, який починає сперечатися з ними і запевняти, що без фехтування людина в принципі жити не може. Журден цього вчителя дуже поважає, оскільки сам — людина не з хоробрих і дуже хоче осягнути науку, яка з боягуза зробить молодця.

Вчителі починають битися один з одним, а Журден намагається їх розборонити, але у нього нічого не виходить. На щастя з'являється вчитель філософії. Журден закликає його силою слова втихомирити забіяк. Одначе філософ не витримує нападів конкурентів, які стверджують, що його наука — не головна, і теж вплутується в бійку. Незабаром, втім, він, побитий, повертається до Журдена, обіцяючи «скласти на них сатиру в дусі Ювенала, і ця сатира їх зовсім знищить». Заспокоївшись, філософ пропонує Журдену вчитися логіки, етики, фізики, але все це виявляється надто зарозумілим для Журдена. Тоді вчитель філософії пропонує зайнятися правописом.

Коли перше захоплення від науки зникло, він розкрив вчителю філософії великий секрет: він, Журден, закоханий у великосвітську даму, і йому потрібно написати цій пані записочку. Філософу це було справа нехитра — в прозі, чи у віршах. Однак Журден попросив його обійтися без цих самих прози і віршів. Чи знав поважний буржуа, що і тут його чекало одне із найприголомшливвіших в житті відкриттів — виявляється, коли він кричав служниці: «Ніколь, подай туфлі і нічний ковпак», з вуст його, подумати тільки, виходила чистісінька проза!

Втім, і в області словесності Журден був все ж таки не ликом шитий — як не старався вчитель філософії, йому так і не вдалося поліпшити складений Журденом текст: «Прекрасна маркіза! Ваші прекрасні очі обіцяють мені смерть від любові».

Філософу довелося піти, коли Журдену доповіли про прихід кравця. Той приніс новий костюм, зшитий, природно, за останньою придворною модою. Підмайстри кравця, танцюючи, внесли обнову і, не перериваючи танцю, одягнули в неї Журдена. При цьому дуже постраждав його гаманець: підмайстри не шкодували на схвальні «ваша милість», «ваша світлість» і навіть «світлість», а надзвичайно зворушений Журден — на чайові.

У новому костюмі Журден намірився прогулятися вулицями Парижа, але дружина рішуче виступила проти цього його наміру — і без того над Журденом сміється пів міста. Взагалі, на її думку, йому пора вже було одуматися і залишити свої придуркуваті примхи: до чого Журдену фехтування, якщо він не має наміру нікого вбивати? Навіщо вчитися танців, коли ноги і без того ось — ось відмовлять?

Заперечуючи безглуздим доводам жінки, Журден спробував вразити її зі служницею плодами своєї вченості, але без особливого успіху: Ніколь спокійнісінько вимовляла звук «у», навіть не підозрюючи, що при цьому вона витягає губи і зближує верхню щелепу з нижньої, а рапірою вона запросто завдала Журдену кілька уколів, які він не відбив, оскільки неосвічена служниця колола не за правилами.

У всіх дурницях, яким віддавався її чоловік, пані Журден звинувачувала знатних панів, які з недавніх пір почали водити з ним дружбу. Для придворних франтів Журден був звичайною дійною коровою, він же, в свою чергу, перебував у впевненості, що дружба з ними дає йому значні — як їх там — прерогативи.

Одним із таких великосвітських друзів Журдена був граф Дорант. Ледь увійшовши до вітальні, цей аристократ кинув кілька вишуканих компліментів новому костюму, а потім побіжно згадав про те, що сьогодні вранці він говорив про Журдена в королівській опочивальні. Підготувавши таким зразком ґрунт, граф нагадав, що він повинен своєму другові п’ятнадцять тисяч вісімсот ліврів, так що тому прямий резон позичити йому ще дві тисячі двісті — для рівного рахунку. На знак подяки за цю і подальші позики Дорант взяв на себе роль посередника у сердечних справах між Журденом і предметом його поклоніння — маркізою Доріменою, заради якої і починався обід з поданням.

Пані Журден, щоб не заважала, в цей день була відправлена на обід до своєї сестри. Про задум чоловіка вона нічого не знала, сама ж була стурбована долею своєї дочки: Люсіль начебто відповідала взаємністю на ніжні почуття хлопця на ім’я Клеонт, який в якості зятя дуже підходив пані Журден. На її прохання Ніколь, зацікавлена в одруженні молодої пані, адже і сама вона збиралася заміж за слугу Клеонта, Ков’єля, привела юнака. Пані Журден тут же відправила того до чоловіка просити руки дочки.

Однак першій і, по суті, єдиній вимозі Журдена до претендента руки Люсіль Клеонт не відповідав — він не був дворянином, тоді як батько бажав бачити дочку в гіршому випадку маркізою, а то і герцогинею. Отримавши рішучу відмову, Клеонт зажурився, але Ков’єль вважає, що ще не все втрачено. Вірний слуга задумав пожартувати з Журдена, благо у нього були друзі — актори, і відповідні костюми були під рукою.

Тим часом доповіли про прибуття графа Доранта і маркізи Доримени. Граф привів даму на обід аж ніяк не з бажання зробити приємне господареві дому: він сам давно доглядав за вдовою маркізою, але не мав можливості бачитися з нею ні в неї, ні у себе — це могло б скомпрометувати Доримену. До того ж всі божевільні витрати Журдена на подарунки та різноманітні розваги для неї він спритно приписував собі, щоб в кінці кінців підкорити жіноче серце.

Неабияк потішивши шляхетних гостей химерним незграбним поклоном і такою ж вітальною промовою, Журден запросив їх за розкішний стіл.

Маркіза не без задоволення їла вишукані страви під акомпанемент екзотичних компліментів дивакуватого буржуа, коли всю благодать несподівано було порушено появою розгніваної пані Журден. Тепер вона зрозуміла, навіщо її хотіли спровадити на обід до сестри — щоб чоловік міг спокійно спускати грошики зі сторонніми жінками. Журден із Дорант почали переконувати її, — що обід на честь маркізи дає граф, і він же за все платить, але ці запевнення ніяк не стримали запал ображеної дружини. Після чоловіка пані Журден взялася за гостю, якій мало б бути соромно вносити розлад в чесне сімейство. Збентежена і ображена маркіза встала з — за столу і покинула господарів; слідом за нею пішов і Дорант.

Тільки знатні пани пішли, як було повідомлено про нового відвідувача. Ним виявився переодягнений Ков’єль, який представився другом батька пана Журдена. Покійний батюшка господаря будинку був, за його словами, що не купцем, як усі навколо твердили, а справжнім дворянином. Розрахунок Ков’єля виправдався: після такої заяви він міг розповідати все що завгодно, не побоюючись, що Журден засумнівається в правдивості його слів.

Ков’єль розповідає Журдену, що до Парижа прибув його хороший приятель, син турецького султана, безтямно закоханий в його, Журдена, дочку. Син султана хоче просити руки Люсіль, а щоб тесть був гідний нової рідні, він вирішив посвятити його в мамамуши, по-нашому — паладіни. Журден від усього був у захваті.

Сина турецького султана представляє переодягнений Клеонт. Він висловлювався на страшній тарабарщині, яку Ков’єль із серйозним виглядом нібито перекладав на французьку.

Із головним турком прибули турки, дервіші і муфтій, щоб від душі повеселитися під час церемонії посвячення: вона вийшла дуже колоритною, з турецькими музикою, піснями і танцями, а також з ритуальним побиттям посвяченого палицями.

Доранту, посвяченому в задум Ков’єля, вдалося нарешті умовити Доримену повернутися, спокусивши можливістю насолодитися забавним видовищем, а потім ще й відмінним балетом. Граф і маркіза з найсерйознішим виглядом привітали Журдена з присвоєнням йому високого титулу, тому ж кортіло якнайшвидше вручити свою дочку синові турецького султана. Люсіль спочатку ні за що не бажала йти за блазня — турка, але, впізнавши в ньому переодягненого Клеонта, відразу покірно погоджується виконати волю батька.

Пані Журден, в свою чергу, суворо заявила, що турецькому опудалу не бачити її доньки, як власних вух. Але варто було Ков’єлю шепнути їй пару слів, і матуся змінила гнів на милість.

Журден урочисто з’єднав руки юнака та дівчини, даючи батьківське благословення на їхній шлюб, а потім послали по нотаріуса. Дорант, нібито щоб заспокоїти ревнощі пані Журден, оголошує, що вони з Дорименою теж негайно візьмуть шлюб. Журден щасливий: дочка слухняна, дружина згідна з його «далекоглядним» рішенням, а вчинок Доранта, як думає Журден, — «для відводу очей» його дружини. Ніколь Журден вирішує «подарувати» перекладачеві — Ков’єлю.

В очікуванні представника закону всі присутні славно провели час, насолоджуючись балетом, що його поставив учитель танців.

 

За виданням: Мольєр. Комедії.— К.: Дніпро, 1981.— 501 с.


Коментарі

Всього коментарів: 0