Частина V. Завдання 20

Нуклеотиди. Нуклеїнові кислоти

Нуклеїнові кислоти — природні високомолекулярні сполуки, що забезпечують збереження і передавання спадкової інформації в організмі. Це — біополімери, мономерами яких є нуклеотиди. Число нуклеотидів у складі однієї молекули нуклеїнової кислоти може становити від 200 до 200 млн. Уперше нуклеїнові кислоти виявили в ядрі клітин, звідки й походить назва цих сполук (від лат. нуклеус — ядро). Але згодом ці сполуки виявили і в інших частинах клітини.

Нуклеотид побудований з цукору-пентози, азотистої основи (пуринової або піримідинової) і залишку фосфатної кислоти. Сполуки пентози й азотистої основи називають нуклеозидами. Залежно від структури пентози розрізняють рибонуклеотиди і дезоксирибонуклеотиди, які є мономерами відповідно РНК або ДНК.

У молекулах ДНК і РНК містяться залишки різних нітратних основ. У молекулі ДНК — залишки аденіну (позначають літерою А), гуаніну (Г), цитозину (Ц) та тиміну (Т), у молекулі РНК — аденіну (А), гуаніну (Г), цитозину (Ц) та урацилу (У). Три типи нітратних основ для молекул ДНК і РНК спільні (нуклеотиди з аденіном, гуаніном і цитозином); натомість тимін міститься лише в молекулах ДНК, тоді як урацил — лише в молекулах РНК. Як і молекулам білків, молекулам нуклеїнових кислот притаманні різні рівні просторової організації (конформації).

Значення нуклеотидів не обмежується роллю «будівельних цеглинок» для створення молекул ДНК і РНК. Як виявилось, багато нуклеотидів або їх похідних, перебуваючи у вільному стані або в складі інших (крім ДНК і РНК) складних органічних сполук, виконують важливу роль в обміні речовин.