Вправа 333

Пофантазувавши, складіть художню характеристику типового юного українця, свого однолітка. Використайте тропи й риторичні фігури.

Ось підходить Софія до ТРК, де домовилися зустрітися. Величезні навушники, планшет от-от впаде з розкритого рюкзака - нічого ну чує, не бачить. Як тільки автівки її не збивають! Диво дивне. Підходить ближче, а мене так і не помічає - все в телефоні щось з остервенінням відшукує. Думаю, роздивлюся. Волосся дуже яскраве — фарбувала якоюсь страшенною хімією. Звісно, красиво. Але вже видно, що воно скоро почне сипатися та ламатися. Дівчині 16 років, вродлива дуже, але вже така сутула, ніби працювала років з 10 на будівництві. Так, звісно, гаджети не завжди корисні для осанки. Підходжу, кажу «Привіт!». Несподівано нарочито дивується: «Ой, теж хотіла підійти.. Не знала, просто». Значить, помітила. Чому ж тоді не підішла, не привітала? Соромилася? Кого? Мене чи себе? Сказати насправді важко.

Ідемо набережною, Софія активно переказує будні свого художнього коледжу (бо вона, виявляється, художниця), а я думаю: «Яка ж ти, Софія, непроста! Скільки у тобі всього!».