Українська література. Контрольна робота 1

ВАРІАНТ 1

1. Темою повісті «Кайдашева сім’я» I. Нечуя-Левицького є

А зображення життя українського села в пореформений час, побут селянської сім’ї.

2. Карпа Кайдаша громада обрала

В десяцьким

3. Поясніть авторське порівняння в поданому фрагменті роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».    .

А перед очима — зелена керсетка, червона спідниця, знадний з усмішкою погляд, червоні, як кармазин, уста, з котрих виглядає рядок дрібних, як перли, зубів...

Б як дороге темно-червоне сукно.

4. Укажіть назву структурного елемента повісті, поданого в наведеному уривку.

Купив Остап хату, та, не довго думавши, й шле старостів до Мотрі Жуківни — бідної, некрасивої дівчини, уже таки й літньої, що жила, в сусідах, удвох з старою матір’ю.

А розвиток дії

5. Продовжте речення.

У 70-90 роки XIX століття інтенсивно розвивався такий літературний напрям, як

А реалізм

6. Художній твір, у якому картини родинного життя й побуту героїв зображені на фоні якихось соціальних подій чи пов’язані з певними суспільними обставинами й пояснюються ними, — це

А соціально-побутова повість.

7. Установіть послідовність епізодів у романі Панаса Мирного «Xïбa ревуть воли, як ясла повні?».

1 — А Чіпка йде до міста.

2 — Б Чіпка віддає Грицькові хліб.

3 — В Вбивство сторожа.

4 — Г Одруження з Галею.

8. Установіть відповідність між визначальним художнім засобом у цитаті та його назвою.

1 Йшла вона за хлібом, садок неначе пов'яв для неї й листя пожовкло, а як верталася назад, глянула милому в вiчi, i для неї знов садок розвився й зазеленів, i сонце на йому заграло.. — Д антитеза.

2 — Будь же, дочко, здорова, як риба; гожа, як рожа; весела, як весна, робоча, як бджола, а багата, як свята земля!" — Д порівняння.

3 Вся велика церква ніби палала свічками i була набита народом. По церкві неначе розливалосъ огняне море, заливало закутки, йшло поза стовпами; переходило на стіни, спалахнуло на високому іконостасі до самої бані, розтопило на щире золото іконостас i повисло під банями огняними краплями на панікадилах. — Г метафора.

4 — Чи можна, мамо, їсти дзеню? — спитала маленька дівчинка i полизала язиком свою дзеню.

— Не бери, серце, в рот! Бе, пхе! — сказала Кайдашиха.

— Кака дзеня! Якби маківники, — сказав хлопчик. — В просторічні слова.

9. Доведіть, що твір I. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я» за жанром — соціально-побутова повість, повість-хроніка.

Твір I. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я» за жанром — соціально-побутова повість, адже побутовим і соціальним є конфлікт, навколо якого вибудовується сюжетна інтрига. Чимало уваги І. Нечуй-Левицький приділяє обставинам життя Кайдашів, зовнішньому світу, зокрема й етнографічним елементам. Повість «Кайдашева сім’я» мала дві редакції, складається з дев’яти розділів, у яких розкрита одна повноцінна й головна сюжетна лінія – лінія сім’ї Кайдашів. Окрім цієї сюжетної лінії, простежується ще штрих-пунктирна лінія баби Палажки Солов’їхи, яка ворогує зі своїм «лютим ворогом» Параскою Гришихою, та дуже куценька сюжетна лінія новоявленого сільського кровопивці – корчмаря Берка, в якій показано, як за нікчемну плату (сорок карбованців нібито на потреби громади, а насправді – на волость, відро горілки й бочку оселедців) селяни добровільно впряглися в нове ярмо.

Висновок: соціальне — бідність селянства, темнота, забобонність, відсутність культурного впливу; пияцтво. Роз’єднаність, байдужість до громадських справ (історія з горбом). Малоземелля. Довірливість і зрадливість у громадському житті (історія з викупом шинка). Високі податки, наймитування. Побутове — розподіл і виконання домашньої роботи. Патріархальний уклад родини, натуральне господарство. Вірування, звичаї, обряди українців (ходіння на прощу, оглядини, національний одяг, знахарство) тощо.

Також це повість-хроніка, тому що в ній день за днем і рік за роком виписані родинні події, вони розгортаються динамічно, послідовно й стрімко, що є ознаками саме хроніки. Події у творі відбуваються приблизно упродовж десятиліття переважно у селі Семигори і тільки дуже епізодично – у Біївцях та Києві.

10. Охарактеризуйте за поданим уривком суспільне життя та побут українських селян у другій половині XIX століття.

Якась надзвичайна туга лилася слізьми з тих давніх лаврських пісень, складених сотні літ... і Палажку, і Мелашку здавило за серце. В тих словах співу ніби текли ріки їх власних сліз од їх бідності, од панщини,…од зекуцій, …од здирства.

Палажка плакала, аж ридала. Мелашка ніби почула в тих піснях, впізнала своє горе в свекрушиній хаті й залилась слізьми.

Основні риси суспільного життя українських селян у другій половині XIX століття: 1) бідність; 2) панщина; 3) екзекуція — а) тілесне покарання; б). добровільне чи примусове виконання рішень судових і адміністративних органів. 4) панське здирство.

 11. Виконайте одне завдання на вибір.

1) Напишіть твір-мініатюру на тему «Значення появи періодичних видань в Україні для розвитку культури й освіти».

Численні газети і журнали українською мовою («Правда», «Зоря», «Діло») дали можливість друкувати твори українцям, що жили по різні сторони кордону. Іван Франко організував видання часописів «Громадський друг», «Дзвін», «Молот», «Світ», «Житє і слово». Завдяки Наталії Кобринській у Львові в 1887 році з’явився жіночий альманах «Перший вінок», що представив творчий набуток українок.

Часописи стали для письменників засобом донесення до читача своєї позиції, ознайомлення з творчими набутками власними й інших митців, зокрема зарубіжних, давали змогу оперативно реагувати на появу нових художніх творів, вести дискусію.

В умовах бездержавності української нації роль «поводиря» вимушено взяли на себе культурні діячі й письменники. І. Франко, М. Старицький, Б. Грінченко були одночасно громадськими діячами й видавцями, літературними критиками й перекладачами.

Отже,поява численних періодичних видань сприяла пробудженню національної самосвідомості українського народу, розвиткові української культури.

ВАРІАНТ 2

1. Українська література другої половини XIX століття розвивалася під впливом однієї з найважливіших суспільних подій —

Б скасування кріпацтва

2. Укранську поезію 70-90-х років XIX століття репрезентували

А Я. Щоголев, I. Манжура, В. Самійленко

3. Укажіть подію з роману Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», про яку йдеться в поданому уривку.

Г Головного героя відправляють на каторгу.

4. Укажіть за наведеним уривком, хто з героїв твору Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» мав такі добрі наміри.

Б Галя

 5. Продовжте речення. Культурно-просвітницька діяльність у 70-90 роках XIX століття в Україні розвивалася переважно завдяки

В громадівському рухові

6. Які вади Чіпки привели його до злочинів?

А агресивність, слабохарактерність.

Від матері Чіпка успадкував духовне ледарство, невимогливість до себе; від батька – палку вдачу й непримиренність; від діда, пана Василя Польського – байдужість, невміння співчувати й жаліти, панську вседозволеність, небажання відповідати за свої вчинки.

7. Установіть послідовність епізодів у повісті I. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я».

1 — В Кайдашиха набила гулю об одвірок Балашевої хати.

2 — Г Лаврін не слухає батька й береться хазяйнувати сам.

3 — А Кайдашенки ділять город.

4 — Б Мотря не допускає свекруху до дитини.

8. Установіть відповідність між художньо-виражальним засобом у цитаті та його назвою.

1 Чіпка собі нудиться світом, коли немає нічого з товариства. Ляже — душно йому; встане — холодно. — Д антитеза.

2 Червоне зарево ударило їм прямо у вічі. Дівчинка схопилась за Мотрю: вона боялась тії пожежі — то горіла їх хата... Червоний півень просвічував їм шлях своїми кривавими очима... — Г фразеологізм.

3 Західне зарево освічувало його сумну, як з мармуру вироблену постать, — один її згорблений вид наганяв журбу тяжку... — Б порівняння.

4 Надворі стемніло. Спускалася ніч на землю, утихомирювала людські клопоти, руки й думки. — В метафора.

9. Порівняйте образи Чіпки та Грицька з роману Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

Чіпка Варениченко, образно кажучи, двічі «незаконнонароджений», безталанний внук пана Василя Польського. Шлях від постійно битої рідною матір’ю і зневаженої більш-менш благополучними однолітками дитини до визнаного селом поважного господаря – непростий, тому важко ідеалізувати Чіпку. Варениченкові моральні переступи й падіння – завжди несподівані й моторошні, а лихе товариство і тісні зв’язки з бандою Максима Гудзя постійно ставлять парубка, а згодом і одруженого чоловіка перед моральним вибором. Чіпці мало ситого життя, в якому остаточно загруз його товариш Грицько, не влаштовує роль скупника полотна, не тішить повага місцевих чиновників, а згодом перестає навіть гріти любов Галі.

Запальність вдачі робить Варениченка некерованим, а отже, непередбачуваним. Довідавшись, що Галя просватана за Сидора, Чіпка готовий убити свого суперника: «Собаки! – гримнув Чіпка на всю хату…– Уб’ю… заріжу… задавлю!». Така

Молодий Чіпка Варениченко інтуїтивно розуміє, що треба виборювати соціальну справедливість. Як член земства Варениченко не йде на жодні компроміси.

Із земства Варениченка виганяють, але він не тільки не визнає, що злочинець не має права бути при владі, аргументуючи далеким від юридичної дії контраргументом («Хто скаже, що я чоловіка вбив? Може, вони на своїм віку десятки, сотні на той світ позагонили»), а й свій нестримний гнів спрямовує не проти винуватців народного бідування. Убивство сім’ї заможного козака Хоменка суперечить Варениченковим ідеалам. Зойк розчарованої Галі: «Так оце та правда? Оце вона!!!» – і самогубство молодої дружини стають важливим показником амплітуди страшних Чіпчиних злодіянь. Останні сторінки роману лише акцентують звиродніння Чіпки, який не розуміє Грицькової доброти, обіцяє повернутися з каторги, щоб поквитатися з матір’ю: «Хай мене дожидає в гості, коли не сконає до того часу…».

На противагу трагічній долі Чіпки та його переродженню в «пропащу силу», Панас Мирний відтворює життєпис ровесника й товариша дитинства Варениченка – Грицька Чупруненка. Він — козачий син, сирота. Після смерті батька та матері (вони під холеру померли обоє одного-таки й року) громада віддала сироту далекій родичці — вдові Вовчисі; а як піднявся хлопець на ноги, то дід Улас узяв його до себе в поміч коло отари.

Уже дорослим Грицько йде на кількарічні заробітки. Повертається у село не тільки з грішми, а й з амбіціями – сватається до дочки багатія. А втім, одружується з наймичкою-сиротою Христею. Він чи не єдиний з усього села таки підійшов до Чіпки-каторжника, озвався до нього «з самого глибу серця» і у його запитанні-співчутті «не було ні докору, ні помсти, а вчувався тяжкий жаль – шкода пропащого брата». Як і Чіпка, Грицько – образ-тип, адже саме так, як Грицько, в основному проявляли себе заможні пореформені селяни.

10. Визначте засоби комічного в наведених рядках. Пояснив їхню роль.

Не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала Мотря з Карпом з-за своєї хати до тину. Не сиза хмара над дібровою вставала, то наближалася до тину стара видроока Кайдашиха, а за нею вибігла з хати Мелашка з Лавріном, а за ними повибігали всі діти. Дві сім’ї, як дві чорні хмари, наближались одна до другої сумно й понуро. Мотря стояла коло тину висока та здорова, така заввишки, як Карпо, з широким лобом, з загостреним лицем, з блискучими, як жар, чорними маленькими очима.

Застосування контрасту або невідповідності між піднесеним, героїчним характером розповіді й тими дріб’язковими, нікчемними вчинками героїв, про які йдеться в творі; змішування стилів (високий епічний стиль у сцені побутової бійки) — це своєрідний виклик абсурдності тієї домашньої війни, яка, по суті, знищує людину.

11. Виконайте одне завдання на вибір.

3) Напишіть твір-мініатюру на тему «Українська література другої половини XIX століття — невід’ємна складова світового літературного процесу».

Польська письменниця Еліза Ожешко (1841 р. — 1910 р.) писала про українську літературу: «Чим більше читаю, тим сильніше відчуваю дивну насолоду і поезію цієї літератури. Чиста вона, як кристал, тепла, мов літній вечір, несподівано оригінальна, до жодної іншої, відомої мені, не подібна».

Українські митці другої половини XIX століття орієнтувалися на передові філософські та естетичні ідеї, творили у річищі шукань письменників Європи.

Поступово українська література завойовувала світове визнання. У європейських країнах значний резонанс мали твори Івана Котляревського, поетів-романтиків, Тараса Шевченка, Миколи Костомарова, Марка Вовчка, Пантелеймона Куліша, Івана Франка, Івана Карпенка-Карого, Михайла Старицького, Ольги Кобилянської, Михайла Коцюбинського, Лесі Українки та інших, чиї твори перекладалися слов’янськими та західноєвропейськими мовами, були позитивно оцінені тодішніми критиками. Наприкінці ХІХ століття кращі твори українських митців стали відомими і в Америці.

Реалізм як головний ідейно-художній напрям у літературі й мистецтві ХІХ ст. зародився у Франції в 1830-х рр. і швидко стає провідним художнім стилем української літератури.

Українська проза другої половини ХІХ ст. прикметна й тим, що все частіше в епіцентр художнього зображення потрапляє проблема різночинної інтелігенції. Письменники створюють галерею позитивних образів інтелігента-народника, «нового людини», яка ставить перед собою шляхетне завдання – підвищення освітнього та культурного рівня селянства.

Нові соціальні колізії та новий об’єкт зображення, відповідно, потребував і нових засобів художнього відтворення. Зазнає змін і характер оповіді: замість форми Я-оповідач, письменники вдаються до форми третьої особи. Зменшується роль і значення повчальності, поглиблюється авторська присутність і психологізм.

У цей час спостерігається активний розвиток повістевих і романних форм, які давали можливість змалювати життя у всіх його проявах, актуалізувати соціально-політичні та філософські проблеми. Ідеться про соціально-побутові повісті «Причепа» (1869), «Микола Джеря» (1878), «Кайдашева сім’я» (1879), «Бурлачка» (1880) І. Нечуя-Левицького; соціально-психологічні повісті й роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» (1876) Панаса Мирного.

Високий потенціал художнього слова засвідчує українська історична проза. З’являються твори широкого хронологічного і тематично-змістового діапазону: повість «Захар Беркут» (1883) Івана Франка, повісті «Облога Буші» (1891), «Червоний диявол» (1896), «Заклятий скарб» (1900), «Разбойник Кармелюк» (1903), трилогія «Богдан Хмельницький» (1894–1897), дилогія «Молодость Мазепы» (1893), «Руина» (1899) Михайла Старицького, романи «Князь Єремія Вишневецький» (1897) та «Гетьман Іван Виговський» (1898) Івана Нечуя-Левицького тощо.

У своїй творчості українські митці, як і європейські, дотримувалися засад демократизму, гуманізму, психологізму та суспільної зумовленості характеру людини.