Василь Стефаник (с. 177-178)

1. Символом розпачу від прощання з рідним краєм у новелі «Камінний хрест» є

В танець.

 

2. Установіть відповідність.

1 метонімія — Г Очі замиготіли великим жалем, а лице задрожало…

2 персоніфікація — Д Сонце… малює по нім маленькі фосфоричні звізди.

3 фразеологізм — Б Вік свій збув на тім горбі.

4 порівняння — А До гори ліз кінь, як по леду…

 

3. Установіть відповідність.

1 символізм — Д відтворення сутності предметів та ідей через знаки.

2 неоромантизм — А намагання героя наблизити дійсність до мрії, сильний герой.

3 імпресіонізм — Г мінливість вражень і відчуттів героя, зорові й слухові образи.

4 експресіонізм — Б постановка проблем вини й кари, сенсу страждань і смерті.

 

4. Чи відобразилося у творчості В. Стефаника його шкільне дитинство? Свою відповідь підтвердіть конкретними прикладами.

На все життя зберігся в пам’яті Стефаника випадок, який трапився з ним у школі і який мало не завершився фатально. Через невисокий зріст Василь не міг досягнути рукою дошки, що висіла на стіні. Вчитель почав так бити хлопця по руці, що вона одразу спухла, а коли ще й учні почали глумитися з побитого, він втратив притомність, після стресу хотів накласти на себе руки. Минав час, а гострота пережитого болю і сорому не згладжувалася. Він пізніше напише: «До того часу і відтоді дотепер я не чув більшого встиду, і здається мені тепер, що я був би іншим чоловіком, якби той встид мене не отроїв».

Вразлива душа Стефаника вбирала й інші драматичні події, що формували трагічне світовідчуття майбутнього письменника-експресіоніста.

І хоча В. Стефаник не написав жодного твору власне про школу, але доля дитини, її внутрішній світ цікавили його дуже.

«Вечірня година», «Вістуни», «Лан», «Діточа пригода», «Мамин синок», «Підпис», «Кленові листки», «Пістунка», «Шкільник», «Катруся» — саме у цих новелах з великою глибиною і любов’ю письменник розкриває душу малих героїв, які в ряді творів виступають центральними.

Наприклад, новела «Шкільник». Безпритульний хлопець-сирота не має жалю від односельчан, попри те, що «дуже обдертий», «ніхто його не годує, ніхто не обначовує, ніхто не обпирає…». В очах оточуючих він – непоштивий, безсоромний хуліган і крадій, який «діти розволочує». Хоча люди і говорять, що він «змудра вповідає», та й хлопець сам свідчить, що «все видить в селі», і що таки «навчивси розуму». Хлопчина, що так прагнув шкільної грамоти (звідси і його прізвисько), мусив набиратися знання у «школі життя»: сирітського і голодного.

Образ Оксани в новелі «Вістуни» розкивається у всій складності та повноті. Якщо братики переймаються лише тим, аби «шукати дуч по полю, керничок ясних і батіжків та ножиків, загублених пастухами», то дівчинці належить працювати, як дорослій. «Оксана здойматиме кожний колосок, що надибле, і буде всі складати понад ярок, аби потім легко найти. Вишукувати буде долини, рови, бо там найбільше колосся. Сто разів на мінуту буде схилятися і буде виглядати, як найпильніша робітниця. Згодом зачнуть їй поперед очі бігати жовті або сині плями, або одна половина ниви буде така, як має бути, а друга половина буде вся зелена…». Важка щоденна праця на зміну пустощам і забавкам викликає у дитячій голівці героїні зовсім не дитячі думки: «…сяде собі на пільній доріжці і підіпре голову таким дуже маленьким кулачком, як головка бодяка, що буде над нею шуміти тихеньке пророцтво її цілого життя…».

 

5. У назві літературного твору зазвичай сконцентровано його тему («Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького) або ж ідею («Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного та Івана Білика). Поміркуйте, що хотів сказати читачеві В. Стефаник назвою новели «Камінний хрест».

Ще в студентські роки В. Стефаник став свідком першої хвилі української еміграції. На Краківському вокзалі він бачив заплакані дитячі очі, чув захриплі від голосінь і зойків голоси матерів. «Виджу їх як дубів, тих мужиків, що їх вода підмиває, корінь підмулює, виджу, як хитаються, як падуть, як їх пхають на залізниці... Чую їх біль, всі ті нитки, що рвуться між їх серцем і селом, і мені рвуться, чую їх біль і муку», — писав він у 1899 р. у листі до О. Кобилянської.

Розпачливе волання тисяч обездолених душ гнітило серце письменника, щоб згодом вилитись слізьми у новелу «Камінний хрест», що й нині хвилює читачів драмою людської душі.

Побачивши господарів у новому одязі, сусіди збагнули, що Дідухів вже немає, лише їхні душі залишилися витати над камінним хрестом.

То ж камінний хрест на глиняному горбі — це пам’ятник родині Дідуха, усім емігрантам; символ терпіння й титанічної марної праці; символ могили для людини, заживо похованої тяжким життям; символ страдницької долі народу-трудівника.

 

6. Який епізод новели «Камінний хрест» кульмінаційний? Прокоментуйте його.

Шостий розділ — це кульмінаційна вершина твору: психологічне напруження перед від’їздом вибухає у божевільному танці Івана з дружиною, що контрастує із загальним заціпенінням, адже з несподіванки «…ціла хата заридала. Як би хмара плачу, що нависла над селом, прірвалася, як би горе людське дунайську загату розірвало — такий був плач», і шоковані «люди задеревіли». Цей божевільний танець Івана й Катерини — це символ смерті, прощання-смерті з рідною землею.

 

7. Яка експресіоністична ознака є найяскравішою в новелі «Камінний хрест»? Доведіть свою відповідь конкретними прикладами з тексту.

Найяскравішими експресіоністичними ознаками в новелі «Камінний хрест» є зацікавленість глибинними психічними процесами та художня образність.

У новелі «Камінний хрест» маємо глибоке й художнє дослідження душі головного героя. Йдеться у ній про прощання Івана Дідуха з сусідами у зв'язку з виїздом до Америки.

Сповіді героя при своє життя вражаючі. Монологи, що є важливим засобом його індивідуалізації, обертаються насамперед навколо образу горба, на якому Іван Дідух встановив на пам'ять селу камінний хрест з вибитими іменами своїм і дружини.

Образ хреста символізує страдницьку долю селянина, який усе своє життя гірко працював і однаково змушений покидати свою нивку, бо вона не спроможна його прогодувати.

Символічний зміст образу горба розкривається влучною авторською фразою — «той горб його переломив», за що й стали прозивати Івана в селі Переломаним. В. Стефаник використовує яскраве порівняння — «залягала тінь Іванова, як велетня, схиленого в поясі» — що посилює експресивність у творенні художнього образу селянина, який не зрікся бажання обробляти піщаний горб.

 

8. Випишіть діалектизми з новели «Камінний хрест». Яку роль вони відіграють у творі?

Діалектизми: ґазда — господар; долішній — який міститься або розташований внизу; нижній; буката — шматок; обполікувати — мити; паліток ім. до паліти — достигати, рум'яніти, червоніти; сміхованець — посміховище, сміховище; стеклий — скажений; струнва — струна; тручати — штовхати; термосити — трясти, смикати, шарпати; ліпше — краще; моцуватися — вмощуватися, тут — напинатися; лед — лід; бук — тут — палиця; вихолітувалося — хилиталося; бодяк — колючка; цу — цю; слинов — слиною; батюгов — батогом; най — хай; видів — бачив; патороч — випадок, неприємність; крак — гак; тобов грену — тобою вдарю, тобто «кину тебе»; відай — мабуть; гримнути — кинути; обскакує — облазить; ледви добивси — ледве дійшов.

Василь Стефаник використовує діалект як один із основних художніх засобів, потрібний не тільки для створення образів, але й для відтворення мовними засобами типової атмосфери сільського життя на Покутті.

Я думаю, що В.Стефаник не вдається до стилізації покутсько-буковинського говору, адже як письменник був носієм цього діалекту. Широке використання лексичних діалектизмів автором викликає труднощі для сприйняття тексту, проте завдяки органічному поєднанню покуто-буковинського говору у словесній тканині створюється своєрідний художній стиль В. Стефаника.

 

9. Що символізує хрест у новелі?

Новела «Камінний хрест» багата на символічні деталі й образи. Це стосується насамперед камінного хреста, що символізує тяжку, каторжну працю і водночас трагедію його вимушеної розлуки з рідною землею не тільки Івана Дідуха, а й долю всього простого народу.

 

10. Чи актуальна в сучасній Україні проблема, порушена в новелі «Камінний хрест»? Свою думку аргументуйте.

Новела «Камінний хрест» — це твір про еміграцію галицького селянства на Американський континент, у чому письменник вбачав трагедію народу.

Чи проблема еміграції актуальна в сучасній Україні?

Дискусії про еміграцію в українському суспільстві тривають давно, відколи Україна стала донором мігрантів, тобто від початку 1990-х.

За останні два роки рівень еміграції з України значно зріс. Вплив на це мають, перш за все, погіршення економічної ситуації в країні та окупація українських територій Росією (зокрема Криму), війна в частині Луганської та Донецької областей. Змінився за два роки і маршрут еміграції – тепер усе більше наших співгромадян їдуть у західному напрямку від українського кордону й зменшується потік емігрантів до Росії. В Європі найбільша кількість українських емігрантів знаходиться на території Польщі.

Але цілі еміграції з України дуже різні: від навчання до пошуку високооплачуваної праці. Однак сприймання емігрантів українським суспільством далеко не найкраще: часто домінує негативне ставлення, їх називають запроданцями та зрадниками країни. Часто їх називають «людьми другого сорту» в країні їхнього нового проживання та звинувачують у тому, що, покидаючи зараз Україну, вони фактично її зраджують, бо не вірять у неї.

На мою думку, почуватися «людьми другого сорту» можна і не покидаючи меж своєї країни. Все залежить від нашого світосприймання та прийняття умов, в яких проживаємо, а також від того, чого ми прагнемо і що можемо.

Часто українські емігранти, які стикаються з системою соціального обслуговування за кордоном, підкреслюють, що саме там відчули й зрозуміли, чим є людська гідність і як вона проявляється у відношенню до них. А постійний зв’язок з Україною і бажання їй допомагати дає можливість нашим емігрантам бути народними дипломатами України за кордоном. Варто цінувати те, що кожен може робити щось якісне й добре для нашої держави, незважаючи на те, де він у той момент проживає. І це, звичайно, дуже добре.

І все ж я бажаю Вам ніколи не бути емігрантами, які змушені покидати рідну домівку через економічні, релігійні або політичні причини. Міцно стійте на рідній землі і пам’ятайте, хто Ви і звідки родом.

 

11. Прослухайте одну із сонат чи симфоній Л. ван Бетховена. Прокоментуйте слова В. Стефаника: «Я писав тому, щоб струни душі селянина так кріпко настроїти й натягнути, щоби з цього вийшла велика музика Бетховена».

Мене найбільше вразила «Дев’ята симфонія» німецького композитора.

На мою думку, цей твір — це протест Бетховена, це самоствердження своєї особи, свого творчого «я», це аристократизм його духу.

Трагічний і похмурий Бетховен з буряними, але рідкими вибухами веселості та сміху є найвища вершина індивідуалізму та психологізму в музиці. Лихо, радість, мрії, шумна веселість, сміх і жарти, погребний плач, сумні роздуми — це музика Бетховена.

В «Дев'ятій симфонії» виразність різноманітних тем доведено до такої яскравості, що музика безпосередньо переходить у слова, як переживання — в ідею. Голос звертається до інструментів, як до людських голосів. Всю симфонію розгорнуто, як потяг до радощів од тяжкого роздуму й страждання.

Бетховен своєму приятелеві писав: «Він гадає, що я дбаю про його нещасну скрипку, коли в мені говорить дух».

Цікаво також те, що коли його попередники писали дуже багато (Гайдн — 150 симфоній, Моцарт — 41), то Бетховен за 57 років життя створив тільки 9 симфоній.

«Селянський Бетховен», «Бетховен українського слова» — саме так називали В. Стефаника дослідники його творчості.

Унікальну особливість таланту письменника прозорливо зауважив ще І. Франко: «…Ні, ті трагедії й драми, які малює Стефаник, мають не багато спільного з економічною нуждою; се трагедії душі, конфлікти та драми, що можуть… повторитися в душі кожного чоловіка, і власне в тім лежить їх велика суґестивна сила, їх потрясаючий вплив на душу читача.».

«Поет мужицької розпуки», — так називав свого земляка і соратника Василя Стефаника Марко Черемшина.

Відповідаючи йому, В. Стефаник пише: «Я писав тому, щоб струни душі нашого селянина так кріпко настроїти і натягнути, щоби з того вийшла велика музика Бетховена.».

Створюючи свої новели, автор гарячкував, глибоко переживав дії своїх героїв і зливався з ними до того ступеня, що писав не про них, а про себе. В цьому допомагали йому і його селянське походження, і його селянська психіка.

На своєму ювілею у 1926 році він говорив до селян-героїв своїх: «Більше писати не можу, бо руки трясуться і кров мозок заливає. Приступити ще ближче до вас – значить спалити себе».

І кого не можуть не вразити, наприклад, рядки з новели В. Стефаника «моє слово»: « Буду свій світ різьбити як камінь.

Слово своє буду гострити на кремені моєї душі і намочене в труті-зіллі пускати буду наліво...

І слово своє ламати буду на ясні соняшні промінчики і замочу його в кожній чічці і пускати буду направо.

А свій камінь буду різьбити все, все! Аж на могилу свою його покладу як мертву красу.

А вишня в моїх головах возьме всі мої болі на свій цвіт.

…А я шукаю щастя під небом і падаю...».

Отже, Стефаник мав право називати себе селянським Бетховеном.

Навіть те, що Стефаник такий скупий на слова, що він є автором, власне, лише кількох книжок — навіть це наближує його до Бетховена.

Письменник показав читачам своїми творами, що життя людини має велику мету. Його творчість відкриває перед нами непохитну віру цього великого гуманіста в людину, — в ту людину, яка іде крізь жах терпіння та біль смерті до духової повноти та досконалості.

 

12. У яких кольорах ви побачили новелу «Камінний хрест» під час її читання? Як палітра цих кольорів співвідноситься з особливостями експресіонізму в образотворчому мистецтві?

Під час читання новели «Камінний хрест» я бачу її в чорно-білих та яскраво-червоних кольорах. На мій погляд, така контрастна колористика твору — це характерна риса поетики експресіонізму, стилю, що дозволив авторові умістити страшну трагедію в короткий, однак надзвичайної сили художній твір.

Експресіонізм виник на межі ХІХ–ХХ ст. в європейському малярстві, а згодом у музиці й літературі. До найвизначніших майстрів цього стилю належать художники: норвежець Едвард Мунк, голландець Вінсент Ван Гог, французи Поль Сезан, Поль Гоген, Анрі Матіс; німецький композитор Ріхард Штраус; письменники: німець Стефан Георге, австрієць Франц Кафка.

Один із видатних німецький письменник Й. Бехер образно представляв експресіонізм як «напружений, відкритий в екстазі рот». Аналогічно осмислював поетику експресіонізму й норвезький художник Е. Мунк у роботі «Волання» (інший переклад — «Крик»). Свою творчу майстерню він представляв так: «Писати для мене — це хвороба і сп’яніння. Хвороба, від якої я не хочу звільнитися, і сп’яніння, в якому хочу перебувати». Чи не правда, що у цих словах багато того, що об’єднує Е. Мунка з В. Стефаником, який також писав: «Кожда дрібниця, яку я пишу, граничить з божевіллям, і нікого в світі я так не боюся, як самого себе, коли творю. Не пишу для публіки, а пишу на те, щоб прийти ближче до смерти».

Твори експресіоністів пройняті трагічним відчуттям буття, настроєм відчаю, песимізму, викликаним дегуманізацією суспільства, знеособленням у ньому людини та розпадом духовності.

Якщо роздивитися уважно репродукцію епатажної картини Е. Мунка «Крик» (1893), на якій зображено волаючу людину, затиснуту урбаністичним оточенням, вона завмерла з широко роззявленим ротом. Чому ця людина волає? Можна лише здогадуватися: жахливий світ абсолютно байдужий, глухий до неї, отже, це крайня наївна спроба людини звернути на себе увагу й водночас вияв межового відчаю.

Подібний епізод легко знайти і в новелі «Камінний хрест»: «Оба з конем довозили гною під горб, а сам уже Іван носив його мішком наверх. Часом на долішні ниви спадав із горба його голосний крик:

— Е-ех, мой, як тобов грєну, та й по нитці розлетишси, який же-с тєжкий!».

Або ще: «Не раз, як заходяче сонце застало Івана наверху, то несло його тінь із горбом разом далеко на ниви. По тих нивах залягла тінь Іванова, як велетня, схиленого в поясі.».