ГДЗ (відповіді) 10 клас Історія України Реєнт

ГДЗ (відповіді) 10 клас Історія України Реєнт
Реєнт О.
Видавництво: Генеза
Рік: 2010

§ 1. УКРАЇНА В СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ТА АВСТРО-УГОРСЬКОЇ ІМПЕРІЙ

6.Спільне: на всіх українських землях народ послідовно боровся за соціальні й національні права. У політичному житті існувала думка про необхідність досягнення незалежності, проте панівною впродовж перших двох десятиліть XX ст., як і раніше, залишалась ідея автономії України.

Спільне в економіці: розвиток капіталістичних відносин, сильні позиції іноземного капіталу, орієнтація промисловості на видобуток та первинну переробку сировини; аграрне перенаселення, сильні позиції поміщицького землеволодіння. На всіх українських землях того часу суперечності соціально-економічного розвитку супроводжувалися активними виступами робітників і селян.

Відмінне: на Наддніпрянщині у цей час завершувався промисловий переворот, зростали темпи індустріального виробництва та розвиток монополій. А на західноукраїнських землях спостерігались невисокі темпи розвитку промисловості і її «консервація» ремісничого характеру.

§ 2. ЕКОНОМІЧНЕ СТАНОВИЩЕ УКРАЇНИ НА ПОЧАТКУ XX ст. (1900-1904 рр.)

6.Причини селянського руху: залишки поміщицького землеволодіння і гніт з боку поміщиків, погіршення соціально-економічного становища, що виявлялось у гострому малоземеллі й голоді.

Вплив на рух чинили представники політичних партій: РУП, РСДРП.

Способи боротьби: знищення поміщицьких посівів, приватних і казенних лісів, підпали та грабунок маєтків.

Найбільші вияви: 1902 р. — повстання в Полтавській і Харківській губерніях (близько 38 тис. чол.) та 1904 р. — повстання в селі Володькова-Дівиця на Чернігівщині (2 тис. чол.).

Наслідки руху: було розгромлено понад 100 маєтків. Сам рух було придушено військами.

Причини робітничого руху: економічна криза 1900-1903 рр., що призвела до безробіття, скорочення заробітної плати, погіршення умов життя та активізація руху соціал-демократів (РСДРП), що поширювали ідеї суспільної справедливості. Найбільші вияви: Першотравневі виступи у Харкові (1900), страйки робітників Києва, Луганська, Катеринослава, Миколаєва. Наймасовіші повстання робітників відбулися на заводі Гретера і Криванека у Києві й на шахтах Горлівки. У 1903 р. відбулося 35 політичних та економічних страйків, 12 політичних демонстрацій, у яких узяли участь 29 тис. робітників. Загальний політичний страйк у липні 1903 р. охопив 200 тис. робітників Російської імперії.

Спільне для обох рухів: неспроможність уряду врегулювати відносини між капіталістами й поміщиками та робітниками й селянами.

7.Терещенки козацько-міщанський рід на Глухівщині. Родоначальник його Артем Терещенко (1794-1873) розбагатів під час Кримської війни на постачанні хліба й корабельного лісу для війська, потім зайнявся цукроварінням та іншими галузями промисловості. Після селянської реформи 1861 р. Артем Терещенко і його сини — Микола, Федір і Семен, скуповуючи поміщицькі маєтки в Україні і Росії, стали на початку XX ст. одними з найбільших землевласників Російської імперії (140 000 десятин землі) і цукрозаводчиків в Україні (у 1911- 1912 рр. Терещенки мали 10 великих цукроварень).

Микола Терещенко (1819-1903) був відомим меценатом й одним із фундаторів Київського й Глухівського музеїв; його мистецькі колекції стали основою майбутніх музеїв українського і російського мистецтва в Києві.

Дочка Миколи, Варвара, була разом з чоловіком Богданом Ханенком фундатором музею західноєвропейського мистецтва у Києві й ініціатором художньої промисловості (майстерні вишивок) на Київщині.

Онук Миколи, Михайло Терещенко (1888-1956) — російський політичний діяч, член IV Державної Думи, у 1915-1917 рр. був головою Воєнно-промислового

Комітету в Києві, згодом — міністром фінансів і закордонних справ Тимчасового Уряду в 1917 р.

Харитоненки — рід українських цукрозаводчиків зі Слобожанщини, землевласників, купців, промисловців, благодійників, меценатів середини XIX — початку XX століть. Іван Герасимович Харитоненко розпочав торгівлю цукром, згодом відкрив цукрові заводи. У кінці життя володів у Харківській та Курській губерніях власними землями до 40 тис. десятин і орендував до 18 тис.; мав 7 цукрових заводів, забезпечував цукром Центр, Південь, Сибір і Далекий Схід Росії, представництва торгового дому розміщувались у Москві, Баку, Томську, Владивостоці та за кордоном (Туреччина, Персія). На цукрових заводах Харитоненків, оснащених найновітнішим обладнанням, застосовувались передові технології цукроваріння. Високоякісна продукція постійно отримувала нагороди на Всеросійських та міжнародних виставках. Крім того, Іван Харитоненко займався благодійністю й підтримував митців.

Кочубеї — давній козацько-старшинський рід, засновником якого був Андрій Кучук-бей, виходець із Криму, що прийняв православ’я. Генеральний суддя Василь Кочубей (онук Андрія) був страчений у 1708 р. за донос на Мазепу Петру І; Нащадки Кочубеїв займали різні посади в державному управлінні. Серед них найбільш відомий Кочубей Віктор Павлович (1768-1834), Міністр внутрішніх справ, голова Державної Ради, перший державний канцлер Російської імперії.

§ 3. ПОЧАТОК ПОЛІТИЧНОГО ЕТАПУ ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ

3.РУП — Революційна українська партія; УНП — Українська народна партія; УСДРП — Українська соціал-демократична робітнича партія; УДІІ — Українська демократична партія; УРП — Українська радикальна партія.

6.Представник інтелігенції, як правило, походив із різночинців, отримував освіту у вищому навчальному закладі, працював у системі освіти або охорони здоров’я, або займався науковою діяльністю. Він цікавився як історичним минулим українського народу, так і сучасним становищем, особливо долею робітників та селян. Така людина відстоювала загальні політичні права й свободи (слова, друку, зібрань тощо), право народу на самовизначення, зокрема на автономію у складі конституційної монархії або навіть на самостійну державу. Представник визвольного руху об’єднувався з однодумцями, обговорював спільні ідеї у гуртках, спілках та інших нелегальних об’єднаннях, а згодом міг приєднатись до певної політичної партії, національно-революційного або національно-ліберального руху.

§ 4. РОСІЙСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1905-1907 рр. В УКРАЇНІ

2.Революційні виступи в армії та на флоті

Дата Подія
1. 14-24 червня 1905 р. Повстання на панцернику «Князь Потьомкін Таврійський»
2. листопад 1905 р. Повстання екіпажів 12 кораблів, що стояли на рейді Севастополя, 6 тис. матросів під проводом лейтенанта П. Шмідта
3. 18 листопада 1905 р. Виступ саперів київського гарнізону на чолі з поручиком Б. Жадановським

6.Діяльність української громади:

а) історичні передумови скликання Державної думи;

б) склад українських депутатів та позиції, які вони займали;

в) які питання обговорювалися? Які рішення було прийнято?

г) яке значення прийняті рішення мали для подальшого розвитку українських земель?

а) Передумови: 17 жовтня 1905 р. під тиском революційних подій цар видав маніфест, у якому проголошувалися всі основні демократичні свободи: недоторканність особи, свобода слова, совісті, друку, зібрань, союзів. У російській державі запроваджувалося народне представництво — Державна дума, до компетенції якої були віднесені законодавчі функції
б) Серед 102 депутатів І Думи від 9 українських губерній налічувалось 24 поміщики, 42 селянина, 26 представників міської інтелігенції, 8 робітників, 1 священик. За партійною приналежністю 38 депутатів були кадетами і співчуваючими цій партії, 28 — трудовиками. Українські політичні партії представляла УРДП, учасники якої (І. Шраг, В. Шемет, П. Чижевський) заснували українську Думську громаду (40 депутатів) 1907 р. були проведені вибори до II Державної Думи. Серед 102 депутатів від українських губерній налічувалося 40 трудовиків, 34 представники правих партій, по 11 кадетів і соціал-демократів (у т. ч. 6 членів Спілки, 3 меншовики, 1 більшовик, 1 представник УСДРП). За соціальним станом українські губернії були представлені 16 поміщиками, 4 священиками, 17 інтелігентами, 59 селянами і 6 робітниками. Як і в І Думі, настрій задавали селянські депутати
в) Ідейним керівником Української думської громади був М. Грушевський, котрий підготував проект конституції Росії, в основі якого лежала ідея національно-територіальної децентралізації Росії та утворення культурних автономій. Передбачалось створити загальнодержавний парламент і територіальні сейми. Але 8 липня 1906 р. цар розпустив Думу 47 депутатів сформували українську парламентську громаду, яка вела боротьбу за прийняття закону про українську мову й підготувала проект закону про автономію України. Кадетські депутати відстоювали передачу частини поміщицьких земель селянам за викуп, а селянські підтримували конфіскацію поміщицьких земель і їх націоналізацію. II Думу також було розпущено царем
г) Діяльність депутатів І й II Державних дум дала змогу об’єднати зусилля української громадськості в боротьбі за політичні, соціально-економічні й культурно-освітні права, донести вимоги українського народу до уряду й російської еліти

§ 5. ПЕРЕДУМОВИ ЕКОНОМІЧНОГО ПІДНЕСЕННЯ ПІСЛЯ РЕВОЛЮЦІЇ 1905-1907 рр.

3.План доповіді «Розвиток кооперативного руху»

1. Передумови розвитку кооперативного руху:

а) соціально-економічні передумови;

б) організаційно-популяризаторська діяльність інтелігенції.

2. Вияви кооперативного руху в Україні:

а) масштаби розвитку руху (1905-1914 рр.);

б) різновиди форм кооперативних об’єднань (споживчі, кредитні, промислові кооперативи тощо).

3. Ідеологи та активні діячі кооперативного руху (М. Левитський, В. Доманицький, Й. Юркевич тощо).

4. Наслідки розвитку кооперативного руху:

а) соціально-економічні;

б) політичні.

4.Трудова міграція — це переміщення працездатних осіб на іншу територію з метою працевлаштування. Трудова міграція може бути як тимчасовою, так і постійною. Протягом 20 років напередодні першої світової війни з українських губерній до Сибіру та Далекого Сходу переселилися близько 2 млн. осіб, які шукали можливість працювати, насамперед, займатись землеробством. Виникли райони, де українці становили близько половини населення (наприклад, Зелений клин на Далекому Сході).

§ 6. ПОЛІТИЧНІ ЗМІНИ В УКРАЇНІ В 1908-1913 рр.

1.Після революції 1905-1907 рр. було заборонено викладання українською мовою в тих школах, де її запровадили під час революції. Не дозволялося навіть тлумачити українською мовою незрозумілі для учнів слова. Цензура заборонила вживання в публікаціях слів «Україна», «український народ». Влада всюди закривала товариства «Просвіта», забороняла продаж українських видань, зокрема Біблії українською мовою, проведення вечорів, концертів, інших масових заходів з використанням української мови, навіть збирання коштів серед населення для спорудження пам’ятника Т. Шевченку в Канові. Учасники національного руху жорстоко переслідувалися. За підтримки влади активізували діяльність позапартійні праві організації, що ґрунтувалися на ідеях великодержавного шовінізму.

Спільне: обидва виступали за створення незалежної Української держави, вважаючи, що спиратись у цій справі слід лише на власні сили нації.

Відмінне: В. Липинський вважав, що політичним ідеалом для України є спадкова монархія на чолі з гетьманом як символом національної ідеї. Також він підтримував діяльність політичних партій (Українська демократично-хліборобська партія).

Д. Донцов вважається творцем інтегрального націоналізму. Він виправдовував будь-які ідеї, спрямовані на зміцнення сили нації, і дуже ревно ставився до зазіхань на особисту свободу. Будучи беззаперечним лідером національного руху, Д. Донцов залишався далеким від повсякденної партійної роботи.

§ 7. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ НА ПОЧАТКУ XX ст.

3.Причинами трудової міграції були безземелля, безробіття, яке утворилось унаслідок надлишку працездатного населення, хронічний голод, високі податки. Напрямки трудової міграції: США, Канада, Бразилія, Аргентина.

5.Національно-визвольний рух на західноукраїнських землях було представлено трьома течіями: народовці, москвофіли й радикали.

Народовці ставили за мету досягти незалежності України, об’єднати західні та східні землі, а найближчим завданням було утвердити автономію у складі Австро-Угорщини. Представники цього напрямку багато зробили для розвитку освіти («Просвіта», 1868), культури (театр, 1864) та науки (Наукове товариство імені Т. Шевченка).

Москвофіли у своїй діяльності орієнтувалися на Росію, ототожнювали себе з росіянами, поширюючи їх вплив у Західній Україні. Вони створили Російську національну партію, яка отримувала дотації від царського уряду.

Радикали у 1899 р. заснували Українську демократичну партію, що прагнула здобуття культурної, економічної та політичної самостійності українського народу. У 1900 р. представники цього руху організували Стрілецько-спортивне товариство «Січ», а 1901 р. — Національно-спортивне товариство «Сокіл-бать- ко», учасники яких у 1918 р. очолили боротьбу за створення ЗУНР (Західноукраїнської Народної Республіки) та її збройних сил.

§ 8. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

2.План доповіді «Стан освіти на початку XX ст.»

1.Вплив соціально-економічного розвитку та політизації національного руху на стан освіти.

2.Розвиток освіти на землях Наддніпрянської України:

а) зростання кількості початкових шкіл;

б) поява народних училищ нового типу;

в) збільшення доступу «нижчих станів» до вищої освіти;

г) розширення мережі спеціальних навчальних закладів (ремісничих, гірничих, комерційних тощо), а також учительських інститутів.

3.Розвиток освіти на західноукраїнських землях:

а) боротьба проти полонізації, мадяризації та румунізації освіти;

б) відкриття україномовних шкіл та гімназій у Галичині й Буковині.

6.Архітектори В. Кричевський, К. Жуков, В. Городецький працювали в новому напрямі — стилі модерн, головною ознакою якого стало застосування нових конструкцій з металу й залізобетону. У цей час в українській архітектурі також розвивався неокласицизм. Архітектори використовували античні форми, водночас роблячи будинки більш функціональними, без надлишкової декоративності. Представниками цього стилю є архітектори П. Альошин, В. Осьмак, О. Бекетов.

ПІДСУМКОВО-УЗАГАЛЬНЮЮЧИЙ УРОК ДО ТЕМИ «УКРАЇНА НА ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ»

1.1) а). 2) б). 3) в).

2.2)

3.3)

4.2)

5.2)

6.1) в). 2) в).

7.2)

8.1)

9.4), 2), 3), 1).

10.1) д). 2) е). 3) а). 4) в). 5) б). 6) г).

11.2), 3), 5)

12.1) В. Винниченко — письменник, автор твору «Малорос-європеєць»;

2) О. Мурашко — художник, автор твору «Паризьке кафе»;

3) Д. Січинський — композитор, автор твору «Роксолана»;

4) Д. Багалій — письменник, автор твору «История города Харькова»;

5) С. Крушельницька — українська оперна співачка;

6) М. Садовський — актор, засновник першого українського стаціонарного театру.

13.1.Поява українських політичних партій, що мали за мету автономію України, а надалі — утворення незалежної держави.

2.Заснування масових національно-спортивних організацій («Січ», «Сокіл», «Пласт» тощо).

3.Розвиток кооперативного руху. У передвоєнний час у Західній Україні діяло близько 500 кредитних, споживчих і збутових кооперативних спілок.

4.Зростання організованості руху трудящих. У 1902 р. почався масовий бойкот жнив, який охопив понад 100 тис. сільськогосподарських робітників. Координували дії страйкарів місцеві комітети.

5.Розширення мережі україномовних навчальних закладів, як народних шкіл, так і гімназій.

14.На західній Україні національно-визвольний рух не був єдиним. Найвпливовіша партія Галичини Українська національно-демократична партія (УНДП) проголосила своєю стратегічною метою національну незалежність, а одним із найближчих завдань — автономію у складі Австро-Угорщини. УНДП робила кроки в напрямку зближення з наддніпрянськими українцями. Мешканці Західної України не сприймали марксизму, який намагалися пропагувати М. Ганкевич та С. Вітик (засновники Соціал-демократичної партії). Також існувала течія москвофілів, які створили Російську національну партію.

На Наддніпрянщині майже всі політичні українські партії виступали за автономію України в складі майбутньої федеративної Росії. Лише НУП виступала за державну незалежність. Набуло популярності вчення про марксизм. Провідною партією була УСДРП. Також виникли партії ліберального напрямку, які наприкінці 1905 р. об’єднались у єдину Українську демократично-радикальну партію (УДРП), яка виступала за надання автономії Україні в складі перетвореної на конституційну монархію Росії. В Україні також поширився вплив російських, єврейських і польських партій (анархісти, есери, більшовики та «Бунд»). Вислів: «...розгортався процес самовизначення утворених політичних осередків» говорить про те, що кожна політична сила, яка об’єднувалася в партію, повинна була визначитись, яку програму розвитку українських земель вона підтримує (незалежність, автономію, орієнтацію на яку країну).

15.З думкою М. Міхновського можна погодитись. Інтелігенти першої хвилі служили Речі Посполитій, другої — Російській імперії. Лише інтелігенція другої половини XIX — початку XX ст. очолила національно-визвольний рух українського народу.

§ 9. «УКРАЇНСЬКЕ ПИТАННЯ» НАПЕРЕДОДНІ ВІЙНИ

1.На українські землі претендували Росія, Австро-Угорщина, Німеччина, Румунія.

5.4 серпня 1914 р. з ініціативи А. Жука у Львові відбулася нарада емігрантів з Наддніпрянської України, в якій узяли участь Д. Донцов, О. Назарук та інші. Наслідком цієї зустрічі було створення Союзу визволення України (СВУ). У її програмі покладались надії на поразку Росії у війні й утворення незалежної України у формі конституційної монархії.

6.У заявах Українського інформаційного комітету відображено орієнтацію на Австро-Угорщину у війні, тому що поразка Російської імперії розглядалася діячами УІК як можливість приєднання українських губерній до Австро-Угорщини, злуки їх з Галичиною та Буковиною й утворення окремої національно-територіальної одиниці.

§ 10. ВОЄННІ ДІЇ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ 1914-1917 рр.

2.Перша світова війна й українські землі

Дата Подія Результати
10 серпня — 13 вересня 1914 Галицька битва Російські війська захопили територію Східної Галичини та Буковини
Січень — травень 1915 р. Наступ німецько-австрійських військ Австро-німецькі війська захопили територію Східної Галичини, Буковини та Західної Волині

5.Трагізм Першої світової війни для українського народу полягав у тому, що поряд із численними людськими та матеріальними втратами, які принесла війна, для українців вона була ще й братовбивчою, тому що народ воював з протилежних сторін. Крім того, кожна війна за своєю суттю є злочином, оскільки призводить до загибелі людей і руйнування цінностей.

§ 11. ПОСИЛЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ТА ПОЛІТИЧНОЇ КРИЗИ В РОСІЙСЬКІЙ ТА АВСТРО-УГОРСЬКІЙ ІМПЕРІЯХ. ЖИТТЯ НА ФРОНТІ І В ТИЛУ

2.Причинами скорочення промислового виробництва були мобілізація близько половини працездатного населення до армії, звідки люди або не повертались, або ставали каліками, спрямування ресурсів на потреби армії, порушення торговельних зв’язків, транспортні проблеми, пов’язані з біженцями та евакуацією підприємств.

§ 12. ЗМІНИ В «УКРАЇНСЬКОМУ ПИТАННІ»

1.П. Мілюков назвав свавілля росіян у Галичині «європейським скандалом», оскільки було закрито навчальні заклади, видавництва, книгарні, а бібліотекам було заборонено видавати україномовні книжки, переслідувались громадські діячі. Крім того, близько 12 тисяч галичан було заслано у глиб Російської імперії.

4.27 серпня 1915 р. українська делегація в складі депутата Думи професора Є. Іванова, письменниці С. Русової та журналіста Ф. Матушевського вручила міністру освіти Росії графу П. Ігнатьєву меморандум про потреби освіти в Україні й поставила вимогу запровадження національної мови в народних школах. Автономія України, надання демократичних свобод, повернення в край політичних в’язнів — такі вимоги містили петиції, надіслані робітниками Києва, Катеринослава, Харкова, Одеси, Полтави, Чернігова на ім’я депутатів Думи.

У травні 1915 р. у Відні утворилась Загальна українська рада (ЗУР, голова організації — К. Левицький), до якої увійшли члени галицької Головної української ради, а також представники Буковини й СВУ. У програмі ЗУР вказувалося, що вона «прагне до розбудови самостійної держави на українських землях під російською займанщиною і створення краю з територіально-національною автономією у підавстрійських Буковині, Галичині та Закарпатті».

ПІДСУМКОВО-УЗАГАЛЬНЮЮЧИЙ УРОК ДО ТЕМИ «УКРАЇНА В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ»

1.2)

2.2)

3.2)

4.1) Німеччина;

3) Росія;

4) Австро-Угорщина.

5.3) Російської і Австро-Угорської імперій.

6.1) В. Дорошенко;

2) Д. Донцов;

4) С. Петлюра;

5) В. Винниченко;

6) К. Левицький;

7.3), 1), 2).

8.«Українське питання», або «українська ідея» — це доля українського народу та українських земель. У роки Першої світової війни Україна опинилася в епіцентрі подій, оскільки займала вигідне географічне положення й мала значний військово-економічний потенціал і людські ресурси. На її землі претендували Німеччина, Австро-Угорщина, Росія та Румунія.

9.Звернувся б до представників Росії, а також держав майбутнього Четверного союзу із запитанням: як ви плануєте вирішити «українське питання»? Представники Росії відповіли б, що мають моральне право захищати слов’янські народи, тому прагнуть повернути до «братньої Росії» територію Східної Галичини, Північної Буковини та Закарпаття. Австро-угорські представники заявили б, що мають цивілізаційну місію об’єднання Сходу та Заходу Європи, тому прагнуть долучити до імперії Волинь та Поділля. Представники Німеччини зауважили б, що хочуть розчленувати Росію і створити «Середню Європу», а на теренах України планують розмістити німецьких колоністів. Жодна з цих держав не планувала утворення української держави.

10.Під час Першої світової війни відбулися зміни в ідеології українських організацій: від більш поміркованих вимог (національно-культурна автономія, самоврядування в межах існуючих держав) вони перейшли до більш радикальних (ідеї утворення незалежної держави).

11.Українські політичні сили займали різні позиції: Головна українська рада підтримувала Австро-Угорщину у війні, Союз визволення України — державну незалежність України, соціал-демократи на чолі з С. Петлюрою спирались на Росію у війні, ТУП займав нейтральну позицію, як і решта на чолі із В. Винниченком. Москвофіли закликали зустрічати російську армію як визволительку. Жорстокі дії російської армії та влади на західноукраїнських землях, а згодом і репресії Австро-Угорщини проти українців показали марність сподівань на допомогу від інших держав. Уроком війни є очевидна необхідність консолідованої позиції і боротьби за самостійну державу без сподівань на допомогу від інших.

12.1) Документ написано під час першої світової війни;

2) пояснюється це тим, що організація стояла на позиціях парламентаризму, перебудови Росії на федеративних засадах та досягнення автономії України й не підтримувала жодну зі сторін у війні;

3) після відкриття фактів репрессій проти українців з боку російської армії та уряду на території Галичини та Буковини у грудні 1916 р. було проголошено 14 пунктів В. Вільсона, де визнавалось рівних прав на самовизначення. ТУП вимагали цього права для українського народу та інших у «спілці рівноцінних націй;

4) головні положення: припинення війни, надання Україні автономного статусу у Федеративній Росії, забезпечення національно-культурних та політичних прав українського народу;

5) поступовці були прибічниками національно-територіальної автономії, тому що домагалися для України автономного статусу, рівноправності серед інших націй у федерації, на яку перетвориться Росія.

6) цей документ є важливим свідченням того, що на той час більшість політичних діячів Наддніпрянщини стояла на позиціях автономії і ще не бачила Україну незалежною державою.

13.Українські політичні партії Галичини сподівалися на перемогу Австро-Угорщини та поразку й розпад Росії, на теренах якої мала б утворитися Українська держава. Вони також вважали, що західноукраїнські землі мають бути виділені як автономна частина. Цю позицію підтримували СВУ, а пізніше Загальна українська рада (ЗУР), яку очолював К. Левицький. Говорилось про те, що вони «прагнуть до розбудови самостійної держави на українських землях під російською займанщиною і створення краю з територіально-національною автономією у підавстрійських Буковині, Галичині та Закарпатті».

14.М. Грушевський правильно визначив тенденції до піднесення національно-визвольного руху українців напередодні і під час Першої світової війни. Поступово від вимог національно-культурної автономії українські політичні сили перейшли до вимог національно-територіальної автономії та навіть утворення незалежної України. Особливостями розвитку визвольного руху в обох імперіях є трансформація від сподівання, що доля українського народу залежить від країн, які вони підтримували у війні, до розуміння власних цілей. Заходи російських та австро-угорських урядів проти українського руху, підтримка урядом у Відні ідеї відновлення Польщі, а також задекларовані 14 пунктів В. Вільсона сформували основні вимоги: право українського народу на самовизначення й утворення власної держави. Таким чином, доля українського народу мала вирішуватись ним самим шляхом національної революції.

§ 13. ЛЮТНЕВА ДЕМОКРАТИЧНА РЕВОЛЮЦІЯ І УКРАЇНА

1.б) робітники;

в) інтелігенція;

г) військові;

д) православне духовенство;

е) студенти.

6.Політичні табори:

а) національно-демократичний: Українська народна партія, Українська партія самостійників-соціалістів (відстоювали ідею негайної самостійності України), Українська партія соціалістів-федералістів (колишні члени УРДП та ТУП, які фактично перебували на позиціях консерватизму), Українська соціал-демократична робітнича партія та Українська партія соціалістів-революціонерів (підтримували ідею автономії України та демократичні перетворення);

б) прибічники Тимчасового уряду: Конституційно-демократична партія (представники входили до Тимчасового уряду);

в) монархічний: Українська демократично-хліборобська партія (підтримували встановлення монархічного уряду в Україні, гетьманат у 1918 р.);

г) соціалістичний (жодна з цих партій не була соціалістичною за сутністю, а лише за назвою).

§ 14. ПРОГОЛОШЕННЯ АВТОНОМІЇ УКРАЇНИ

3.Ознаками автономії є право самостійного здійснення державної влади чи управління, що надається певній частині держави, право самостійно вирішувати деякі питання.

6.Представник інтелігенції був віком від 25 до 35 років і, ймовірно, працював журналістом, юристом або науковцем. Він брав участь у національно-визвольному русі напередодні війни, у діяльності політичних партій. Під час війни підтримував спочатку перемогу Росії, а згодом перейшов на нейтральні позиції з вимогами автономії України та перетворення Росії на демократичну федерацію. Брав активну участь у створенні УЦР, формуванні Генерального секретаріату. Така людина підтримувала національно-демократичні перетворення, запровадження самоврядування в українських землях і згодом прийшла до думки про необхідність незалежності України.

§ 15. II УНІВЕРСАЛ

3.І Універсал проголошував автономію України й те, що державний устрій буде визначений Всеукраїнськими народними зібраннями. II Універсал відкладав питання автономії України до Всеросійських установчих зібрань.

§ 16. НАРОСТАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ БОРОТЬБИ В УКРАЇНІ В ЛИПНІ-ЖОВТНІ 1917 р.

1.Ухвалення «Статуту Генерального секретаріату — прийняття «Тимчасової інструкції для Генерального секретаріату Тимчасового уряду на Україні» — з’їзд народів Росії.

3.Російське керівництво фактично звело нанівець роль Центральної Ради як всеукраїнського представницького органу, а Генерального секретаріату як вищого органу виконавчої влади в Україні. Вплив останнього обмежувався 5 губерніями з 9. З його компетенції вилучалися військові, судові, продовольчі справи, шляхи сполучення, пошта й телеграф, право призначення державних посадових осіб. Тимчасовий уряд міг співпрацювати з місцевими органами влади в Україні, оминаючи Генеральний секретаріат. Усі ініціативи українського виконавчого органу мали затверджуватися в Петрограді, як і кандидати на посади генеральних секретарів, пропоновані Центральною Радою.

§ 17. ПРОГОЛОШЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ РЕСПУБЛІКИ. СПРОБА БІЛЬШОВИКІВ ЗАХОПИТИ ВЛАДУ В УКРАЇНІ

2.III Універсал УЦР проголошував Українську Народну Республіку частиною федеративної Росії. До Установчих Зборів України вся влада в УНР належала Українській Центральній Раді й Генеральному секретаріатові України. III Універсал оголошував широку програму майбутніх перетворень. Скасовувалось право власності на землю поміщицьких та інших нетрудових господарств. Земля визнавалася власністю всього трудового народу і повинна була перейти до нього без викупу. Для робітників встановлювався восьмигодинний робочий день. Центральна Рада зобов’язувалася подбати про негайний початок мирних переговорів. Зазначалось, що в Українській Народній Республіці забезпечуються всі свободи, здобуті всеросійською революцією: слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків, а також недоторканність особи й помешкання, можливість уживання місцевих мов у всіх установах. Вибори до Українських Установчих Зборів призначалися на 27 грудня 1917 р., а їх скликання — на 9 січня 1918 р.

4.План доповіді «Донецько-Криворізька Радянська республіка»

1.Передумови і причини утворення ДКРР:

а) протистояння більшовиків та УЦР;

б) оголошення ідеї утворення республіки. Ставлення СНК до цього питання.

2.Процес організаційного оформлення ДКРР:

а) рішення IV Обласного з’їзду рад робочих депутатів Донкривбасу щодо проголошення ДКРР;

б) території ДКРР;

в) уряд ДКРР та його заходи.

3.II Всеукраїнський з’їзд рад у Катеринославі та доля ДКРР.

§ 18. ВІЙНА РАДЯНСЬКОЇ РОСІЇ ПРОТИ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ. ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УНР

3.Телеграма РНК з ультимативними вимогами до ЦР — проголошення радянської влади в Україні — бій під Крутами — IV універсал — проголошення конституції.

5.Хронологічний ланцюжок головних подій кінця 1917 р. — початку 1918 р.

Подія Дата
1 Раднарком оприлюднив «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української ради» 4 (17) грудня 1917 р.
2 Більшовики організували альтернативний Всеукраїнський з’їзд Рад у Харкові 1-13 (24-26) 1917 р.
3 Наступ більшовиків в Україні Кінець грудня 1917 — початок січня 1918 р.
4 IV універсал ЦР 9 (22 січня) 1918 р.
5 Бій під Крутами 16 (29) січня 1918 р.
6 Брестський договір УНР та держав Четверного союзу 27 січня (9 лютого) 1918 р.

7.Можна вважати, що це був крок у напрямку соборності, оскільки заради укладення миру з УНР держави Четверного союзу давали згоду на передачу їй Холміцини з Підляшшям і на виділення західноукраїнських земель у складі Австро-Угорщини в окремий коронний край.

ПІДСУМКОВО-УЗАГАЛЬНЮЮЧИЙ УРОК ДО ТЕМИ «УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ (БЕРЕЗЕНЬ 1917 — ПОЧАТОК 1918 р.)»

1.1. б)

2.1. б)

3.2)

4.2)

5.2)

6.1), 2)

7.2)

8.3)

9.3)

10.4), 2), 1), 3)

11.4)

12.Доба УЦР продемонструвала сильні й слабкі сторони української революції.. Своєю діяльністю Рада сприяла піднесенню національної самосвідомості й відродженню української державності. Завдяки цьому зростав її авторитет серед людей. Але їй бракувало політичного і державницького досвіду, перешкоджала недооцінка соціального аспекту в практичній діяльності. Неспроможність створити боєздатну армію призвела до окупації УНР більшовиками. Також УЦР збиралася реалізувати земельну реформу, яка не викликала схвалення поміщиків і значної частини заможних селян. Крім того, було незадоволене незаможне селянство. Угода з Четверним союзом відштовхнула від УЦР частину населення. Таким чином, УЦР продемонструвала неспроможність вирішити внутрішні питання й повною мірою задовольнити вимоги окупантів щодо постачання продовольства. Це визначило її долю. Слід зазначити, що ідея державності не посіла гідного місця у свідомості людей.

13.Історик О. Субтельний писав: «За той рік, протягом якого Центральна Рада виступала основним політичним чинником на Україні, вона досягла значних успіхів, але зазнала страшних невдач... Своєю діяльністю вона нарешті поклала край поширеним сумнівам щодо самого факту існування українського народу. Вона перетворила українське питання на одне з ключових питань революційного періоду». З цією оцінкою можна погодитись. Завдяки УЦР український народ реалізував своє право на самовизначення і став суб’єктом міжнародної політики.

14.І-ІІ Універсали УЦР — автономія України. III — проголошено УНР в складі федеративної Росії. IV Універсал — проголошено незалежність УНР. Найбільше значення мав IV Універсал, тому що проголошував суверенну державу українського народу.

§ 19. УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА

4.При гетьманаті мали діяти «Закони про тимчасовий державний устрій України», відповідно до яких уся влада, зокрема й законодавча, зосереджувалася у руках Гетьмана. За формою це була диктаторська влада з атрибутами національної традиції.

10.Так, це правильне твердження. Миру в середині суспільства не було. Порядок і спокій були ілюзією, бо підтримувалися завдяки окупаційній владі. У той час наростав конфлікт між поміщиками й буржуазією та селянством і робочим класом, між проросійськими чиновниками й українськими політичними партіями.

§ 20. ДИРЕКТОРІЯ УНР

3.б) утворення Директорії;

а) відновлення УНР;

в) проведення Трудового конгресу.

5.Декларація містила такі положення: передача землі малоземельним чи безземельним селянам, відновлення 8-годинного робочого дня й діяльності профспілок, право на страйк та колективні угоди. Наступним етапом мало стати утворення владних структур (Директорія оголосила себе тимчасовою владою), скликання Конгресу трудового народу, що буде вищою владою до Установчих зборів, які мають встановити демократичний устрій держави. Директорія прагнула досягти національної злагоди та єдності народу. Цей документ посилив політичне розшарування в керівництві повстанців. УНС відмежувався від політики Директорії. Кожна партія заявила про своє бачення майбутнього устрою держави: більшість есерів були за парламентську державу, центральна течія УПСР — за «трудовий принцип», а УСДРП (незалежники) — за радянську форму держави.

§ 21. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА

1.К. Левицький, Є. Петрушевич, Д. Вітовський.

Є. Петрушевич (1863-1940) — громадсько-політичний діяч, доктор права. Під час Першої світової війни — член Головної Української Ради та Загальної Української Ради. У жовтні 1918 р. проголосив створення на західноукраїнських землях Української держави. У 1919 р. обраний Президентом Західно-Української Національної Ради (фактично — Президентом ЗУНР). Після проголошення Акту Злуки ЗУНР і УНР згідно з рішенням Трудового Конгресу України в Києві став членом Директорії УНР. У червні 1919 р. у зв’язку з критичним становищем Є. Петрушевич призначений Українською Національною Радою Диктатором ЗО УНР-ЗУНР. 15 листопада 1919 р. виїхав до Відня. Згодом очолив дипломатичну боротьбу за самовизначення Галичини на міжнародній арені. До кінця свого життя він перебував в еміграції у Берліні.

5.б) створення Української Національної Ради; а) проголошення ЗУНР; г) злука УНР і ЗУНР; в) «Чортківська офензива».

§ 22. ВСТАНОВЛЕННЯ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ В 1919 р.

1.6 січня 1919 р. Україну було проголошено б) Українською Соціалістичною Радянською Республікою.

3.7 січня 1919 р. було ухвалено постанову про поширення на УСРР розпоряджень уряду РСФРР з питань воєнного будівництва. Навесні 1919 р. українську армію було підпорядковано Реввійськраді Росії. На УСРР поширювалася російська грошова система, заборонялося мати свій бюджет, об’єднувалися залізниці і поштово-телеграфний зв’язок. 1 червня 1919 р. було утворено військово-політичний союз республік, який фактично зосередив усе керівництво у Москві.

4.Політика воєнного комунізму — спроба більшовиків побудувати суспільство без товарно-грошових відносин, забороняючи торгівлю і впроваджуючи повну націоналізацію промисловості, зрівняльний розподіл, продрозкладку на селі й жорстку централізацію в управлінні.

§ 23-24. УКРАЇНА: ПОДІЇ 1919 - ПОЧАТКУ 1920 р.

3.Н. Махно, перебуваючи під впливом ідей анархізму, виступав проти будь-якої влади (ідея «вільних рад» та «безвладної держави», забезпечення життя трудівників на основі безпартійності та безвладдя). Він очолив Революційну повстанську армію (махновці) й у 1918-1921 рр. боровся з усіма силами, що перешкоджали реалізувати його програму на території Катеринославщнни.

5.Більшовики організували Зафронтове бюро ЦК КП(б)У у Кремінці/військовий відділ якого створив 12 повстанських штабів, що координували дії партизанських загонів, які звільняли повіти від денікінців. У подальшому це полегшить відновлення влади більшовиків в Україні.

§ 25. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ: 1920-1921 рр.

2.Варшавська угода між Директорією УНР та Польщею — наступ польських військ та військ УНР — взяття Києва — контрнаступ радянських військ — нота Керзона — наступ радянських військ на Варшаву — контрнаступ поляків — перемир’я — Ризький мир.

4.21 квітня 1920 р. було підписано загальну й торговельно-економічну конвенції між УНР і Польщею, уряд якої визнавав існування УНР у межах, означених за договорами із суміжними країнами. Кордон між Польщею та УНР встановлювався по лінії фактичного контролю території польськими військами. 24 квітня було укладено військову конвенцію. Збройні сили УНР переходили під командування Польщі. Залізниці на території України тимчасово підпорядковувались польському управлінню. Утримання військ покладалося на український уряд, а озброєння петлюрівських дивізій — на польський.

ПІДСУМКОВО-УЗАГАЛЬНЮЮЧИЙ УРОК ДО ТЕМИ «УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВНІСТЬ У 1918-1921 рр.»

1.3)

2.2)

3.3)

4.2)

5.5), 6), 7)

6.1)

7.3)

8.2)

9.1. б); 2. г); 3. д); 4. в); 5. а).

10.3), 2), 1), 5), 4).

11.1 листопада 1918 р. Українська Національна Рада захопила владу у Львові. Згодом проголошено ЗУHP.

12.Закономірні процеси. Більшовиків в Україні підтримали народні маси завдяки популярним гаслам, крім того, їх інтереси представляла Червона армія Росії.

13.Гетьман підтримував поміщицько-буржуазні порядки, ліві українські соціалістичні партії — більшовицькі перетворення. Програма: земельна реформа й утворення середніх і заможних селянських господарств, розподіл великого землеволодіння (власникам — державна компенсація).

14.Грамота П. Скоропадського про федерацію України з Росією 14 листопада 1918 р. Цьому передувала поразка Четверного союзу від Антанти у війні. Документ свідчить про намір гетьмана приєднатися до сил небільшовицької Росії (білогвардійців) та позбавити Українську державу суверенітету. Здійснено більшовиками в 1922 р.

15.В Україні не було суспільної злагоди. Причинами були незавершеність формування єдиної нації та зовнішнє втручання.

16.Соборність — це єдність усіх українських земель. У керівництві не було єдиних поглядів на суспільно-політичні перетворення, а сусідні держави виявляли зацікавленість українськими територіями.

17.Проголошення незалежності УНР (відновлення державності українського народу). Акт Злуки УНР та ЗУНР (з’єднання Західної і Східної України). Утворення держави П. Скоропадського (вдала національно-культурна політика гетьманату).

§ 26-27. КУЛЬТУРНЕ І ДУХОВНЕ ЖИТТЯ В УКРАЇНІ (1917-1921 рр.)

1.а) М. Грушевський, А. Кримський, Д. Багалій, В. Вернадський, М. Петров, С. Смаль-Стоцький;

б) І. Франко, Леся Українка, М. Коцюбинський, В. Стефаник, М. Черемшина, М. Вороний, Олександр Олесь, В. Сосюра, П. Тичина.

в) М. Садовський, Лесь Курбас, М. Заньковецька, М. Бурачек, А. Маневич, Г. Нарбут, Ф. Кричевський, М. Бойчук, М. Жук, О. Архипенко.

2.План доповіді «Національно-культурне будівництво часів УЦР»

1. Вплив лютневої революції на культурне життя.

2. Програма українізації суспільного життя УЦР та її реалізатори.

3. Українізація школи:

а) запровадження української мови викладання;

б) українознавчі предмети;

в) утворення україномовних середніх шкіл та гімназій;

г) підготовка педагогічних кадрів;

д) діяльність «Просвіт».

4. Українізація вищої школи.

5. Утворення національних творчих громадських об’єднань.

ПІДСУМКОВО-УЗАГАЛ ЬНЮЮЧИЙ УРОК ДО ТЕМИ «КУЛЬТУРА І ДУХОВНЕ ЖИТТЯ В УКРАЇНІ В 1917-1921 рр.»

1.1)

2.2)

3.3)

4.3)

5.1)

6.2)

7.а) 4, 5, 10, 11;

б) 1, 6, 7;

в) 3, 8, 9;

г) 2.

8.2)

9.Г. Нарбут — графік, автор перших українських грошових знаків;

Лесь Курбас — театральний режисер, керівник Українського молодого театру;

В. Короленко — письменник, автор повісті «Сліпий музикант»;

A. Кримський — історик, письменник, автор художніх переказів О. Хайяма.

10.2) національно-культурний розвиток за часів Української Держави П. Скоропадського. Для української культури при гетьманаті вдалося зробити найбільше перетворень: академія наук, національний театр, національний музей тощо.

11. Модернізм — течія, що проголошує розрив з попередніми художніми традиціями.

На початку XX ст. в українській архітектурі відбувалося становлення нового напряму — стилю модерн. Це було пов’язано зі спробою подолати велику кількість стилів минулих років. Головною ознакою модерну є застосування нових конструкцій з металу й залізобетону. В образотворчому мистецтві також розвивались нові стилі — символізм, модерн, авангард, але митці додавали їм національного забарвлення. Наприклад, роботи А. Маневича (імпресіонізм), В. Кричевського (український модерн). Отже, український модернізм спирався на народне мистецтво.

12. Паралельні культурні процеси в розвитку освіти, науки, мистецтва. Наприклад, спільні риси в мистецтві — розвиток напрямів (реалізм, імпресіонізм, модерн, кубізм, авангард тощо).

13. В. Кричевський — батько українського модерну, чинив великий вплив на архітектуру, графіку, театральний дизайн. Він поєднував у своїх творах національне мистецтво і світові здобутки, виховав багато митців. М. Грушевський — видатний історик, очолював УЦР, яка започаткувала українізацію суспільного життя. В. Липківський — митрополит Української автокефальної церкви.

14. Зародками для майбутнього були створення національних культурних установ (музеїв, театрів, хорових колективів), об’єднань митців, середніх та вищих навчальних закладів, наукових установ тощо. Поява молодих діячів культури, які в майбутньому зможуть розкрити свій талант (В. Сосюри, П. Тичини, Олександра Олеся, Леся Курбаса тощо). Досягнення автономії Української православної церкви та поява Української автокефальної православної церкви, які й сьогодні діють в Україні.