Носороги (сторінка 2)

Виходить із склянкою коньяку П о д а в а л ь н и ц я і йде до Господині.

Л і т н і й Д о б р о д і й. Ось вам коньяк, щоб збадьоритись.

Г о с п о д и н я (в сльозах). Н-н-ні...

Б е р а н ж е (зненацька розхвилювався, до Жана). Дурниці верзете!.. Та як ви роги помітили! Звір так промчав, що його самого ледь видно було...

Д е з і (до Господині). Та випийте, вам полегшає!

Л і т н і й Д о б р о д і й (до Беранже). Справді, промчав, як вихор.

В л а с н и к (до Господині). Покуштуйте, це добрий коньяк.

Б е р а н ж е (до Жана). У вас часу не було, щоб йому роги рахувати...

Б а к а л і й н и ц я (до Подавальниці, з вікна). Хай вона вип’є.

Б е р а н ж е (до Жана). Та він ще й куряву таку зняв...

Д е з і (до Господині). Випийте, пані.

Л і т н і й Д о б р о д і й (до Господині). Один ковточок, моя люба панусю... сміливіше...

Подавальниця підносить склянку Господині до рота, та хоче ніби відмовитись, проте п’є.

П о д а в а л ь н и ц я. Нарешті!

Б а к а л і й н и ц я (з вікна) та Д е з і. Нарешті!

Ж а н (до Беранже). У мене в голові не туманилось. Розум був ясний, і я хутенько порахував.

Л і т н і й Д о б р о д і й (до Господині). Вам краще?

Б е р а н ж е (до Жана). Таж він біг з опущеною головою.

В л а с н и к (до Господині). Еге ж, добрий коньяк?

Ж а н (до Беранже). А так воно ще видніше.

Г о с п о д и н (випивши). Котику мій!

Б е р а н ж е (роздратувавшись, до Жана). Дурниці! Самі дурниці!

Б а к а л і й н и ц я (з вікна, до Господині). В мене є для вас інший котик.

Ж а н (до Беранже). Що? Ви насмілились припустити, що я кажу дурниці?

Г о с п о д и н я (до Бакалійниці). Я не хочу іншого! (Ридає й колише свого кота).

Б е р а н ж е (до Жана). Так, незаперечні дурниці.

В л а с н и к (до Господині). Та прийдіть до розуму.

Ж а н (до Беранже). Я ніколи не кажу дурниць.

Л і т н і й Д о б р о д і й (до Господині). Будьте філософом!

Б е р а н ж е (до Жана). Ви просто претензійні! (Підвищивши голос). Ви педант...

В л а с н и к (до Жана й Беранже). Панове, панове!

Б е р а н ж е (до Жана, ведучи далі). ...педант, не впевнений у власних знаннях, бо, по-перше, в азіатського носорога один ріг, а в африканського — два...

Решта акторів полишають Господиню й оточують Жана та Беранже, що галасливо сперечаються.

Ж а н (до Беранже). Ви помиляєтесь, якраз навпаки!

Г о с п о д и н я (сама). Такий був гарненький!

Б е р а н ж е. Давайте поб’ємось об заклад!

Д е з і (до Беранже). Пане Беранже, не хвилюйтеся.

Ж а н (до Беранже). З вами я не буду битися об заклад. Це у вас два роги. Азіатичний вид!

П о д а в а л ь н и ц я. Ох!

Б а к а л і й н и ц я (з вікна, до Бакалійника). Вони зараз поб’ються.

Г о с п о д и н я (сама). Такий був гарненький!

Б е р а н ж е. Давайте поб’ємось об заклад!

Де зі (до Беранже). Пане Беранже, не хвилюйтеся.

Ж а н (до Беранже). З вами я не буду битися об заклад. Це у вас два роги. Азіатичний вид!

Г о с п о д и н я. Ох!

Б а к а л і й н и ц я (з вікна, до Бакалійника). Вони зараз поб’ються.

Б а к а л і й н и к (до Бакалійниці). Та думай хоч трохи, Це парі!

В л а с н и к (до Жана й Беранже). Тут лиш не бийтеся.

Л і т н і й Д о б р о д і й. Так, з’ясуємо... Який вид носорога має на носі один ріг? (До Бакалійника). Ви ж торговець, мусите знати!

Б а к а л і й н и ц я (з вікна, до Бакалійника). Ти мусив би знати!

Б е р а н ж е (до Жана). В мене рогів нема, і ніколи їх не носитиму!

Б а к а л і й н и к (до Літнього Добродія). Торговці всього знати не можуть.

Ж а н (до Беранже). Так!

Б е р а н ж е (до Жана). І я зовсім не азіат. З іншого боку, азіати такі ж люди, як усі...

П о д а в а л ь н и ц я. Так, азіати такі ж люди, як ви або я...

Л і т н і й Д о б р о д і й (до Власника). Таки правда!

В л а с н и к (до Подавальниці). А вас ніхто й не питає!

Д е з і (до Власника). Вона має рацію. Це такі ж люди, як і ми.

Впродовж цієї суперечки Господиня все плаче.

Г о с п о д и н я. Такий був лагідний, був, як ми.

Ж а н (несамовито). Вони жовті!

Логік стоїть трохи оддалік, між Господинею та купкою людей навколо Жана й Беранже, уважно стежить за суперечкою, але участі не бере.

Ж а н. На все добре, панове! (До Беранже). А вам я нічого не зичу!

Г о с п о д и н я (плаче й далі). Він так лащився до людей! (Ридає).

Д е з і. Схаменіться, пане Беранже, схаменіться, пане Жане...

Л і т н і й Д о б р о д і й. Я мав друзів-азіатів. Може, вони були несправжніми азіатами...

В л а с н и к. А я знав справжніх.

П о д а в а л ь н и ц я (до Бакалійниці). В мене була подруга-азіатка.

Г о с п о д и н я (плаче собі). А він же в мене ще змалечку!

Ж а н (і далі не тямлячись). Вони жовті, жовті, жовтющі!

Б е р а н ж е (до Жана). А ви зате червонющі!

Б а к а л і й н и ц я (з вікна) і П о д а в а л ь н и ц я. Ох!

В л а с н и к. Тут і до біди недалеко!

Г о с п о д и н я (плаче). Який був охайний! На тирсу ходив!

Ж а н (до Беранже). А коли так, ви мене вже не побачите! Я лиш час марную на такого йолопа, як ви.

Г о с п о д и н я (плаче). Розумів геть усе!

Розлютившись, Жан мерщій іде праворуч. Але, замість вийти з миром, обертається.

Л і т н і й Д о б р о д і й (до Бакалійника). Азіати бувають білі, чорні, сині і такі, як ми.

Ж а н (до Беранже). П’яниця!

Всі вражено дивляться на нього.

Б е р а н ж е (в бік Жана). Я вам не дозволяю!

В с і (в бік Жана). Ох!

Г о с п о д и н я (плаче). Одне тільки, що не говорив. Га це лиш здавалося так!

Д е з і (до Беранже). Не слід було так дратувати його.

Б е р а н ж е (до Дезі). Я тут не винен...

В л а с н и к (до Подавальниці). Підіть знайдіть якусь скатертину для цього нещасного створіння.

Л і т н і й Д о б р о д і й (до Беранже). Гадаю, ви маєте рацію. В азіатського носорога два роги, в африканського — один...

Б а к а л і й н и к. Але пан казав навпаки.

Д е з і (до Беранже). Ви обидва винні!

Л і т н і й Д о б р о д і й (до Беранже). Однак ви маєте рацію.

П о д а в а л ь н и ц я (до Господині). Пані, ходім укладемо його в коробку.

Г о с п о д и н я (аж не тямлячись від ридань). Навіки! Навіки!

Б а к а л і й н и к. Перепрошую, вважаю, що рацію має пан Жан.

Д е з і (обертаючись до Господині). Пані, будьте розважна!

Дезі й Подавальниця ведуть Господиню з мертвим котом до дверей кав’ярні.

Л і т н і й Д о б р о д і й (до Дезі та Подавальниці). Можна, я теж піду з вами?

Б а к а л і й н и к. В азіатського носорога один ріг, в африканського — два. І навпаки.

Д е з і (до Літнього Добродія). Ми впораємось.

Дезі й Подавальниця заходять до кав’ярні, ведучи так і не потішену Господиню.

Б а к а л і й н и ц я (до Бакалійника, з вікна). Ет! У тебе завжди все не так, як у людей!

Б е р а н ж е (вбік, тоді як решта й далі сперечається про носорожачі роги). Дезі має рацію, не слід було суперечити йому.

В л а с н и к (до Бакалійниці). Ваш чоловік має рацію, в азіатського носорога два роги, в африканського повинно бути два, і навпаки.

Б е р а н ж е (вбік). Він не терпить заперечень. Найменша незгода, і він аж запіниться.

Л і т н і й Д о б р о д і й (до Власника). Друже, ви помиляєтесь.

В л а с н и к (до Літнього Добродія). Ласкаво перепрошую!..

Б е р а н ж е (вбік). Лють — єдина його влада.

Б а к а л і й н и ц я (з вікна, до Літнього Добродія, Власника та Бакалійника). А може, вони обидва однакові.

Б е р а н ж е (вбік). По суті, серце в нього золоте, скільки він допоміг мені.

В л а с н и к (до Бакалійниці). Якщо в одного два роги, то в другого може бути тільки один.

Л і т н і й Д о б р о д і й. Мабуть, в одного один ріг, а в другого два.

Б е р а н ж е (вбік). Шкодую, що не був лагіднішим із ним. Але чому він так затявся? Я не хотів, щоб він зірвався. (До решти). Він завжди вдається в крайнощі! Завжди хоче вразити світ своєю обізнаністю і навіть не припускає, що може помилитись.

Л і т н і й Д о б р о д і й (до Беранже). А докази у вас є?

Б е р а н ж е. Які?

Л і т н і й Д о б р о д і й. Щоб довести ваше недавнє твердження, через яке ви полаялися з другом.

Б а к а л і й н и к (до Беранже). Справді, де ваші докази?

Л і т н і й Д о б р о д і й (до Беранже). Звідки ви знаєте, що в одного з двох носорогів два роги, а в другого один? І в якого саме?

Б а к а л і й н и ц я. Та він знає не більше, ніж ми.

Б е р а н ж е. По-перше, невідомо, чи їх було два. Я навіть гадаю, що був лиш один.

В л а с н и к. Припустімо, що їх було два. Котрий же носоріг однорогий, азіатський?

Л і т н і й Д о б р о д і й. Ні, я гадаю, що два роги в африканського носорога.

В л а с н и к. Так котрий дворогий?

Б а к а л і й н и к. Тільки не африканський.

Б а к а л і й н и ц я. Ну й важко буде дошукатися.

Л і т н і й Д о б р о д і й. Однак треба з’ясувати питання.

Л о г і к (виходячи з задуми). Панове, перепрошую за втручання. Питання полягає не в цьому. Дозвольте мені репрезентуватись...

Г о с п о д и н я (в сльозах). Це ж Логік!

В л а с н и к. Ох! Та це ж Логік!

Л і т н і й Д о б р о д і й (представивши Логіка Беранже). Це Логік, мій приятель.

Б е р а н ж е. Дуже потішений, пане.

Л о г і к (ведучи далі). ...я Логік за фахом. Ось моє посвідчення. (Показує посвідчення).

Б е р а н ж е. Пане, це для мене велика честь.

Б а к а л і й н и к. Для нас це велика честь.

В л а с н и к. Тоді, пане Логік, будьте ласкаві, скажіть нам, африканський носоріг однорогий...

Л і т н і й Д о б р о д і й. Чи дворогий...

Б а к а л і й н и ц я. І чи два роги в азіатського носорога.

Б а к а л і й н и к. Чи, може, один.

Л о г і к. Але насправді питання полягає не в цьому. Ось що я мушу визначити.

Б а к а л і й н и к. А нам хотілося б знати саме це.

Л о г і к. Панове, дайте мені сказати.

Л і т н і й Д о б р о д і й. Нехай уже каже.

Б а к а л і й н и к (до Бакалійниці у вікні). Та хай уже каже.

В л а с н и к. Пане, ми слухаємо.

Л о г і к (до Беранже). Насамперед я звертаюсь до вас. І до всіх присутніх також.

Б а к а л і й н и к. І до нас також...

Л о г і к. Ось дивіться, суперечка постала з питання, від якого ви всі несамохіть відхилилися. Бо спочатку ви питали, чи другий носоріг той самий, що й перше був, чи ні. Ось на що треба дати відповідь.

Б е р а н ж е. А як?

Л о г і к. Отак: ви двічі могли бачити того самого носорога з одним рогом...

Б а к а л і й н и к (повторюючи, ніби щоб краще зрозуміти). Двічі того самого носорога.

В л а с н и к (теж повторюючи). З одним рогом.

Л о г і к (ведучи далі). І теж двічі ви могли бачити того самого носорога з двома рогами.

Л і т н і й Д о б р о д і й (повторюючи). Одного носорога з двома рогами, двічі...

Л о г і к. Отак воно. Також ви могли бачити першого носорога з одним рогом, а потім другого теж з одним рогом.

Б а к а л і й н и ц я (з вікна). Ха-ха.

Л о г і к. А також першого носорога з двома рогами і другого носорога з двома рогами.

В л а с н и к. Точно.

Л о г і к. А тепер: якщо ви бачили...

Б а к а л і й н и к. Якщо ми бачили...

Л і т н і й Д о б р о д і й. Так, якщо ми бачили...

Л о г і к. Якщо ви бачили першого разу носорога з двома рогами...

В л а с н и к. З двома рогами...

Л о г і к. ...А другого разу носорога з одним рогом...

Б а к а л і й н и к. З одним рогом.

Л о г і к. То й це не буде розв’язком.

Л і т н і й Д о б р о д і й. Все це не буде розв’язком.

В л а с н и к. Чому?

Б а к а л і й н и ц я. А! Ось воно... Нічого не втямлю.

Б а к а л і й н и к. Так! Так!

Бакалійниця стенула плечима й зникла у вікні.

Л о г і к. В дійсності могло бути й таке: відтоді, як ми бачили першого носорога, він утратив один свій ріг, і той, що пробіг удруге,— той самий, що й перший.

Б е р а н ж е. Я розумію, але...

Л і т н і й Д о б р о д і й (уриваючи Беранже). Не заважайте.

Л о г і к. А може бути, що обидва носороги з двома рогами, і кожен утратив по одному.

Л і т н і й Д о б р о д і й. Може бути.

В л а с н и к. Авжеж, може бути.

Б а к а л і й н и к. Чом би ні!

Б е р а н ж е. Так, проте...

Л і т н і й Д о б р о д і й (до Беранже). Не заважайте.

Л о г і к. Якби ви могли довести, що той носоріг, якого ви бачили першого разу з одним рогом, азіатський або африканський...

Л і т н і й Д о б р о д і й. Азіатський або африканський...

Л о г і к. А другого разу носорога з двома рогами...

Л і т н і й Д о б р о д і й. З двома рогами!

Л о г і к. І що він був, байдуже, африканський чи азіатський...

Б а к а л і й н и к. Африканський чи азіатський...

Л о г і к (доводячи далі). То ми вже могли б зробити висновок, що мали справу з двома різними носорогами, бо малоймовірно, щоб майже на очах за кілька хвилин на носі в носорога міг вирости другий ріг...

Л і т н і й Д о б р о д і й. Так, малоймовірно.

Л о г і к (пишаючись своїм доведенням). І з цього виходить, що один носоріг був азіатський або африканський.

Л і т н і й Д о б р о д і й, Азіатський або африканський.

Л о г і к. А другий — африканський або азіатський.

В л а с н и к. Африканський або азіатський.

Б а к а л і й н и к. Так, так.

Л о г і к. Бо це б суперечило нормальній логіці, одна істота не може народитись одночасно в двох місцях...

Л і т н і й Д о б р о д і й. І навіть послідовно.

Л о г і к (до Літнього Добродія), Ось що треба було довести.

Б е р а н ж е (до Логіка). Це ж очевидно, але воно не розв’язує питання.

Л о г і к (до Беранже, всміхаючись трохи зверхньо). Звичайно, любий пане, та лише в такий спосіб питання ставиться правильно.

Л і т н і й Д о б р о д і й. Ось що може логіка.

Л о г і к (знявши капелюха). На все добре, панове. (Повертається й виходить ліворуч).

За ним іде Літній Добродій.

Л і т н і й Д о б р о д і й. На все добре, панове. (Піднявши капелюха, йде за Логіком).

Б а к а л і й н и к. Може, це й логіка...

В цю мить з кав’ярні виходить, тримаючи коробку, Г о с п о д и н я в жалобі, за нею Д е з і та П о д а в а л ь н и ц я — ніби на похороні. Процесія прямує до виходу праворуч.

Б а к а л і й н и к (ведучи далі). Може, це й логіка, проте чи можемо ми допустити, щоб наших котів у нас на очах чавили носороги — однорогі чи то дворогі, хай там азіатські чи африканські? (Театральним жестом показує на процесію, що вже виходить).

В л а с н и к. Він таки правду каже! Хіба ми допустимо, щоб наших котів чавили носороги або ще невідомо хто?!

Б а к а л і й н и к. Ми цього не дозволимо!

Б а к а л і й н и ц я (вистромивши голову з дверей крамниці, до Бакалійника) Давай заходь! Покупці прийшли!

Б а к а л і й н и к (ідучи до крамниці). Ні, ми цього не дозволимо!

Б е р а н ж е. Не треба було мені сваритись із Жаном! (До Власника). Принесіть мені чарку коньяку! Повну!

В л а с н и к. Вже несу. (Йде в кав’ярню по коньяк).

Б е р а н ж е (сам). Не треба було, не треба було дратувати його!

Виходить В л а с н и к з великою чаркою коньяку в руці.

В мене надто тяжко на серці, щоб іти до музею. Окультурюсь якось іншого разу. (Бере чарку коньяку й п’є).

З а в і с а

ДІЯ ДРУГА

КАРТИНА ПЕРША

Декорації

Контора адміністративної установи, або приватного підприємства, наприклад, великого видавництва законодавчих актів. У глибині посередині великі двійчасті двері, над якими напис: «Начальник відділу». В глибині ліворуч біля дверей до начальника невеличкий стіл з друкарською машинкою, який належить Дезі. Біля лівої стіни між дверима, що виходять на сходи, і столиком Дезі ще один стіл, на ньому лежить книга приходу на роботу, в якій розписуються службовці, коли приходять. Ще далі ліворуч і теж іще на першому плані двері, що виходять на сходи. Видно верхні сходинки, поренча, невеликий сходовий майданчик. На першому плані стіл із двома стільцями. На столі: віддруковані аркуші, чорнильниця, ручки; це стіл, за яким працюють Ботар і Беранже; Беранже сідатиме на лівий стілець, а Ботар — на правий. Біля правої стіни ще один, більший, прямокутний стіл, також укритий паперами, віддрукованими аркушами і т. ін. Коло цього столу теж два стільці (кращі, «показніші»), розташовані навпроти. Це стіл Дудара та пана Беф. Дудар сідатиме на той стілець, що біля стіни, і всі службовці будуть у нього перед очима. Він виконує функції заступника начальника. Між дверима в глибині і правою стіною — вікно. Якщо в театрі с оркестрова яма, краще просто встановити на найпершому плані віконну раму, звернену до глядачів. У глибині в правому кутку вішалка, там висять сірі блузи або старі піджаки. Залежно від обставин вішалку теж можна ставити на передньому краї сцени близько правої стіни. Попід стінами запилюжені стелажі з книгами та теками. Ліворуч, угорі над полицями, написи: «Юриспруденція», «Кодекси»; на правій стіні, яка може йти трохи навскіс, написи: «Урядовий вісник», «Податкові закони». Над дверима начальника відділу годинник, що показує дев’ять годин три хвилини.

Коли піднімається завіса, Дудар стоїть біля свого стільця, правим боком до зали; з протилежного кінця столу лівим боком до зали стоїть Ботар. Між ними теж біля столу, обличчям до публіки — начальник відділу; Дезі біля нього, трохи позаду й ліворуч. У неї в руках аркуші копіювального паперу. На столі між трьома акторами поверх віддрукованих матеріалів лежить розгорнута газета.

Коли піднімається завіса, кілька секунд актори нерухомі і зберігають такий стан до першої репліки. Це має бути жива картина. На початку першої дії мало бути те саме.
Н а ч а л ь н и к в і д д і л у: п’ятдесятирічний, бездоганно вдягнений: костюм кольору морської хвилі, стрічка Почесного легіону, накладний крохмальний комірець, чорна краватка, великі бурі вуса. Звати його пан Папільйон.

Д у д а р: тридцять п’ять років. Сірий костюм; щоб не замастити піджак, у нарукавниках із чорного люстрину. Може мати окуляри. Чималий на зріст, службовець (кадр) із майбутнім. Якщо начальник стане заступником директора, саме він посяде місце начальника. Ботар не любить його.

Б о т а р: учитель на пенсії, з гордовитим поглядом і невеличкими сивими вусами; йому шістдесят, але вигляд у нього нівроку. (Він знає все, розуміє все). На голові в нього берет як у басків, зодягнений у довгу сіру робочу блузу, на досить великому носі окуляри, за вухом олівець, і теж люстринові нарукавники.

Д е з і: молода білявка. Згодом пані Б е ф: дебела сорокап’ятирічна жінка, заплакана, задихана.

Отож коли піднімається завіса, актори застигли навколо правого столу. Н а ч а л ь н и к пальцем показує щось у газеті. Д у д а р, простягши руку до Ботара, ніби каже йому: «Ну тепер бачите?» В Б о т а р а руки в кишенях блузи, на губах недовірлива посмішка, він ніби каже: «Ну, мене таким не одуриш». Д е з і з аркушами копіювального паперу в руці поглядом шукає підтримки в Дудара. За якусь там мить Ботар починає атакувати.

Б о т а р. Це все сон рябої кобили.

Д е з і. Я його бачила, я бачила носорога!

Д у д а р. Та в газеті написано, все ясно, ви не можете заперечити.

Б о т а р (з найглибшою зневагою). Пхе!

Д у д а р. Це написано, бо написали; дивіться, в рубриці про розчавлених котів! Пане начальнику, ось прочитайте повідомлення!

П а н П а п і л ь й о н. «На церковному майдані нашого міста вчора перед обідом товстошкурий розтоптав кота».

Д е з і. Та воно зовсім не там було!

П а н П а п і л ь й о н. Ось і все. Більше нічого не пишуть.

Б о т а р. Пхе!

Д у д а р. Все ясно, досить і цього.

Б о т а р. Я не вірю газетярам. Вони всі брехуни, я знаю, про що говорю, я вірю тільки в те, що бачу на власні очі. Й понині, як колишній учитель, я люблю в усьому визначеність, наукову доведеність, розум у мене точний і методичний.

Д у д а р. А до чого тут методичний розум?

Д е з і (до Ботара). Мені здається, пане Ботар, що ця новина дуже визначена.

Б о т а р. І це для вас визначеність? А про якого товстошкурого тут ідеться? Що саме розуміє під товстошкурим редактор рубрики про розчавлених котів? Він нам цього не каже. А що він розуміє під котом?

Д у д а р. Всі знають, що таке кіт.

Б о т а р. Тут ідеться про кота чи про кішку? І яка в нього масть, яка раса? Я не расист, я навіть проти расизму.

П а н П а п і л ь й о н. Але, пане Ботар, не про це мова, до чого тут расизм?

Б о т а р. Пане начальнику, ласкаво перепрошую. Ви ж не заперечите, що расизм,— одне з найбільших нещасть нашої доби.

Д у д а р. Звичайно, ми всі згодні, але ж тут не про...

Б о т а р. Пане Дудар, таким не легковажать. Історичні події переконливо довели, що расизм...

Д у д а р. А я вам кажу, що мова не про це.

Б о т а р. Такого не говорилося.

П а н П а п і л ь й о н. Расизм тут ні до чого.

Б о т а р. Не треба втрачати жодної нагоди затаврувати його.

Д е з і. Таж вам кажуть, що ми всі не расисти. Ви перекрутили питання, йдеться тільки про кота, якого розчавив товстошкурий, в даному разі носоріг.

Б о т а р. Але я не з півдня. У південців забагато уяви. Може, це тільки воша, яку розчавила миша. А з нічого таке згромадили.

П а н П а п і л ь й о н (до Дудара). Таки спробуймо з’ясувати все до решти. Отже, ви навіч бачили носорога, що походжав собі вулицями міста?

Д е з і. Він не походжав, він бігав.

Д у д а р. Я, власне, й не бачив його. Проте люди, яким можна вірити...

Б о т а р (уриваючи його). Таж самі бачите, що це теревені, ви повірили газетярам, які не знають, що й вигадати, аби лиш купували їхні огидні листки, аби, як ті слуги, догодити своїм хазяям! І ви, пане Дудар, вірите в отаке, ви, юрист, ліценціат права. Дайте я порегочу! Ха-ха-ха!

Д е з і. Та хай мені руки відсохнуть, я бачила його, я бачила носорога.

Б о т а р. Та ви що? А я гадав, ви серйозна дівчина.

Д е з і. Пане Ботар, мені ж не привиділось! І я була не сама, були ще люди, які бачили його.

Б о т а р. Пхе!.. Нема сумніву, вони щось бачили, тільки не це. Гультяї, дармовиси, нероби, ледацюги!

Д у д а р. Таж учора була неділя.

Б о т а р. Я працюю і в неділю. Я не слухаю священиків, що тягнуть вас до церкви, аби перешкодити вам діло робити, в поті чола свого заробляти на хліб.

П а н П а п і л ь й о н (обурено). Ох!

Б о т а р. Перепрошую, я не хотів вас образити. Це не тому, що я зневажаю релігію, як можна було б сказати, я просто не визнаю її. (До Дезі). По-перше, ви знаєте, що таке носоріг?

Д е з і. Це... це дуже великий звір, і бридкий!

Б о т а р. І ви ще нахваляєтесь, що все точно знаєте! Носоріг, панно, це...

П а н П а п і л ь й о н. Не читайте нам лекцію про носорога, тут не школа.

Б о т а р. А шкода.

Під час останніх реплік можна бачити, як сходами обережно піднімається Б е р а н ж е, нечутно відчиняє двері до контори, і на них стає видно напис: «Правниче видавництво».

П а н П а п і л ь й он (до Дезі). Гаразд! Панно, вже по дев’ятій, дайте мені книгу приходу на роботу. Лихо тим, хто спізнився!

Саме в той час, коли заходить Беранже, Дезі прямує до столика ліворуч, на якому лежить книга приходу на роботу.

Б е р а н ж е (заходячи, тоді як інші й далі сперечаються, до Дезі). Добридень, панно Дезі. Я не спізнився?

Б о т а р (до Дудара та пана Папільйона). Я борюсь із невіглаством, де б воно не було!

Д е з і (до Беранже). Пане Беранже, покваптеся.

Б о т а р. ...І в палацах, і в хижах!

Д е з і (до Беранже). Швиденько розпишіться в книзі приходу!

Б е р а н ж е. Ох! Дякую! Начальник уже є?

Д е з і (до Беранже, приставивши палець до губів). Тс! Так, він тут.

Б е р а н ж е. Вже? Так рано? (Квапиться, щоб розписатись у книзі приходу).

Б о т а р еде далі). Байдуже де! Навіть у видавництвах.

П а н П а п і л ь й о н (до Ботара). Пане Ботар, я вважаю, що...

Б е р а н ж е (розписуючись, до Дезі). Проте ще ж нема десяти хвилин на десяту...

П а н П а п і л ь й о н (до Ботара). Я вважаю, що ви вийшли за межі ввічливості.

Д у д а р (до пана Папільйона). Пане, я так думаю.

П а н П а п і л ь й о н (до Ботара). Чи ви хочете сказати, що мій співробітник і ваш колега пан Дудар, ліценціат права, бездоганний службовець — невіглас?

Б о т а р. Я аж такого й не казав, хоча всі оті факультети, університет не варті середньої школи.

П а н П а п і л ь й о н (до Дезі). Ну, де там книга приходу?

Д е з і (до пана Папільйона). Ось вона, пане. (Простягає йому).

П а н П а п і л ь й о н (до Беранже). Диви, ось і пан Беранже!

Б отар (до Дудара). Випускникам університету бракує ясних ідей, спостережливого розуму, практичних знань...

Д у д а р (до Ботара). Та що ви!

Б е р а н ж е (до пана Папільйона). Добридень, пане Папільйон. (Поза спиною начальника, обходячи групу з трьох осіб, іде до вішалки, бере свою робочу блузу (або старий піджак) І на її місце вішає свій новий піджак. І саме тепер, коло вішалки, знімаючи одного піджака, вдягаючи другого, потім ідучи до робочого столу і витягуючи з шухляди нарукавники з чорного люстрину та ще щось, вітається). Добридень, пане Папільйон. Перепрошую, я мало не спізнився. Добридень, Дударе. Добридень, пане Ботар.

П а н П а п і л ь й о н. Скажіть, Беранже, а ви теж бачили носорога?

Б о т а р (до Дудара). Випускники університету мають абстрактні знання і нічого не тямлять у житті.

Д у д а р (до Ботара). Дурниці!

Б е р а н ж е (і далі щось порядкує, готуючись до роботи, надмірно кваплячись, ніби щоб виправдати своє запізнення; до пана Папільйона, природним тоном). Авжеж, звичайно, я бачив його.

Б о т а р (відвертаючись). Пхе!

Д е з і. О! Бачте, я ж не вигадувала.

Б о т а р (іронічно). Хо! Пан Беранже каже це з галантності, бо ж він джиґун, хоч і не скидається на такого.

Д у д а р. То це з галантності кажуть, що бачили носорога?

Б о т а р. Авжеж. Коли це для того, щоб потвердити слова панни Дезі. З панною Дезі галантні всі, і це зрозуміло.

П а н П а п і л ь й о н. Пане Ботар, не будьте злостиві, пан Беранже не брав участі в суперечці. Він щойно прийшов.

Б е р а н ж е (до Дезі). Еге ж, ми бачили його? Ми бачили.

Б о т а р. Пхе! Може, пан Беранже й вірить, що бачив носорога. (Робить поза спиною Беранже знак, ніби той п’є). В нього така уява! Для нього все можливе.

Б е р а н ж е. Я не сам бачив носорога! Або, може, двох носорогів.

Б о т а р. Він навіть не знає, скількох він бачив!

Б е р а н ж е. Зі мною був мій приятель Жан!.. Та й ще були люди.

Б о т а р (до Беранже). Слово честі, ви вже казна-що верзете.

Д е з і. Це був однорогий носоріг.

Б о т а р. Пхе! Та вони змовились обоє, аби позбиткуватися з нас!

Д у д а р (до Дезі). З того, що я чув, виходить, що це був таки дворогий!

Б о т а р. Ну, про роги слід було домовитись.

П а н П а п і л ь й о н (дивлячись на годинник). Годі, панове, час іде.

Б о т а р. Пане Беранже, а ви бачили одного чи двох носорогів?

Б е р а н ж е. Ох! Просто...

Б о т а р. Ви не знаєте. Панна Дезі бачила однорогого носорога. Ну, а ваш носоріг, пане Беранже, якщо він справді був носорогом, мав один ріг чи два?

Б е р а н ж е. Бачте, саме в цьому полягає проблема.

Б о т а р. Щось ви такої каламуті нагнали.

Д е з і. Ох!

Б о т а р. Я не хотів вас образити! Але я не вірю вашим балачкам! Носоріг у нас в країні — де се видано!

Д у д а р. Але один раз бачили!

Б о т а р. Де се видано! Хіба що на малюнках у шкільних підручниках. Ваші носороги тільки в кумась у голові цвітуть.

Б е р а н ж е. На мій погляд, не годиться прикладати слово «цвісти» до носорогів.

Д у д а р. Авжеж.

Б о т а р (ведучи далі). Ваші носороги — це міф!

Д е з і. Міф?

П а н П а п і л ь й о н. Панове, вважаю, час братися до роботи.

Б о т а р (до Дезі). Так само міф, як і летючі тарілки!

Д у д а р. Але розчавленого кота ви вже нікуди не дінете!

Б е р а н ж е. Я це бачив.

Д у д а р (показуючи на Беранже). І цьому є свідки!

Б о т а р. Оце так свідок!

П а н П а п і л ь й о н. Панове, панове!

Б о т а р (до Дудара). Масовий психоз, пане Дудар, масовий психоз! Подібно до релігії, яка є опіум для народу!

Д е з і. Слухайте, а я вірю в летючі тарілки!

Б о т а р. Пхе!

П а н П а п і л ь й о н (твердо). Але ж отак помаленьку, а заходить далеко. Годі вже балакати. Хай собі носоріг, хай собі летючі тарілки,— треба, щоб робота не стояла! Фірма платить вам не за те, що ви марнуєте час на теревені про якихось справжніх чи вигаданих звірів!

Б о т а р. Вигаданих!

Д у д а р. Справжніх!

Д є з і. Справжнісіньких.

П а н П а п і л ь й о н. Панове, нагадую ще раз: ви на роботі. Дозвольте мені припинити ці марні суперечки...

Б о т а р (уражений, іронічно). Будь ласка, пане Папільйон. Ви ж начальник. Коли ви наказуєте, ми мусимо коритися.

П а н П а п і л ь й о н. Панове, швиденько. Я не хочу вдаватися до прикрої необхідності стягати штрафи з вашої платні! Пане Дудар, де ваш коментар до закону про боротьбу з алкоголізмом?

Д у д а р. Я саме дописую, пане начальнику.

П а н П а п і л ь й о н. Давайте закінчуйте. Це негайно. Пане Беранже й пане Ботар, ви вже звірили коректуру регламентації вин за «контрольованим найменуванням»?

Б е р а н ж е. Ще ні, пане Папільйон. Але вже чимало зробили.

П а н П а п і л ь й о н. Давайте корегуйте разом. Друкарня вже чекає. А ви, панно, принесіть мені в кабінет пошту на підпис. Швиденько її віддрукуйте.

Д е з і. Слухаю, пане Папільйон. (Іде до свого столика й друкує на машинці).

Дудар сідає на своє місце й починає працювати. Беранже й Ботар за своїм столом, обидва в профіль до зали; Ботар спиною до дверей на сходи; Ботар у лихому гуморі, Беранже млявий та неуважний; Беранже кладе коректуру на стіл і передає рукопис Ботарові; Ботар сідає, щось бурмочучи, а пан Папільйон виходить, хряснувши дверима.

П а н П а п і л ь й о н. Щасливо, панове. (Виходить).

Б е р а н ж е (читаючи й правлячи, тоді як Ботар з олівцем стежить за рукописом). Найменування сусла за походженням зветься «контрольованим»... (Править). З одним «н» контрольованим. (Править). Найменування... з двома «н» найменування... Вина контрольованого найменування Бордоського регіону, з долішніх ділянок пагорбів...

Б о т а р (до Дудара). В мене цього нема. Один рядок вискочив.

Б е р а н ж е. Повторюю: вина контрольованого найменування...

Д у д а р (до Беранже й Ботара). Будь ласка, не читайте так голосно. Тільки вас і чути, ви мені не даєте зосередитись.

Б о т а р (до Дудара, через голову Беранже, поновлюючи нещодавню суперечку, тоді як Беранже ще якусь хвилю править і далі. Він читає, і в нього безгучно ворушаться губи). Це містифікація!

Д у д а р. Що саме містифікація?

Б о т а р. Та ваші ж теревені про носорога, хай їм біс! Це ваша пропаганда розпускає такі чутки!

Д у д а р (відірвавшись від роботи). Яка пропаганда?

Б е р а н ж е (втручаючись). Це не пропаганда...

Д е з і (припинивши друкувати). Тому я й кажу, що я бачила... я бачила... і всі бачили.

Д удар (до Ботара). Просто сміх бере!.. Пропаганда! А навіщо?

Б о т а р (до Дудара). Отакої!.. Ви це знаєте краще за мене. Не вдавайте невинного.

Д у д а р (сердито). Хай там як, але мені Понтенегріни грошей не давали.

Б о т а р (червоний від люті, б’ючи кулаком по столу). Це образа.

Я не дозволю... (Підводиться).

Б е р а н ж е (благально). Пане Ботар, але ж...

Де з і. Пане Дудар, але ж...

Б о т а р. А я кажу, що це образа...

Зненацька відчиняються двері кабінету начальника; Ботар і Дудар поквапно сідають. В руках у начальника відділу книга приходу на роботу; як тільки він показується, одразу запановує тиша.

П а н П а п і л ь й о н. Пан Беф сьогодні не прийшов?

Б е р а н ж е (роздивляється навколо). Справді, його немає.

П а н П а п і л ь й о н. Таж він потрібний мені! (До Дезі). А він хоч казав, що хворий і не зможе прийти?

Д е з і. Він мені нічого не казав.

П а н П а п і л ь й о н (відчинивши двері навстіж і заходячи). Якщо буде так і далі, я виставлю його за двері. Він уже не вперше таке виробляє. Я досі заплющував очі, але вже годі... В когось із вас є ключ від його шафи?

Саме в цю мить заходить п а н і Б е ф. Під час останньої репліки видно, як вона якомога швидше долає останні сходинки й ґвалтовно відчиняє двері. Геть задихана й перелякана.

Б е р а н ж е. Дивіться, ось пані Беф.

Д е з і. Добридень, пані Беф.

П а н і Б е ф. Добридень, пане Папільйон. Добридень панам і паням.

П а н П а п і л ь й о н. Ну, а де ваш чоловік? Що там у нього скоїлось, він уже й зайти не може?

П а н і Б е ф (сапаючи). Благаю, пробачте йому, пробачте моєму чоловікові... В суботу він поїхав до своїх батьків, і зараз у нього легенький грип.

П а н П а п і л ь й о н. Ага! В нього легенький грип!

П а н і Б е ф (даючи якогось папера начальникові). Ось він сповістив про це телеграмою. В середу сподівається повернутись... (Майже непритомніючи). Дайте мені води... і сісти.

Беранже виносить на середину сцени свого стільця, й вона сідає, обм’якнувши.

П а н П а п і л ь й о н (до Дезі). Принесіть їй води.

Д е з і. Я миттю! (Протягом кількох наступних реплік вона ходить за склянкою води і дає випити пані Беф).

Д у д а р (до начальника). У неї, мабуть, серце слабе.

П а н П а п і л ь й о н. Дуже прикро, що пан Беф не вдома. Але ж не слід отак перейматись!

П а н і Б е ф (ледь вимовляє). Це тому... тому, що від самого дому за мною гнався носоріг...

Б е р а н ж е. Однорогий чи дворогий?

Б о т а р (розреготавшись). Сміх, та й годі!

Д у д а р (обурено). Дайте їй сказати!

П а н і Б е ф (із великим зусиллям підносить руку, показуючи пальцем на сходи). Він там унизу біля дверей. Ніби хоче зайти.

В цю мить загуркотіло. Видно, як від ваги, безперечно значної, обриваються сходи. Зісподу долинає нажахане ревіння. Після того як розвіялась курява від падіння сходів, видно, що сходовий майданчик завис над порожнечею.

Д е з і. Боже мій!..

П а н і Б е ф (на стільці, рукою схопившись за серце). Ох! А!

Беранже заходився коло пані Беф, ляскає її по щоках, дає води.

Б е р а н ж е. Заспокойтеся!

У цей час пан Папільйон, Дудар, Ботар кидаються ліворуч, штовхаючись, одчиняють двері й виходять на оповитий курявою сходовий майданчик; ревіння чути й далі.

Д е з і (до пані Беф). Пані Беф, вам краще?

П а н П а п і л ь й о н (на майданчику). Ось він. Унизу! Справжнісінький!

Б о т а р. Взагалі нічого не бачу. Це ілюзія.

Д у д а р. Таж оно він, товчеться внизу.

П а н П а п і л ь й о н. Панове, нема чого й сумніватись. Він отам товчеться.

Д у д а р. Він не може піднятися, бо нема вже сходів.

Б о т а р. Дуже дивно. Що б воно значило?

Д у д а р (обертаючись до Беранже). Ідіть лишень подивіться. Ідіть подивіться на свого носорога.

Б е р а н ж е. Вже йду. (Беранже йде до сходового майданчика).

За ним Дезі, що відійшла від пані Беф.

П а н П а п і л ь й о н (до Беранже). Так, ви знавець носорогів, тож дивіться.

Б е р а н ж е. Я не знавець носорогів...

Д е з і. Ох!.. подивіться... як він крутиться. Наче йому щось болить... чого ж він хоче?

Д у д а р. Він ніби шукає когось. (До Ботара). Ну, тепер ви бачите його?

Б о т а р (роздратований). Справді, я бачу його.

Д е з і (до пана Папільйона). Може, нам привиділось? І вам теж...

Б о та р. Мені ніколи нічого не ввижалося. Але внизу таки щось є.

Д у д а р (до Ботара). А що, що саме?

П а н П а п і л ь й о н (до Беранже). Це таки носоріг, еге ж? Це той, якого ви бачили? (До Дезі). І ви теж?

Д е з і. Аякже.

Б е р а н ж е. Він дворогий. Це африканський носоріг або, швидше, азіатський. А! Я вже не знаю, чи в африканського носорога два роги, чи один.

П а н П а п і л ь й о н. Він поламав нам сходи, тим краще, таке й мало статися, бо я вже просив у генеральної дирекції, щоб зробили бетонові сходи замість наших поточених шашелем.

Д у д а р. Пане начальнику, я відіслав заявку ще тиждень тому.

П а н П а п і л ь й о н. Мало статися, таке мало статися. Це можна було передбачити. Я мав рацію.

Д е з і (до пана Папільйона, іронічно). Як завжди.

Б е р а н ж е (до Дудара й пана Палільйона). Постривайте, дворогість характерна для азіатських носорогів чи африканських? Однорогість характерна для африканських чи азіатських?..

Д е з і. Бідолашна тварина, все реве й крутиться. Чого він хоче? Ох! Він дивиться на нас. (Звертаючись до носорога). Котику, котику, котику...

Д у д а р. Дивіться не погладьте, він же безперечно дикий...

П а н П а п і л ь й о н. Хай там що, але до нього не доступитись.

Носоріг жахливо реве.

Д е з і. Бідолашна тварина!

Б е р а н ж е (ведучи далі, до Ботара). Ви ж стільки знаєте, вам не здається, що, навпаки, дворогість?

П а н П а п і л ь й о н. Любий мій Беранже, ви щось усе не до ладу, досі плутаєтесь. Пан Ботар мав рацію.

Б о т а р. Хіба таке можливе в цивілізованій країні?..

Д е з і (до Ботара). Погоджуюсь. Проте існує він чи ні?

Б о т а р. Це безсоромне шахрайство! (Жестом оратора з трибуни, показуючи пальцем на Дудара, спалюючи його поглядом). Це ваша провина.

Д у д а р. Чому моя, а не ваша?

Б о т а р (люто). Моя провина? Таке завжди окошується на дрібноті. Якби це тільки мене обходило...

П а н П а п і л ь й о н. Добре ж нам буде отут без сходів.

Д е з і (до Ботара й Дудара). Заспокойтеся, панове, тільки не зараз.

П а н П а п і л ь й о н. Це провина генеральної дирекції.

Д е з і. Можливо. Але як ми зійдемо?

П а н П а п і л ь й о н (жартома залицяючись до друкарки й пестливо беручи її за щічку). Я візьму вас на руки, і ми вдвох стрибнемо.

Д е з і (відводячи руку начальника відділу). Ви, товстошкурий, заберіть свої шкарубкі руки від мого обличчя!

П а н П а п і л ь й о н. Я пожартував!

Тим часом,— а носоріг і далі невпинно реве,— пані Беф підвелась І приєдналася до гурту.
Якийсь час пильно дивиться, як крутиться внизу носоріг, і зненацька моторошно зойкає.

П а н і Б е ф. Господи! Невже це правда?

Б е р а н ж е (до пані Беф). Що з вами?

П а н і Б е ф. Це мій чоловік! Бефе, бідний мій Бефе, що сталося з тобою?

Д е з і (до пані Беф). Ви впевнені?

П а н і Б е ф. Я впізнала його, я впізнала його!

Носоріг відповідає потужним, проте лагідним ревінням.

П а н П а п і л ь й о н. Отакої! Цього разу я таки вже виставлю його за двері!

Д у д а р. Він застрахований?

Б о т а р (убік). Я все збагнув...

Д е з і. А як у такому разі виплачувати страхівку?

П а н і Б е ф (падаючи непритомною на руки Беранже). О Господи!

Б е р а н ж е. Ох!

Д е з і Відведімо сюди.

Беранже, якому допомагають Дудар та Дезі, тягне пані Беф до свого стільця й садовить.

Д у д а р (коли ведуть пані Беф). Пані Беф, не переймайтеся так.

П а н і Б е ф. Ах! Ох!

Д е з і. Все ще, може, владнається якось...

П а н П а п і л ь й о н (до Дудара). А юридично що можна зробити?

Д у д а р. Треба запитати в адвоката.

Б о т а р (ідучи за гуртом і підносячи руки до неба). Це чистісіньке безумство! Ну й суспільство!

Всі збираються навколо пані Беф, ляпають її по щоках, вона розплющує очі, зойкнула, заплющує очі, знову її ляпають по щоках, а Ботар говорить.

Хай там що, але будьте певні, я все розповім своєму комітетові взаємодопомоги. Я не залишу товариша в біді. Про це знатимуть.

П а н і Б е ф (повертаючись до тями). Бідолашненький мій, я не можу його так залишити, який же він нещасний. (Чути ревіння). Він кличе мене. (Ніжно). Він кличе мене.

Д е з і. Вам уже краще, пані Беф?

Д у д а р. Вона вже очутилась.

Б о т а р (до пані Беф). Запевняю, що наша делегація підтримає вас. Хочете стати членом нашого комітету?

П а н П а п і л ь й о н. Знову ми гаємося з роботою. Панно Дезі, давайте пошту!

Д е з і. Спершу треба з’ясувати, як ми вийдемо звідси.

П а н П а п і л ь й о н. Ну й проблема. Через вікно.

Всі йдуть до вікна, крім пані Беф, що осунулась у фотелі, та Ботара, який залишився посеред сцени.

Б о т а р. Я знаю, звідки це прийшло.

Д е з і (біля вікна). Дуже високо.

Б е р а н ж е. Мабуть, слід було б викликати пожежників, щоб вони приїхали із своїми драбинами!

П а н П а п і л ь й о н. Панно Дезі, підіть у мій кабінет і зателефонуйте пожежникам.

Пан Папільйон трохи ніби супроводжує її. Дезі виходить крізь двері в глибині, чути, як вона бере трубку й каже: «Алло, алло, де пожежники?», потім притлумлений гомін телефонної розмови.

П а н і Б е ф (раптом підводиться). Я не можу його так залишити, я не можу його так залишити.

П а н П а п і л ь й о н. Якщо хочете розлучитися, то зараз у вас будуть вагомі підстави.

Д у д а р. І, звичайно, він буде винен.

П а н і Б е ф. Ні! Бідолаха! Тільки не зараз, я не можу кинути свого чоловіка в такому стані.

Б о т а р. Ви доброчесна дружина.

Д е з і (до пані Беф). А що ви зробите?

Біжучи в лівий бік, пані Беф метнулася до сходового майданчика.

Б е р а н ж е. Обережно!

П а н і Б е ф. Я не можу його покинути, я не можу його покинути.

Д у д а р. Затримайте її.

П а н і Б е ф. Я поведу його додому!

П а н П а п і л ь й о н. Що вона хоче робити?

П а н і Б е ф (готуючись стрибнути з краю майданчика). Я йду, коханий, іду.

Б е р а н ж е. Вона зараз стрибне.

Б о т а р. Це її обов’язок.

Д у д а р. Вона не зможе.

Всі, крім Дезі, яка ще досі телефонує, зібралися на майданчику біля пані Беф, вона стрибає; Беранже, проте, намагається затримати її і зостається з її спідницею в руках.

Б е р а н ж е. Я не міг її втримати.

Чути, як знизу долинає розчулене ревіння носорога.

П а н і Б е ф. Я прийшла, мій коханий, я прийшла.

Д у д а р. Вона сіла на нього верхи.

Б о т а р. Амазонка.

Г о л о с п а н і Б е ф. Коханий мій, ходімо додому.

Д у д а р. Учвал побігли.

Дудар, Беранже, Ботар, пан Папільйон вертаються на сцену й підбігають до вікна.

Б е р а н ж е. Швидко мчать.

Д у д а р (до пана Папільйона). А ви їздили верхи?

П а н П а п і л ь й о н. Колись... трохи... (Обертаючись до дверей у глибині, до Дудара). Ще й досі вона дзвонить!..

Б е р а н ж е (стежачи очима за носорогом). Вони вже далеко. Вже й не видно.

Д е з і (виходячи). Ледве допросилася тих пожежників!..

Б о т а р (ніби завершивши внутрішній монолог). Чудово!

Д е з і. ...ледве допросилася тих пожежників.

П а н П а п і л ь й о н. Що, скрізь горить?

Б е р а н ж е. Моя думка така ж, як у пана Ботара. Вчинок пані Беф справді зворушливий, яке в неї серце!

П а н П а п і л ь й о н. Принаймні одного службовця я мушу замінити.

Б е р а н ж е. Ви справді гадаєте, що він уже нам не згодиться?

Д е з і. Ні, ніде не горить, просто пожежники поїхали до інших носорогів.

Б е р а н ж е. До інших носорогів?

Д у д а р. Як до інших носорогів?

Д е з і. Так, до інших носорогів. Повідомлення надходять майже з усього міста. Вранці було сім, а зараз уже сімнадцять.

Б о тар. А що я казав!

Д е зі (ведучи далі). А всіх випадків було б навіть тридцять два. Це ще неофіційно, проте нема сумніву, що воно таки правда.

Б о тар (уже не такий переконаний). Пхе! Вигадують!

П а н П а п і л ь й о н. А по нас вони приїдуть?

Б е р а н ж е. А я їсти хочу!..

Д е з і. Так, пожежники приїдуть, вони вже в дорозі!

П а н П а п і л ь й о н. А робота?

Д у д а р. Я гадаю, що це надзвичайна ситуація.

П а н П а п і л ь й о н. Втрачений робочий час треба буде надолужити.

Д у д а р. Ну що, пане Ботар, для вас носороги ще й досі не стали очевидністю?

Б о т а р. Наше представництво протестує проти того, що ви без попередження звільнили пана Бефа.

П а н П а п і л ь й о н. Я таке й не вирішую, ще побачимо, що там скажуть.

Б о т а р (до Дудара). Ні, пане Дудар, я не заперечую очевидності носорогів. І ніколи цього не заперечував.

Д у д а р. Ви просто крутій.

Д е з і. І справді! Ви крутій!

Б о т а р. Повторюю, що ніколи цього не заперечував. Я хотів лишень знати, як далеко це може зайти. Я знаю, як мені бути. Я не просто констатую явище. Я його розумію й пояснюю. Принаймні я міг би пояснити, якби...

Д у д а р. Ну поясніть нам його.

Д е з і. Розтлумачте його, пане Ботар,

П а н П а п і л ь й о н. Пояснюйте, ваші колеги просять про це.

Б о т а р. Я вам поясню його...

Д у д а р. Ми слухаємо.

Д е з і. Мені дуже цікаво.

Б о т а р. Я вам поясню його... колись пізніше...

Д у д а р. Чому не зараз?

Б о т а р (до пана Папільйона з погрозою). Ми це з’ясуємо невдовзі, але без свідків. (До всіх). Я знаю першопричини й прихований бік подій...

Д е з і. Що за прихований бік?

Д у д а р. І мені б дуже кортіло знати той прихований бік...

Б о т а р (ведучи далі, наганяючи жах). Я також знаю прізвища всіх, хто відповідатиме за це, прізвища зрадників. Мене не одуриш. Я розтлумачу вам мету і значення цієї провокації! Я викрию призвідців.

Б е р а н ж е. Яким це на руку?

Д у д а р (до Ботара). Ви відхилилися, пане Ботар.

П а н П а п і л ь й о н. Не відхиляйтеся від теми.

Б о т а р. Відхиляюсь, це я відхиляюсь?

Д е з і. Таж перед цим ви казали, що в нас галюцинації, нам привиділось.

Б о т а р. Перед цим — так. А тепер галюцинація перетворилась на провокацію.

Д у д а р. Ну, тоді як ви пояснюєте цей перехід?

Б о т а р. Панове, та це секрет полішинеля! Тільки діти нічого в ньому не тямлять. Тільки лицеміри вдають, що нічого не збагнули.

Чути, як під’їздить і сигналить пожежне авто. Завищали гальма, авто зупинилося під вікном.

Д е з і. Пожежники приїхали!

← Назад | На початок | Вперед →
Рейтинг: 0.0 з 5 (0 голос.)
Оцінити:   
up