Марко Вовчок

1. За жанром твір Марка Вовчка «Інститутка» — це
В соціально-побутова повість

2. Повість «Інститутка» Марко Вовчок присвятила
В Тарасу Шевченкові

3. Прочитайте уривок із повісті «Інститутка»: «Сиротою зросла...
В Устину

4. В уривку з повісті Стоока наче вона була, усе бачила, усюди, як та ящірка, по хутору звивалася, і Бог її знає, що в їй таке було: тільки погляне, то наче за серце тебе рукою здавить наявні всі названі художні засоби, КРІМ
Г алегорії

5. Установіть відповідність.
1Б, 2А, 3Г, 4Д.

6. Установіть відповідність.
1Б, 2В, 3Г, 4А.

7. Перекажіть найцікавіші епізоди з життя Марка Вовчка.
Справжнє ім’я: Марія Олександрівна Вілінська.

Марко Вовчок ніколи не заперечувала вигадки про себе і не спростовувала публічно помилки стосовно її біографічних даних. Вона ніде не друкувала свого портрета до 1902 року. Знала близько 10 іноземних мов, серед яких французька, англійська, польська, чеська, німецька, українська (рідною для неї була російська) та інші. Повсякденною мовою в родині Вілінських була французька. Була знайома з Тарасом Шевченком, Пантелеймоном Кулішем, Миколою Костомаровим, Іваном Тургенєвим, Жулем Верном, Дмитром Менделеєвим, О. Бородіним, І. Сєченовим, О. Герценом, Л. Толстим. Повість «Маруся» отрима­ла нагороду Французької академії і була рекомендована для обов’язкового вивчення в французьких школах. Марко Вовчок прожила 73 роки, виглядала теж досить молодо, як на свій вік. Померла від раку мозку. Вона була єдиною в українській літературі жінкою-письменницею наприкінці 50-х років ХІХ століття.

Літературна діяльність письменниці веде відлік від 1856 р. Вона пише під прибраним ім’ям Марко Вовчок.

У 1857 р. в Петербурзі побачила світ збірка «Народні оповідання». Повість-казку «Маруся» видавали 20 разів. Вона була нагороджена премією Французької академії й стала класичним твором дитячої літератури. У Петербурзі були видані (у журналі «Отечественные записки») найкращі її романи російською мовою: «Живая душа», «Теплое гнёздышко» та ін. У ці роки письменниця редагує журнал «Переводы лучших иностранных писателей», сама перекладає твори Ж. Верна, Ч. Дарвіна, Г. К. Андерсена, П. Брема.

Кінець свого життя Марко Вовчок провела на Кавказі. Письменниця померла 10 серпня 1907 р. в Кабардино-Балкарії — у м. Нальчику, де й похована.

8. Чому, на вашу думку, Т. Шевченко назвав Марка Вовчка «кротким пророком»?
Якою була Марко Вовчок? За спогадами Тургенєва, вона не вирізнялася особливою вродою, але була висока, з довгою русою косою, яку закладала короною довкола голови, мала чудові, незвичайної глибини сірі очі і вміла одягатися зі смаком, володіла даром «підкоряти людей і робити з ними що сама хотіла». Була натурою мрійливою, самозаглибленою, а також замкнутою, дуже вольовою, незалежною, категоричною, поводилася стримано, холодно, аристократично. Можливо, саме за дивовижне поєднання зовнішньої беззахисності, граційності з внутрішньою рішучістю й самостійністю, можливо, відточений, критичний інтелект у парі з житейською наївністю, щиросердною чутливістю Шевченко і назвав її «кротким пророком».

9. Розтлумачте жанрові визначення «Інститутки» — соціально-реалістична, соціально-побутова повість.
«Інститутка» Марка Вовчка — перша в українській літературі соціально — реалістична повість: у ній розкривається взаємодія персонажів із побутовими й суспільними обставинами, реалістично, тобто правдиво, відтворено світогляд людини, її інтереси та прагнення.

Повість «Інститутка» можна розглядати і як яскравий зразок соціально — побутової повісті, образи твору розкриваються в найрізноманітніших побутових виявах. А також в якій на матеріалі з повсякденного життя селян — кріпаків та паночки — інститутки розкриваються їхні характери, бажання дрібних поміщиків — власників утвердити себе господарями на землі.

10. Назвіть ознаки реалізму як літературного напряму.
Реалізм — це мистецький напрям ХІХ ст., що зображував типові характери в типових обставинах, прагнучи до глибокого й панорамного змалювання життя в його закономірностях і суперечностях.

Ознаки реалізму:

- соціальна зумовленість життя людини;

- змалювання згубного впливу антигуманного світу на вчинки і долю людини;

- історизм у відтворенні явищ дійсності;

- гуманізм, співчуття і протест проти всіх форм соціального і духовного поневолення.

Письменники-реалісти творять типи — великої сили узагальнюючі образи, у яких втілено риси певної групи людей.

Водночас кожен з реалістичних героїв індивідуалізований, тобто оригінальний своїми вчинками, думками, зовнішністю. Якщо романтик зосереджував основну увагу на внутрішньому світі людини (а відтак - і на інтимному, родинному, духовному, містичному), то для реаліста стає визначальною проблема взаємин людини й суспільного середовища, впливу соціально-економічних обставин на формування характеру особистості.

11. Розкажіть історію написання та видання повісті Марка Вовчка «Інститутка».
Уперше найвидатніший твір Марка Вовчка — соціальна повість «Інститутка» — був надрукований російською мовою в перекладі І. С. Тургенева у 1860 р. на сторінках журналу «Отечественные записки». Українською мовою повість вийшла в журналі «Основа» в 1862 року з посвятою Т. Г. Шевченку.

Марко Вовчок працювала над повістю протягом 1859-1861 pp.: розпочала роботу над твором у м. Немирові, продовжила у Петербурзі, а завершила у Парижі. Початкова назва повісті — «Панночка».

12. Розкрийте тему та життєву основу змісту твору.
Тема: зображення тяжкого становища кріпаків та наростання стихійного протесту проти несправедливості та неволі.

Життєва основа змісту твору.

Початок літературної діяльності Марка Вовчка припадає на середину 50-х років, коли вона жила в Немирові. Перебування у навколишніх селах з метою запису народних пісень, приказок, легенд не тільки відкрило очі молодій дослідниці на багатство поетичного генія українського народу, а й допомогло їй глибоко відчути всю несправедливість феодально — кріпосницької системи. Марія Маркович скрізь і всюди натрапляла на страхітливі картини поміщицької сваволі, нелюдських знущань панів над кріпаками. Бачила вона також і те, що селяни не тільки тяжко страждають, а й виявляють протест проти гніту, розуміла, що здорового, творчого духу народу не задушити, що у волелюбних серцях зріє палке прагнення жити по-людському.

13. Визначте основну думку повісті «Інститутка».
Головна думка твору «Інститутка» — палке прагнення кріпаків вирватися з-під влади поміщиків, стати вільними. Повість «Інститутка» була першим прозовим твором в українській літературі, де показано непримиренність між кріпаками та кріпосниками, засуджувалось кріпосництво як велике соціальне зло.

14. У чому полягають особливості композиції повісті?
Композиція повісті «Інститутка» проста. Основний прийом композиції: прийом антитези. Прийом зіставлення авторка використовує для того, щоб ще яскравіше підкреслити непримиренність двох протилежних соціальних груп, неминучу боротьбу між ними.

Оповідь, як і в «Народних оповіданнях», ведеться від першої особи. Цікаво, що тут першою особою виступає одна з головних героїнь твору Устина.

15. Охарактеризуйте позасюжетні елементи твору.
До позасюжетних елементів зараховують:

назву твору – «Інститутка»

присвята — Т. Г. Шевченку.

портрет (опис зовнішності) Увійшла бабуся старесенька-старесенька, — аж до землі поникає, та вся-усенька зморщена; тільки її очі чорні іще живуть і ясніють. Прокіп - дивлюсь: високий парубок, ставний, поглядає, всміхається. Катря: білявенька собі, трошки кирпатенька, очиці голубоцвітові, ясненькі, а сама кругленька і свіжа, як яблучко. У червоному очіпку, у зеленій юпочці баєвій. Кум-полковник - огрядний, кругловидий, червоний, усе вуса закручує правицею, а лівою шаблю придержує та плечима все напинається вгору.

пейзаж 1) Весело зочити степ, поля красні!. Степ зелений наче втікає в тебе перед очима далеко кудись, далеко... Любо на волі дихнути!

2) Вітерець шелесне та прихилить мені у віконце пахучий бузок. Опівдня сонячний промінь гарячий перекине через хату ясну стягу трепечущу...

3) Тихого та ясного ранку виїздили ми з села, а мороз аж тріщить. Іній запушив верби; біліли віти і сяяли проти сонця. 4) Вийшла на рундук, — ніч місячна, зоряна.

обстановку (інтер’єр, опис речей) 1) У хаті холодок і тихо; стіни білі й німі; я сама з своєю душею. 2) Світлички невеличкі, та гарні, чистенькі. Стільчики, столики — все те новеньке, аж лощиться. 3) У печі палає, як у гуті. Одсвічують весело білі стіни і божничок, вишиваним рушником навішений, квітками сухими й зіллям уквітчаний. З полиці миси, миски й мисочки, і зелені, й червоні, і жовті, наче каміння дороге, викрашаються. Усе таке веселе в тій хаті було, прибране, осяюще: і кужіль м'якого льону на жердці, і чорний кожух на кілку, і плетена колиска з дитинкою.

вставні епізоди Із себе; пнуться на вікно, нетерплячі, коли той дощ ущухне; співають, вигукують:

Зійди, зійди, сонечко,
На попове полечко,
На бабине зіллячко,
На наше подвір'ячко!

Із позасюжетних елементів у повісті відсутні — авторські відступи, обрамлення, , епіграф.

16. Розкажіть, як групуються персонажі в повісті.
1. Групування персонажів носить подвійний характер: вони протиставляються не тільки за своїм соціальним становищем (звідси й жанр твору): з одного боку, кріпаки Прокіп, Назар, Устина, Катря, бабуся, з іншого — пани, а й з погляду їх життєвої активності (рішучі Прокіп і Назар — пасивна бабуся; агресивна панночка — бездіяльно-безхарактерний лікар).

2. Персонажі чітко поділяються на дві групи, які протиставляються у творі: пани (панночка, бабуся інститутки; полковий лікар, майбутній чоловік інститутки) і кріпаки (Устина, Прокіп, бабуся — служниця, Назар, Катря).

Порівнявши ці образи, можна помітити те, що у кріпосників відсутні імена. Авторка так і називає головну героїню — інститутка, панночка, без імені, те саме стосується і старої пані, і лікаря.

Натомість кріпаки, неписьменні, звичайні люди, вражають і викликають глибоку симпатію своєю духовністю, яку вони черпають не з книжок, не з порожніх моралізаторств, які часто так і залишаються тільки словами, але з самого життя. Вони духовні й освічені душею від самого народження, бо несуть у собі пам'ять роду, мудрість свого народу, біблійні заповіді...

17. Охарактеризуйте стару пані та чоловіка інститутки.
У старої пані не було роду, окрім внучки — панночки, інститутки. До неї вона надзвичайно добра, привітна, щира.

На старості літ стара пані доброзичливо ставиться і до своїх служниць. Але це не завжди було так. «А за молодого віку, славлять, вигадочки були чималі і в неї…», — розповідає Устина.

Лікар показний, освічений, добріший за жінку, але підкоряється жорстокій та владній дружині й загалом кріпосницьким порядкам. Спочатку він несміливо захищав своїх кріпаків, та дуже швидко відступився, сказавши: «Робитиму все так, як ти сама надумаєш». Кріпаки сподівалися, що він захистить їх від лютої дружини, але лікар виявився безвольним, не захотів сваритися з панночкою, не зміг осудити її за нелюдяні вчинки.

Отже, в образах старої пані та чоловіка інститутки Марко Вовчок спростовує віру народу в «доброго пана». Тож «добрі» пани нічим не відрізняються від жорстоких. Ця думка дуже влучно розкривається словами Назара: «Сказано: добрий пан, не б’є, не лає, та нічим і не дбає». Той же Назар першим розгледів справжню сутність полкового лікаря: «Не буде з його нічого… Я одразу побачив, що квач, ще тоді, як він Устину обідом нагодував…».

18. Якими постають у повісті кріпаки — Прокіп, бабуся-служниця, Назар, Катря?
Центральними в повісті є образи селян-кріпаків, які виступають носіями моралі трудового народу. Вони чесні, роботящі, з почуттям власної гідності, вільнолюбні. Їх глибоко обурює соціальна несправедливість. У дечому вони різні: Прокіп готовий до помсти щомиті, Назар єдиним способом позбутися кріпацької неволі вважає втечу від пана, Катря свій гнів виявляє відверто. Марко Вовчок основну увагу концентрує на діях і вчинках героїв. А всі дії, вчинки, прагнення й інтереси кріпаків підпорядковані боротьбі за визволення з-під кріпосницької залежності, чи, як говорить Устина, «…з пекла, з кормиги».

У повісті змальована також «старесенька-старесенька» бабуся-кріпачка, яка не тільки зносить і терпить всі знущання примхливої панночки, а ще и інших навчає смирення й покірності.

Така риса, як терпеливість («нехай недобрі плачуть, а ти перетривай усе, витерпи бідочку!»), особливо яскраво розкрита в діалозі бабусі з Устиною, коли вони разом із Прокопом прийшли попрощатися з бабусею перед його службою у війську.

19. Чому, на вашу думку, твір дістав назву не «Устина», не «Панночка», а саме «Інститутка»?
Початкова назва повісті — «Панночка». Але дотримуючись основного прийому композиції — прийому антитези, письменниця в назві твору поєднує протилежності. Часто випускниці інституту «благородних дівиць» називали себе «інститутки — святительки». Але, як бачимо, у панночки інститут не виховав жодної благородної риси характеру. Найвищим «ідеалом» таких «святительок» було пристрасне бажання вийти заміж за багатого пана і стати повновладними поміщицями в своїх «маєтках-державах».

При першій зустрічі з панночкою дівчат — кріпачок дуже вразила її краса. Але зовнішність разюче відрізнялася від людського єства інститутки. Назар влучно охарактеризував інститутку однією фразою: «Дивиться так, що аж молоко кисне».

20. Охарактеризуйте мову персонажів як засіб характеротворення.
Інститутка — це егоїстична, бездушна і деспотична, ледача, тупа, примхлива і невгамовна людина, про що яскраво характеризує її мова. Улеслива, ніжна стосовно старої пані, груба й різка у взаєминах з кріпаками; вередлива та вимоглива у розмовах із чоловіком. Так вона зазвичай звикла звертатися до Устини: «Дурна, ледащо, гадино! Роззувай! Чого сунешся! Задушу!».

Що ж до мови пана-лікаря, то і в ній відбиваються особливості його характеру: безвольного, безпринципного ліберала, що стає справжнім квачем у руках жорстокої та егоїстичної жінки, його мова звернена до неї, пересипана ласкавими та ніжними до приторності словами (серденько моє, люба моя тощо), сентиментально забарвлена і в інтонаційному відношенні відбиває його слухняність, запобігливість.

Позначена індивідуальними особливостями також мова кріпаків. Проста, сердечна, вона відбиває загальну атмосферу взаємної поваги, співчуття, доброзичливості, що панує в стосунках між селянами.

Найбільшою оригінальністю відзначається мова Назара: жартівлива, дотепна, інколи гірко — іронічна. Так, коли Прокопа відправляли в солдати, то, звертаючись до Устини, він говорить: « — Чого злякалась? Чого плачеш? Гірше не буде!... От чи буде краще, — не знаю...». З відвертою іронією говорить Назар про панів, і в його словах відчувається моральна зверхність над ними фізично й духовно здорової людини.

Прокіп мовчазний, небагатослівний, проте знаходить ніжні слова, звертаючись до коханої Устини, у чому відбивається сувора, вольова й сердечна його вдача.

Індивідуалізована також мова бабусі-кріпачки. З паном і панею вона розмовляє стримано, ввічливо, з почуттям власної гідності. Звертаючись до кріпаків, бабуся знаходить теплі співчутливі слова. У той же час у її мові, позбавленій гостро експресивної лексики, різких інтонаційних переходів, втілено почуття безвиході й покори.

Доброта вдачі Устини виявляється в мові. Вона використовує багато пестливих слів, наприклад, «сестрице», «бабусенько моя люба», «серденько».

21. Хто оповідач у повісті? Поміркуйте, як змінилося б сприйняття твору, якби оповідачем була інститутка.
У повісті оповідачем виступає один із героїв твору – кріпачка Устина, доброї, сердечної, привітної та роботящої дівчини. Все це надає зображуваному додаткових ознак достовірності, а твору загалом більшої художньої переконливості. Правдиві, хвилюючі історії з народного життя розповідаються щиро і просто. Звідси відсутність будь-якої штучності у розповіді, безпосередність у відтворенні життєвих явищ і подій, справжня народність мови й стилю оповідань.

Якби оповідачем була інститутка, то повість би багато втратила у правдивому зображенні життя кріпосницького суспільства. Мова твору не мала б такого народного звучання. Адже, в ній багато народних приказок, художніх засобів, властивих мові простого народу.

Інститутка — це егоїстична, бездушна, деспотична, ледача, тупа, примхлива людина, і не можна сподіватися від неї такої щирої розповіді, як це зробила Устина.

22. Проведіть дослідження тексту повісті «Інститутка» на тему «Роль порівнянь у художній майстерності письменниці».
Характеризуючи панів, письменниця вдається до народно-розмовних порівнянь бурлескного стилю («І полковник поміж усіма, неначе той індик переяславський, походжає та все потроху пирхає», паничі в гості «так комахою і налазять, і налазять», «аж роєм коло нашої панночки звиваються, — так, як ті джмелі, гудуть», стара пані «така вже люта, — аж їй у роті чорно»).

Вона показала, що за гарною зовнішністю панночки може ховатися хижа натура, яка «…дивиться так, що аж молоко кисне». Руки в панночки «холодні, як гадюки». Коли зайшла мова про дівчат-кріпачок, вона «скривилась і перехилилась набік, і очі чогось заплющує, і з місця зривається, — мов стеменний кіт, як йому з люльки в вуса пихкають…».

Характерним у цьому відношенні є контрастне зіставлення окремих деталей поведінки панночки серед гостей і кріпаків.

«Обійшла, либонь, вона їх усіх, — кого словами, а кого бровами», а в ставленні до дівчат-кріпачок, Устини «...вже що день, то вона сердитіша: вже й лає, часом щипне або штовхне... та й сама почервоніє, як жар». У наведеному прикладі звертає на себе увагу також деталь психологічного портрету інститутки, яка відбиває внутрішню боротьбу в ній між почуттями людяності і жорстокістю. Проте в подальших взаєминах її з кріпаками ми вже не бачимо цієї психологічної роздвоєності — інститутка стає типовою баринею.