Самостійна робота 6. Проза та драматургія Івана Франка
ВАРІАНТ 1
1. Про який час ідеться у творі І. Франка «Сойчине крило»?
У творі мова йде про 1904 рік. Лист датований вереснем цього року, головний герой отримує його ввечері перед Новим роком. У листі повідомляється, що знову почався обстріл Порт-Артура, а в цей час тривала російсько-японська війна 1904 –1905 років. 2 січня 1905 року закінчилась оборона міста і воно було здане Японії.
2. У якій формі побудовано твір «Сойчине крило»?
«Сойчине крило» має динамічний сюжет, несподівану розв’язку, високий ступінь психологізму, — отже, це новела.
3. Яка боротьба відбувалася в душі головного героя новели «Сойчине крило»?
Хома, Томассо, Массіно — герой «Сойчиного крила», естет, людина високоінтелектуальна, знавець класичної музики, шанувальник театру.
Хома відпочиває за порадою лікарів після тюремного ув’язнення на лоні лісової природи й здається одержимим удосконаленням життя народу й проблемою передачі ланів, лісів і пасовиськ у розпорядження сільських громад. Він вважає себе сильною особистістю, однак лист із Порт-Артура розтривожив його. Герой час від часу вступає в уявний діалог із Мусею, демонструючи слабкість духу чи не в кожній своїй репліці або коментарі. Отже, перед нами — знервована до краю людина з величезним набором комплексів і внутрішніх пересторог. Від того самовпевненого Хоми, якого вперше побачила Марія, не лишилося й сліду.
Я думаю, що основна боротьба в душі головного героя боротьба відбувалася між його почуттям коханням до Марії-Сойки і почуттям громадського обов’язку людини, яка вирішує присвятити себе боротьбі за народні права й пожертвував заради цього особистим щастям.
4. Укажіть, кому з героїв новели I. Франка «Сойчине крило» належать ці міркування.
Суспільство, держава, народ! Усе се подвійні кайдани. Один ланцюг укований із твердого заліза — насилля, а другий, паралельний із ним, виплетений із м’якої павутини — конвенціональної брехні. Один в’яже тіло, другий душу, а оба з одною метою — опутати, прикрутити, обезличити і упідлити високий, вольний витвір природи — людську одиницю.
Массіно (Хома).
5. Визначте героя новели «Сойчине крило» за його портретом.
Негарний з лиця, старший літами, з грубими, малокультурними привичками та манерами.
Зигмунт Зембецький — ватажок банди.
6. Укажіть визначальний художній засіб у наведеному уривку.
Я витворив собі оте життя як нездобуту твердиню, в якій живу й паную, з якої маю широкий вигляд на весь світ та яка, проте, не стоїть нікому на заваді, не дражнить нікого своїм видом і не манить нікого до облоги. Ся твердиня побудована в моїй душі.
Метафора.
7. Доведіть, що новела I. Франка «Сойчине крило» — це зображення жіночої долі в новітній інтерпретації.
Ознайомившись із текстом новели «Сойчине крило», відразу розумієш, наскільки по-новому зображена у ній жіноча доля. Перед нами постає не образ селянки чи міщанки, а героїня з незвичайною долею, модерний тип сильного героя. В основі «Сойчиного крила» покладено активний тип жіночої особистості, яка за своїми ознаками вписується у модерний контекст європейського героя. Героїня вирізняється насамперед цілеспрямованістю та готовістю до протиставлення пасивному загалові. Маня перейнята бажанням самоздійснення, не підкоряється пасивній любові, яку пропонує їй Массіно: «Ти все сердився на мене. Твоя любов виявлялася головно сердитістю. Була немов мимовільна силувана концесія для твоєї пророцької чи апостольської гідності. А ти почуваючи свою безсильність супроти мене, супроти того людського, мужеського що було в твої натурі — сердився на мене, на себе самого, бурчав і плив за течією. Тямиш се все, Массіно мій?». Вона не зупиняється перед ризиком проявити себе як сильну індивідуальність у новій реальності: «...У мене перед очима миготіли мерещилися та іскрилися чарівним блиском інші, широкі чудові світи. Світи, про які тобі й не снилося, бідний мій Массіно. Світи повної невимовної розкоші, вольної волі, палкого кохання...».
Прагнення жити, а не лише існувати; статися, а не просто бути — це прагнення, яке штовхнуло Марію на новий життєвий шлях та визначило її нелегку долю. «Нічого не ощадила мені доля за ті три роки. Ані розчарувань, ані ганьби, ані багатства, ані бідності», — пише вона у листі. Її сміливий крок (втеча з Генрисем) продиктований усвідомленням, що жіноча любов не є належною йому константою, закономірністю, а окремою людською особливістю, якою не можна володіти, а з якою бути поряд. Пройшло три роки бурхливої реальності, яка завела її на дно життя, але вона вистояла, не зламалася під психічним знущанням тих, для яких зовнішня краса та плотська любов була визначником життя: «Массіно мій! Я ні про що не думаю, лише про тебе. Думка про тебе додає мені сили і певності серед отсього пекельного життя».
8. Запишіть «ланцюжок» етапів життя Марії, героїні твору I. Франка «Сойчине крило», поворотів її долі.
Часова організація новели двовимірна: фабульний час триває декілька годин новорічного вечора, а сюжетний — охоплює все життя героїв до їхньої зустрічі перед новим роком.
Маня народилася в сім’ї лісника. Вона виявляється єдиною дочкою вдівця. У новелі не сказано, скільки було їй років, коли Маня зустріла Хому та покохала його. Потім втікає з батьковим практикантом Генріхом до Кракова. Зустріч із Зиґмунтом. Перша спроба повіситися. Перебування у Варшаві, Лодзі, Домброві, Радомі та інших містах. Зваба поліцмейстера ради порятунку Генрися. друга спроба повіситися. Переїзд до Одеси. Бажання їхати до Москви. Зустріч із залізничним інженером Володимиром Семеновичем. Перебування в Іркутську. Перехід у власність до російського магната Свєтлова. Життя в домі капітан-ісправника Серебрякова, втеча від нього і бажання втопитися в Байкалі. Співжиття з якимось Миколою Федоровичем.
9. Які основні думки новели I. Франка «Сойчине крило»?
Головні думки у творі: кохання – це високе, облагороджуюче почуття, «робота душі»; не можна жити лише емоціями; на першому місці в стосунках між людьми повинна бути відповідальність за власні вчинки, гуманність; тільки втрачаючи, людина розуміє цінність втраченого; возвеличення кохання як найвищого почуття; засудження помилок, за які доводиться розплачуватися.
10. Напишіть, хто в кого «украв щастя» (за драмою I. Франка «Украдене щастя»).
Я думаю, що кожен, хто прочитає чи подивиться драму «Украдене щастя», скаже, що щастя украдено у всіх героїв драми: Миколи Задорожного, його дружини Анни і її коханого — жандарма Михайла Гурмана і навіть братів Анни, які, щоб заволодіти землею, силоміць віддають Анну заміж за нелюбого їй, літнього селянина Миколу Задорожного, розлучають з коханим Михайлом.
В образі Анни перед нами постає трагічний образ жінки-страдниці, благородної, правдивої, з чистою душею — натури, що стала жертвою власницького світу, в якому безроздільно панували людська кривда, жадібність і хижацтво. Дізнавшись про те, що Михайло повертається додому, живий, боїться Анна помсти, бо Михайлові клялася, присягала: «…радше в могилу піду, ніж з ким іншим до шлюбу стану». Змагаються в її серці кохання до Гурмана та правила шлюбного закону. Ця змучена жінка каже: «Хоч би мало серце розірватися, а забути треба. В мене є чоловік шлюбний. Я йому присягала і йому додержу віри».
Михайло Гурман щиро кохає Анну, але цісарське військо морально зіпсувало селянського хлопця, а служба в жандармерії спотворила кращі риси його характеру. Його поведінка у драмі — жорстока, насамперед у ставленні до Миколи й Анни. Гурман тішиться владою над простими людьми. Михайло негативно впливає і на Анну, силою примушує її робити те, чого вона не хоче: не відвідувати Миколи у в’язниці, афішувати свою появу з Михайлом на людях. Але скільки гіркоти та печалі звучить у його словах: «Двоє мерців зійшлися, що за життя любилися і по смерті одно за друге не забули, а зійшовшися, не мають що ліпшого робити, як сваритися».
Щастя у драмі хотіли всі — Микола, Анна, Михайло, й усі залишилися глибоко нещасливі, а Михайло — ще й поплатився життям.
11. Визначте, які риси української літератури XIX століття проявились у творчості I. Франка і в чому полягало новаторство письменника.
Творчість Івана Франка велика і надзвичайно різноманітна.
Прояви романтизму позначилися на першій збірці «Баляди і розкази» (1876). До ознак романтичного мистецтва у поетичній творчості Франка слід віднести й часті звернення до історичної тематики («Князь Олег», «Святослав», «Ольга», «Самійло Кішка», «Студії над найдавнішим Київським літописом», «Поетичні твори за мотивами історії стародавнього Риму»), яскраво виражені ознаки романтизму має історична повість «Захар Беркут».
Під впливом філософії позитивізму Франко звертається до ідейно-естетичних здобутків натуралізму, «наукового реалізму» (І. Франко).
На створення Франкової моделі натуралізму (цикл “Бориславські оповідання», «Лесишина челядь», «Вугляр», «Муляр», «У кузні», «У столярні» тощо) значний вплив справили французькі письменники, зокрема Еміль Золя. Найвищого ступеня правдоподібності, натуралістичної об’єктивності в описі повсякденних реалій життя і праці головного героя в оповіданні «На роботі». «Boa constrictor» у редакції 1878 року має ознаки першої в українській літературі натуралістичної повісті. Натуралізм у творі присутній у змалюванні важкого дитинства Германа Гольдкремера, у зображенні того життєвого бруду, який весь час оточував його; у «фактографічному» відтворенні особливостей злиденного життя і побуту робітників копалень; у зацікавленні патологічними проявами психіки Рифки та Готліба. Торкається автор повісті і проблеми спадковості (Готліб успадкував риси психічної патології від батьків).
Новаторство І. Франка починається з 1900-х рр., коли письменник звертається до нових для більшості українських письменників тем, поєднує у своїй творчості традиційний уже метод реалізму з новим — модернізмом (поетична збірка «Зів’яле листя», поема «Смерть Каїна», новела «Сойчине крило»). Зокрема звертається до естетики імпресіонізму, символізму, неоромантизму, екзистенціалізму і навіть сюрреалізму з його завжди присутнім відтінком містичності, нерідко дуже вдало художньо поєднує ці стилі.
Цілісні особистості героїв Франка-прозаїка тепер постають не так борцями за народні права, як людьми з плоті й крові, яким не чужі муки кохання, гріхи і непоправні помилки, — а тоді ще й болючий катарсис, адже внаслідок глибоких переживань, каяття й тяжко здобутих висновків настає просвітлення, очищення, прощення собі й іншим припущених у житті помилок, причому навіть тих, які межують зі зрадою чи підлістю.
На мою думку, все ж таки визначальною рисою Франкового художнього методу є його синтез здобутків різних естетичних доктрин.
ВАРІАНТ 2
1. Звідки надійшов лист героєві новели I. Франка «Сойчине крило»? Що в ньому було і які спогади викликало?
Лист, у якому було засушене крило сойки, надійшов із російського міста Порт-Артура.
Його надіслала безпосередня, енергійна красуня, донька лісника Маня, яка жартівливо називала себе Сойкою. У листі дівчина згадувала їхні зустрічі, своє кохання до Массіно (Хоми), надто лінивого егоїста, ревнощі до лісової пташки, яка зазвичай будила коханого раніше за неї, розповідала про своє трирічне життя після втечі з практикантом. Доля жорстоко покарала дівчину за втечу і зраду. Наприкінці вона зрозуміла, що щастя було зовсім поруч.
На той момент життєвим кредо Хоми було «Жити для себе самого, з самим собою, самому в собі!». Свого часу герой не оцінив чистого енергійного пориву дівчини, а втративши назавжди, відчув біль і смуток.
Цей лист, наче буря вириває героя із рівноваги, розтривожує його самотню душу. Массіно схаменувся близько дванадцятої. Його обличчя було мокрим від сліз, аж раптом дзвінок у двері — і Маня в сукні з білими цяточками, у тій самій, яка була добре знайома Хомі, увійшла до вітальні.
2. Назвіть образи-символи в новелі I. Франка «Сойчине крило».
1 Порт-Артур — символ визнання поразки. 2 січня 1905 року в ході російсько-японської війни 1904 –1905 років закінчилась оборона Порт-Артура: місто було здане Японії.
2 Образ сойки — символ самої героїні, символ волі, свободи.
3 Перкальова червона сукня з круглими цятками – символ вірності.
4 Подвійне сонце — подвійне життя, одне у побуті, інше — в душі.
5 Дзвінок — тривога, очікування чогось.
6 Мармурова подобизна старинної статуї хлопчика, що витягає собі терен із ноги — символ перемоги на болем.
7 Хризантеми — символ багатства, радості та довголіття.
3. Назвіть риси характеру Мані, героїні твору I. Франка «Сойчине крило», через які вона зазнала таких поневірянь у житті.
На мою думку, саме через ці риси характеру Маня зазнала таких поневірянь у житті: Марія-Манюся — свавільна, самовпевнена, романтично налаштована й недалекоглядна, авантюристка.
Спочатку Марія тільки експериментує над власними почуттями та почуттями Массіно. Далі — необачно переходить межу, вирішує перевірити почуття Хоми своєю втечею з Генрисем. Небажання і невміння Мані передбачувати тяжкі наслідки свого необачного кроку призводять до смерті її батька та повного розчарування Хоми в її любові.
4. Охарактеризуйте героя твору І. Франка «Сойчине крило» за наведеною цитатою.
Золотопромисловець Свєтлов — чоловік уже немолодий, із тульських купців. Люди розповідали дивні історії про його жорстокість і багатство.
Із наведеної цитати перед нами постає образ пихатої людини, чия самовпевненість породжена великим багатством. Із тексту твору ми знаємо, що він золотопромисловець. Його зарозумілість виявляється в тому, що він прийшов забирати програну в карти Володимиром Семеновичем Марію із кумом-поліцмейстером. На перший погляд, Свєтлов ввічливий (до героїні звертається солодким тоном: «Милості просимо, Маріє Карлівно!»), але за улесливими словами ховається «ведмежа» натура. Про що ми і дізнаємося, читаючи текст далі. Героїня пише в листі: «Никанор Ферапонтович був для мене дуже добрий. Проте грубість його натури і неотесаність його поведінки збуджувала в мені обридження, тим більше, чим більше він силкувався надати їй вигляд цивілізованих манер.».
5. Визначте героя новели «Сойчине крило» за його портретом.
... Хлопець ледве 26-літній, рум’яний, ніжний, як панночка. Так мало говорив у товаристві... Рум’янівся при кождім натяку на любов та на жіночий рід. Працював так пильно в татковій канцелярії. Був такий тихий, слухняний, такий делікатний та чемний у поводженні...
Генріх
6. У чому полягає боротьба між «естетом» і «живим чоловіком» у новелі І. Франка «Сойчине крило»?
Звичайно, Хоми захоплення надзвичайно різноманітні, він справді прихильник усього прекрасного, витонченого. Ось його чіткий розпорядок на Новорічний вечір: увертюра Россіні до «Вільгельма Теля», виконана на фісгармонії; огляд хризантем, геліотропів, тубероз; випити й закусити; читання нового номеру «N606», а саме статтю Уайльда про Христа; перегляд свіжих ілюстрацій — і «Jugend», і «Liberum veto», і «Артистичний вісник», а ще «…розкіш на сьогодні прилагоджена — цілий гарнітур нових валків до фонографа з піснями і розмовами різних знаменитостей. Послухаю, як із парламентарної трибуни гримить Жорес, як у крузі приятелів розмовляє Габріель д’Аннунціо про потребу плекання краси серед мас народних, як зі сцени палить словами Елеонора Дузе в ролі Джіоконди і як цвіркоче в своїм салоні Клео де Мерод.».
І все ж, я думаю, що цього майже сорокалітнього самотнього громадського діяча, котрий не любить сентиментальності, важко назвати естетом. Хома говорить про себе: «Я, освічений чоловік, матеріаліст і детермініст… Я вірю, що в природі ані один атом не порушаеться інакше, як під впливом неминучої конечності, і я смію ще сумніватися, щоб людина могла поступати не так, як мусить?».
Він вірний принципу Горація: «Зберегти рівновагу духу!». Завжди жити для себе самого, з самим собою, самому в собі!
Соціальний рівень життя Массіно — далеко не найнижчий. Ми дізнаємося, що цей чоловік працює в державній конторі, має слугу Івася, чудову домашню бібліотеку, захоплюється класичною музикою, а інтер’єр квартири досить пристойний як для пересічного чиновника.
Герой «Сойчиного крила» — людина широких поглядів, не боїться їх висловлювати, навіть якщо суперечать думці інших. Наприклад, про жіночі політичні рухи відгукується несхвально: «Які дурні наші поступовці та радикали, що декламують на тему конечності рівноправності та рівнопросвітності женщин з мужчинами! Як коли би се було можливе! Як коли би се було потрібне! Як коли би се було комусь на щось пожиточне!
Дай їм сьогодні рівноправність у державі, вони зробляться незламною опорою всіх реакційних, назадницьких, клерикальних та бюрократичних напрямів.».
Але зустріч Хоми з вродливою і набагато молодшою за нього дочкою лісника змінює життя героя. Він закохується в цю свавільну дівчину, яка тільки хоче погратися із його почуттями. Втративши кохану, Массіно стає самітником, але лист із Порт-Артура від Манюсі піднімає в ньому бурю почуттів: «Мої руки тремтять ще дужче, як уперед. У грудях ще більший неспокій, голова крутиться. Чого ти, дурне серце? Що тобі? Невже ти не оплакало, не похоронило її? Невже одна поява отих кількох аркушів, записаних її рукою, одного засушеного крильця давно вбитої пташини може вивести тебе з рівноваги?».
Прочитавши листа, герой твору прекрасно розуміє, усвідомлює і свою вину в тому, що кохана ледь не загинула. Ні тіні награності чи вищості в поведінці Хоми вже не відчувається. Він знову готовий поринути в бурхливі хвилі життя.
7. Визначте тематику й проблематику прозових творів I. Франка.
Прозові твори І. Франка — одне з найвизначніших явищ української класичної літератури. Вони вписуються в європейський художній контекст і засвідчують новаторство письменника. Він писав малу прозу — оповідання, новели, казки, образки, нариси, притчі, які увійшли до його численних збірок: «Борислав. Картинки з життя підгірського народу» (1877), «Галицькі образки» (1897), «Коли ще звірі говорили. Казки для дітей» (1899, 1903), «На лоні природи» (1905), «Рутенці» (1913) та інші. Їхні персонажі виразно індивідуалізовані, конфлікти розвиваються напружено, тематика різноманітна.
Франковому перу належать такі романи, як «Петрії і Довбущуки», «Борислав сміється», «Не спитавши броду», «Лель і Полель», «Перехресні стежки», «Основи суспільності», «Для домашнього огнища», «Великий шум», а також повісті.
Прозаїк виходив за межі традиційних тем української літератури, зокрема, теми селянської, писав про інтелігенцію, міське життя, абсурдність людського буття загалом. Порушені в прозі соціальні, національні, філософські проблеми в художньому осмисленні талановитого письменника набували загальнолюдського звучання.
8. Які епізоди можна назвати кульмінаційними моментами твору «Сойчине крило»?
Таємниче зникнення Мані, тобто її втеча зі злодієм-авантюристом Генрисем, пограбування батька практикантом.
9. Як це висловлювання характеризує героїню драми I. Франка «Украдене щастя»?
Зустріч уже одруженої Анни з колишнім коханим Михайлом, якого вона подумки давно поховала, запалює обох великою пристрастю. Проте для Анни це гріховне почуття приносить іще й неабиякі муки совісті, страх за своє добре ім’я, сором перед односельцями, уболівання через незавидну долю Миколи, якого Михайло безневинно запроторив до тюрми.
10. У чому актуальність творчості I. Франка?
Я думаю, варто тільки прочитати уривок із подання проф. Й. Застирця до Нобелівського комітету щодо присудження І. Франкові премії: «Він — найбільший національний поет свого народу, тому що він до глибини і повністю розкрив красу мови свого народу, він найбільший поет-титан нації, що перевершив Шевченка. ...Він справді є найвизначніший письменник сучасної Європи. Лише тяжке і жахливе становище нації не дозволило великому поетові стати доступним широким культурним масам», щоб поставити перед собою запитання: «У чому актуальність творчості I. Франка?». На мою думку, найактуальнішою залишається проблема, яку І. Франко поставив у поемі «Мойсей» — це відповідальність за долю свого народу. Якщо ж звернутися, наприклад, до новели «Сойчине крило» або драми «Украдене щастя», то можна побачити, що через ці незвичайні історії кохання Іван Франко порушує низку проблем, також актуальних і досі. Вони поділяються на екзистенційні — у чому сенс існування людини, як не помилитися у своєму виборі, яка роль жінки в спільноті людей — і морально-психологічні — що таке справжнє кохання, що таке відповідальність за людину, яку любиш, що таке вірність і зрада.
11. Укажіть ознаки літературного стилю (напряму) у творі І. Франка «Сойчине крило», навівши конкретні приклади.
На межі ХІХ–ХХ ст. в європейській культурі поступово утверджується новий мистецький напрям — модернізм.
Ознаки модернізму:
1) використання символу як засобу осягнення світу; (Основним образом-символом твору є сойка — лісова птиця-хижак із яскравим оперенням. Сойка галаслива, як і героїня твору з її постійним безпричинним сміхом. Символізм у «Сойчиному крилі» присутній у багатьох художніх деталях: у розквітлому барвінку як символі воскресіння з мертвих; двох келишках, поставлених Івасем на новорічний стіл, хоча Хома не очікує гостя; не за погодою одяг, у якому до Хоми приходить Марія, адже всі роки берегла цю річ, бо колись у цій сукні зустрічалася з коханим Массіно. Символічним є крик сови, як віщування біди задовго до того, як у долі Марії почалися справжні нещастя.).
2) потужний струмінь ліризму, тобто в модерністських творах значна увага приділяється почуттям, емоційному стану героя; (Головний герой Массіно (Хоми) отримує листа від колишньої коханої Мані (Марії). Між частинами Маріїного листа-сповіді читач переживає разом із Хомою його ж відчуття, враження, спогади, які спочатку були глузливими, недовірливими й навіть зневажливими, а потім співчутливими.
3) глибокий естетизм; (Головний герой «Сойчиного крила» — естет, людина високоінтелектуальна, знавець класичної музики, шанувальник театру. «Ось тут, у тім затишнім кабінеті, обставленім хоч і не багато, та по моїй уподобі, я сам свій пан. Тут світ і поезія мого життя. Тут я можу бути раз дитиною, другий раз героєм, а все самим собою. Зо стін глядять на мене артистично виконані портрети великих майстрів у штуці життя: Гете, Емерсона, Рескіна. На поличках стоять мої улюблені книги в гарних оправах. На постаменті в кутику мармурова подобизна старинної статуї хлопчика, що витягає собі терен із ноги, а скрізь по столиках цвіти–хризантеми, мої улюблені хризантеми різних кольорів і різних відмін. А на бюрку розложена тека з моїм дневником».
4) волюнтаризм. Це культ сили волі, активності, боротьби. Волюнтаризм став відповіддю на раціоналістичну пасивність, споглядальність, фаталістичність (покору нібито всемогутнім законам природи) людини доби реалізму;
5) ідеологічність. Ця ознака безпосередньо пов’язана з попередньою. Для модерніста дуже характерна переконаність, що людина здатна перебудувати, удосконалити дійсність, він зазвичай пропагує власний рецепт такої перебудови.
Останні дві ознаки менш властиві новелі І. Франка «Сойчине крило», адже понівечені випробуваннями Хома й Марія розкриваються у творі в повній покорі життю, готові до будь-якої розв’язки їхньої долі. Не відчувається жодного протесту, найменшої спроби щось змінити. Але це вже світоглядні риси екзистенціалізму.