Сонет 11

Данте
Вірш
Переклад: Микола Бажан

В своїх очах вона несе Кохання, —
На кого гаяне, ощасливить вмить;
Як десь іде, за нею всяк спішить.
Тріпоче серце від її вітання.

Він блідне, никне, множачи зітхання,
Спокутуючи гріх свій самохіть.
Гординя й гнів од неї геть біжить.
О донни, як їй скласти прославляння?

Хто чув її, — смиренність дум свята
Проймає в того серце добротливо.
Хто стрів її, той втішений сповна.

Коли ж іще й всміхається вона,
Марніє розум і мовчать уста.
Таке-бо це нове й прекрасне диво.