Вправа 65

Складіть і розіграйте діалог між семикласницею та її літньою сусідкою щодо того, що вулиці, на якій вони мешкають, повернено історичну назву.

— Доброго дня, тіточко! Вибачте, що турбую Вас, але дуже прошу мені допомогти.

— Доброго дня, Марусю! І чим же я тобі можу допомогти?

— Хочу сфотографуватися біля таблички з новою назвою нашої вулиці. Потім надішлю фото своїй подрузі з Києва, а то вона пише, що на селі ніхто не займається «декомунізацією»: і назви вулиць ще радянські, і символіка, і пам’ятники.

— Тільки й було б турбот у нашої влади… В таку важку годину я вважаю недоречним питання про перейменування вулиць. Ти уявляєш собі, які колосальні кошти потрібно буде задіяти для переоформлення всіх документів?! Це просто ганьба, я так вважаю!

— Дозвольте не погодитися з Вами, тіточко. Мама каже, що документи взагалі не потрібно міняти? Вартість перейменування копійчана. Вона це знає точно, тому що працює секретарем у нашій сільській раді. Щоправда, якщо Ви особисто відчуваєте відразу до старої назви і хочете переписати паспорт — Ви можете звернутися у відповідну установу.

— Може, твоя мама і правду каже, але там свої фірми все, що треба, отримають.

— Слухаю з усією до Вас повагою, тіточко, але хочу запитати: «Невже Вам так подобається стара назва — вулиця Ленінського комсомолу? Що воно таке той комсомол? Що він зробив для нас?». А нова назва — вулиця Гончарська — аж пахне історією.

— Молоді ще ви та зелені, що говорити про історію.

— Дозвольте,тіточко, висловити до кінця свою думку. Читала я в Інтернеті про так звані «подвиги» цього комсомолу. А гончарні вироби наших майстрів возили аж у Європу. Так що мені більше подобається нова-стара назва.

— Розумна, я бачу, у мене сусідка. Давай уже сфотографую. Порадуй свою подругу.

— Дуже дякую, тіточко!

 

Як особисто ви ставитеся до перейменування вулиць? Свої думки сформулюйте у формі роздуму. Дотримуйтеся публіцистичного стилю.

Дійсно, перейменування вулиць і міст — це досить складне питання, тісно пов’язане із історією нашого народу, у якій відбито його культура, звичаї, побут. Адже історія не може існувати відокремлено від життя народу. Саме він творить історію, а не владні інститути. Народ та історія — поняття нерозривні. Для народу його історія — це не просто минуле, це його душа.

Хто з нас, не знаючи історії, зможе пояснити, чому українці так шанують землю, а працю на ній називають священною; чому вінок і писанка мають таке глибоке символічне значення для нашої культури?

Освічена людина завжди розуміє, що без минулого немає сучасного, без традиційного немає нового, без колишнього немає теперішнього.

Українці! Замисліться, чи не виникає у вас почуття гордості за нашу країну, коли ви чуєте такі імена — Ярослав Мудрий, Володимир Великий, Тарас Шевченко, Іван Франко, Соломія Крушельницька, Роман Шухевич. То чому ж ми дозволяємо собі розчаровуватись у нашій історії? Чому ми забуваємо слова О. П. Довженка: «Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців.»?

Повідомити про помилку