Скорбна мати

Павло Тичина
Вірш
1918 рік

Проходила по полю
Обніжками, межами.
Біль серце опромінив
Блискучими ножами!

Поглянула — скрізь тихо
Чийсь труп в житах чорніє…
Спросоння колосочки:
Ой, радуйся Маріє!

Спросоння колосочки:
Побудь, побудь із нами!
Спинилась божа матір
Заплакала сльозами.

Не місяць, і не зорі,
І дніти мов не дніло.
Як страшно!.. людське серце
До краю обідніло.