Іван Карпенко-Карий (с. 74-75)

Відповіді до сторінки 74 — 75.

Виконайте завдання.

1. Установіть відповідність.

1 Націєвський — Г Як побрачимся, тоді полюбите!... Любов — ета злодійка приходить зря, сьогодні нєт єйо, а завтра вот она!.

2 Мартин — В Чую, як мені легше робиться, наче нова душа сюди ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала.

3 Гервасій — А а бумаги — тьфу! І в мене їх було доволі, а тілько я переконався,що нам дворянство личить, як корові сідло.

4 Тренделєв — Д Нарешті:чи виграв, чи програв, а грошики дай! Живи — не тужи! Усе одно що лікар: чи вилічив, чи залічив — плати!

2. Серед названих ідей комедії «Мартин Боруля» провідною є

Г осміювання міщанства як руйнівника здорової народної моралі, звичаїв і традицій.

3. Події в комедії «Мартин Боруля» розгортаються в такій послідовності

Г укладання угоди Боруліз Тренделєвим — відмова Борулі одружити Марисю з Миколою — утеча Націєвського — звільнення Степана з посади канцеляриста

4. Який факт із життєпису І.Карпенка-Карого найбільше вас вразив?

Найбільше мене вразив ось такий факт із життя І.Карпенка-Карого.

У 70-80 роках І. Карпенко-Карий у Єлисаветграді (нині м. Кропивницький) працював столоначальником повітового поліцейського управління, брав участь у аматорських виставах О.Тарковського, був членом нелегального народовольського гуртка Опанаса Михалевича.

Але саме його любов до українського театру викликала обурення начальників і співробітників. В кінці-кінців за діяльність, що «підриває державні устої», Івана Тобілевича звільняють з посади секретаря правління. І це, здавалося, був ще дуже щасливий вихід, бо приятеля його доктора Міхалевича і брата дружини вислали на сім років до Сибіру.

Тоді ж стались і інші тяжкі нещастя. Спершу занедужала стара мати і померла. Потім майже одночасно захворіли донька Галя і дружина. Незабаром дружина померла. Щоб лікувати хвору доньку, треба було везти її до моря на лиман, але й це не допомогло дівчинці — Галя померла, і Іван Тобілевич лишився сам у хаті з маленькими дітьми і старим батьком, що вже нездужав працювати.

І все ж таки Іван Тобілевич, знесилений зруйнуванням свого рідного гнізда, свого щастя, залишається вірним своєму покликанню — театрові.

5. Розкрийте походження літературного псевдоніма Івана Тобілевича.

Псевдонім «Карпенко-Карий» поєднує в собі ім’я батька та улюбленого літературного персонажа Гната Карого — героя п’єси Т.Шевченка «Назар Стодоля», роль якого після Кропивницького він виконував з великим піднесенням і щирістю.

6. Що ви знаєте про «Театр корифеїв»?

27 жовтня 1882 р. на сцені міського театру в Єлисаветграді (нині м. Кропивницький) М. Кропивницький поставив драму «Наталка Полтавка» І. Котляревського, головну роль у ній виконала М. Заньковецька. Так роз почалась історія українського професійного «Театру корифеїв».

Його діяльність була пов’язана з іменами братів Тобілевичів, які виступали під творчими псевдонімами (Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський і Панас Саксаганський), та їхньою сестрою Марією Садовською-Барілотті, Марком Кропивницьким і Михайлом Старицьким, Марією Заньковецькою, Любов’ю Ліницькою, Ганною Затиркевич-Карпинською та іншими видатними акторами. Вони працювали в дуже складних умовах: постійно переїжджали з місця на місце, виступали не лише в театрах, а й на ярмарках і в сільських клунях, іноді залишалися напівголодними, не мали постійного житла.

У 1881 р. в Кременчуку був створений професійний український театр, який наступного року переїхав до Києва, звідки й почалася його нова історія. Основу репертуару «Театру корифеїв» становили твори І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, Т. Шевченка, М. Кропивницького, М. Старицького, І. Карпенка-Карого, М. Гоголя та ін.

Отже, саме корифеї заклали основи національного драматичного мистецтва, класичного українського театру. Їхні традиції підхоплять та якісно розвинуть визначні вітчизняні майстри сцени й кінематографісти України ХХ ст.

7. Яку роль у «Театрі корифеїв» відіграв І.Карпенко-Карий?

У 1888 році І.Карпенко-Карий вступив до трупи свого брата Миколи Садовського, пізніше — до трупи іншого брата Панаса Саксаганського, де була і його сестра Марія з чоловіком. Трупа успішно виступала в Києві, Москві, Харкові, Одесі, Катеринославі.

Іван Карпенко-Карий – автор 18 оригінальних п’єс, в основі яких – гострі соціальні суперечності. Домінування соціального моменту, коли широка картина народного життя служить уже не фоном, а джерелом драматичної дії, спричинялася в п’єсах Карпенка-Карого до послаблення любовної інтриги і рішучої відмови від етнографічного оздоблення сюжету. Завдяки драматургії Карпенка-Карого — а після появи «Хазяїна», «Суєти» і «Житейського моря» це стало ще більш очевидним — український театр в кінці минулого століття помітно еволюціонував від принципів музично-драматичного театру, насиченого етнографічним матеріалом, з елементами романтичної стилістики до театру соціально-психологічного.

У лютому 1890 р. Карпенко-Карий, Саксаганський і група однодумців вийшли з трупи Кропивницького. У квітні цього ж року виникло «Товариство» Саксаганського. Ім’я Карпенка-Карого не фігурувало на афіші, але його роль у новій трупі важко переоцінити. Він був не лише співкерівником, але й основним драматургом і ідеологічним мозком трупи, тут він зіграв свої кращі ролі. У «Товаристві» він прослужив до 1907 року, коли смертельна хвороба змусила назавжди покинути театр.

8. Які жанрові особливості має драматичний твір? Чи обов’язково драматичний твір має трагічну кінцівку?

Драматичні твори бувають різних жанрів: трагедія, комедія, трагікомедія, власне драма, водевіль, драма-феєрія та ін.

Власне драма — драматичний твір, за основу якого взято гострий життєвий конфлікт, напружену боротьбу й переживання персонажів, але розв’язка не має трагічного характеру, відсутня і свідома настанова на комічне («Наталка Полтавка» І. Котляревського, «Назар Стодоля» Т. Шевченка та ін.).

9. Який епізод комедії «Мартин Боруля» видався вам найсмішнішим? Які засоби комічного в ньому використав автор?

Залицяння Націєвського до Марисі — це для мене найсмішніший епізод трагікомедії «Мартин Боруля».

Для створення гумористичного ефекту у цьому епізоді автор застосовує «мовну мішанину», або так звану ламану мову, яка складається з деформованих іншомовних та російських слів. Такий засіб допомагає змалювати типові для тогочасної дійсності постаті націєвських, які претендували на особливе місце в суспільстві, а по суті були нікчемами.

10. Доведіть, що п’єса «Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого — реалістичний твір.

Однією із визначальних рис реалізму є правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей.

В основу п’єси «Мартин Боруля» (1886) покладено реальні факти з життя родини Тобілевичів: батько драматурга добивався визнання свого роду дворянським. На це пішло чимало зусиль, але очікуваного результату не було, оскільки в старих документах стояло прізвище Тубілевич, а в нових Тобілевич.

Трагікомедія І. Карпенка-Карого «Мартин Боруля» (1886) дає яскраву картину життя дрібнопомісної шляхти другої половини XIX століття. Її головний герой Мартин Боруля всіма правдами і неправдами прагне на підставі сумнівних документів довести свою дворянську родословну. Вчинки Мартина дають привід для ряду гострих комедійних ситуацій, вдалих сатиричних замальовок і ставлять цей образ врівень з багатьма світовими комедійними образами.

Письменник зумисно вдається до гротеску, щоб змалювати абсурдність вчинків цілих прошарків суспільства: прагнення шляхтичів добитися вищого статусу, корумпованість судів, безглузда робота дрібних чиновників.

Образи Мартина Борулі, його сина, а також Трандалєва — типові. У їх змалюванні відчутні нотки трагізму.

Основою типізації образів у п’єсі «Мартин Боруля» послужили такі моральні категорії, як честь, гідність, і протилежні до них — підступність, пристосуванство, егоїзм, зло.

11. Яке прислів’я, на вашу думку, найточніше передає сутність Мартина Борулі? Свій вибір аргументуйте.

Я думаю, що прислів’я «Не надувайся, жабо, бо до вола ще далеко» найточніше передає сутність основного бажання Мартина Борулі — стати дворянином. Він витрачає багато грошей на документи, що засвідчать дворянство, платить гроші за те, щоб його син Степан працював у канцелярії, хоче видати свою доньку заміж за реєстратора Націєвського, хоча вона його не кохає, примушує своїх дітей називати себе "папінька", не дозволяє своїй жінці та доньці працювати, як селяни.

Але хоч він і рветься у дворяни, але насправді в душі — звичайний селянин. Наприклад, коли Мартин Боруля свариться, то з нього злітає вся та улесливість і він лається, як звичайний селянин. Він довіряється всім тим розумним словам, що говорить йому повірений Трандалєв, поважає тих, хто має якийсь канцелярський чин, але часто навіть не знає значення цих слів. Так він посилає свою дружину, щоб та розпитала, як готується кава і коли її подають. 

Намагаючись жити, як дворянин, Мартин Боруля довго лежить у ліжку, хоча вже прокинувся, аж поки у нього боки заболіли від лежанки. Отже ми бачимо, що як Мартин Боруля не намагався стати дворянином, все одно залишався звичайним селянином. Це й підкреслює чудове українське прислів’я: "Не надувайся, жабо, бо до вола ще далеко".

12. Поміркуйте, чи здатне кіно повноцінно замінити театр. У чому полягають принципові відмінності між цими видами мистецтва?

На мою думку, кіно не здатне повноцінно замінити театр, адже, ніщо не може замінити живого спілкування. І нині театр виграє тим, що в театрі ви все бачите, так би мовити, у 3D-форматі. Зараз театр набуває різних форм, але, коли на твоїх очах народжуються емоції, ллються сльози, це не можна замінити нічим. Театр має певну магічну силу, тому люди завжди ходитимуть у театр.

Тож, які б технології не розвивалися, театр залишиться театром, оскільки це живе спілкування актора з глядачем, а кіно – це гра тіней.

Кіно — з самого початку ілюзія. І тіні на екрані, які ми називаємо акторами, — це не живі люди, це їхні відбитки. Це є відбитки їхнього зображення, їхнього тіла, відбитки звуку їхнього голосу тощо.