Минають дні, минають ночі...

Тарас Шевченко
Вірш
1845 рік

Минають дні, минають ночі, 
Минає літо, шелестить 
Пожовкле листя, гаснуть очі, 
Заснули думи, серце спить, 
І все заснуло, і не знаю, 
Чи я живу, чи доживаю, 
Чи так по світу волочусь, 
Бо вже не плачу й не сміюсь…

Доле, де ти! Доле, де ти? 
Нема ніякої, 
Коли доброї жаль, боже, 
То дай злої, злої! 
Не дай спати ходячому, 
Серцем замирати 
І гнилою колодою 
По світу валятись. 
А дай жити, серцем жити 
І людей любити, 
А коли ні… то проклинать 
І світ запалити! 
Страшно впасти у кайдани, 
Умирать в неволі, 
А ще гірше – спати, спати 
І спати на волі, 
І заснути навік-віки, 
І сліду не кинуть 
Ніякого, однаково, 
Чи жив, чи загинув! 
Доле, де ти, доле, де ти? 
Нема ніякої! 
Коли доброї жаль, боже, 
То дай злої! злої!

21 декабря 1845, 
Вьюнища