Іван Франко (с. 109-110)

Відповіді до сторінки 109 - 110

1. Установіть відповідність

1 Азазель — Д намагається підірвати віру Мойсея.

2 Єгошуа — Б закликає: «До походу! До бою!».

3 Датан — Г закликає народ закидати пророка камінням.

4 Єгова — А карає пророка за сумнів.

2. Установіть відповідність.

1 алітерація — Г І ревнув понад горами грім...

2 алегорія — Д Мовив терен: «Се добре вам хтось//Підповів таку раду...»

3 епітет — В В золотім океані вас все //Буде спрага томити...

4 порівняння — Б Ті слова про обіцяний край//Для їх слуху — се казка...

3. Установіть відповідність.

1 Високий, сильний, плечистий, як ведмідь… з грубими, малокультурними привичками та манерами. — Г Зигмунт.

2 Чоловік немолодий уже, із тульських купців, багач страшенний. Дива оповідали про його жорстокість і багатства. — В Свєтлов

3 Рум’яний, ніжний, як панночка… рум’янівся при кождім натяку на любов і на жіночий рід. — Б Генрись

4 Капітан-ісправник раз у раз пив, у п’янім виді бив нас обох, не розбираючи. — Д Серебряков

4. Який епізод життя І. Франка вас найбільше вразив?

Мене найбільше вразив один епізод життя І. Франка, про який я дізнався із реферату М. Коцюбинського «Іван Франко». Наводжу уривок зі спогадів письменника: «Не можу забути одного образу, який врізавсь мені в пам’ять. Се було два роки назад, коли я востаннє бачився з ним. В своїй убогій хаті сидів він за столом босий і плів рибацькі сіті, як бідний апостол. Плів сіті й писав поему «Мойсей». Не знаю, чи попалася риба у його сіті, але душу мою він полонив своєю поемою».

Писав поему, яку в другій половині ХХ століття Ю. Шевельов назвав «Другий "Заповіт" української літератури».

Важко висловити те здивування та захоплення, яке викликає ця картина: незвичайне ( мабуть, не тільки для мене) поєднання простоти (убога хата, босі ноги, руки, що плетуть рибацькі сіті) і велич творчих роздумів геніального творця. Розумієш, що бачиш апостола, пророка українського народу, за яким ітиме цей народ з «печаттю його духа» ще не одне покоління.

5. Як ви розумієте образ революціонера у вірші «Гімн»?

На мою думку, у цій поезії Івана Франка образ вічного революціонера — надзвичайно вдала авторська художня знахідка, яскравий символічний образ. Це не лише «дух, що тіло рве до бою», а й «наука, думка, воля», тобто продуктивний дух творення. У цьому символі поєдналися значення боротьби й побудови нового життя.

Мотив боротьби поширюється на всю художню організацію твору. Низка образів складає ключову антитезу: з одного боку, потужний і нестримний революційний рух уперед, а з іншого — усе, що уособлює темне минуле: «тюремні царські мури» та «війська муштровані». З одного боку, «сльози, сум, нещастя», а з іншого — «сила» й «завзяття». З одного боку, «зла руїна», а з іншого — «лавина змін».

Твір І. Франка — натхненний гімн майбутньому і тим людям, які власними зусиллями творять духовний поступ. У часи, коли українці боролися за свої національні права, заклик «не ридать, а добувати» виявився дуже актуальним. Ми сприймаємо його як громадянське гасло та спонукання до дії. Не випадково вірш І. Франка, покладений на музику композитором М. Лисенком, став сприйматися як гімн українського національного відродження.

6. Доведіть, що віршований твір «Сикстинська Мадонна» за жанром — сонет.

Сонет — жанр ліричної поезії. Він має чотирнадцять рядків п'ятистопного або шестистопного ямба та чітку строфічну організацію: зазвичай складається з двох катренів (чотирирядкова строфа) та двох терцетів (строфа на три рядки). Існує, правда, і менш поширений варіант строфічної будови: три чотиривірші та дистих. Деякі митці дотримувалися правила, яке, однак, не є обов'язковим. Воно стосується композиції розвитку авторської думки за визначеною схемою: теза — антитеза — синтез — розв'язка.

У «Сікстинській Мадонні» І. Франко в цілому витримав сонетну композицію. У першому катрені спірна теза ще обговорюється («Хто смів сказать, що не богиня ти?»), однак у другому катрені вона вже остаточно заперечується авторським визнанням: «Так, ти богиня! Мати.». Синтезом виступає узгодження різних поглядів: сумніву («О Бозі, духах мож ся сумнівати...») і ствердження («Та ти й краса твоя — не казка, ні!»). Нарешті, настає розв'язка: колись «світ покине / Богів і духів, лиш тебе, богине, / Чтить буде вічно — тут, на полотні».

Думки поета про минуще й вічне доволі суб'єктивні. З ними можна погоджуватись або ні. Але як не перейнятися щирою вірою поета у вічність краси, явленої на полотні безсмертним витвором людського генія!

7. Що таке притча? У чому виявляється притчевість «Легенди про вічне життя»?

Притча — це короткий фольклорний або літературний розповідний твір повчального характеру, орієнтований переважно на алегоричну форму доведення змісту етичних цінностей буття. Особливість притчі полягає у ïï спорідненості з писемною літературою, найчастіше з Біблією, звідки вона була запозичена усною народною традицією.

Композиційно притча складається з двох елементів. Перший — це алегорична розповідь із прихованим символічним значенням; другий — ідея, що виявляється через розкриття смислу, закладеного в розповіді. Ідея твору може чітко формулюватись або подаватись завуальовано (ïï осягають із підтексту), інколи на неї натякується i слухач повинен сам прийти до ïï розуміння.

У структурному плані притча нерідко позбавлена традиційних сюжетних компонентів. Як правило, динамізм та напруга розповіді зростають до кінця, а завершення притчі, в якому втілено головну ïï ідею, є водночас кульмiнацiєю та розв´язкою. На вiдмiну вiд інших народних епічних жанрів, у притчі важливе місце займає художня деталь, що постає на рівні мікрообразу i часто виконує функцію об´єднуючого наскрізного композиційного елемента.

У чому ж виявляється притчевість «Легенди про вічне життя»?

1.Одна із героїнь твору — богиня; чудодійний горіх, що приносить безсмертя (нереальні предмети). А в основу значної частини легенд покладено зміст цілком світського характеру.

2. Динамізм і напруга розповіді з розвитком сюжету зростають, а завершення притчі, в якому втілено головну ïï ідею, є водночас кульмiнацiєю та розв´язкою. (Македонський довідується про мандри горіха і бажає краще померти, ніж жити «в сітях брехні» і зради, а тому кидає горіх у вогонь.

3.Присутній один із композиційних елементів притчі — ідея, що виявляється через розкриття смислу, закладеного в розповіді: «А без щастя, без віри й любові внутрі // Вічно жить — се горіть вік у вік на кострі!»). Перед читачем розкривається трагедія, а водночас і прозріння людини, яка не може жити в сітях лицемірства, облесливої любові, ошуканства.

4. Золотистий горіх — мікрообраз, художня деталь, що виконує функцію об´єднуючого наскрізного композиційного елемента.

8. Які риторичні фігури наявні у вірші «Чого являєшся мені…»? Проілюструйте свою відповідь прикладами з поезії.

На мою думку, ця поезія побудована на двох риторичних фігурах — риторичних запитаннях та риторичних ствердження.

Риторичні запитання — це такі запитання, які не вимагають відповіді. Вони зосереджують увагу на питанні, про яке йдеться у творі.

Чого являєшся мені //У сні? //Чого звертаєш ти до мене //Чудові очі ті ясні, //Сумні, //Немов криниці дно студене? //Чому уста твої німі? //Який докір, яке страждання, //Яке несповнене бажання //На них, мов зарево червоне,// Займається і знову тоне //У тьмі?

Риторичні заперечення мають форму відповіді на вірогідне припущення, думку уявного співрозмовника.

О, ні! Являйся, зіронько, мені Хоч в сні! В житті мені весь вік тужити - Не жити. Так най те серце, що в турботі, Неначе перла у болоті, Марніє, в'яне, засиха,- Хоч в сні на вид твій оживає, Хоч в жалощах живіше грає. По-людськи вільно віддиха, І того дива золотого Зазнає, щастя молодого, Бажаного, страшного того Гріха!

9. Доведіть, що у вірші «Ой ти, дівчино, з горіха зерня…» використана фольклорна традиція.

Іван Франко був великим знавцем усної народної творчості, і це не могло не вплинути на його творчість.

Я думаю, що поезія «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...» частково перегукується з народною ліричною піснею «Ой ти, дівчино, горда та пишна», а саме, початком твору.

Наприклад, Ой ти, дівчино, горда та пишна, чому до мене вчора не вийшла?

Народна пісня побудована на діалозі двох закоханих, а поезія І. Франка — це пристрасний монолог закоханого ліричного героя, збентеженого байдужістю коханої.

Зовнішність і вдачу дівчини він герой сприймає суб'єктивно, відповідно до власних емоційних реакцій, які узагальнюються, осмислюються в останніх, сповнених драматизму рядках: «Тебе видаючи, любити мушу / Тебе кохаючи, загублю душу». Твір сприймається як зізнання героя, котрий перебуває в полоні сердечних почуттів і щирим словом намагається здобути прихильність неприступної обраниці.

Мабуть, не лише ця пісня послужила поштовхом для написання поезії.

Найбільш наближений твір поета до народної пісні у використанні художніх засобів: слова у зменшено-пестливих формах — серденько, устонька, терня, епітетів — колюче терня, тиха молитва, буря люта, гостре слово. Цікавим є і використання порівняння як художнього засобу.

У народних пісня зустрічається таке явище, коли відбувається об’єднання звертання і порівняння. Наприклад: козаче-соколю; дівчино-зоре , дівчино-рибчино, чорнобривко моя; дівчино-голубко і ряд інших. Важко не помітити, що весь вірш «Ой ти, дівчино, з горіха зерня…» побудований на такому порівнянні-протиставлені: серденько — колюче терня, устонька — тиха молитва, слово остре, як бритва, усміх — для мене скрута, Серце бентежить, як буря люта.

Вплив народної пісні надав монологу м'якого ліризму й простоти.

Римування вірша відповідає принципу римування в українському фольклорі — переважають морфологічні рими, тобто між собою римуються однакові частини мови: зерня — терня, молитва — бритва, чаром — пожаром.

Фольклорні впливи та авторський талант забезпечили інтерес читачів до цієї поезії. Покладена на музику відомим композитором А. Кос- Анатольським, вона стала народною піснею.

10. Що символізує образ сойчиного крила в однойменній новелі І. Франка?

Основним образом-символом твору є сойка — лісова птиця-хижак із яскравим оперенням. Сойка галаслива, як і героїня твору з її постійним безпричинним сміхом.

Ця птаха-пересмішниця й переспівниця, що також властиве Марії, яка ревнує свого Массіно навіть до сойки, чий рід до пори до часу дівчина милувала, щоб випадково не знищити ту, яка гніздилася поблизу тимчасового помешкання Хоми. Несподіване вбивство Марією сойки, палкі поцілунки тільця вже мертвої пташки й кров жертви на губах дівчини, а невдовзі також близьке до жертовного поїдання закоханою парою сойки — не випадкові художні деталі. Це своєрідні символи-наголоси, як і одне сойчине крило, надіслане з далекого Порт-Артура Хомі, а собі залишене друге не просто так: «Здається, що се летить до тебе половина моєї душі... Коли в твоїм серці є ще хоч іскра любові до мене.., то се буде та сила, яка притягне й друге крило, другу половину моєї душі до тебе».

11. Поміркуйте, чому в «Легенді про вічне життя» дарунок богів став неприйнятним для людей.

Усіх героїв поеми — аскета-пустельника; видатного полководця Олександра Македонського, засновника великої держави часів античності; його дружину Роксану; воєначальника Птолемея, куртизанку — автор «змушує» їх пройти через «випробування вічністю», для чого використовує мотив «божественного дару».

Побожний та вірний аскет-пустельник перший одержує від богині «чудодійний горішок», що дарує вічне життя. Переборовши сумніви, він усвідомлює, що вічно жити молодим, самотнім, далеко від сповненого боротьбою життя, — це безумство. І починається мандрівка малого золотистого горіха між героями, розкриваючи, як чарівна паличка, їхню справжню суть. Виявляється, що кожному героєві хочеться жити вічно, але вічність без кохання й щастя втрачає всі свої принади.

Можна жити вічно, володіти світом, але не душею й серцем іншої людини. Найтрагічніше цю думку усвідомлює Олександр Македонський:

Не для нас, о богине, твій божеський дар!
Хоч над світом я цар, та над серцем не цар.

А без щастя, без віри й любові внутрі
Вічно жить — се горіть вік у вік на кострі!
Я думаю, що автор саме тому й довіряє цареві спалити в огні чудодійний горіх.

12. Візьміть участь у дискусії, підтвердивши або спростувавши тезу «Поема І. Франка «Мойсей» — актуальна й нині». Свою думку аргументуйте конкретними прикладами.

Шановні пані та панове!

Свій виступ у нашій дискусії «Поема І. Франка «Мойсей» — актуальна й нині» я хочу розпочати словами М. Коцюбинського із його реферату «Іван Франко», якого він прочитав на одному із засідань товариства «Просвіта» наприкінці 1907 року в м. Чернігові: «Така колосальна фігура заслуговує на більшу увагу, потребує більшої праці. Але я був би дуже щасливий, коли б отсих кілька моїх слів змогли викликати у вас інтерес до Франка, і ті, хто його не читав ще, самі познайомились з борцем-поетом. Тоді до них заговорив би могучим голосом сам Франко, заговорив би не моїми блідими словами, а своїм дзвінким, як кованим, словом. Тоді він розгорнув би перед ними все багатство своєї душі, всю красу свого таланту і загрів би їх вогнем свого неспокійного, великого духа!».

Чи поема І. Франка «Мойсей» актуальна для нас, читачів ХХI століття. Думаю, що так. І саме образом Мойсея — невільника, вигнанця, невизнаного, але істинного духовного провідника. Нелегким і відповідальним є дар пророка, духовного лідера. Він має принести в жертву все особисте, мусить також бути готовим до недовіри й незаслуженої ворожості.

Як душа їх душі, підіймавсь
Він тоді многі рази
До найвищих піднебних висот
І вітхнення, й екстази.

І на хвилях бурхливих їх душ
У дні проби і міри
Попадав він із ними не раз
У безодню зневіри.

Ледве не побитий каміння, уже серед пустелі поет усім серцем відданий народові:

«О, Ізраїлю! Якби ти знав,
Чого в серці тім повно!
Як би знав, як люблю я тебе!
Як люблю невимовно!

Ти мій рід, ти дитина моя,
Ти вся честь моя й слава,
В тобі дух мій, будуще моє,
І краса, і держава.

Я думаю, що ці та багато інших ідей цього твору актуальні і сьогодні, що у відтворенні Іваном Франком цей образ постає перед нами сучасником нашого тривожного світу, нашого українського життя.