Вправа 51

СОЛОВЕЙКО

Спочатку було зовсім тихо, але десь зовсім близько виводив свою пісню соловейко. Птах почав свою пісню і, здавалося, в горлечку в нього билася маленька співуча намистинка. Короткий свист — і ось вона вже вискакувала з дзьобика і стрімко летіла над лісом. За нею вискакували такі ж намистинки, і всі вони нанизувалися в невидимий разок.

Потім низка на тому разку рвалася, і намистинки падали в лунке озеро. Соловейкові жаль ставало їх, і він сумував. То ойкання розлягалося над гаєм, то птах розпачливо схлипував. Швидко заспокоївшись, соловей розщедрювався і безперестанно розсипав навкруги коштовності бурштинові бусинки, камінці-самоцвіти, червоні коралі срібні сережки, золоті кільця, і соловейкова неймовірна пісня була схожа на прекрасну казку. Далеко лунала вона, і місяць, який починав бліднути перед настанням ранку, задумливо слухав спів солов'я. Така маленька пташка, а своєю піснею змушує тріпотіти крила душі. Пісня лине, а серце калатає в грудях все сильніше, ладне вирватися на волю. Солов'їний спів не стихає до самого ранку, і любо його слухати кожному.