Лікар Айболить (сторінка 2)

15. МАВПИ ПРОЩАЮТЬСЯ З ЛІКАРЕМ

Тут до лікаря прийшли мавпи і запросили його обідатй. Чудовий обід вони влаштували йому на прощання: яблука, горіхи, мед, банани, фініки, абрикоси, апельсини, ананаси, ізюм!

— Хай живе лікар Айболить! — вигукували вони.— Він найдобріша людина на землі!

Потім мавпи побігли до лісу і прикотили звідти величезний, важкий камінь.

— Цей камінь,— сказали вони,— стоятиме на тому місці, де лікар Айболить лікував хворих. Це буде пам’ятник доброму лікареві.

Лікар зняв капелюх, уклонився мавпам і сказав:

— До побачення, дорогі друзі! Дякую вам за вашу любов. Скоро я приїду до вас знову. А до того часу я залишу у вас Крокодила, папугу Карудо і мавпу Чичи. Вони народилися в Африці— хай в Африці й залишаються. Тут живуть їхні брати й сестри. До побачення!

— Ні, ні! — закричали в один голос і Крокодил, і Карудо, і мавпа Чичи.— Ми любимо своїх братів і сестер, але ми не хочемо розлучатися з тобою!

— Мені й самому буде сумно без вас! — сказав лікар.— Але ж ви не назавжди залишитесь тут! За три-чотири місяці я приїду знов і повезу вас назад. І ми будемо знову жити й працювати всі разом.

— Якщо так, ми залишимось,— відповіли звірі.— Тільки гляди повертайся швидше.

Лікар дружньо попрощався з усіма і бадьорою ходою покрокував по дорозі. Мавпи пішли проводжати його.

Кожна мавпа хотіла обов’язково потиснути лікареві руку. І через те, що мавп було багато, вони потискували йому руку аж до самого вечора. У лікаря навіть рука замліла.

А ввечері трапилось нещастя.

Тільки лікар перейшов через річку, він знов опинився в країні лютого розбійника Бармалея.

— Тсс! — прошепотіла Бумба.— Говоріть, будь ласка, тихше! А то як би нас знову не захопили в полон!

16. НОВІ БІДИ ТА РАДОЩІ

Не встигла вона вимовити ці слова, як з темного лісу вибігли Бармалейові слуги і накинулись на доброго лікаря. Вони давно чекали на нього.

— Ага! — закричали вони.— Нарешті ми впіймали тебе! Тепер ти від нас не втечеш!

Що робити? Куди сховатися від нещадних ворогів?

Але лікар не розгубився. В одну мить він скочив на Тягништовхая, і той поскакав чвалем, як найбистріший кінь. Бармалейові слуги — за ним. Але завдяки тому, що Тягништовхай мав дві голови, він кусав кожного, кожного, хто пробував напасти на нього ззаду. А декого вдарить рогами і закине в колючий чагарник.

Звичайно, самому Тягништовхаєві ніколи не подолати б усіх лиходіїв. Але до лікаря поспішили на допомогу його вірні друзі й товариші. Де взявся Крокодил, прибіг і почав хапати розбійників за голі п’яти. Собака Авва налетіла на них з страшним гарчанням, і валила їх з ніг, і впиналася їм в горлянку зубами. А вгорі, по гілках дерев, носилася мавпа Чичи і шпурляла в розбійників великими горіхами.

Розбійники падали, стогнали від болю, і врешті-решт їм довелося відступити.

Вони з ганьбою побігли геть у лісову хащу.

— Ура! — загукав Айболить.

— Ура! — загукали звірі.

А свинка Хро-Хро сказала:

— Ну, тепер ми можемо відпочити. Приляжмо тут, на траві. Ми стомилися. Нам хочеться спати.

— Ні, друзі мої! — сказав лікар.— Нам треба поспішати. Якщо ми забаримось, нам не врятуватись.

І вони щодуху побігли вперед. Незабаром Тягништовхай виніс лікаря на берег моря. Там, у бухті, біля високої скелі, стояв великий і гарний корабель. Це був Бармалеїв корабель.

— Ми врятовані! — шепнув лікар.

На кораблі не було жодної людини. Лікар з усіма своїми звірами швидко і безшумно вибрався на корабель, підняв паруси і хотів вирушити у відкрите море. Та тільки він відчалив од берега, зненацька з лісу вибіг сам Бармалей.

— Стій! — крикнув він.— Стій! Почекай! Куди ти забрав мій корабель? Повернись зараз же!

— Ні,— відповів розбійникові лікар.— Не хочу повертатись до тебе. Ти такий жорстокий і лютий. Ти мучив моїх звірів. Ти кинув мене у в’язницю. Ти хотів мене вбити. Ти мій ворог! Я ненавиджу тебе! І я забираю в тебе твій корабель, щоб ти більш не розбійничав на морі! Щоб ти не грабував беззахисні морські судна, що проходять повз твої береги.

Страшенно розлютився Бармалей: він бігав по берегу, погрожував кулаками, голосно лаявся і шпурляв навздогін величезне каміння.

Але лікар Айболить тільки сміявся з нього. Він поплив на Бармалейовому кораблі просто до своєї країни і за кілька днів уже причалив до рідних берегів.

17. ТЯГНИШТОВХАЙ І ВАРВАРА

Дуже зраділи Авва, Бумба, Кіка і Хро-Хро, що повернулися додому. На березі вони побачили Таню й Ваню, які стрибали й танцювали від радості. Поруч з ними стояв моряк Робінзон.

— Здрастуй, моряк Робінзон! — гукнув лікар Айболить з корабля.

— Здрастуй, здрастуй, лікарю! — відповів моряк Робінзон.— Як тобі їздилося? Чи пощастило тобі вилікувати хворих мавп? І скажи, будь ласка, де ти подів мій корабель?

— Ах,— відповів лікар,— твій корабель загинув! Він розбився об скелі біля самого берега Африки. Але я привіз тобі новий корабель, який ще кращий за твій!

— От спасибі! — сказав Робінзон.— Це чудовий корабель. Мій теж був хороший, але цей — напрочуд гарний: такий великий та пишний!

Лікар попрощався з Робінзоном, сів верхи на Тягништовхая і поїхав по вулицях міста просто до себе додому.

На кожній вулиці до нього вибігали кролі, гуси, кішки, індики, собаки, поросята, корови, коні, і всі вони голосно вигукували.

— Малакуча! Малакуча!

Звіриною мовою це значить:

«Хай живе лікар Айболить!»

З усього міста зліталися пташки; вони летіли над головою лікаря і співали йому веселих пісень.

Лікар був дуже радий, що повернувся додому.

В кабінеті у лікаря по-старому жили їжаки, зайці та білки. Спочатку вони злякалися Тягништовхая, але потім звикли до нього і полюбили його.

А Таня й Ваня, як побачили Тягништовхая, засміялися, завищали, заплескали в долоні від радості. Ваня обняв його за одну шию, а Таня — за другу. Цілий день вони гладили й пестили його. А потім побралися за руки і затанцювали на радощах «ткеллу»— той веселий звіриний танок, що його навчила їх Чичи.

— Бачите,— сказав лікар Айболить,— я виконав свою обіцянку: я привіз вам з Африки чудесний подарунок, який ще ніколи дітям не дарували. Я дуже радий, що він вам сподобався.

Попервах Тягништовхай соромився людей, ховався на горищі і в погребі. А потім призвичаївся і вийшов у садок, і йому навіть сподобалось, що люди збігаються подивитись на нього і звуть його «Чудом природи».

Не минуло й місяця, як він уже сміливо гуляв по всіх вулицях міста разом з Танею й Ванею, які були з ним нерозлучні.

До нього раз у раз підбігали діти і просили його, щоб він покатав їх. Він нікому не відмовляв: зразу ж ставав навколішки, хлопчики й дівчатка залазили до нього на спину, і він возив їх по всьому місту, до самого моря, весело помахуючи своїми двома головами.

А Таня й Ваня вплели в його довгу гриву гарні різноколірні стрічки і почепили йому на кожну шию по срібному дзвіночку. Дзвіночки були голосисті, і коли Тягништовхай ішов по місту, здалека було чути: дзень-дзелень, дзень-дзелень! І, почувши цей дзвін, усі мешканці міста вибігали на вулицю, щоб ще раз поглянути на дивовижного звіра.

Лиха Варвара теж схотіла покататись на Тягништовхаї. Вона здерлася до нього на спину та й ну лупцювати його зонтиком.

— Біжи швидше, двоголовий осле!

Тягништовхай розсердився, збіг на високу гору і скинув Варвару в море.

— Поможіть! Рятуйте! — репетувала Варвара.

Та ніхто не побажав її рятувати. Варвара почала потопати.

— Авво, Авво, люба Авво! Поможи мені добратися до берега! — кричала вона.

Але Авва відповіла: «Рри!..»

Звіриною мовою це значить:

«Не хочу я тебе рятувати, тому що ти лиха й погана!»

Мимо плив на своєму кораблі старий моряк Робінзон. Він кинув Варварі мотузку і витягнув її з води. Саме в цей час берегом проходив із своїми звірами лікар Айболить. Він закричав Робінзонові:

— Вези її кудись якнайдальше! Не хочу я, щоб вона жила в моєму домі і била моїх звірів!

І старий моряк Робінзон повіз її далеко-далеко, на безлюдний острів, де вона нікого не могла кривдити.

А лікар Айболить щасливо зажив у своєму маленькому будиночку і з ранку до вечора лікував птахів і звірів, що прилітали й приходили до нього з усіх кінців світу.

Частина друга. Пента і морські пірати

1. ПЕЧЕРА

Лікар Айболить любив ходити на прогулянку.

Щовечора після роботи він брав зонтик і йшов із своїми звірами кудись у ліс або в поле.

Поруч із ним ішов Тягништовхай, попереду бігла качка Кіка, позаду — собака Авва та свинка Хро-Хро, а на плечі в лікаря сиділа стара сова Бумба.

Заходили вони дуже далеко, і коли лікар Айболить стомлювався, він сідав верхи на Тягништовхая, і той весело мчав його по горах та луках.

Одного разу під час прогулянки вони побачили на березі моря печеру. Вони схотіли ввійти, але печера була замкнута. На дверях висів великий замок.

— Як ви гадаєте,— сказала Авва,— що заховано в цій печері?

— Мабуть, там медяники,— сказав Тягништовхай, який понад усе на світі любив солодкі медові пряники.

— Ні,— сказала Кіка.— Там цукерки та горіхи.

— Ні,— сказала Хро-Хро.— Там яблука, жолуді, буряки, морква...

— Треба знайти ключ,— сказав лікар.— Підіть пошукайте ключ.

Звірі розбіглись і стали шукати ключ. Вони нишпорили під кожним кущем, під кожним каменем, але ключа не знайшли ніде.

Тоді вони знову скупчилися біля замкнутих дверей і почали зазирати в щілинку. Але в печері було темно, і вони нічого не побачили. Раптом сова Бумба сказала:

— Тихше, тихше! Мені здається, що в печері є щось живе. Там або людина, або тварина!

Всі почали прислухатись, але нічого не почули.

Лікар Айболить сказав сові:

— Мені здається, ти помилилась. Я нічого не чую.

— Ще б пак! — сказала сова.— Ти й не можеш чути. У вас у всіх вуха гірші за мої. Тсс! Тсс! Чуєте? Чуєте?

— Ні,— сказали звірі.— Ми не чуємо нічого.

— А я чую,— сказала сова.

— Що ж ти чуєш? — спитав лікар Айболить.

— Я чую: якась людина сунула руку собі в кишеню.

— Ото диво! — сказав лікар.— Я й не знав, що в тебе такий надзвичайний слух. Прислухайся знов і скажи, що ти чуєш?

— Я чую, як у цієї людини котиться по щоці сльоза.

— Сльоза! — скрикнув лікар.— Сльоза!

Невже там, за дверима, хтось плаче?! Треба допомогти цій людині. Напевно, в неї велике горе. Я не люблю, коли плачуть. Дайте мені сокиру. Я розіб’ю ці двері.

2. ПЕНТА

Тягништовхай збігав додому і приніс лікареві гостру сокиру. Лікар розмахнувся і з усієї сили вдарив по замкнутих дверях. Раз! Раз! Двері розлетілися на тріски, і лікар увійшов до печери.

Печера темна, холодна, вогка. І який у ній неприємний, поганий запах!.. Лікар запалив сірник. Ах, як тут незатишно і брудно! Ні стола, ні лави, ані стільця! На долівці купач гнилої соломи, а на соломі сидить маленький хлопчик і плаче.

Побачивши лікаря і всіх його звірів, хлопчик злякався і заплакав ще дужче. Та коли він помітив, яке добре у лікаря обличчя, він перестав плакати і сказав:

— Значить, ви не пірат?

— Ні-ні, я не пірат! — сказав лікар і засміявся.— Я лікар Айболить, а не пірат. Хіба я схожий на пірата?

— Ні! — сказав хлопчик.— Хоч ви і з сокирою, але я вас не боюсь. Добридень! Мене звуть Пента. Чи не знаєте ви, де мій батько?

— Не знаю,— відповів лікар.— Де ж твій батько міг подітися? Хто ж він такий? Розкажи!

— Мій батько рибалка,— сказав Пента.— Вчора ми вийшли в море ловити рибу. Я та він, удвох у рибальському човні. Раптом на наш човен напали морські розбійники і захопили нас у полон. Вони хотіли, щоб батько став піратом, щоб він разом з ними розбійничав, щоб він грабував і топив кораблі. Але батько не схотів стати піратом. «Я чесний рибалка,— сказав він,— і не хочу розбійничати!» Тоді пірати страшенно розсердились, схопили його і повели невідомо куди, а мене замкнули в цій печері. З тих пір я не бачив батька. Де він? Що вони зробили з ним? Мабуть, вони кинули його в море і він потонув!

Хлопчик знову заплакав.

— Не плач! — сказав лікар.— Сльозами горю не зарадиш! Поміркуймо краще, як нам врятувати твого батька від розбійників. Скажи мені, який він з себе?

— У нього руде волосся і руда борода, дуже довга.

Лікар Айболить підкликав до себе качку Кіку і тихо сказав їй на вухо:

— Чари-бари чава-чам!

— Чука-чук! — відповіла Кіка.

Почувши цю розмову, хлопчик сказав:

— Як ви смішно говорите! Я не розумію жодного слова!

— Я розмовляю з своїми звірами по-звіриному. Я знаю звірину мову,— сказав лікар Айболить.

— Що ж ви сказали вашій качці?

— Я сказав їй, щоб вона покликала дельфінів.

3. ДЕЛЬФІНИ

Качка побігла на берег і гукнула голосно:

— Дельфіни, дельфіни, пливіть сюди! Вас кличе лікар Айболить.

Дельфіни відразу підпливли до берега.

— Добридень, лікарю! привітались вони.— Що тобі треба?

— Трапилась біда,— сказав лікар.— Вчора вранці пірати напали на одного рибалку, побили його і, здається, кинули в воду. Я боюсь, що він потонув. Будь ласка, обшукайте все море. Чи не знайдете ви його в морській глибині?

— А який він з себе? — спитали дельфіни.

— Рудий,— відповів лікар.— У нього руде волосся і велика, довга руда борода. Знайдіть його, будь ласка!

— Гаразд,— сказали дельфіни.— Ми раді служити нашому любому лікареві. Ми обшукаємо все море, ми розпитаємо всіх раків і риб. Якщо рудий рибалка потонув, ми знайдемо його і завтра скажемо тобі.

Дельфіни попливли в море і почали шукати рибалку. Вони обнишпорили все море вздовж і впоперек, вони спустилися на самісіньке дно, вони зазирнули під кожен камінь, вони розпитали всіх раків і риб, але ніде не знайшли потоплого.

Вранці вони випливли на берег і сказали лікареві:

— Ми ніде не знайшли твого рибалки. Ми шукали його всю ніч, але в морській глибині його нема.

Дуже зрадів хлопчик, коли почув, що сказали дельфіни.

— Значить, мій батько живий! Живий! Живий! — кричав він і плескав у долоні.

— Звичайно, живий! — сказав лікар.— Ми обов’язково розшукаємо його!

Він посадив хлопчика на Тягништовхая верхи і довго катав його по піщаному берегу моря.

4. ОРЛИ

Але Пента весь час був засмучений. Навіть катання на Тягништовхаї не звеселило його. Нарешті він спитав лікаря:

— Як же ти розшукаєш мого батька?

— Я покличу орлів,— сказав лікар.— Орли мають зіркі очі, вони бачать далеко-далеко. Коли вони літають під хмарами, вони бачать кожну комашку, що лізе по землі. Я попрохаю їх оглянути всю землю, всі ліси, всі поля та гори, всі міста, всі села — хай скрізь шукають твого батька!

— Ах, який ти розумний!— сказав Пента.— Це ти чудово придумав. Клич тих орлів швидше!

Лікар покликав орлів, і орли прилетіли до нього:

— Добридень, лікарю! Що тобі треба?

— Летіть в усі кінці,— сказав лікар,— і знайдіть рудого рибалку з довгою рудою бородою.

— Добре,— сказали орли.— Для нашого любого лікаря ми зробимо все, що можливо. Ми полетимо високо-високо і оглянемо всю землю, всі ліси та поля, всі гори, міста та села і постараємось знайти твого рибалку.

І вони полетіли високо-високо над лісами, над полями, над горами. І кожен орел зірко вдивлявся, чи нема десь рудого рибалки з великою рудою бородою. На другий день орли прилетіли до лікаря і сказали:

— Ми оглянули всю землю, але ніде не знайшли рибалки. А коли вже ми не бачили його, значить, його й на землі нема!

5. СОБАКА ABBA ШУКАЄ РИБАЛКУ

— Що ж нам робити? — спитала Кіка.— Рибалку треба знайти що б там не було: Пента дуже сумує без батька.

— Та як же його знайдеш! — сказав Тягништовхай.— Орли й ті не знайшли його. Значить, ніхто його не знайде.

— Неправда! — сказала Авва.— Орли, звичайно, розумні птахи і мають зіркі очі, але шукати людину уміє тільки собака. Якщо вам треба розшукати людину, попросіть собаку, і вона неодмінно розшукає її.

— Навіщо ж ти ображаєш орлів? — сказала Авві Хро-Хро.— Ти гадаєш, їм легко було за один день облетіти всю землю, оглянути всі гори, ліси та поля? Ти от байдики била, вилежувалась собі на пісочку, а вони працювали, шукали.

— Як ти смієш казати, що я байдикую? — розсердилась Авва.— Та чи знаєш ти, що коли я схочу, я за три дні розшукаю рибалку?

— Що ж, схоти! — сказала ХроХро.— Чому ж ти не схочеш? Схоти!..

Нічого ти не знайдеш, тільки вихваляєшся!

І Хро-Хро засміялася.

— Так я, по-твоєму, хвалько? — сердито вигукнула Авва.— Гаразд, побачимо!

І вона побігла до лікаря.

— Лікарю! — сказала вона.— Попроси Пенту, хай дасть тобі яку-небудь річ, що її тримав у руках його батько.

Лікар пішов до хлопчика і сказав:

— Чи нема в тебе будь-якої речі, яку тримав у руках твій батько?

— Ось,— відповів хлопчик і витяг з кишені велику червону носову хустку.

Собака підбігла до хустки і почала жадібно нюхати її.

— Пахтить табаком і оселедцем,— сказала вона.— Його батько палив люльку і їв хорошого голландського оселедця. Більш мені нічого не треба... Лікарю, скажи хлопчикові, що не мине й трьох днів, як я знайду йому батька. Я побіжу на ту високу гору і понюхаю, який тепер вітер.

— Але зараз темно,— сказав лікар.— Не можеш же ти шукати в темряві!

— Нічого,— сказала собака.— Я знаю його запах, і мені більш нічого не потрібно. Нюхати я можу і в темряві.

Собака збігла на високу гору.

— Сьогодні вітер з півночі,— сказала вона.— Понюхаймо, чим він пахне. Сніг... мокра шуба... ще одна мокра шуба... вовки... маленькі вовченята... дим від вогнища... береза...

— Невже ти справді чуєш стільки запахів в одному вітерці? — спитав лікар.

— Ну звичайно,— сказала Авва.— У кожної собаки чудовий ніс. Перше-ліпше щеня чує такі запахи, яких вам ніколи не почути.

І собака почала нюхати повітря знову. Довго вона не казала ні слова і нарешті мовила:

— Цегла... молода корова... бляшаний дах... маленькі грибочки в лісі... дорога... курява, курява і... і... і...

— Пряники? — спитав Тягништовхай.

— Ні, не пряники,— відповіла Авва.

— Горіхи? — спитала Кіка.

— Ні, не горіхи,— відповіла Авва.

— Яблука? — спитала Хро-Хро.

— Ні, не яблука,— відповіла Авва.— Не горіхи, не пряники і не яблука, а ялинові шишки... Значить, на півночі рибалки нема. Почекаймо, поки вітер подме з півдня.

— Я тобі не вірю,— сказала Хро-Хро.— Все ти вигадуєш. Ніяких ти запахів не чуєш, а просто базікаєш дурниці.

— Відчепись,— крикнула Авва,— а не то я тобі відкушу хвіст!

— Цитьте, цитьте! — сказав лікар Айболить.— Годі лаятись!.. Я бачу тепер, моя люба Авво, що в тебе й справді чудовий ніс. Почекаймо, поки зміниться вітер. А тепер пора додому. Поспішайте! Пента тремтить і плаче. Йому холодно. Він дуже хоче їсти. Треба його нагодувати. Ану, Тягништовхаю, підставляй свою спину. Пенто, сідай верхи і міцніше тримайся за роги. Авво і Кіко, за мною!

6. АВВА ПРОДОВЖУЄ ШУКАТИ РИБАЛКУ

Наступного дня рано-вранці Авва знову збігла на високу гору і почала нюхати вітер. Вітер був з півдня. Авва нюхала довго і нарешті заявила:

— Пахне папугами, пальмами, мавпами, трояндами, виноградом і ящірками. Але рибалкою не пахне.

— Понюхай-но ще! — сказала Бумба.

— Пахне жирафами, черепахами, страусами, гарячими пісками, пірамідами... Але рибалкою не пахне.

— Ти ніколи не знайдеш рибалки! — із сміхом сказала Хро-Хро — Було б не вихвалятись!

Авва не відповіла. Але наступного дня рано-вранці вона знову збігла на високу гору і аж до вечора нюхала повітря. Пізно ввечері вона примчалась до лікаря, що спав разом з Пентою.

— Вставай, вставай! — закричала вона.— Вставай! Я знайшла рибалку! Та прокинься ж! Годі спати. Ти чуєш — я знайшла рибалку! Я чую його запах. Так, так! Вітер пахне табаком і оселедцем!

Лікар прокинувся і побіг за собакою.

— З-за моря дме західний вітер,— кричала собака,— і я чую запах рибалки! Він за морем, на тому березі. Швидше, швидше!

Авва так голосно гавкала, що всі звірі кинулись бігти на високу гору. Поперед усіх — Пента.

— Швидше біжи до моряка Робінзона! — закричала лікареві Авва,— і проси, щоб він дав тобі корабель, і швидше, бо буде пізно!

Лікар зразу ж кинувся бігти до того місця, де стояв корабель моряка Робінзона.

— Здрастуй, моряк Робінзон! — гукнув лікар.— Зроби ласку, позич твій корабель! Мені знов треба вирушити в море в одній дуже важливій справі!

— Будь ласка,— сказав моряк Робінзон.— Тільки гляди не попадайся піратам! Пірати страшні лиходії, розбійники! Вони візьмуть тебе в полон, а мій корабель спалять або потоплять!

Але лікар не слухав моряка Робінзона. Він скочив на корабель, посадовив Пенту і всіх звірів і помчався у відкрите море.

Авва збігла на палубу і крикнула лікареві:

— Заксара! Заксара! Key!

Собачою мовою це значить:

«Дивись на мій ніс! На мій ніс! Куди поверну я ніс, туди й веди свій корабель!»

Лікар розпустив паруси, і корабель побіг ще швидше.

— Мерщій, мерщій! — кричала собака.

Звірі стояли на палубі і дивилися вперед — чи не побачать вони рибалки?

Але Пента не вірив, що його батько може знайтись. Він сидів, похнюпивши голову, і плакав.

Настав вечір. Стало темно. Качка Кіка сказала собаці:

— Ні, Авво, тобі не знайти рибалки! Шкода бідного Пенту, та що поробиш — треба вертатись додому.

І потім звернулась до лікаря:

— Лікарю, лікарю! Поверни свій корабель! Їдьмо назад. Ми й тут не знайдемо рибалки.

Раптом сова Бумба, яка сиділа на щоглі і дивилася вперед, закричала:

— Я бачу перед собою велику скелю — он там, далекодалеко!

— Швидше туди!— закричала собака.— Рибалка там, на скелі. Я чую його запах... Він там!

Незабаром усі побачили, що з моря стирчить скеля. Лікар спрямував корабель просто до цієї скелі.

Але рибалки ніде не було видно.

— Я так і знала, що Авва не знайде рибалки! — із сміхом сказала Хро-Хро.— Не розумію, як ото лікар міг повірити такому хвалькові!

Лікар збіг на скелю і став кликати рибалку.

Але ніхто не відгукнувся.

— Гин-гин! — кричала Авва.

— Гин-гин! — кричали Бумба і Кіка.

«Гин-гин» по-звіриному значить «агов».

Але тільки вітер шумів над водою та хвилі з гуркотом розбивалися об каміння.

7. ЗНАЙШЛА!

Рибалки на скелі не було. Авва стрибнула з корабля на скелю і почала бігати по ній взад і вперед, обнюхуючи кожну щілину. І раптом вона голосно загавкала.

— Кинеделе! Ноп! — закричала вона.— Кинеделе! Ноп!

Собачою мовою це значить:

«Сюди, сюди! Лікарю, за мною, за мною!»

Лікар побіг за собакою. Поруч із скелею був невеличкий острівець. Авва помчалась туди. Лікар не відставав від неї ні на крок. Авва бігала взад і вперед і раптом шмигнула в якусь яму. В ямі було темно. Лікар спустився в яму і засвітив свій ліхтар. І що ж? В ямі, на голій землі, лежав якийсь рудий чоловік, страшенно худий та блідий.

Це був Пентин батько.

Лікар смикнув його за рукав і сказав:

— Вставайте, будь ласка. Ми вас так довго шукали! Ви нам дуже-дуже потрібні!

Чоловік подумав, що це пірат, стиснув кулаки і сказав:

— Іди геть від мене, розбійнику! Я захищатимусь до останньої краплі крові.

Але тут він побачив, яке добре у лікаря обличчя, і сказав:

— Я бачу, що ви не пірат. Дайте мені їсти. Я вмираю від голоду.

Лікар дав йому хліба й сиру. Чоловік попоїв і звівся на ноги.

— Як ви сюди потрапили?— спитав лікар.

— Мене кинули сюди лихі пірати, кровожерливі, жорстокі люди! Вони не дали мені ні їжі, ні питва. Вони забрали в мене мого сина і завезли невідомо куди. Чи не знаєте ви, де мій син?

— А як звуть вашого сина? — спитав лікар.

— Його звуть Пента,— відповів рибалка.

— Ходім зі мною,— сказав лікар і допоміг рибалці вибратися з ями.

Собака Авва побігла попереду.

Пента побачив з корабля, що до нього йде його батько, і кинувся назустріч рибалці:

— Знайшовся! Знайшовся! Ура!

Усі засміялися, зраділи, заплескали в долоні і заспівали:

— Честь тобі і слава,
Молодецька Авво!

Тільки Хро-Хро стояла осторонь сама і сумно зітхала.

— Пробач мені, Авво,— сказала вона,— за те, що я сміялася з тебе і називала тебе хвальком.

— Гаразд,— сказала Авва,— я пробачаю тобі. Але якщо ти ще раз образиш мене, я відкушу тобі хвоста.

Лікар одвіз рудого рибалку та його сина додому, в те село, де вони жили.

Коли корабель приставав до берега, лікар побачив, що на березі стоїть жінка. Це була Пентина мати, рибалчиха. Двадцять днів і ночей сиділа вона на березі і все вдивлялась у далечінь, в море: чи не їде додому її син? Чи не їде додому її чоловік?

Побачивши Пенту, вона кинулась до нього і почала його цілувати.

Вона цілувала Пенту, вона цілувала рудого рибалку, вона цілувала лікаря. Вона була така вдячна Авві, що схотіла поцілувати й її.

Але Авва втекла в кущі і пробуркотіла сердито:

— Які дурниці! Терпіти не можу цілуватись. Коли вже їй так хочеться, хай поцілує Хро-Хро.

Та Авва тільки прикидалася сердитою. Насправді вона теж була рада.

Ввечері лікар сказав:

— Ну, до побачення! Нам пора додому.

— Ні, ні,— закричала рибалчиха,— ви повинні залишитися в нас погостювати! Ми наловимо риби, напечемо пирогів і дамо Тягништовхаєві солодких пряників.

— Я з радістю зостався б ще на деньок,— сказав Тягништовхай, усміхаючись обома ротами.

— І я! — закричала Кіка.

— І я! — підхопила Бумба.

— От і добре! — сказав лікар.— В такому разі, і я разом з ними зостанусь у вас погостювати.

І він пішов з усіма своїми звірами в гості до рибалки й рибалчихи.

8. ABBA ОДЕРЖУЄ ПОДАРУНОК

Лікар в’їхав у село верхи на Тягништовхаї. Коли він проїздив головною вулицею, всі вклонялися йому і гукали:

— Хай живе добрий лікар!

На площі його зустріли сільські школярі і подарували йому букет з чудових квітів.

А потім вийшов карлик, уклонився йому і сказав:

— Я хотів би бачити вашу Авву.

Карлика звали Бамбуко. Він був найстаріший пастух у тому селі. Всі любили й поважали його.

Авва підбігла до нього і замахала хвостом.

Бамбуко дістав з кишені дуже гарний собачий ошийник.

— Собако Авво! — сказав він урочисто.— Жителі нашого села дарують тобі цей чудовий ошийник за те, що ти знайшла рибалку, якого полонили пірати.

Авва закрутила хвостом і сказала:

— Чака!

Ви, напевно, пам’ятаєте, що звіриною мовою це значить: «Спасибі!» Всі почали розглядати ошийник. Великими літерами на ошийнику було написано: «Авві — найрозумнішій і найхоробрішій собаці».

Три дні прогостював Айболить у Пентиних батьків. Час пройшов дуже весело. Тягништовхай з ранку до ночі жував солодкі медяники, Пента грав на скрипці, а Хро-Хро й Бумба танцювали. Але настала пора від’їздити.

— До побачення! — сказав лікар рибалці й рибалчисі, сів верхи на Тягништовхая і поїхав до свого корабля.

Все село проводжало його.

— Краще б ти залишився в нас! — сказав йому карлик Бамбуко.— Тепер у морі нишпорять пірати. Вони нападуть на тебе і заберуть тебе в полон разом з усіма твоїми звірами.

— Не боюсь я піратів! — відповів йому лікар.— У мене дуже бистрий корабель. Я розпущу паруси, і пірати не доженуть мене.

З цими словами лікар відчалив од берега.

Всі махали йому хустками і гукали «ура».

9. ПІРАТИ

Корабель прудко біг по хвилях. На третій день мандрівники побачили вдалині якийсь безлюдний острів. На острові не було видно ні дерев, ні звірів, ані людей — тільки пісок та величезне каміння. Але там, за камінням, ховались страшні пірати. Коли який-небудь корабель пропливав повз їхній острів, вони нападали на цей корабель, грабували й вбивали людей, а корабель пускали на дно. Пірати дуже сердились на лікаря за те, що він визволив рудого рибалку і Пенту, і давно вже підстерігали його.

Пірати мали великий корабель, який вони ховали за високою скелею.

Лікар не бачив ні піратів, ні їхнього корабля. Він проходжувався на палубі разом із своїми звірами. Година була чудова, сонце яскраво світило. Лікар почував себе дуже щасливим.

Раптом свинка Хро-Хро сказала:

— Дивіться-но, що це там за корабель?

Лікар подивився і побачив, що з-за острова під чорними парусами до них наближається якийсь чорний корабель — чорний, як чорнило, як сажа.

— Не подобаються мені ці паруси! — сказала свинка.— Чому вони не білі, а чорні? Тільки на піратських кораблях бувають чорні паруси.

Хро-Хро вгадала: під чорними парусами мчались лиходії-пірати. Вони хотіли наздогнати лікаря і жорстоко помститися йому за те, що він забрав у них рибалку та Пенту.

— Швидше! Швидше! — закричав лікар.— Розпустіть всі паруси! — Але пірати підпливали все ближче й ближче.

— Вони доганяють нас! — репетувала Кіка.— Вони близько. Я бачу їхні страшні обличчя! Які в них люті очі!.. Що нам робити? Що нам робити? Куди тікати? Зараз вони накинуться на нас, зв’яжуть і кинуть у море!

— Поглянь,— сказала Авва,— хто це стоїть на кормі? Невже не пізнаєш? Це він, це розбійник Бармалей! В одній руці в нього шабля, в другій — пістолет. Він хоче згубити нас, застрелити, знищити!

Та лікар усміхнувся і сказав:

— Не бійтеся, любі мої, це йому не вдасться! Я придумав хороший план. Бачите ластівку, що летить над хвилями? Вона допоможе нам врятуватись від розбійників.

І він голосно закричав:

— На-за-се! На-за-се! Карачуй! Карабун!

Звіриною мовою це значить:

«Ластівко, ластівко! За нами женуться пірати. Вони хочуть нас убити і кинути в море!»

Ластівка спустилася до нього на корабель.

— Слухай, ластівко, ти повинна нам допомогти! — сказав лікар.— Карафу, марафу, дук!

Звіриною мовою це значить:

«Лети мерщій і поклич журавлів!»

Ластівка полетіла і за хвилину повернулася разом з журавлями.

— Здрастуй, лікарю Айболить! — закричали журавлі.— Не журись, ми зараз тебе визволимо!

Лікар прив’язав мотузку до носа корабля, журавлі ухопились за мотузку і потягли корабель уперед.

Журавлів було багато, вони мчалися вперед дуже швидко і тягли за собою корабель. Корабель летів, як стріла. Лікар навіть за капелюх ухопився, щоб він не злетів у воду.

Оглянулися звірі — піратське судно з чорними парусами зосталося далеко позаду.

— Дякуємо вам, журавлі! — сказав лікар.— Ви врятували нас від піратів. Коли б не ви, лежати б нам на дні моря.

10. ЧОМУ ПОВТІКАЛИ ЩУРИ

Нелегко було журавлям тягти за собою важкий корабель. За кілька годин вони так стомилися, що мало не впали в море. Тоді вони підтягли корабель до берега, попрощалися з лікарем і полетіли собі на рідне болото.

Лікар довго махав їм услід хусткою.

Але тут до нього підійшла сова Бумба і сказала:

— Поглянь-но туди. Бачиш — там на палубі щури! Вони стрибають з корабля просто в море і пливуть до берега один за одним!

— От і добре! — сказав лікар.— Щури шкідливі, і я не люблю їх.

— Ні, це дуже погано! — зітхнувши, сказала Бумба.— Адже щури живуть внизу, в трюмі, і ледве тільки на дні корабля з’явиться теча, вони бачать цю течу раніш за всіх, стрибають у воду і пливуть просто до берега. Значить, наш корабель потоне. Ось послухай сам, що говорять щури.

Саме в цей час з трюма вилізли два щури, старий та молодий. І старий щур сказав молодому:

— Вчора ввечері йду я до себе в нірку, коли це бачу — в щілину так і цебенить вода. Ну, думаю, треба тікати. Завтра цей корабель потоне. Тікай і ти, поки не пізно.

І обидва щури кинулися в воду.

— Так, так,— скрикнув лікар,— я згадав! Щури завжди тікають перед тим, як кораблеві потопати! Ми зараз же повинні тікати з корабля, інакше ми потонемо разом з ним! Звірі, за мною! Швидше! Швидше!

Він зібрав свої речі і швидко збіг на берег. Звірі поспішили за ним. Довго вони йшли піщаним берегом і дуже втомилися.

— Сідаймо і відпочиньмо,— сказав лікар.— І поміркуймо, що нам робити.

— Невже ми тут залишимось на все своє життя? — сказав Тягништовхай і заплакав.

Рясні сльози так і котилися з усіх його чотирьох очей.

І всі звірі почали плакати разом з ним, бо їм усім кортіло повернутися додому.

Та раптом прилетіла ластівка.

— Лікарю, лікарю! — закричала вона.— Трапилось велике нещастя: твій корабель захопили пірати!

Лікар схопився на ноги.

— Що вони роблять на моєму кораблі? — спитав він.

— Вони хочуть пограбувати його,— відповіла ластівка.— Біжи швидше й прожени їх звідтіля!

— Ні,— сказав лікар з веселою усмішкою,— проганяти їх не треба. Хай собі пливуть на моєму кораблі. Далеко не запливуть, ось побачиш! Краще ходімо, і поки вони не помітили, візьмімо собі в обмін їхній корабель. Ходім і захопимо корабель піратів!

І лікар помчався по берегу. За ним — Тягништовхай і всі інші звірі.

Ось і піратський корабель. На ньому нема жодної людини. Всі пірати — на Айболитьовому кораблі.

— Тихше, тихше, не шуміть! — сказав лікар.— Пробираймось тихесенько на піратський корабель, щоб ніхто не побачив нас!

← Назад | На початок | Вперед →
Рейтинг: 0.0 з 5 (0 голос.)
Оцінити:   
up