Євген Гуцало
1. Лось прислухався до землі, очікуючи
Б — весну.
2. У реченні На тому боці, ген під обрієм, примостилося село використано
Г — метафору.
3. Словами очі все густіше набрякали кров'янистим смутком, аж горіли червоним розпачем охарактеризовано
Б — лося.
4. Доведіть, що твір Є. Гуцала «Лось» за жанром — оповідання.
Оповідання — це невеликий прозовий твір про якусь подію з життя одного чи кількох героїв протягом короткого проміжку часу.
Твір Є. Гуцала «Лось» за жанром — це оповідання.
Це прозовий твір, обсяг приблизно 6 сторінок. У ньому розповідається про одну важливу подію (вбивство лося браконьєром), яка відбулася за короткий проміжок часу (один зимовий день); героїв у творі небагато (лось, двоє братів і дядько Шпичак).
5. Прочитайте опис природи, який вам найбільше запам'ятався. Яку роль відіграють пейзажі в оповіданні?
Мені найбільше запам'ятався опис природи, де лось задивився на зародження ранку в зимовому лісі: «…він стояв, а навкруги, розвидняючись, світліло, виразніше малювалися осики, повітря між ними глибшало й прозорішало, і тиша з настороженої й сліпої ставала спокійною та осмисленою, у ній уже не було того страху, що донедавна. Лось сподівався побачити схід сонця, і коли під його променями забронзовіли верхівки, коли віття скупалося в його усміхові, то лось наче аж полегшав, ще більше пострункішав, і в його очах появився отой золотавий сплеск, який надавав їм виразу одвічного розуміння життя природи та її таємниць. Ще трохи постоявши, він побачив блідо-рожевий диск, який спливав на пустелі зимового чистого неба, — і гойднув розлогими рогами так, наче вітав його».
На мою думку, у цьому оповіданні пейзажі допомагають краще розрити почуття героїв у даний момент оповіді, відіграють певну роль у розвиткові сюжету. Наприклад, «Лось сподівався побачити схід сонця, і коли під його променями забронзовіли верхівки, коли віття скупалося в його усміхові, то лось наче аж полегшав, ще більше пострункішав, і в його очах появився отой золотавий сплеск, який надавав їм виразу одвічного розуміння життя природи та її таємниць».
6. Чому лось остерігався не тільки вовків, а й людей?
Я не думаю, що лось остерігався вовка чи лисиці, адже він був великим звіром із широкими грудьми, схожими на облетілий кущ. На голові у нього були великі розложисті роги. Один вовк або лисиця нічим не змогли б його налякати.
Зі змісту оповідання ми знаємо, що лось раніше жив у тайзі, був диким, де на нього, мабуть, полювали, і це закарбувалося у пам’яті тварини. Він також не забув, як одного разу мисливці врятували його від зграї вовків. І хоча тепер лось звик жити у заповіднику, звик до людей, що його підгодовують, він не боявся, але все ж остерігався їх.
7. Розкажіть, як поводив себе лось у крижаному полоні. Що ви відчували, читаючи ці рядки?
Лось хотів напитися з ополонки, але під тягарем великого тіла лід тріснув, і тварина опинилася у воді. Зібравши усю свою силу, він намагався вибратися, але провалився ще глибше, і крижані уламки билися уже об його спину.
Перепочивши, він здійснив нову спробу, але і цього разу крига тріснула під вагою великого тіла — і лось ще раз опинився по шию у воді.
Він ревнув з розпачем, кличучи на допомогу, і знову спробував вирватися, але вдалося тільки однією ногою — друга вдарилась об лід і перестала слухатися господаря. З розбитої рани текла кров і зразу ж стікала за течією.
Лось відчув, що так йому не вирватися. Подібне він відчував, коли восени почала переслідувати вовча зграя. Вовки уже наздоганяли його, він уже вловлював подих смерті й утікав тільки тому, що не міг зупинитися. Але тоді його врятували мисливці: вони почули погоню, посхоплювались і, пропустивши мимо себе загнаного лося, зняли стрілянину по вовчій зграї.
Течія річки була на вид не така страшна, як вовки, але була така ж невблаганна. Лось зрозумів, що чим більшу ополонку він розіб’є, тим швидше течія могла затягти його під лід. Він повів себе обачно, хоча нога боліла, тіло слабло, і сили поступово покидали його. Він збирався до свого вирішального кидка, і коли знову не пощастило, то лось на хвилю заспокоївся, бо знав, що це не остання його спроба, що він пробуватиме безперервно, доти, доки дихатиме.
Різні почуття зароджувалися в моїй душі, коли читав цей уривок. Спочатку це була тривога за долю тварини, що потрапила до льодяної пастки. Потім ця тривога перетворилася на розпач, адже лосю не допомогли навіть кількох спроб вирватися з ополонки. Подальші дії тварини залишили в душі спокій і впевненість у перемозі.
8. Знайдіть і прочитайте портрет Шпичака. Які деталі опису зовнішності цього персонажа свідчать про негативне ставлення автора до нього?
Портрет Шпичака: «Кругленький, як підпалок, з підпалкуватим, добре випеченим обличчям, у розтоптаних, з довгими халявами чоботях, у яких він тонув мало не по пояс, дядько зупинився поряд з дітьми...
Дядько тримав у руці рушницю, але з таким виглядом, ніби збирався від когось захищатись. На губах у нього запеклась біла смага — мабуть, од якогось раптового, скороминущого переживання. Радість на його обличчі змагалася з настороженістю, і від того воно бралося то темними, то світлими спалахами».
На мою думку, автор негативно ставиться до Шпичака. Це видно з деталей опису зовнішності Шпичака — кругленький, як підпалок (підпалок — корж з кислого тіста, спечений на сковороді, плескач), з підпалкуватим, добре випеченим обличчям; у розтоптаних, з довгими халявами чоботях, у яких він тонув мало не по пояс.
Вони характеризують Шпичака як злого, підлого, підступного і жадібного. Він доросла людина, але безчесний, несправедливий і безжальний.
9. Знайдіть і прочитайте рядки, які передають стривожений стан Шпичака. Яку роль у цих рядках виконують антоніми?
Рядки, які передають стривожений стан Шпичака: «Радість на його обличчі змагалася з настороженістю, і від того воно бралося то темними, то світлими спалахами».
Антоніми — це слова, абсолютно протилежні за своїм лексичними значенням. Зазвичай до антонімів належать слова, що вказують на якість або кількість, дію та ознаку дії.
Антоніми у тексті: радість — настороженість, темними — світлими.
У душі дядька відбувається боротьба протилежних почуттів: радість від того, що вбив лося, і тривога, що цей злочин побачили діти і йому доведеться понести покарання. Ця внутрішня боротьба відбивалася на його обличчі, яке «… бралося то темними, то світлими спалахами». Саме для цього автор і використав антоніми.
10. Чому хлопчики не осудили вголос вчинок Шпичака, ніяк не відреагували на його обіцянки? Як би ви повели себе в цій ситуації?
Я думаю, що хлопчики не осудили вголос вчинок Шпичака, і не відреагували на його обіцянки, тому що Шпичак — доросла людина, ще й рідний дядько. Він грозився, що розкаже про все їхньому батькові, обіцяв шматок м’яса та роги лося. Але на серці у них було тяжко та боляче, щоб щось говорити. Рятуючи лося, хлопчики керувалися благородними почуттями, бажанням допомогти нещасній тварині, а Шпичак, глухий і байдужий до всього прекрасного, прагнув тільки наживи.
Як би я повів себе у цій ситуації?
Думаю, що Шпичак не шкодує про вчинене, а значить, якщо його не покарати, буде продовжувати полювати на тварин. Я про все розповів би батькам.
Сподіваюся, що вони зрозуміли б мої почуття і мою тривогу за доля лося. Я думаю, що і їм теж було б шкода беззахисної тварини. До того ж мешканців лісів і зоопарків не можна вбивати без спеціального дозволу.
11. Придумайте своє завершення оповідання «Лось». Запишіть його в робочий зошит кількома реченнями.
Я думаю, що брати не злякалися дядькових погроз, перебороли свої страхи і вирішили повідомити про злочин у заповідник та розповісти про все батькам. Хлопці зрозуміли, що дядько не дуже шкодує про вчинене і буде продовжувати полювати на тварин у заповіднику. А це браконьєрство. Зрозуміло, що прийняти це рішення було їм дуже тяжко, але любов до природи перемогла у їхніх серцях.
12. Чи можна пробачити Шпичакові його вчинок? Висловте свої міркування в класі під час дискусії.
Уже було сказано, що брати повинні пробачити Шпичака, адже він їхній дядько. Я ж думаю, що пробачити такий злочин дуже важко. А Шпичак — уже доросла людина і повинен був знати, що тварин із території заповідника не можна вбивати, адже це серйозне порушення законодавства. Його бажання знову побачити лося живим не пояснює, чи зрозумів він жахливість скоєного.
Я думаю, що і брати ще не готові пробачити дядьків злочин. Вони страшенно вражені його вчинком, адже тільки-но врятували лося із льодяної купелі. Від горя діти ледве стримують гнів і сльози. І навіть погрози та обіцянка дядька не лякають їх. Тому я і думаю, що в дитячій душі ще довго буде відлунювати той постріл, і прощення у серцях дітей не буде.