Вправа 281

Зелені стебла жита тягнуться так, наче прагнуть напитися не тільки сонячного проміння, а й закропитися живлющими пташиними піснями Влітку жито виросте, доспіє, наллється колосом, і в тугому зерні житиме пам’ять про весну, а в ясному повітрі бринітимуть разки намиста, порозвішувані непримітними пташками І тоді, коли їстиму житній хліб, чи згадаю я це пісенне диво?

Зелене безгоміння в полі, на обрії завмерла в чеканні не хмара, а кінь із вершниками, що тримає перед собою голубого списа.

Пам’ять наша — бездонний чарівний колодязь, у якому затонуло синє небо. У часи осіннього смутку в моєму серці житиме спогад про весняну велич природи