Носороги (сторінка 1)

П’єса на три дії і чотири картини

Женев’єві Серро та докторові
Т. Френкелю присвячую

Д І Й О В І  О С О Б И
за порядком виходу на сцену

 

Картина

Г о с п о д и н я

1

Б а к а л і й н и ц я

1

Ж а н

1, 3

Б е р а н ж е

1, 2, 3, 4

П о д а в а л ь н и ц я

1

Б а к а л і й н и к

1

Л і т н і й  Д о б р о д і й

1

Л о г і к

1

В л а с н и к  к а в’ я р н і

1

Д е з і

1, 2, 4

П а н  П а п і л ь й о н

2

Д у д а р

2, 4

Б о т а р

2

П а н  Б е ф

2

П о ж е ж н и к

2

П а н  Ж а н

3

Д р у ж и н а  п а н а  Ж а н а

3

Ч и с л е н н і  н о с о р о ж а ч і  г о л о в и

ДІЯ ПЕРША

Декорації

Майдан провінційного містечка. В глибині двоповерховий будиночок. На першому поверсі вітрина бакалійної крамниці, до якої заходять крізь засклені двері, піднімаючись на дві-три сходинки. Вище вітрини чітко виписано: «Бакалія». На другому поверсі двоє вікон, що виходять з покою бакалійника. Бакалійна крамниця у глибині сцени, але трохи ліворуч, недалеко від лаштунків. Удалині з-за будинку бакалійника визирає церковна дзвіниця. Праворуч від бакалійної крамниці тягнеться вулиця. Ще далі праворуч і трохи навскоси вітрина кав’ярні, над нею ще один поверх, там вікно. На терасі кав’ярні чимало столів і стільців, що висуваються майже до середини сцени. Біля стільців на терасі запилюжене дерево. Небо блакитне, світло яскраве, стіни дуже білі. Це неділя, майже опівдні, влітку. Жан і Беранже прийдуть і сядуть за стіл на терасі. Перед тим, як підняти завісу, починають бамкати дзвони. А коли завісу піднято, вони за хвилю стихають. Коли завіса піднімається, сцену з правого боку в лівий мовчки перетинає жінка, несучи в одній руці порожній кошик для харчів, а в другій — кота. Бакалійниця відчиняє двері крамниці й дивиться, вона йде.

Б а к а л і й н и ц я. Ох! Оця! (До свого чоловіка, який у крамниці). Ох, ця запишалася. Вже й купувати в нас не хоче. (Зникає).

Кілька секунд сцена порожня.

З правого боку виходить Ж а н, водночас із лівого — Б е р а н ж е. В Жана рожеве обличчя, одягнений він дуже дбайливо: каштановий костюм, червона краватка, накладний крохмалений комірець, каштановий капелюх. Черевики жовті и добре начищені. Беранже неголений, без капелюха, волосся скуйовджене, одяг обшарпаний. Усе в ньому виказує занедбаність, вигляд утомлений, оспалий, час від часу він позіхає.

Ж а н (ідучи з правого боку). Нарешті з’явилися, Беранже.

Б е р а н ж е (йдучи з лівого боку). Добридень, Жане.

Ж а н. І, певне, знову спізнилися! (Подивився на годинник на руці). Ми мали зустрітись об одинадцятій тридцять. А вже й полудень от-от.

Б е р а н ж е. Пробачте. Ви давно вже чекаєте?

Ж а н. Та ні, щойно прийшов, ви ж бачили.

Ідуть і сідають за столик на терасі кав’ярні.

Б е р а н ж е. Тоді я не так уже й винен, бо... й ви теж...

Ж а н. Ну, я — це інша річ, я не люблю чекати, я не можу гаяти час. Оскільки ви завжди приходите невчасно, я справді прийшов пізніше, саме тоді, коли й сподівався вас бачити.

Б е р а н ж е. Воно так... авжеж, але...

Ж а н. Ще скажіть, що прийшли, як домовились!

Б е р а н ж е. Звичайно... я не можу такого сказати.

Жан і Беранже вже сидять.

Ж а н. І нема чого сперечатись.

Б е р а н ж е. Вип’єте чого-небудь?

Ж а н. А вас уже зранку сушить?

Б е р а н ж е. Але ж так жарко, так гаряче.

Ж а н. Та чим більше п’єш, тим дужче кортить, як каже народна мудрість...

Б е р а н ж е. Воно б не так сушило, не така була б жага, якби в небі з’явились якісь іще мудріші хмари.

Ж а н (пильно дивлячись на Беранже). Ну, до того вам уже зась. Бо вашу спрагу, любий Беранже, вода не потамує...

Б е р а н ж е. Любий Жане, що ви хочете цим сказати?

Ж а н. А вам ніби невдогад. Я кажу, що у вас горлянка пересохла. Як ота пустеля невситима.

Б е р а н ж е. Ваше порівняння, на мій погляд...

Жан (уриваючи його). Ну й жалюгідні ж ви, друже.

Б е р а н ж е. А що, справді жалюгідний?

Ж а н. Я ж не сліпий. Ви падаєте від утоми, не спали цілу ніч, позіхаєте, вас просто змагає сон...

Б е р а н ж е. Так щось в голові паморочиться...

Ж а н. Та від вас горілкою тхне!

Б е р а н ж е. Мене таки трохи сушить!

Ж а н. Щонеділі одне й те саме, а за будень і казати нема що.

Б е р а н ж е. Та ні! На тижні не так уже й часто, я ж у конторі...

Ж а н. А де ваша краватка? За гульнею вже й загубили!

Б е р а н ж е (мацаючи рукою груди). Диви, справді нема, сміх та й годі, куди ж вона поділась?

Ж а н (витягаючи краватку з кишені піджака). Нате ось цю пов’яжіть.

Б е р а н ж е. Ох! Дякую, ви дуже люб’язні. (Чіпляє краватку собі на шию).

Ж а н (поки Беранже абияк зав’язує краватку). Але ж ви геть розчохрані!

Беранже рукою пригладжує волосся

Візьміть ось гребінця! (Витягає гребінця з іншої кишені піджака).

Б е р а н ж е (беручи гребінця). Дякую. (Недбало зачісується).

Ж а н. Ви неголені! Подивіться, на кого ви схожі. (З внутрішньої кишені піджака витягає люстерко, дає Беранже, той дивиться, витягаючи й обдивляючись також язика).

Б е р а н ж е. Мені язик обклало.

Ж а н (забираючи люстерко й кладучи до кишені). Воно й не диво!.. (Забирає також простягнутого Беранже гребінця й кладе до кишені). Друже мій, так і до цирозу недалеко.

Б е р а н ж е (занепокоєний). Невже справді?..

Жан (до Беранже, який хоче повернути йому краватку). Залишіть собі, я носив про запас.

Б е р а н ж е (в захваті). Які ви завбачливі.

Ж а н (І далі придивляючись до Беранже). Прикро, але ваш одяг обшарпаний, сорочка брудна, аж гидко, черевики...

Беранже намагається сховати свої ноги під стіл.

Ваші черевики не чищені... Ото вже занехаяність!.. Ваші плечі...

Б е р а н ж е. Що там ще з моїми плечима?

Ж а н. Поверніться. Ну поверніться. Ви обшурували стіну...

Беранже мляво простягає руку до Жана.

Ні, щітки в мене нема. Від неї кишені відстовбурчуються.

Так само мляво Беранже ляпає по плечах, аби вибити крейду; Жан відвертає голову.

Ой! Ось і ось. Де ви набралися її?

Б е р а н ж е. Не пригадую.

Ж а н. Жаль, жаль! Мені соромно мати такого друга.

Б е р а н ж е. Ви надто суворі...

Ж а н. А з вами по-людськи й не можна!

Б е р а н ж е. Послухайте, Жане. Я не маю ніяких розривок, нуджусь у цьому місті, я не створений для... тієї щоденної роботи в конторі,— цілих вісім годин, а влітку лише тритижнева відпустка! А в суботу надвечір утома найбільша, і тоді, розумієте, щоб забутися...

Ж а н. Любий мій, працюють усі, і я теж, теж, як усі люди, щодня висиджую по вісім годин у конторі, я теж маю лише двадцять один день відпустки на рік, та однак, однак подивіться на мене. Хай йому біс, та треба тільки захотіти!

Б е р а н ж е. Ох! Такої волі, як у вас, більше ні в кого нема. А я ж нічого не роблю. Так, для життя я нічого не роблю.

Ж а н. Але ж усі повинні робити. Чи у вас якась вища натура?

Б е р а н ж е. Я такого не думаю...

Ж а н (уриваючи). Я ціную вас, та водночас, коли відкинути дурну соромливість, я вартий більше, ніж ви. Вища людина — це та, що виконує свій обов’язок.

Б е р а н ж е. Який обов’язок?

Ж а н. Свій обов’язок, скажімо, службовий...

Б е р а н ж е. Ага! Звичайно, службовий обов’язок...

Ж а н. Де ви пиячили цієї ночі? Якщо пам’ятаєте, звісно!

Б е р а н ж е. В Августа, ми відзначали ювілей нашого друга Августа...

Ж а н. Нашого друга Августа? А мене й не запросили на ювілей нашого Августа...

У цей час звіддаля долинає, проте швидко наближається шалений тупіт і сапання звірини, протяжне ревіння.

Б е р а н ж е. Я не міг відмовитись. Це було б нечемно...

Ж а н. А я хіба пішов?

Б е р а н ж е. Воно й справді, але ж вас не запросили!..

П о д а в а л ь н и ц я (вийшовши з кав’ярні). Добридень, панове. Що п’ємо?

Звуки стають дуже гучними.

Ж а н (до Беранже, майже кричить, щоб його можна було чути за отим гармидером, якого він ще не усвідомлює). Еге ж, ніхто й не запрошував. Не пошанували. Хай там як, але запевняю, що якби й запросили, я б туди не пішов, бо...

Шум уже нестерпний.

Що там коїться?

Чути, як дуже близько вчвал біжить важка й могутня тварина, чути, як із свистом виривається повітря.

Та що це?

П о д а в а л ь н и ц я. Та що це?

Беранже, апатичний і далі, здається, нічого й не чує і спокійно щось говорить Жанові про запросини; його губи ворушаться, а що він каже, не чути.
Жан підскакує, його стілець падає; дивлячись на лаштунки ліворуч, Жан показує пальцем, а розм’яклий Беранже все сидить.

Ж а н. Ох! Носоріг!

Звуки, створювані твариною, так само швидко й дальшають, так що вже можна розрізнити наступні слова; вся ця сцена мас гратися дуже швидко, з повторами: «Ох! Носоріг!»

П о д а в а л ь н и ц я. Ох! Носоріг!

Б а к а л і й н и ц я (вистромивши голову з дверей крамниці). Ох! Носоріг! (До свого чоловіка, що в приміщенні). Мерщій сюди, подивись, носоріг!

Усі дивляться вслід тварині ліворуч.

Ж а н. Біжить куди очі спали, мало вітрин не зачіпає!

Б а к а л і й н и к (у крамниці). Де він?

П о д а в а л ь н и ц я (хапаючись руками за сідниці). Ох!

Б а к а л і й н и ц я (до чоловіка, який усе ще в магазині). Іди подивись!

І саме тепер бакалійник показує голову.

Б а к а л і й н и к (висунувши голову). Ох! Носоріг!

Л о г і к (що швидко вийшов на сцену зліворуч). Носоріг, щодуху мчить тротуаром куди очі спали!

Всі ці репліки, починаючи від «Охі Носоріг», що сказав Жан, майже одночасні. Чути, як верещить «А!» якась жінка. Вона й з’являється, вибігає аж на середину сцени; це Г о с п о д и н я з кошиком у руці; як тільки добігла, кошик випадає, харчі розсипаються по сцені, розбивається пляшка, але кота в другій руці вона не випускає.

Г о с п о д и н я. А! Ой!

Зліворуч, услід за Господинею, з’являється елегантний Л і т н і й Д о б р о д і й, метнувся до бакалійної крамниці, штовхає господарів і заходить; а Л о г і к іде вглиб і спирається на стіну ліворуч від дверей до крамниці. Ж а н і П о д а в а л ь н и ц я, які стоять, Б е р а н ж е, який сидить, незворушний і далі, утворюють другу групу. Водночас чути, як зліворуч долинають зойки «ох!» та «ах!», чути тупіт людей, що втікають. По сцені літає курява, знята твариною.

В л а с н и к (вистромивши голову з вікна над кав’ярнею). Що сталося?

Л і т н і й Д о б р о д і й (ховаючись за Бакалійниками). Перепрошую!

В елегантного Літнього Добродія білі гетри, м’який капелюх, ціпок з руків’ям із слонової кістки; Логік сперся на стіну, в нього невеличкі сиві вуса, окуляри, на голові плаский брилик.

Б а к а л і й н и ц я (яку штовхнули, а вона пхнула й свого чоловіка,— до Літнього Добродія). Та глядіть ви зі своєю палицею!

Б а к а л і й н и к. Це вам не жарти, обережніше!

За Бакалійниками видніє голова Літнього Добродія.

П о д а в а л ь н и ц я (до Власника). Носоріг!

В л а с н и к (з вікна до Подавальниці). Та вам приверзлося! (Побачивши носорога). Ого! Отакої!

Г о с п о д и н я. Ах!

Зойки «ах» та «ох» за лаштунками, ніби гучний супровід до її власного «ах»;
Господиня, в котрої випав кошик і розбилася пляшка, не полишає кота, якого тримає в другій руці.

Бідний котусь, як він злякався!

В л а с н и к (усе дивлячись ліворуч, стежачи за твариною, дослухаючись до дедалі слабшого тупоту й ревіння). Отакої!

Через куряву Беранже лише ледь відвертає голову, він от-от засне, нічого не говорить, а тільки кривиться.

Ж а н (теж трохи відвертає голову, але жваво). Отакої! (Чхає).

Г о с п о д и н я (серед сцени, але повернулась ліворуч, навколо неї розсипані харчі). Отакої! (Чхає).

Л і т н і й Д о б р о д і й, Б а к а л і й н и ц я, Б а к а л і й н и к (у глибині, знову відчинивши скляні крамничні двері, які Літній Добродій був причинив за собою). Отакої!

Ж а н. Отакої! (До Беранже). Ви бачили?

Шум і ревіння носорога вже досить далеко; люди стоять, ще дивлячись услід тварині, сидить лише апатичний Беранже.

В с і (крім Беранже). Отакої!

Б е р а н ж е (до Жана). Так, здається, то був носоріг! Ну й куряву зняв! (Витягає хусточку, обтирається).

Г о с п о д и н я. Отакої! Як я злякалася!

Б а к а л і й н и к (до Гослодині). Ваш кошик... харчі...

Літній Господар, підходячи до Господині й нахиляючись, аби підібрати харчі, розкидані по підлозі, знімає капелюха і галантно їй уклоняється.

В л а с н и к. Але ж і не здумати...

П о д а в а л ь н и ц я. Отакої!

Л і т н і й Д о б р о д і й (до Господині). Чи дозволить ласкава пані, аби я допоміг їй підібрати харчі?

Д а м а (До Літнього Добродія). Дякую, пане, і прошу, накрийте голову. Ох! Як я злякалася.

Л о г і к. Страх ірраціональний. Розум повинен долати його.

П о д а в а л ь н и ц я. Вже не видно.

Л і т н і й Д о б р о д і й (до Господині, показуючи на Логіка). Мій приятель Логік.

Ж а н (до Беранже). Що ви на це скажете?

П о д а в а л ь н и ц я. Ну й бігають ці тварюки!

Г о с п о д и н я (до Логіка). Дуже втішена, пане.

Б а к а л і й н и ц я (до Бакалійника). Так їй і треба. Вона ж не купувала в нас.

Ж а н (до Власника й Подавальниці). Що ви на це скажете?

Г о с п о д и н я. А проте я не кинула свого котика.

В л а с н и к (стенувши плечима, у вікні). Таке не часто побачиш!

Г о с п о д и н я (до Логіка; а Літній Добродій тим часом підбирає харчі). Може, потримаєте хвилинку?

П о д а в а л ь н и ц я (до Жана). Зроду ще не бачила його!

Л о г і к (до Господині, беручи кота з її рук). А він не дряпається?

В л а с н и к (до Жана). Мов та комета!

Г о с п о д и н я (до Логіка). Та він сумирненький. (До решти). Розбилося, а скільки ж я заплатила!

Б а к а л і й н и к (до Господині). В мене теж є вино, таке зіллячко скрізь найдеться!

Ж а н (до Беранже). Не мовчіть, що ви на це скажете?

Б а к а л і й н и к (до Господині). Ох і добре ж вино!

В л а с н и к (до Подавальниці). Ану не баріться! Обслужіть цих добродіїв! (Показує на Жана й Беранже і ховає голову).

Б е р а н ж е (до Жана). Про що це ви?

Б а к а л і й н и ц я (до Бакалійника). Іди принеси їй пляшку вина!

Ж а н (до Беранже). Про носорога, таж про носорога!

Б а к а л і й н и к (до Господині). В мене є чудове вино, і в таких пляшках, що не б’ються! (Зникає в крамниці).

Л о г і к (гладячи кота в себе на руках). Мурчику! Мурчику! Мурчику!

П о д а в а л ь н и ц я (до Беранже та Жана). Що п’ємо?

Б е р а н ж е (до Подавальниці). Дві ганусівки.

П о д а в а л ь н и ц я. Гаразд, пане. (Пішла до дверей у кав’ярню).

Г о с п о д и н я (збираючи харчі, їй допомагає Літній Добродій). Ви дуже ласкаві, пане.

П о д а в а л ь н и ц я. Отже, дві ганусівки! (Заходить до кав’ярні).

Л і т н і й Д о б р о д і й (до Господині). Це пусте, люба пані.

Бакалійниця заходить у свою крамницю.

Л о г і к (до Пана й до Господині, що збирають харчі). Збирайте їх за системою.

Ж а н (до Беранже). Так усе ж таки, що ви на це скажете?

Б е р а н ж е (до Жана, не знаючи, що казати). Ну... Нічого. Ну й курява знялася...

Б а к а л і й н и к (з пляшкою вина виходячи з крамниці, до Господині). В мене є ще й цибуля.

Л о г і к (усе гладячи кота в себе на руках). Мурчику! Мурчику! Мурчику!

Б а к а л і й н и к (до Господині). Це по сто франків за літр.

Г о с п о д и н я (даючи гроші Бакалійникові, потім звертаючись до Літнього Добродія, який уже все зібрав до кошика). Ви дуже ласкаві. Ах! Французька гречність! Не те, що сучасна молодь.

Б а к а л і й н и к (беручи гроші від Господині). Треба в нас купувати; і вулиці не треба переходити, щоб не здибатися з якимось лихом! (Заходить до крамниці).

Ж а н (уже сів, але й далі перейнятий носорогом). Все-таки подія незвичайна!

Л і т н і й Д о б р о д і й (підносячи капелюха, цілує Господині руку). Щасливий був із вами познайомитись!

Г о с п о д и н я (до Логіка). Дякую, пане, що подержали котика.

Логік віддає кота Господині. Виходить П о д а в а л ь н и ц я з почастунком.

П о д а в а л ь н и ця. Ось вам ганусівка, панове!

Ж а н (до Беранже). Ви невиправні!

Л і т н і й Д о б р о д і й (до Господині). Пані дозволить трохи провести її?

Б е р а н ж е (до Жана, показуючи на Подавальницю, що знову зайшла до кав’ярні). Я просив мінеральної води, а вона, бач, наплутала.

Жан зневажливо й недовірливо стенув плечима.

Г осподиня (до Літнього Добродія). Дякую, любий пане, на мене чекає чоловік. Якось іншого разу!

Л і т н і й Д о б р о д і й (до Господині). Люба пані, я сподіваюсь усім серцем.

Г о с п о д и н я (до Літнього Добродія). Я теж! (Очі її м’якнуть, потім вона виходить ліворуч).

Б е р а н ж е. Вже немає куряви...

Жан знову стенув плечима.

Л і т н і й Д о б р о д і й (до Логіка, дивлячись услід Господині). Чарівна!..

Жан (до Беранже). Носоріг! Отямитись не можу!

Літній Добродій і Логік поволі йдуть управоруч, де вони невдовзі й вийдуть. Стиха перемовляються.

Л і т н і й Д о б р о д і й (до Логіка, востаннє глянувши в той бік, куди пішла Господиня). Еге ж, гарненька?

Л о г і к (до Літнього Добродія). Я вам поясню, що таке силогізм.

Л і т н і й Д о б р о д і й. Ой! Справді, силогізм!

Ж а н (до Беранже). Отямитись не можу! Це ж неприпустимо.

Беранже позіхає.

Л о г і к (до Літнього Добродія). Силогізм складається з першого засновку, другого засновку та висновку.

Л і т н і й Д о б р о д і й. Якого висновку?

Логік і Літній Добродій виходять.

Ж а н. Ні, таки не отямлюсь.

Б е р а н ж е (до Жана). Воно й видно, що не можете отямитись. Це був носоріг, ну, звичайно, це був носоріг!.. Він уже далеко... далеко...

Ж а н. Але постривайте лишень... Де се видано? Носоріг, що гуляє собі містом,— це вас не дивує? Такого не можна дозволити!

Беранже позіхає.

Та ви хоч рота свого затуліть!..

Б е р а н ж е. Аякже, ще б пак... Такого не можна дозволити. Це небезпечно. Я про це й не подумав. Не переймайтеся так, він до нас не дістане.

Ж а н. В міський уряд треба написати скаргу! Навіщо він узагалі в такому разі?

Б е р а н ж е (позіхаючи, потім квапливо затуливши рота). Ох! Перепрошую... Можливо, носоріг утік із зоопарку!

Ж а н. Та вам і навстоячки щось сниться!

Б е р а н ж е. Я ж сиджу.

Ж а н. Сидите чи стоїте, однаковісінько.

Б е р а н ж е. Та проте є різниця,

Ж а н. Не про те йдеться.

Б е р а н ж е. Але ж це ви кажете, що однаково, сидіти чи стояти...

Ж а н. Ви не так зрозуміли. Однаково, сидіти чи стояти, якщо ти спиш!

Б е р а н ж е. Е... Так, я сплю... Життя — це сон.

Ж а н (ведучи далі). ...Оце і є той сон, коли ви кажете, що носоріг утік із зоопарку...

Б е р а н ж е. Я сказав: можливо...

Жан (ведучи далі). ...бо відтоді, як звірі видохли від чуми, в нашому місті вже немає зоопарку... і вже дуже давно...

Б е р а н ж е (так само байдуже). Тоді, може, з цирку прийшов?

Ж а н. Про який ще ви цирк говорите?

Б е р а н ж е. Не знаю... може, якийсь мандрівний.

Ж а н. Ви добре знаєте, що мерія заборонила всіляким волоцюгам заходити на територію комуни... Ми ще малі були, а вони вже не їздили.

Б е р а н ж е (намагаючись не позіхнути, проте марно). То, може, він відтоді ховався десь поблизу в лісовому болоті?

Жан (здіймаючи руки до неба). Болото! Болото! Бідолаха, горілчані випарки таки стуманили вас.

Б е р а н ж е (простосердо). Воно так... і досі відригуються...

Ж а н. Таж у вас мозок від них закрутився. Де ви бачили те болото поблизу? На нашу провінцію всі кажуть «мала Кастілія», така вона суха!

Б е р а н ж е (роздратовано й досить утомлено). Що я знаю? Може, він ховався під каменем?.. А може, звив собі гніздо на сухій гілляці?

Ж а н. Якщо маєте себе за дотепника, то знайте, що помиляєтесь! Та ви зануда із... із своїми парадоксами! Та з вами й говорити серйозно не можна!

Б е р а н ж е. Сьогодні, лише сьогодні... Через те... бо я... (Непевним рухом показує на голову).

Ж а н. Сьогодні, як і завжди!

Б е р а н ж е. Ні, не так, як завжди.

Ж а н. Та ваші дотепи анічого не варті!

Б е р а н ж е. Я аж ніяк не претендую...

Ж а н (уриваючи його). Я не люблю, коли мене дурять!

Б е р а н ж е (приклавши руку до серця). Любий мій Жане, я такого б собі ніколи не дозволив...

Ж а н (уриваючи його). Любий мій Беранже, ви собі вже дозволили...

Б е р а н ж е. Ні, аж ніяк, я собі такого не дозволяв.

Ж а н. Та ви й зараз собі дозволяєте!

Б е р а н ж е. Як ви можете думати...

Жан (уриваючи його). Я думаю те, що є.

Б е р а н ж е. Запевняю вас...

Ж а н (уриваючи його). Що ви голову мені морочите?

Б е р а н ж е. Який же ви упертюх!

Ж а н. Та я ще, по-вашому, й віслюк. Самі бачите, ви ображаєте мене.

Б е р а н ж е. І на думку такого не спадало!

Ж а н. Якби ж у вас були думки!

Б е р а н ж е. Ще одна причина, що я й не думав про це.

Ж а н. Та є думки, що приходять і до тих, які їх не мають.

Б е р а н ж е. Це неможливо.

Ж а н. Чому це неможливо?

Б е р а н ж е. Бо неможливо.

Ж а н. З’ясуйте мені, чому неможливо, бо ви ж усе беретеся пояснювати...

Б е р а н ж е. Ніколи на таке й не зазіхав.

Ж а н. Тоді навіщо вдавати з себе казна-кого? Іще раз питаю, чому ображаєте мене?

Б е р а н ж е. Я не ображаю. Навпаки. Ви знаєте, як я шаную вас.

Ж а н. Якщо шануєте, то навіщо суперечите, кажучи, що нема небезпеки, коли носоріг бігає самісіньким центром міста, та ще й у неділю вранці, коли на вулицях повно дітей... і дорослих теж...

Б е р а н ж е. А чимало і в церкві. Вони ж нічим не ризикують...

Ж а н (уриваючи його). Зачекайте... та ще й базарний день.

Б е р а н ж е. Ніколи я не казав, що нема небезпеки, коли носоріг бігає по місту. Я просто сказав, що не думав про таку небезпеку. Таке питання переді мною не поставало.

Ж а н. Та ви ніколи ні про що не думали!

Б е р а н ж е. Гаразд, я згоден. Носоріг на волі — це зле.

Ж а н. Цього не повинно бути.

Б е р а н ж е. Зрозуміло. Цього не. повинно бути. Це навіть просто безглуздя. Гаразд. Та це не причина, щоб сваритися зі мною через ту звірину. Чого вам сікатись до мене через якогось товстошкурого, що припадком пробіг перед нами? Тупе чотириноге, що не варте й однісінького слова! Та ще й люте... І вже зникло воно, більш не існує. Не варто перейматися тим, чого нема. Говорімо про інше, любий мій Жане, говорімо про інше, тем для бесіди не бракує... (Позіхає, бере чарку). Будьмо!

В цю мить справа знову виходять Л о г і к та Л і т н і й Д о б р о д і й і, не припиняючи розмови, йдуть і сідають за столик на терасі кав’ярні, досить далеко від Беранже та Жана, праворуч і позаду від них.

Ж а н. Не чіпайте чарки. Не пийте.

Жан робить добрячий ковток ганусівки й наполовину спорожнілу чарку ставить на стіл. Беранже й далі тримає свою чарку в руці, не ставлячи її і тим більше не зважуючись випити.

Б е р а н ж е. Що я, господарю залишу? (Робить рух, ніби хоче випити).

Ж а н. Кажу вам, не чіпайте.

Б е р а н ж е. Гаразд. (Хоче поставити чарку на стіл).

У цю мить майдан справа наліво перетинає Дезі, молода білява друкарка.

(Помітивши Дезі, Беранже швидко підводиться, незграбно зачепивши чарку, та падає й виливається на Жанові штани). Ох! Дезі.

Ж а н. Обережніше! Ну й незграба.

Б е р а н ж е. Це Дезі... пробачте... (Ховається, щоб його не побачила Дезі). Я не хочу, щоб вона бачила мене... в такому стані.

Ж а н. Ні, я не пробачу, такого нізащо не дарують! (Дивиться вслід Дезі, що зникає). Ви що, дівчини злякались?

Б е р а н ж е. Тихо, помовчіть.

Ж а н. Таж вона зовсім не страшна!

Б е р а н ж е (повертаючись до Жана, як тільки зникла Дезі). Ще раз перепрошую за те...

Ж а н. Ось що значить пити, підскакуєте й самі не знаєте чого, вже й сили ніякої нема, ви пригнічені, виснажені... Ви самі собі, любий друже, риєте могилу. Ви йдете до загину.

Б е р а н ж е. Я не так уже й люблю горілку. Звісно, якби не пив, то цього б не було. Мене ніби страх хапає, і я п’ю, щоб не відчувати його.

Ж а н. Чого ви боїтесь?

Б е р а н ж е. До ладу й не знаю. Навіть сказати не можу. Почуваю себе таким безпритульним у житті, серед людей, і тоді тягнуся до чарки. Це мене заспокоює, зникає напруження, я забуваюсь.

Ж а н. Забуття шукаєте!

Б е р а н ж е. Я втомлений, уже здавна я втомлений, Моє власне тіло стало мені тягарем...

Ж а н. Та це алкогольна неврастенія, меланхолія пияка...

Б е р а н ж е (ведучи далі). Щомиті відчуваю своє тіло, ніби воно із свинцю або немов на плечах несу ще когось. Я сам до себе не звик. Не знаю, чи я це я. А коли трохи вип’ю, тягар зникає, я впізнаю себе, стаю собою.

Ж а н. Що за химери! Беранже, подивіться на мене. Я ж важчий од вас. А проте почуваю себе легким, надзвичайно легким! (Ворушить руками, ніби хоче полетіти).

Літній Добродій і Логік, які знову на сцені, розмовляючи, йдуть собі прямо.
Саме в цю мить вони проходять повз Жана й Беранже. Одна Жанова рука занадто сильно штовхає Літнього Добродія, той падає Логікові на руки.

Л о г і к (проводячи розмову далі). Прикладом силогізму... (Його штовхають). Ой!

Л і т н і й Д о б р о д і й (до Жана). Обережніше. (До Логіка). Перепрошую.

Л о г і к (до Літнього Добродія). Пусте.

Л і т н і й Д о б р о д і й (до Жана). Пусте.

Літній Добродій і Логік сідають за столиком трохи ззаду й праворуч від Жака й Беранже.

Б е р а н ж е (до Жана). А ви сильний.

Ж а н. Так, я сильний, і я сильний з багатьох причин. По-перше, я сильний, тому що я сильний, по-друге, сильний, бо маю моральну силу. Я сильний і тому, що не затруєний алкоголем. Не хочу вас дратувати, любий друже, але мушу сказати, що насправді тяжкий тільки алкоголь.

Л о г і к (до Літнього Добродія). Ось, наприклад, такий силогізм В кота чотири лапи. Ізидор і Фріко мають по чотири лапи кожен Отже, Ізидор і Фріко — коти.

Л і т н і й Д о б р о д і й (до Логіка). В мого собаки теж чотири лапи.

Л о г і к (до Літнього Добродія). В такому разі це кіт.

Б е р а н ж е (до Жана). А в мене життєвої снаги зовсім мал Мабуть, я не відчуваю потягу до життя.

Л і т н і й Д о б р о д і й (до Логіка, після довгих роздумів). От же, за логікою, мій пес буде котом.

Л о г і к (до Літнього Добродія). За логікою так. Але протилежне теж слушне.

Б е р а н ж е (до Жана). Мене пригнічує самотність, і товариство теж.

Ж а н (до Беранже). Ви суперечите собі. Обтяжує самотність чи велелюдність? Маєте себе за мислителя, а логіки аніякої.

Л і т н і й Д о б р о д і й (до Логіка). Так, логіка річ чудова.

Л о г і к (до Літнього Добродія). Якщо не зловживати нею.

Б е р а н ж е (до Жана). Жити — це щось ненормальне.

Ж а н. Навпаки. Найприродніше. Ось і доказ: живуть усі.

Б е р а н ж е. Але мертві численніші від живих. Їх усе більша А живих так мало.

Ж а н. Таж мертві не існують — ще й це треба казати! Го-го (Гучний регіт). І це вони тягарем для вас? Хіба важить те, що ж існує?

Б е р а н ж е. А я й себе питаю: я існую чи ні?

Ж а н (до Беранже). Любий мій, ви не існуєте, бо у вас немає думок. Думайте — і будете існувати.

Л о г і к (до Літнього Добродія). Ще один силогізм: усі коті смертні. Сократ смертний. Отже, Сократ кіт.

Л і т н і й Д о б р о д і й. І в нього чотири лапи. Справді, в мені був кіт, що звався Сократом.

Л о г і к. Бачте...

Жан (до Беранже). Але десь усередині ви глузуєте з усього. Брешете. Кажете, що життя не цікавить вас. А проте, здається, хтось вас цікавить!

Б е р а н ж е. Хто?

Ж а н. Та, котра щойно пройшла. Ваша приятелька з контори. Ви ж закохані!

Л і т н і й Д о б р о д і й (до Логіка). Так, отже, Сократ був котом!

Л о г і к (до Літнього Добродія). І нам це з’ясувала логіка.

Ж а н (до Беранже). Ви не хотіли, щоб вас бачили в такому жалюгідному стані.

Заперечний рух Беранже.

Це доводить, що вам не все байдуже. Невже ви сподіваєтесь, що Дезі захопиться пияком?

Л о г і к (до Літнього Добродія). Повернімось до наших котів.

Л і т н і й Д о б р о д і й (до Логіка). Я слухаю.

Б е р а н ж е (до Жана). Усе ж мені здається, вона вже когось має на прикметі.

Ж а н (до Беранже). Кого саме?

Б е р а н ж е. Дудара. Це колега з контори: ліценціат права, юрист із великим майбутнім на службі і з майбутнім у серці Дезі; я з ним і мірятись не можу.

Л о г і к (до Літнього Добродія). Кіт Ізидор має чотири лапи.

Л і т н і й Д о б р о д і й. А звідки ви знаєте?

Логік. Це гіпотеза.

Б е р а н ж е (до Жана). До нього прихильно ставиться начальник. А в мене ні майбутнього, ні освіти, і немає жодного шансу.

Л і т н і й Д о б р о д і й (до Логіка). Ага! Гіпотеза!

Ж а н (до Беранже). І тому ви зрікаєтесь...

Б е р а н ж е (до Жана). А що я вдію?

Л о г і к (до Літнього Добродія). У Фріко теж чотири лапи. Скільки лап у Фріко та Ізидора?

Л і т н і й Д о б р о д і й (до Логіка). Разом чи окремо?

Ж а н (до Беранже). Життя — це боротьба, хто не бореться — боягуз!

Л о г і к (до Літнього Добродія). Разом чи окремо — це залежно від обставин.

Б е р а н ж е (до Жана). Що ж ви хочете, я роззброєний.

Ж а н. Озбройтеся, мій любий, озбройтеся.

Л і т н і й Д о б р о д і й (до Логіка, після важких роздумів). Вісім, так, вісім лап.

Л о г і к. Логіка привчає рахувати подумки.

Л і т н і й Д о б р о д і й. Так, різнобічна наука!

Б е р а н ж е (до Жана). Де взяти зброю?

Л о г і к (до Літнього Добродія). Логіка безмежна!

Ж а н. У самому собі. Силою власної волі.

Б е р а н ж е (до Жана). Яку зброю?

Л о г і к (до Літнього Добродія). Ви побачите...

Ж а н (до Беранже). Зброю терпимості, культури, інтелігентності.

Беранже позіхає.

Зробіть свій розум швидким і блискучим. Станьте господарем становища.

Б е р а н ж е (до Жана). Як стати господарем становища?

Л о г і к (до Літнього Добродія). Я позбавлю наших котів двох лап. Скільки зостанеться лап у кожного?

Л і т н і й Д о б р о д і й. Це важко.

Б е р а н ж е (до Жана). Це важко.

Л о г і к (до Літнього Добродія). Навпаки, дуже легко.

Л і т н і й Д о б р о д і й (до Логіка). Може, вам воно легко, та мені аж ніяк.

Б е р а н ж е (до Жана). Може, вам воно легко, та мені аж ніяк.

Л о г і к (до Літнього Добродія). Поміркуйте лишень. Зосередьтеся.

Ж а н (до Беранже). Поміркуйте лишень. Зосередьтеся.

Л і т н і й Д о б р о д і й (до Логіка). Я не знаю.

Б е р а н ж е (до Жана). Я й справді Не знаю.

Л о г і к (до Літнього Добродія). Ну, тоді я вам усе скажу.

Ж а н (до Беранже). Ну, тоді я вам усе скажу.

Л о г і к (до Літнього Добродія). Візьміть папірця, порахуйте. Двох котів позбавити шести лап. Скільки зостанеться лап у кожного?

Л і т н і й Д о б р о д і й. Зачекайте... (Витягає з кишені папірця й рахує).

Ж а н. Ось що треба робити: відповідно вбиратись, щодня голитися, надягати чисту сорочку...

Б е р а н ж е (до Жана). Таж прання дорого коштує...

Ж а н (до Беранже). Заощаджуйте на горілці. А ось що поверх: капелюх, отака краватка, елегантний костюм, вичищені черевики.

Згадуючи елементи одягу, Жан пихато показує свого чистого капелюха, незім’яту краватку, охайні черевики.

Л і т н і й Д о б р о д і й (до Логіка). Тут може бути кілька розв’язків.

Л о г і к (до Літнього Добродія). Кажіть.

Б е р а н ж е (до Жана). А що далі робити? Кажіть...

Л о г і к (до Літнього Добродія). Я слухаю.

Б е р а н ж е (до Жана). Я слухаю.

Ж а н (до Беранже). Ви надто несміливі, але у вас є здібності.

Б е р а н ж е (до Жана). Це в мене є здібності?

Ж а н. Вам треба скористатися ними. Перейматись усім. Стежити за літературними й культурними подіями нашої доби.

Л і т н і й Д о б р о д і й (до Логіка). Перше припущення: в одного кота може бути чотири, в другого — дві лапи.

Б е р а н ж е (до Жана). В мене так мало дозвілля.

Л о г і к. У вас є здібності, досить тільки скористатися ними.

Ж а н. Використовуйте ту обмаль дозвілля, що маєте. Не пускайтеся берега.

Л і т н і й Д о б р о д і й. В мене часу нема зовсім. Я урядовець.

Л о г і к (до Літнього Добродія). Щоб учитися, завжди найдеться час.

Ж а н (до Беранже). Часу завжди доволі.

Б е р а н ж е (до Жана). Вже пізно.

Л і т н і й Д о б р о д і й (до Логіка). Це вже трохи запізно для мене.

Ж а н (до Беранже). Запізно ніколи не буває.

Л о г і к (До Літнього Добродія). Запізно ніколи не буває.

Ж а н (до Беранже). Ви працюєте вісім годин, як і я, як усі, але в неділю, щовечора, за три тижні літньої відпустки? Цього вистачить, якщо добре взятися.

Л о г і к (до Літнього Добродія). Ну, а інші розв’язки? Візьміться тільки добре...

Добродій знову береться рахувати.

Ж а н (до Беранже). Ось дивіться, замість пити й мучитися потім чи не краще навіть на роботі бути свіжим і відпочилим? І своє дозвілля можна проводити по-інтелігентному.

Б е р а н ж е (до Жана). Цебто?..

Ж а н (до Беранже). Ходіть до музеїв, читайте літературні журнали, відвідуйте лекції. Це позбавить страху, сформує ваш розум. І за чотири тижні ви вже будете окультуреною людиною.

Б е р а н ж е (до Жана). Маєте рацію!

Л і т н і й Д о б р о д і й (до Логіка). В одного кота може бути п’ять лап...

Ж а н (до Беранже). Бачите, ви й самі так вважаєте.

Л і т н і й Д о б р о д і й (до Логіка). А в другого одна. Але чи будуть вони тоді котами?

Л о г і к (до Літнього Добродія). Чом би ні?

Ж а н (до Беранже). Замість марнувати всі гроші на горілку, чи не ліпше придбати квитки в театр і подивитися цікаву виставу? Ви хоч знаєте, що таке авангардистський театр, про який зараз стільки говорять? Чи ви бачили п’єси Йонеско?

Б е р а н ж е (до Жана). На жаль, ні! Чув тільки про нього.

Л і т н і й Д о б р о д і й (до Логіка). Якщо відкинути від восьми лап дві, то двоє котів...

Ж а н (до Беранже). Зараз якраз ставлять одну. Неодмінно підіть.

Л і т н і й Д о б р о д і й. В кота може бути й шість лап...

Б е р а н ж е. Це буде чудовий вступ до артистичного життя нашої доби.

Л і т н і й Д о б р о д і й (до Логіка). А другий кіт узагалі без лап.

Б е р а н ж е. Чиста правда, маєте рацію. І, як ви кажете, я стану господарем становища.

Л о г і к (до Літнього Добродія). В такому разі один кіт був би привілейований.

Б е р а н ж е (до Жана). Я обіцяю вам.

Ж а н. Насамперед собі пообіцяйте.

Л і т н і й Д о б р о д і й. А той, що без лап, буде декласованим елементом?

Б е р а н ж е. Я врочисто обіцяю сам собі. Цього слова я дотримаю.

Л о г і к. Тут нема справедливості. Отже, це вже не логіка.

Б е р а н ж е (до Жана). Замість пити я вирішив удосконалити свій розум. Я вже почуваю себе краще. Зразу в голові проясніло.

Ж а н. Я ж вам казав!

Л і т н і й Д о б р о д і й (до Логіка). Не логіка?

Б е р а н ж е. Вже пополудні піду до міського музею. На вечір купую два квитки в театр. Ви ж ідете зі мною?

Л о г і к (до Літнього Добродія). Бо справедливість — це логіка.

Ж а н (до Беранже). І треба бути наполегливим. Щоб ваші добрі заміри були тривкі.

Л і т н і й Д о б р о д і й (до Логіка). Я збагнув. Справедливість...

Б е р а н ж е (до Жана). Я обіцяю вам, обіцяю собі. Підете зі мною пополудні в музей?

Ж а н (до Беранже). Але сьогодні в мене на той час у програмі сієста.

Л і т н і й Д о б р о д і й (до Логіка). Справедливість — іще одна прикмета логіки,

Б е р а н ж е (до Жана). Але, певне ж, підете зі мною ввечері до театру?

Ж а н. Ні, цього вечора ні.

Л о г і к (до Літнього Добродія). Ваш розум прояснюється!

Ж а н (до Беранже). Бажаю вам не відступатись від ваших добрих замірів. Але сьогодні в мене дружня вечірка в ресторані.

Б е р а н ж е. В ресторані?

Л і т н і й Д о б р о д і й (до Логіка). З іншого боку, зовсім безлапий кіт...

Ж а н (до Беранже). Я пообіцяв прийти. Я дотримую своїх обіцянок.

Л і т н і й Д о б р о д і й (до Логіка). ...не зміг би бігати досить прудко, щоб ловити мишей.

Б е р а н ж е (до Жана). Ох! Любий мій, тепер уже ви подаєте поганий приклад! Ви ж ідете впиватися.

Л о г і к (до Літнього Добродія). Ну, з логіки у вас уже успіхи!

Знову чути, як за лаштунками ліворуч швидко наближається ревіння, шалений чвал, дикий тупіт носорожачих копит, потужне сапання, але цього разу у зворотному напрямі, з глибини сцени наперед.

Ж а н (розлютившись, до Беранже). Любий мій друже, один раз — це ще не звичка. І з вами нічого спільного я не маю. Бо ви... ви... це зовсім не одне й те саме.

Б е р а н ж е (до Жана). А чому не одне й те саме?

Ж а н (кричить, аби перекрити шум, що долинає з-за крамниці). Бо я не п’яниця!

Л о г і к (до Літнього Добродія). Навіть безлапий кіт повинен ловити мишей. Натура в нього така.

Б е р а н ж е (кричить дуже голосно). Я й не кажу, що ви п’яниця. Але чому в однаковій ситуації я п’яниця, а ви ні?

Л і т н і й Д о б р о д і й (кричить до Логіка). Так яка там котяча натура?

Ж а н (до Беранже, теж кричить). Бо все залежить від міри. На відміну від вас, я людина поміркована.

Л о г і к (до Літнього Добродія, приклавши руку до вуха). Що ви сказали?

Гучний шум перекриває голоси чотирьох акторів.

Б е р а н ж е (приклавши руку до вуха, до Жана). Тоді як я — що, що ви там кажете?

Ж а н (горлаючи). Я сказав, що...

Л і т н і й Д о б р о д і й (горлаючи). Я сказав, що...

Ж а н (усвідомивши звуки, надто вже близькі). Та що воно робиться?

Л о г і к. Та що це?

Ж а н (підводячись, перекидає стільця й дивиться на лаштунки ліворуч, звідки долинає ввесь той гармидер: там біжить назад носоріг). Ох! Носоріг!

Л о г і к (підводячись, перекидає стільця). Ох! Носоріг!

Л і т н і й Д о б р о д і й (теж, уставши, перекидає стільця). Ох! Носоріг!

Б е р а н ж е (сидить і далі, але цього разу жвавіший). Носоріг! Уже й назад біжить.

П о д а в а л ь н и ц я (виходячи з тацею і склянками). Що це? Ох! Носоріг!

Таця випадає з рук, склянки б’ються.

В л а с н и к (виходячи з кав’ярні). Що це?

П о д а в а л ь н и ц я (до Власника). Носоріг!

Л о г і к. Носоріг, щодуху мчить тротуаром куди очі спали!

Б а к а л і й н и к (виходячи з крамниці). Ох! Носоріг!

Ж а н. Ох! Носоріг!

Б а к а л і й н и ц я (вистромивши голову з вікна над крамницею). Ох! Носоріг!

В л а с н и к (до Подавальниці). Бити посуд однак не треба.

Ж а н. Біжить куди очі спали, мало вітрин не зачіпає.

Д е з і (вийшовши зліва). Ох! Носоріг!

Б е р а н ж е (помітивши Дезі). Ох! Дезі!

Чути тупіт утікачів, що кричать «о!», «ах!», як і перед цим.

П о д а в а л ь н и ц я. Отакої!

В л а с н и к (до Подавальниці). З вас я стягну за побите!

Беранже намагається сховатись, аби його не помітила Дезі.
Літній Добродій, Логік, Бакалійниця, Бакалійник виходять на середину майдану й кажуть:

Р а з о м. Отакої!

Жан і Б е р а н ж е. Отакої!

Чути моторошне нявчання, потім не менш страшливий жіночий зойк.

В с і. Он!

І тоді, коли шум уже слабшає, з’являється та сама Г о с п о д и н я, що й перше була, без кошика, але несе в руках мертвого й закривавленого кота.

Г о с п о д и н я (плачучи). Він затоптав мого кота, він затоптав мого кота!

П о д а в а л ь н и ц я. Він затоптав її кота!

Бакалійник, Бакалійниця у вікні; Літній Добродій, Дезі, Логік оточують Господиню й кажуть:

Р а з о м. Ой лишенько, бідолашна тваринка!

Л і т н і й Д о б р о д і й. Бідолашна тваринка!

Д е з і й П о д а в а л ь н и ц я. Бідолашна тваринка!

Б а к а л і й н и к, Б а к а л і й н и ц я (у вікні), Л і т н і й Д о б р о д і й, Л о г і к. Бідолашна тваринка!

В л а с н и к (до Подавальниці, показуючи на розбиті склянки, перекинуті стільці). Вам що, роботи нема? Ану зробіть мені лад!

Тепер Жан і Беранже підбігають до Господині, а вона все плане, тримаючи мертвого кота на руках.

П о д а в а л ь н и ц я (йдучи на терасу кав’ярні, щоб прибрати скло й підняти стільці, та все озирається через плече на Господиню). Ох! Бідолашна тваринка!

В л а с н и к (тикаючи пальцем на стільці й бите скло). Ось, ось!

Л і т н і й Д о б р о д і й (до Бакалійника). Ну, що ви на це скажете?

Б е р а н ж е (до Господині). Пані, не плачте, бо й у нас серце розривається!

Д е з і (до Беранже). Пане Беранже... Ви тут? Ви бачили?

Б е р а н ж е (до Дезі). Добридень, панно Дезі, перепрошую, я не мав часу поголитись...

В л а с н и к (стежачи за прибиранням, позирає на Господиню). Бідолашна тваринка!

Звичайно, що всі ці репліки мусять швидко йти одна за одною, бути майже одночасними.

Б а к а л і й н и ц я (у вікні). Ну, це вже занадто!

Ж а н. Ну, це вже занадто!

Г о с п о д и н я (плачучи й колисаючи мертвого кота на руках). Мій бідний Міцу, бідний Міцу!

Л і т н і й Д о б р о д і й (до Господині). Не з такої оказії хотів я побачити вас!

Л о г і к (до Господині). Що ж ви хочете, пані, всі коти смертні. Треба змиритися.

Г о с п о д и н я (плачучи). Мій котику, мій котику, мій котику!

В л а с н и к (до Подавальниці, в якої вже повний фартух битого скла). Викиньте на сміття! (Збирає стільці). З вас за це тисяча франків!

П о д а в а л ь н и ц я (заходячи в кав’ярню, до Власника). Тільки й думки про свої гроші.

Б а к а л і й н и ц я (до Господині, з вікна). Заспокойтеся, пані.

Л і т н і й Д о б р о д і й (до Господині). Заспокойтеся, люба пані.

Б а к а л і й н и ц я. Що не кажіть, але й це лихо!

Г о с п о д и н я. Мій котику, мій котику, мій котику!

Д е з і. Ох! Справді, це таки теж лихо.

Л і т н і й Д о б р о д і й (підтримуючи Господиню і йдучи з нею до столика на терасі; за ними йде решта). Пані, сядьте ось тут.

Ж а н (до Літнього Добродія). Ну, що ви на це скажете?

Б а к а л і й н и к (до Логіка). Ну, що ви на це скажете?

Б а к а л і й н и ц я (до Дезі, з вікна). Ну, що ви на це скажете?

В л а с н и к (до Подавальниці, що вийшла знову, тоді як заплакану Господиню, котра все колише мертвого кота, садовлять за столик). Склянку води для пані.

Л і т н і й Д о б р о д і й (до Господині). Сідайте, люба пані!

Ж а н. Бідолашна жінка!

Б а к а л і й н и ц я (з вікна). Бідолашна тваринка!

Б е р а н ж е (до Подавальниці). Ліпше коньяку принесіть.

В л а с н и к (до Подавальниці). Один коньяк! (Показуючи на Беранже). Платитиме цей добродій!

П о д а в а л ь н и ц я (заходячи до кав’ярні). Зрозуміло, один коньяк!

Г о с п о д и н я (ридаючи). Я не хочу цього, не хочу!

Б а к а л і й н и к. Таж перед цим він уже пробігав біля крамниці.

Ж а н (до Бакалійника). Це не той самий!

Б а к а л і й н и к (до Жана). Але...

Б а к а л і й н и ц я. Ох! Так, це той самий.

Д е з і. Так це він двічі пробігав?

В л а с н и к. Гадаю, що це той самий.

Ж а н. Ні, це не той самий носоріг. Той перший мав два роги на носі, то був азіатський носоріг, а цей має лиш одного рога — це африканський!

← Назад | Вперед →
Рейтинг: 0.0 з 5 (0 голос.)
Оцінити:   
up