План до двору (передмова)

Передмова

Володимир Кирилович Винниченко в однім із своїх листів до мене говорив, що конче треба написати формою повісті або роману про штучний голод на Україні влаштований комуністами. І коли я обдумував це, то наткнувся на більшовицьку формулу «план до двору», якою вони тероризували Україну так само, як і колись у Іспанії за часів інквізиції тероризували людей висловом «автодафе».

«План до двору» спочатку ставили заможнім людям села а потім середнім шарам населення і нарешті незаможникам.

Суть його полягала в тому, що господаря і його родину виганяли в одних сорочках з оселі а все, що лишалося, забирала собі сільрада.

Вигнані люди або вмирали з голоду або тікали на Донбас чи в Кривий Ріг у шахти, а то й на Московщину у промислові райони.

Коли ж хто-небудь вигнаних людей переховував, то і милосердним робили те саме, що й покараним. Але найчастіше ограбованих арештували і везли на північ рубати ліси або копати канали.

Незаможникам, а потім і колгоспникам «план до двору» ставили як адміністративну кару за те, що вони переховували того, кого совєти ловили аби посадити в тюрму.

«План до двору» було таким диявольсько жорстоким катуванням людей, що я наткнувшись у пам’яті на його не міг уже проминути це байдужою думкою і написав цілу повість.

І через те, що вона взята з реального життя, то імена людей змінені і події перенесені з тих місцевостей, де відбувалися, у інші, щоб гепева не змісила моїх героїв із землею, якщо деякі ще живі.

«План до двору» зараз уже стоїть перед всією земною кулею, як страшне «мементо».

Нехай же моя книга не буде «гласом вопіющого в пустині» а щирим закликом, щоб рятувались поки не пізно!

Автор.

← Назад | На початок | Вперед →