Лікар Айболить (сторінка 1)

Частина перша. Подорож до країни мавп

1. ЛІКАР ТА ЙОГО ЗВІРІ

Жив-був лікар. Він був добрий. Звали його Айболить. І була в нього лиха сестра, яку звали Варвара.

Понад усе на світі лікар любив тварин. У кімнаті в нього жили зайці. У шафі в нього жила білка. На дивані жив колючий їжак. У скрині жили білі миші.

Але з усіх своїх звірів лікар Айболить найбільш любив качку Кіку, собаку Авву, маленьку свинку Хро-хро, папугу Карудо і сову Бумбу.

Дуже сердилась на лікаря його лиха сестра Варвара за те, що в нього у кімнаті стільки звірів.

— Прожени їх зараз же! — кричала вона.— Вони тільки бруд розводять. Не хочу жити з цими поганими тварючками!

— Ні, Варваре, вони не погані! — казав лікар.— Я дуже радий, що вони живуть у мене.

З усіх кінців до лікаря приходили лікуватися хворі пастухи, хворі рибалки, дроворуби, селяни, і кожному давав він ліки, і кожен одразу видужував.

Якщо який-небудь сільський хлопчисько заб’є собі руку або подряпає ніс, він одразу біжить до лікаря — і, дивись, за десять хвилин він уже здоровий та веселий, наче й не було нічого, грається у квача з папугою Карудо, а сова Бумба частує його цукерками та яблуками.

Одного разу до лікаря прийшов дуже сумний кінь і тихо сказав йому:

— Лама-воной-фіфі-куку!

Лікар одразу зрозумів, що звіриною мовою це значить:

«У мене болять очі. Дайте мені, будь ласка, окуляри».

Лікар давно вже навчився розмовляти по-звіриному. Він сказав коневі:

— Капуки-кануки!

По-звіриному це значить:

«Сідайте, будь ласка».

Кінь сів. Лікар надів йому окуляри, і очі в нього перестали боліти.

— Чака! — сказав кінь, замахав хвостом і побіг на вулицю.

«Чака» по-звіриному значить «спасибі».

Незабаром усім звірам, що мали погані очі, лікар Айболить дав окуляри. Коні почали ходити в окулярах, корови — в окулярах, кішки та собаки — в окулярах. Навіть старі ворони не вилітали з гнізда без окулярів.

З кожним днем до лікаря приходило все більш звірів та птахів. Приходили черепахи, лисиці та кози, прилітали журавлі та орли.

Всіх лікував лікар Айболить, але грошей не брав ні від кого, бо які ж можуть бути гроші у черепах та орлів!

Незабаром у лісі на деревах були розклеєні такі об’яви:

Лікарня відкрита для звірів весь час.
Не треба хворіти!
Лікуйтеся в нас!

Розвішували ці об’яви Ваня й Таня, сусідські діти, яких лікар вилікував колись від скарлатини та кору. Вони дуже любили лікаря і охоче допомагали йому.

2. МАВПА ЧИЧИ

Одного вечора, коли всі звірі спали, до лікаря хтось постукав.

— Хто там? — спитав лікар.

— Це я,— відповів тихий голос.

Лікар відчинив двері, і до кімнати ввійшла мавпа, дуже худа й брудна. Лікар посадив її на диван і спитав:

— Що в тебе болить?

— Шия,— сказала вона і заплакала.

Тут тільки лікар побачив, що в неї на шиї велика мотузка.

— Я втекла від злого шарманщика,— сказала мавпа і знову заплакала.— Шарманщик бив мене, мучив і всюди тягав за собою на мотузці.

Лікар узяв ножиці, перерізав мотузку і помастив мавпі шию такою доброю маззю, що шия відразу перестала боліти. А потім він скупав мавпу в ночвах, дав їй попоїсти і сказав:

— Живи в мене, мавпо. Я не хочу, щоб з тебе знущались.

Мавпа була дуже. рада. Але коли вона сиділа за столом і гризла великі горіхи, що ними її почастував лікар, до кімнати вбіг злий шарманщик.

— Віддай мені мавпу! — закричав він.— Ця мавпа моя!

— Не віддам! — сказав лікар.— Нізащо не віддам! Я не хочу, щоб ти мучив її.

Оскаженілий шарманщик хотів схопити лікаря за горло.

Але лікар Айболить спокійно сказав йому:

— Забирайся геть зараз же! А якщо ти битимешся, я покличу собаку Авву, і вона покусає тебе.

Авва вскочила до кімнати і грізно сказала:

— Рррр...

Звіриною мовою це значить:

«Тікай, бо вкушу!»

Шарманщик злякався і втік не озираючись. Мавпа залишилась у лікаря. Звірі скоро полюбили її і назвали Чичи. Звіриною мовою «чичи» значить «молодчина».

Як тільки Таня й Ваня побачили її, вони в один голос вигукнули:

— Ах, яка вона мила! Яка чудова!

І зразу ж почали гратися з нею, як з своєю найкращою подружкою. Вони гралися і в квача, і в м’яча, а потім усі троє побралися за руки і побігли на берег моря, і там мавпа навчила їх танцювати веселий мавпячий танок, який звіриною мовою зветься «ткелла».

3. ЛІКАР АЙБОЛИТЬ ЗА РОБОТОЮ

Щодня до лікаря приходили звірі лікуватися. Лисиці, кролі, тюлені, кабани, верблюденята — всі приходили до нього здалека. У того болів живіт, у того зуб. Всім їм лікар Айболить давав ліки, і вони одразу видужували.

Одного разу прийшло до лікаря безхвосте козеня, і лікар пришив йому хвіст.

А потім з далекого лісу прийшла, вся в сльозах, ведмедиця. Вона жалібно стогнала й пхикала: з лапи в неї стирчала велика колючка. Лікар витяг колючку, промив рану й помастив її своєю чудодійною маззю.

Біль у ведмедиці в ту ж хвилину пройшов.

— Чака! — закричала ведмедиця і весело побігла додому — в рідне лігво, до своїх ведмедяток.

Потім до лікаря приплентався хворий заєць, якого мало не загризли собаки. А потім прийшов хворий баран, який дуже застудився й кашляв. А потім прийшли двоє курчат і привели індика, який отруївся грибами поганками. Кожному, кожному лікар давав ліки, і всі в ту ж мить видужували, і кожен казав йому «чака».

А потім, коли всі хворі пішли собі, лікар Айболить почув, ніби щось шарудить у нього під дверима.

— Увійдіть! — гукнув лікар.

Тут метелик увійшов та заквилив:

— Я на вічці собі крильце обпалив.
Поможи мені скоріше, Айболить:
Дуже крилечко обпечене болить!

Лікар Айболить пожалів метелика. Він узяв його двома пальцями, поклав на долоню і довго розглядав обгоріле крилечко. А потім усміхнувся й весело сказав метеликові:

— Не журися, друже мій!
На бочок лягай мерщій:
полікую вмить тебе
і пришию голубе,
чудове,
шовкове
крилечко!

І пішов лікар до сусідньої кімнати і приніс звідти цілу купу різноманітних клаптиків — оксамитних, атласних, батистових, шовкових. Клаптики були різноколірні: голубі, зелені, чорні. Лікар довго рився в них, нарешті вибрав один — яскраво-синій з червоними цяточками. І зразу ж викроїв з нього ножицями чудове крилечко і пришив його метеликові.

Тут метелик вмить зрадів,
танцювати полетів
разом з бабкою та
бджілкою під березовою гілкою.

А веселий Айболить
із вікна йому кричить:
— Добре, добре, веселись,
тільки свічки бережись!

Так порався лікар коло своїх хворих аж до пізнього вечора.

Увечері він приліг на диван і солодко заснув, і йому стали снитися білі ведмеді, олені, моржі.

І раптом хтось знову постукав до нього в двері.

4. КРОКОДИЛ

У тому місті, де жив лікар, був цирк, а в цирку жив великий Крокодил. Там його показували людям за гроші.

У Крокодила заболіли зуби, і він прийшов до лікаря лікуватися. Лікар Айболить дав йому чудових ліків, і зуби перестали боліти.

— Як у вас гарно! — сказав Крокодил, озираючись на всі боки та облизуючись.— Скільки тут зайчиків, пташок, мишей! І всі вони такі гладенькі, смачненькі! Дозвольте мені залишитись у вас назавжди. Я не хочу повертатись до господаря цирку. Він погано годує мене, б’є, знущається.

— Залишайся,— сказав лікар.— Будь ласка! Тільки цур: якщо ти з’їси хоч одне зайченя, хоч одного горобчика, я прожену тебе геть.

— Гаразд,— сказав Крокодил і зітхнув.— Обіцяю вам, лікарю, що не їстиму ні зайців, ні птахів.

І став Крокодил жити у лікаря.

Був він тихий. Нікого не займав, лежав собі під ліжком і все думав про своїх братів та сестер, що жили далеко-далеко, в гарячій Африці.

Лікар полюбив Крокодила і часто розмовляв з ним. Але лиха Варвара терпіти не могла Крокодила і вимагала, щоб лікар прогнав його.

— Бачити його не хочу! — кричала вона.— Він такий огидний, зубатий. І все псує, до чого не торкнеться. Вчора він з’їв мою зелену спідницю, яка валялася в мене на вікні.

— І добре зробив,— сказав лікар.— Одежу треба ховати в шафу, а не кидати на вікні.

— Через цього поганого Крокодила,— продовжувала Варвара,— багато хто боїться заходити до нас. Приходять самі бідняки, і ти не береш з них платні, і ми тепер так збідніли, що нам нема за що купити собі хліба.

— Не треба мені грошей,— відповів Айболить.— Мені й без грошей добре. Звірі нагодують і мене й тебе.

5. ДРУЗІ ДОПОМАГАЮТЬ ЛІКАРЕВІ

Варвара сказала правду: лікар залишився без хліба. Три дні він сидів голодний. У нього не було грошей.

Звірі, які жили в лікаря, побачили, що йому нема чого їсти, і почали його годувати. Сова Бумба і свинка Хро-Хро влаштували у дворі город: свинка рилом копала грядки, а Бумба садила картоплю. Корова щодня вранці й увечері стала частувати лікаря своїм молоком. Курка несла йому яєчка.

І всі почали піклуватися про лікаря.

Собака Авва підмітала підлоги. Таня й Ваня разом з мавпою Чичи носили йому воду з криниці.

Лікар був дуже задоволений:

— Ніколи у мене в моєму будиночку не було такої чистоти. Спасибі вам, діти й звірі, за вашу роботу!

Діти весело усміхалися йому, а звірі в один голос відповідали:

— Карабуки, марабуки, бу!

Звіриною мовою це значить:

«Як же нам не служити тобі? Адже ти наш найкращий друг!»

А собака Авва лизнула його в щоку й сказала:

— Абузо, мабузо, бах!

Звіриною мовою це значить:

«Ми ніколи не покинемо тебе й будемо тобі вірними товаришами».

6. ЛАСТІВКА

Якось увечері сова Бумба сказала:

— Хто це там шкребеться за дверима? Начебто миша.

Всі прислухались, але нічого не почули.

— За дверима нікого нема! — сказав лікар.— Це тобі так здалося.

— Ні, не здалося,— заперечила сова.— Я чую, що хтось шкребеться. Це миша або птиця. Вже ж ви можете мені повірити. Ми, сови, чуємо краще, ніж люди.

Бумба не помилилась.

Мавпа відчинила двері і побачила на порозі ластівку.

Ластівка — взимку! Що за дивина! Адже ластівки не переносять морозу і, як тільки надходить зима, відлітають у теплу Африку. Бідна, як їй холодно! Вона сидить на снігу і тремтить.

— Ластівко! — гукнув лікар.— Ввійди до кімнати і обігрійся біля грубки!

Спочатку ластівка боялась увійти. Вона побачила, що в кімнаті лежить Крокодил, і думала, що він її з’їсть. Але мавпа Чичи сказала їй, що цей Крокодил дуже добрий. Тоді ластівка влетіла до кімнати, сіла на спинку стільця, оглянулася навколо і спитала:

— Чируто кісафа мак?

Звіриною мовою це значить:

«Скажіть, будь ласка, чи не тут живе славнозвісний лікар Айболить?»

— Айболить — це я,— сказав лікар.

— У мене до вас велике прохання,— сказала ластівка.— Ви повинні якнайшвидше поїхати до Африки. Я навмисно прилетіла з Африки, щоб покликати вас туди. Там, в Африці, живуть мавпи, і тепер ці мавпи хворі.

— Що в них болить? — спитав лікар.

— У них болить живіт,— сказала ластівка.— Вони лежать на землі і плачуть. Є тільки одна людина, яка може їх порятувати,— це ви. Беріть з собою ліки, і їдьмо до Африки! Якщо ви не поїдете до Африки, то всі мавпи помруть.

— Ах,— сказав лікар,— я з радістю поїхав би до Африки! Я люблю мавп, і мені шкода, що вони хворі. Але я не маю корабля. Адже для того, щоб поїхати до Африки, треба мати корабель.

— Бідні мавпи! — сказав Крокодил.— Якщо лікар не поїде до Африки, всі вони повинні вмерти. Тільки він один може вилікувати їх.

І Крокодил заплакав такими великими сльозами, що по підлозі потекли два ручаї.

Раптом лікар Айболить скрикнув:

— Все ж таки я до Африки поїду! Все ж таки я вилікую хворих мавп! Я згадав, що в мого знайомого моряка Робінзона, якого я колись врятував від злої лихоманки, є чудовий корабель.

Він узяв капелюх і пішов до моряка Робінзона.

— Добридень, моряк Робінзон! — сказав він.— Будь ласка, дай мені твій корабель. Я хочу поїхати до Африки. Там, неподалік від пустелі Сахари, є чудесна Країна Мавп.

— Гаразд,— сказав моряк Робінзон.— Я дам тобі корабель з охотою. Адже ти врятував мені життя, і я радий зробити тобі послугу. Тільки гляди привези мій корабель назад, бо іншого корабля в мене нема.

— Обов’язково привезу,— сказав лікар.— Не турбуйся. Мені б тільки до Африки з’їздити.

— Бери, бери! — повторив Робінзон.— Тільки гляди не розбий його об підводне каміння!

— Не бійся, не розіб’ю,— сказав лікар, подякував моряку Робінзону і побіг додому.

— Звірі, збирайтеся! — гукнув він.— Завтра ми їдемо до Африки!

Звірі дуже зраділи, почали стрибати по кімнаті, плескати в долоні. Найбільш за всіх зраділа мавпа Чичи:

— Їду, їду в Африку,
в Африку мою!
Знов я буду в Африці,
в рідному краю!

— Я не всіх звірів візьму в Африку,— сказав лікар Айболить.— Їжаки, кажани та кролі повинні залишитись тут, у моєму домі. Разом з ними зостанеться й кінь. А візьму я з собою Крокодила, мавпу Чичи й папугу Карудо, бо вони родом з Африки: там живуть їхні родичі, брати та сестри. Крім того, я візьму з собою Авву, Кіку, Бумбу і свинку Хро-Хро.

— А нас?! — закричали Таня й Баня.— Невже ми залишимося тут без тебе?

— Так! — сказав лікар і міцно потиснув їм руки.— До побачення, дорогі друзі! Ви залишитесь тут і глядітимете мій город і садок. Ми незабаром повернемось! І я привезу вам з Африки чудовий подарунок.

Таня й Ваня похнюпили голови. Але подумали трохи й сказали:

— Нічого не поробиш: ми ще маленькі. Щасливої дороги! До побачення! А коли ми підростем, ми неодмінно поїдемо з тобою мандрувати.

— Аякже! — сказав Айболить.— Вам треба тільки трошечки підрости.

7. ДО АФРИКИ!

Звірі нашвидкуруч поскладали речі і вирушили в путь. Вдома залишилися тільки зайці, та кролі, та їжаки, та кажани.

На березі моря звірі побачили чудовий корабель. Тут же на пагорку стояв моряк Робінзон. Ваня й Таня разом із свинкою Хро-Хро та мавпою Чичи допомогли лікареві внести чемодани з ліками.

Всі звірі зійшли на корабель і хотіли вже вирушати в путь, коли раптом лікар голосно закричав:

— Заждіть, заждіть, будь ласка!

— Що сталось? — спитав Крокодил.

— Заждіть! Заждіть! — кричав лікар.— Адже я не знаю, де Африка! Треба піти й спитати.

Крокодил засміявся:

— Не ходи! Заспокойся! Ластівка покаже тобі, куди пливти. Вона часто бувала в Африці. Ластівки літають в Африку щороку на зиму.

— Звичайно! — сказала ластівка.— Я з радістю покажу тобі дорогу туди.

І вона полетіла поперед корабля, показуючи лікареві дорогу.

Вона летіла до Африки, а лікар Айболить спрямовував корабель услід за нею. Куди ластівка, туди й корабель. Уночі ставало темно, і ластівки не було видно. Тоді вона засвічувала ліхтарик, брала його у дзьоб і летіла з ліхтариком, так що лікар і вночі міг бачити, куди йому вести своє судно.

Їхали вони, їхали, раптом бачать — летить їм назустріч журавель.

— Скажіть, будь ласка, чи не на вашому кораблі славнозвісний лікар Айболить?

— Так,— відповів Крокодил.— Славнозвісний лікар Айболить знаходиться на нашому кораблі.

— Попросіть лікаря, щоб він плив якнайшвидше,— сказав журавель,— бо мавпам стає все гірше й гірше. Вони ніяк не діждуться його.

— Не турбуйтесь! — сказав Крокодил.— Ми мчимось на всіх парусах. Мавпам не доведеться довго ждати.

Почувши це, журавель зрадів і полетів назад, щоб сказати мавпам, що лікар Айболить уже близько.

Корабель хутко біг по хвилях. Крокодил сидів на палубі і раптом побачив, що назустріч кораблеві пливуть дельфіни.

— Скажіть, будь ласка,— спитали дельфіни,— чи не пливе на цьому кораблі славнозвісний лікар Айболить?

— Так,— відповів Крокодил.— Славнозвісний лікар Айболить пливе на цьому кораблі.

— Будь ласка, попросіть лікаря пливти швидше, бо мавпам стає все гірше й гірше.

— Не турбуйтесь! — відповів Крокодил.— Ми мчимось на всіх парусах. Мавпам не доведеться довго ждати.

Вранці лікар сказав Крокодилові:

— Що це там попереду? Якась велика земля. Я гадаю, це Африка.

— Так, це Африка! — вигукнув Крокодил.— Африка! Африка! Скоро ми будемо в Африці! Я бачу страусів! Я бачу носорогів! Я бачу верблюдів! Я бачу слонів!

Бачу, бачу Африку,
Африку мою!
Знов я буду в Африці,
в рідному краю!

8. БУРЯ

Але тут знялася буря. Дощ! Вітер! Блискавка! Грім! Хвилі зробились такі великі, що на них страшно було дивитись.

І раптом — трах-тар-ра-рах! Почувся жахливий тріск, і корабель похилився набік.

— Що таке? Що таке? — спитав лікар.

— А-ва-рі-я! А-ва-рі-я! — закричала папуга.— Наш корабель налетів на скелю і розбився! Ми потопаємо. Рятуйся хто може!

— Але я не вмію плавати! — закричала Чичи.

— Я теж не вмію!— закричала Хро-Хро.

І вони гірко заплакали. На щастя, Крокодил посадив їх на свою могутню, широку спину і поплив по хвилях просто до берега.

Ура! Всі врятовані! Всі щасливо добралися до Африки. Але їхній корабель загинув. Величезна хвиля налетіла на нього і розбила його на трісочки.

Як вони повернуться додому? Адже іншого корабля в них нема. І що вони скажуть моряку Робінзону?

Вже сутеніло. Лікар та його звірі дуже хотіли спати. Вони промокли до кісток і стомилися. Але лікар і не думав про відпочинок:

— Швидше, швидше вперед!

Треба поспішати! Треба врятувати мавп! Бідні мавпи хворі, і вони ніяк не діждуться, щоб я вилікував їх!

9. ЛІКАР У БІДІ

Тут до лікаря підлетіла Бумба і сказала зляканим голосом:

— Тихше, тихше! Хтось іде! Я чую чиїсь кроки!

Всі спинилися і прислухалися.

З лісу вийшов якийсь патлатий дід з довгою сивою бородою і закричав:

— Що ви тут робите? І хто ви такі? І навіщо ви сюди прийшли?

— Я лікар Айболить,— сказав лікар.— Я приїхав до Африки, щоб вилікувати хворих мавп...

— Ха-ха-ха! — зареготав патлатий дід.— Вилікувати хворих мавп! А чи знаєте ви, куди ви потрапили?

— Куди? — спитав лікар.

— До розбійника Бармалея!

— До Бармалея! — скрикнув лікар.— Бармалей — найлютіша людина в цілому світі! Та ми краще помремо, а не здамося розбійникові! Біжімо швидше туди— до наших хворих мавп... Вони плачуть, вони ждуть, і ми повинні вилікувати їх.

— Ні! — сказав патлатий дід і зареготав ще дужче.— Ви нікуди звідси не підете! Бармалей вбиває кожного, хто потрапить до нього в полон.

— Тікаймо! — кричав лікар.— Тікаймо! Ми можемо врятуватись! Ми врятуємось!

Але тут перед ними з’явився сам Бармалей і, розмахуючи шаблею, загукав:

— Гей ви, мої вірні слуги! Візьміть цього дурного лікаря з усіма його дурними звірами і посадіть у в’язницю, за грати! Завтра я розправлюся з ними!

Підбігли Бармалейові слуги, схопили лікаря, схопили Крокодила, схопили всіх звірів і повели їх до в’язниці. Лікар хоробро відбивався од них. Звірі кусалися, дряпалися, видиралися з рук, але ворогів було багато, вороги були дужі. Вони втягли своїх полонених у в’язницю, і патлатий дід замкнув їх там на ключ.

А ключ віддали Бармалею. Бармалей забрав його і заховав у себе під подушкою.

— Бідні ми, бідні! — сказала Чичи.— 3 цієї в’язниці нам не вийти ніколи. Стіни тут міцні, двері залізні. Більш не побачимо ми ні сонця, ні квітів, ані дерев. Бідні ми, бідні!

Свинка зарохкала, собака завила. А Крокодил заплакав такими великими сльозами, що на підлозі зробилася величезна калюжа.

10. ПОДВИГ ПАПУГИ КАРУДО

Але лікар сказав звірам:

— Друзі мої! Нам не можна втрачати мужність! Ми повинні вирватись з цієї клятої в’язниці — адже на нас чекають хворі мавпи! Покиньте плакати! Давайте поміркуємо, як нам врятуватися.

— Ні, любий лікарю! — сказав Крокодил і заплакав ще дужче.— Врятуватися нам не можна. Ми загинули! Двері нашої в’язниці зроблені з міцного заліза. Хіба ми можемо зламати ці двері? Завтра вранці, вдосвіта, до нас прийде Бармалей і вб’є нас усіх до одного!

Качка Кіка запхикала. Чичи глибоко зітхнула. Але лікар схопився і вигукнув з веселою усмішкою:

— Все ж таки ми врятуємося з в’язниці!

І він покликав до себе папугу Карудо і щось шепнув їй. Шепнув так тихо, що ніхто, крім папуги, не почув. Папуга кивнула головою, засміялася й сказала:

— Добре!

А потім підбігла до грат, протиснулась між залізними прутами, вилетіла на вулицю й полетіла до Бармалея.

Бармалей міцно спав у себе на ліжку, а під подушкою в нього був захований величезний ключ — той самий, що ним він замкнув залізні двері в’язниці. Тихо-тихо підкралась папуга до Бармалея і витягла з-під подушки ключ. Якби розбійник прокинувся, він неодмінно вбив би безстрашну птицю. Але розбійник спав міцним сном, а папуга схопила ключ і полетіла щодуху назад до в’язниці. Ой, який важкий цей ключ! Карудо мало не впустила його по дорозі. Але все ж таки долетіла до в’язниці — і просто у вікно, до лікаря! От зрадів Айболить, коли побачив, що папуга принесла йому ключ од в’язниці!

— Ура! Ми врятовані! — гукнув він.— Тікаймо швидше, поки Бармалей не прокинувся!

Лікар схопив ключ, відімкнув двері і вибіг на вулицю.

А за ним — усі його звірі. На волю! На волю! Ура!

— Спасибі тобі, хоробра Карудо! — сказав лікар.— Ти врятувала нас від смерті. Якби не ти, ми загинули б. А разом з нами загинули б і нещасні хворі мавпи.

— Ні! — сказала Карудо.— Це ти навчив мене, що треба зробити, щоб вибратися з цієї в’язниці!

— Швидше, швидше до хворих мавп! — сказав лікар і поспішно побіг в лісові хащі.

А за ним — усі його звірі.

11. ПО МАВПЯЧОМУ МОСТУ

Коли Бармалей дізнався, що лікар Айболить утік з в’язниці, він страшенно розгнівався, заклацав зубами, затупав ногами.

— Гей ви, мої вірні слуги! — закричав він.— Біжіть у погоню за лікарем! Впіймайте його і приведіть сюди!

Слуги побігли в лісові хащі і почали шукати лікаря. А в цей час лікар Айболить з усіма своїми звірами пробирався по Африці до Країни Мавп. Він ішов дуже швидко. Свинка Хро-Хро, що мала короткі ноги, не могла встигати за ним. Лікар узяв її на руки й поніс. Свинка була важка, і лікар страшенно стомився.

— Як мені хотілося б відпочити! — сказав він.— О, хоч би швидше дійти до Країни Мавп!

Чичи залізла на високе дерево і голосно закричала:

— Я бачу Країну Мавп! Країна Мавп близько! Скоро, скоро ми будемо в Країні Мавп!

Лікар засміявся від радості і поспішив уперед.

Хворі мавпи здалека побачили лікаря і весело заплескали в долоні.

— Ура! До нас приїхав лікар Айболить! Лікар Айболить вилікує нас, і завтра ж ми будемо здорові!

Але тут з лісової хащі вибігли Бармалейові слуги і помчались у погоню за лікарем.

— Держи його! Держи! Держи! — гукали вони.

Лікар біг щодуху. І враз перед ним — річка. Далі бігти неможливо. Річка широка, її не можна перепливти. Зараз Бармалейові слуги впіймають його! Ах, якби через цю річку був міст, лікар побіг би по мосту і відразу опинився б у Країні Мавп!

— Бідні ми, бідні! — сказала свинка Хро-Хро.— Як же ми перейдемо на той бік? За хвилину ці лиходії впіймають нас і знову посадять до в’язниці!

Тут одна з мавп закричала:

— Міст! Міст! Робіть міст! Швидше! Не гайте ні хвилини! Робіть міст! Міст!

Лікар поглянув навколо. У мавп нема ні заліза, ні каміння. З чого ж вони зроблять міст?

Та мавпи збудували міст не з заліза, не з каміння, а з живих мавп. На березі річки росло дерево. За це дерево вхопилася одна мавпа, а друга схопила ту мавпу за хвіст. Так усі мавпи простяглись, як довгий ланцюг, між двома високими берегами річки.

— Ось тобі й міст, біжи! — загукали вони лікареві.

Лікар схопив сову Бумбу і побіг по мавпах, по їх головах, по їх спинах. За лікарем — всі його звірі.

— Швидше! — гукали мавпи.— Швидше! Швидше!

Важко було йти по живому мавпячому мосту. Звірі боялися, що от-от вони посковзнуться і впадуть у воду. Та ні, міст був міцний, мавпи добре трималися одна за одну — і лікар легко добіг до того берега з усіма звірами.

— Швидше, швидше вперед! — гукав лікар.— Не можна баритись ні хвилини. Адже нас здоганяють вороги. Бачите: вони також біжать по мавпячому мосту... Зараз вони будуть тут! Швидше!.. Швидше!..

Та що таке? Що сталось? Дивіться: на самій середині моста одна мавпа розтулила пальці, міст провалився, розсипався, і Бармалейові слуги з великої височини полетіли шкереберть просто в річку.

— Ура! — закричали мавпи.— Ура! Лікар Айболить врятований! Тепер йому нікого боятися! Ура! Вороги не впіймали його! Тепер він вилікує наших хворих! Вони тут, вони близько, вони плачуть!

12. ДУРНІ ЗВІРІ

Лікар Айболить поспішив до хворих мавп.

Вони лежали на землі і стогнали. Вони були дуже хворі.

Лікар почав лікувати мавп. Треба було дати кожній мавпі ліки: одній — краплі, другій — пілюлі. Треба було кожній мавпі покласти на голову холодний компрес, а на спину й груди — гірчичники. Хворих мавп було багато, а лікар один. Одному з такою роботою не впоратись.

Кіка, Крокодил, Карудо й Чичи з усіх сил допомагали йому, але вони скоро стомилися, і лікареві знадобилися інші помічники.

Він пішов у пустелю — туди, де жив лев.

— Будьте ласкаві,— сказав він левові,— допоможіть мені, прошу вас, лікувати мавп.

Лев був бундючний. Він грізно подивився на лікаря:

— Та чи ти знаєш, хто я такий? Я — лев, я — звіриний цар! І ти насмілюєшся просити мене, щоб я лікував якихось там поганих мавпих!

Тоді лікар пішов до носорогів,

— Носороги, носороги! — сказав він.— Допоможіть мені лікувати мавп! їх багато, а я один. Мені самому з моєю роботою не впоратись.

Носороги тільки засміялися у відповідь:

— Ач, чого схотів — щоб ми тобі помагали! Скажи спасибі, що ми тебе не закололи своїми рогами!

Дуже розгнівався лікар на лютих носорогів і побіг до сусіднього лісу — туди, де жили смугасті тигри.

— Тигри, тигри! Поможіть мені лікувати мавп!

— Ppp! — відповіли смугасті тигри.— Забирайся, поки цілий!

Лікар пішов від них зовсім засмучений.

Та незабаром лихі звірі були жорстоко покарані.

Коли лев повернувся додому, левиця сказала йому:

— Наш маленький син занедужав — цілий день плаче і стогне. От якби до Африки приїхав славнозвісний лікар Айболить! Він чудово лікує. Недаром усі люблять його. Він вилікував би нашого сина.

— Лікар Айболить тут,— сказав лев.— Он за тими пальмами, в Мавпячій Країні. Я допіру з ним розмовляв.

— Яке щастя! — скрикнула левиця.— Біжи та поклич його до нашого сина!

— Ні,— сказав лев,— я до нього не піду. Він не схоче лікувати нашого сина, бо я образив його.

— Ти образив славнозвісного лікаря?! Що ж ми тепер маємо робити? Та хіба ж ти не знаєш, що лікар Айболить — найкращий, найвченіший лікар? Він єдиний з усіх людей вміє розмовляти по-звіриному. Він лікує тигрів, крокодилів, зайців, мавп і жаб. Так-так, він лікує навіть жаб, бо він дуже добрий. І таку людину ти образив! І образив саме тоді, коли в тебе самого захворів син! Що ж ти тепер робитимеш?

Лев сторопів. Він не знав, що сказати.

— Іди до цього лікаря,— кричала левиця,— і скажи йому, що ти просиш пробачення! Допомагай йому, чим тільки можеш. Роби все, що він скаже, і благай його, щоб він вилікував нашого бідного сина!

Що поробиш, пішов лев до лікаря.

— Добридень,— сказав він.— Я прийшов допомагати вам... Я згоден давати мавпам ліки і прикладати їм всілякі компреси.

І лев почав допомагати лікареві. Три дні й три ночі ходив він коло хворих мавп, а потім підійшов до лікаря і несміливо сказав:

— У мене занедужав синок, якого я дуже люблю...

Прошу вас, будьте ласкаві, вилікуйте нещасне левенятко!

— Добре! — сказав лікар Айболить.— Охоче! Я сьогодні ж вилікую вашого сина.

І він пішов у печеру і дав його синові таких ліків, що той за годину був здоровий. Лев зрадів, і йому стало соромно, що він образив доброго лікаря.

А потім захворіли діти у носорогів і тигрів. Айболить одразу вилікував їх. Тоді носороги й тигри сказали:

— Нам дуже ніяково, що ми образили вас!

— Нічого, нічого,— сказав лікар.— Іншим разом будьте розумнішими. А зараз ідіть сюди і допоможіть мені лікувати мавп.

13. ПОДАРУНОК

Звірі так добре допомагали лікареві, що хворі мавпи швидко видужали.

— Спасибі лікареві,— сказали вони.— Він вилікував нас від жахливої хвороби, і ми за це повинні подарувати йому щось дуже хороше. Подаруємо йому такого звіра, якого люди ніколи не бачили. Якого нема ні в цирку, ані в зоологічному саду.

— Подаруймо йому верблюда! — закричала одна мавпа.

— Ні,— сказала Чичи,— верблюда йому не треба. Верблюдів він бачив. Всі люди бачили верблюдів. І в зоологічних садах, і на вулицях.

— Ну, так страуса! — закричала друга мавпа.— Ми подаруємо йому страуса, страуса!

— Ні,— сказала Чичи,— страусів він також бачив.

— А чи бачив він тягништовхаїв? — спитала третя мавпа.

— Ні, тягништовхаїв він ніколи не бачив,— відповіла Чичи.— Ще не було такої людини, яка бачила б тягништовхаїв.

— Добре,— сказали мавпи.— Тепер ми знаємо, що подарувати лікареві: ми подаруємо йому тягништовхая.

14. ТЯГНИШТОВХАЙ

Люди ніколи не бачили тягништовхая, бо тягништовхаї бояться людей: помітять людину — і в кущі!

Інших звірів ви можете впіймати, коли вони заснуть і закриють очі. Ви підійдете до них ззаду і схопите їх за хвіст. Але до тягништовхая ви не можете підійти ззаду бо ззаду у тягништовхая така ж голова, як і спереду.

Так, у нього дві голови: одна спереду, друга ззаду.

Коли йому хочеться спати, то спочатку спить одна голова, а потім друга. Зразу ж увесь він не спить ніколи. Одна голова спить, друга дивиться на всі боки, щоб не підкрався мисливець. Ось чому жодному мисливцеві не щастило впіймати тягништовхая, ось чому в жодному цирку, в жодному зоологічному саду цього звіра нема.

Мавпи вирішили впіймати одного тягништовхая для лікаря. Вони побігли в ліс, у найбільшу гущавину, і там знайшли місце, де притаївся тягништовхай.

Він побачив їх і кинувся тікати, але вони оточили його з усіх боків, схопили за роги і сказали:

— Любий Тягништовхаю! Чи не бажаєш ти поїхати разом з лікарем Айболитем далеко-далеко і жити в його домі з усіма звірами? Там тобі буде добре: і ситно, і весело.

Тягништовхай похитав обома головами і відповів обома ротами:

— Ні!

— Лікар добрий,— сказали мавпи.— Він годуватиме тебе медовими пряниками, і якщо ти захворієш, вилікує тебе від будь-якої хвороби.

— Все одно! — сказав Тягништовхай.— Я бажаю залишитись тут.

Три дні умовляли його мавпи, і нарешті Тягништовхай сказав:

— Покажіть мені цього хваленого лікаря. Я хочу подивитись на нього.

Мавпи повели Тягништовхая до того будиночка, де жив Айболить. Підійшовши до дверей, вони постукали.

— Увійдіть,— сказала Кіка.

Чичи з гордістю ввела до кімнати двоголового звіра.

— Що це таке? — спитав здивований лікар.

Ніколи він не бачив такої дивини.

— Це Тягништовхай,— відповіла Чичи.— Він хоче познайомитися з тобою. Тягништовхай — найрідкісніший звір наших африканських лісів. Візьми його з собою на корабель, і нехай він живе в твоєму домі.

— Та чи схоче він поїхати до мене?

— До тебе я охоче поїду,— несподівано сказав Тягништовхай.— Я зразу побачив, що ти добрий: в тебе такі добрі очі. Звірі так люблять тебе, і я знаю, що ти любиш звірів. Тільки пообіцяй мені, що коли мені буде в тебе нудно, ти відпустиш мене додому.

— Звичайно, відпущу,— сказав лікар.— Але тобі буде так добре, що навряд чи ти схочеш покинути нас.

— Вірно, вірно! Це правда! — закричала Чичи.— Він такий веселий, такий сміливий, наш лікар! В його домі нам живеться так привільно! А по сусідству, за два кроки від нього, живуть Таня й Ваня — вони, ось побачиш, дуже полюблять тебе і стануть найближчими твоїми друзями.

— Якщо так, я згоден, я їду! — весело сказав Тягништовхай і довго кивав лікареві то одною, то другою головою.

← Назад | На початок | Вперед →