Фазани

Остап Вишня
Оповідання

— Дідусю, а коли ти мене на полювання візьмеш? Я теж хочу зайчика встрелити!

Отак завжди маленький Павлик прохав свого дідуся-мисливця, як тільки той брався за рушницю.

Дідусь гладив Павлика по голівці:

— Візьму, візьму, Павлику, ти ще маленький, підростеш, тоді й візьму...

Дідусь дуже любив свого маленького онука і завжди йому розповідав про зайців і вовків, про лисичок та про всіх звірів, яких він полював.

А одного разу прийшов із лісу та й каже:

— Павлику, а я фазана бачив.

— Якого фазана?

— Такого, як у зоологічному парку.

— Із отаким червоним хвостом? З отаким великим, що отак аж дугою загинається?

— З таким самим! Фазанів, Павлику, привезли у наш ліс аж із далекого Казахстану! Тепер вони у нас житимуть.

— Дідусю, візьми мене, будь ласка, в ліс фазанів полювати!

Дідусь загадково посміхнувся та й каже:

— Добре, Павлику! Завтра підемо в ліс до фазанів.

Маленькому Павликові так хотілося піти з дідом, що він і вночі прокидався та все питав маму:

— Мамо! Чи скоро вже ранок?

— Спи, Павлику! Спи! Дідусь без тебе в ліс не піде! Раз уже він сказав, що тебе візьме, то, значить, візьме.

Рано-рано прокинувся Павлик, бачить, дід уже ходить по кімнаті, одягнений у повстяки, у ватяні штани і кожушок...

— Дідусю,— захвилювався Павлик,— а мене хіба не візьмеш?

— Візьму, Павлику, візьму! Одягайся! Тільки добре одягайся, бо бачиш, скільки за ніч снігу намело!

Павлик тепло одягся: і светр, і теплі рейтузи надів, і валянки, і шапку-ушанку...

— Ну, я вже готовий, дідусю! Бери рушницю та й підемо!

— Ні, Павлику, ми сьогодні рушниці не братимемо! Ми щось інше сьогодні візьмемо. Ходімо!

Вийшли дідусь з Павликом з хати. Підійшли до повітки.

А там дідусь ще вчора наготував кілька снопів ячменю. Не вимолочених, із зерном.

Та серед великих снопів і кілька маленьких було — для Павлика.

— От з якими «рушницями» полюватимемо на фазанів ми з тобою, Павлику!

Та й розповів дідусь онукові про те, як треба оберігати взимку птицю, та не лише фазанів, що їх оце недавно до нашого лісу привезли, а й куріпок, синичок і щигликів, які взимку, як випаде сніг, не можуть знайти собі їжу...

І от пішли дідусь із Павликом до лісу, розгорнули на галявині сніг і поклали снопики ячменю...

— Давай, Павлику, заховаємося отут за ліщиною! Подивишся, який красунь-фазан зараз до ячменю прибіжить.

І справді,— тільки-но вони присіли за кущем ліщини, збоку щось заквоктало, залопотіло крильми... Чудесний, червоний красень-фазан, із хвостом дугою, підбіг до снопа і почав клювати зерно.

Дідусь обняв Павлика та й каже:

— Отак, Павлику, завжди роби! Взимку, коли багато снігу, підгодовуй пташку в лісі! Добре?

— Добре,— відповів Павлик.