Українська література. Контрольна робота 2. Українська драматургія i театр 70-90-х років XIX століття. «Театр корифеїв»

ВАРІАНТ 1

1. Український професійний театр 70-90 років XIX століття збагатився таким драматичним жанром, як

В соціально-психологічна драма.

2. Серед представників «театру корифеїв» не було.

Б Б. Грінченка.

3. «Драматична творчість Карпенка-Карого — це найвище досягнення нашого класичного театру, театру корифеїв, що стало школою для українських драматургів нового часу», — писав Р. Пилипчук. До основних досягнень драматурга належать

А критично-викривальні тенденції.

4. Основною ідею трагікомедії Карпенка-Карого «Мартин Боруля» є

В висміювання намагань людини вивищитися над іншими через здобуття не належного їй дворянського звання.

5. Продовжте речення.

Погляди Миколи й Марисі з твору I. Карпенка-Карого «Мартин Боруля» на рідну мову, працю, сім’ю та шлюб подають глядачеві й читачеві надію на те, що

А молоде покоління буде духовно багатшим.

6. «Не знає свого щастя; сказано: молоде — дурне... Ox, діти-діти! Якби ви знали, як-то хочеться бачить вас хорошими людьми, щоб ви не черствий хліб їли... Якби-то знали... тоді б ви зрозуміли, шо батьки не вороги вам... От трохи погримав, а вже й жаль!..». Ці слова належать

Б Мартинові Борулі.

7. Установіть послідовність подій у трагікомедії I. Карпенка-Карого «Мартин Боруля».

1 — В Мартин Боруля посилає Омелька в місто по «дворянські» продукти.

2 — Б Микола повідомляє Марисі, що її батько не дав згоди на їхнє одруження.

3 — Г Націєвський чує розмову батьків Марисі про кумів і дитину.

4 — А Із Сенату Борулі надходить відмова.

8. Установіть відповідність між цитатою та героєм твору.

1 Не вспіли батько очунять після тієї оказії, а тут Красовський зібрав людей, виганяв нас з села, хотів розвалить хату; батько дуже сердились, сварились, кричали, і з ними зробилась якась причина: упали на землю зовсім як мертві... — А Марися.

2 I хто б сподівався, що так скінчиться сватання? Добре й Націєвському сердешному досталось, одначе хоч би тo6i пару з рота пустив!.. Як приїхав, то слабів дві неділі. Я його питаю: а що, як?..Нічого, каже, приймали гаряче. Тепер i сам бачу, що гаряче … — Д Степан.

3 Побий мене бог! Я сам бачив, як виїхав з двору, щё й сказав мені: кланяйся своєму панові, скажи, щоб не ждали мене більш ніколи... Я, каже, пошуткував!..

Жид ударив кобилу батогом, повозка заторохтіла, i я більше нічого не чув. — Г Омелько.

4 Право на дворянство!.. Грамота... герб!.. I це все спалить?.. Герб... герб!.. Червоне поле, а по червоному полю хрест голубий, знамена зверху i внизу дві пушки... — В Мартин.

9. Що дало підставу видатному театральному діячеві К. Станіславському 1911 року сказати: «Такі українські актори, як Кропивницький, Зеньковецька, Саксаганський, Садовський — блискуча плеяда майстрів української сцени, увійшли золотими літерами на скрижалі історії світового мистецтва...»?

Станіславський відвідував вистави театру корифеїв. Вони змусили його замислитися: в чому феномен, чому українська тема, українські актори просякають у душу і доходять до самого серця? І тоді сформулював це як систему акторської природи, яку потім назвали органікою.

У театрі корифеїв з'явилася нова театральна мова, нові герої, яких можна було зустріти в реальному житті. Сьогодні б це назвали документальним театром, адже історії Кропивницького, Старицького, Карпенка-Карого насправді про сучасників. А як можна вдавати на сцені сучасника, спотворюючи його природу? Ніхто ж не повірить!

Завдяки функції довіри, правди, впливу через пізнання себе, через театральний образ і театральну історію, і виник абсолютно унікальний український театральний акторський стиль. Марія Заньковецька була першою органічною, природною актрисою, яка вплинула на Станіславського.

Я думаю, що саме це і дало підставу К. Станіславському так висловитися про видатних українських акторів.

10. Назвіть художньо-виражальні засоби у наведених рядках. Поясніть їхню роль.

Палажка. Правда твоя! Ох, правда, моя добра ти, моя розумна дитино!.. Ти побалакала зо мною — і в мене наче полуда з очей упала. Сама бачу, що дворянство нам 6iдy робе. А почну батькові казать, щоб не видумував нічого, щоб жив по-старовині, — то закричить, затопа ногами, почне читать мені якісь бумаги про дворянство, затуркає мене, чагиркає, зi6’є з пантелику, i я думаю: може, ми й спpaвді вже дворяне, — i починаю по-панськи привчаться, i самій тоді хочеться тебе за благородного віддатъ заміж!..

Палажка — дружина Мартина Борулі наділена всуціль позитивними рисами характеру: роботяща, порядна людина, яка звикла до щоденної праці. Її мова багата на різні художньо-виражальні засоби: постійні епітети — добра, розумна дитина; порівняння — наче полуда з очей упала; метафори — полуда упала, дворянство нам 6iдy робе, затуркає мене, чагиркає, зi6’є з пантелику; метонімія — за благородного віддатъ заміж, по-панськи привчаться; простонародні слова — побалакала, робе, казать, привчаться.

11. Виконайте одне завдання на вибір.

1) Змалюйте словесний портрет Мартина Борулі як типового представника тогочасного суспільства.

Мартин Боруля — це головний герой однойменної трагікомедії Івана Карпенка-Карого. За соціальним статусом Мартин — заможний селянин. Заповітне бажання: повернути собі колись утрачене дворянство. На шляху до своєї мети він часто втрачає здоровий глузд і попадає у комічні ситуації.

Риси характеру: Мартин — загалом чесна й порядна людина. Він не скнара, не ганяється за грошима, не зневажає бідніших за себе, але бажання стати дворя­нином робить його смішним. Від очікуваного дворянства Боруля не матиме жодного матеріального зиску; грошей, а вони в нього є, на свою забаганку не шкодує. І ті грошики природно перетікають у бездонні кишені шахраюватих чиновників. Повірений у суді Триндаєв дурить наївного селянина, хазяйство занепадає, розорюється, син ледь не перетворився на міського ледаря й гуляку, а Мартину не дає спокою питання «кохвію»: «як його п’ють і коли подають, чи до борщу, чи, на ніч». Останнім потрясінням для психіки Борулі та його остаточного «видужання» від небезпечної «хвороби» — панського гонору — стало рішення спалити документи, що давали йому можливість знову претендувати на дворянство. Він ніби заново народжується, бо тепер може поводитися природно, тобто бути самим собою, жити так, як жили його предки і житимуть нащадки. «Чую, як мені легше робиться, наче нова душа сюди ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала», — із полегшенням заявляє Мартин Боруля своїм рідним. Він перестав соромитися себе, свого простого походження, відмовився від гонитви за швидкоплинною модою на дворянство і відчув полегшення та душевний спокій.

ВАРІАНТ 2

1. Згідно з царським Емським указом 1876 року заборонялося

Б друкувати художні твори.

2. Серед тем, які порушувалися у виставах театру корифеїв, не було

А фантастичних

3. Характерною рисою українського театру другої половини XIX століття є

Б національна своєрідність.

4. Основною темою трагікомедії I. Карпенка-Карого «Мартин Боруля» є

В зображення потягу багатих селян дорівнятися до дворянства.

5. Продовжте речення.

П’єса I. Карпенка-Карого «Мартин Боруля» тематично близька до твору

Б Мольєра «Міщанин-шляхтич».

6. Кому з героїв трагікомедії I. Карпенка-Карого «Мартин Боруля» належать ці слова?

— Не знаю!.. Посватать, замість тебе, дочку Котовнча, розбить свої надії, а з ними й серце — все одно що живим лягти у домовину!.. Знов же, не послухать батька, то прийдеться з ним посвариться! А тим часом ти, покірна волі свого батька, підеш за другого, тоді удвоє тяжча моя мука буде: я потеряю і батькову ласку, і тебе!.. О, чом я не дворянин?!

А Миколі.

7. Установіть послідовність епізодів трагікомедії I. Карпенка-Карого «Мартин Боруля», яким відповідають подані цитати.

1 — А поки-то вилізеш в люди, станеш на дворянську ногу, то багато клопоту!

2 — Дочка моя дворянка, а твій син... Hi дворянин, ні чиновник... так не приходиться дворянці йти за простого хлібороба, я тепер на такій лінії...

3 — Цілу ніч з досади не спав! Як прочитав Нефодій Осипович бумагу, щоб мене безотлагательно вивести з імєнія Красовського, то наче п’ять котів вскочило у груди i разом почали дряпатъ там своїми гострими кігтями!..

4 — Дай я ще надивлюся на них!.. Хоч герб оставить на пам’ять онукам, i грамоту прапрадіда, i атестат...

8. Установіть відповідність між висловлюванням i героєм твору I. Карпенка-Карого «Мартин Боруля», якому воно належить.

1 I разпрекрасно! А як вийдете за мене заміж, бо ми вже з папінькою вашим ciє діло покончили, не знаю, як ви, — тоді не будете жать, найдеться друга робота, более благородная... i руки побіліють... А по вечорам я буду вам грать на гітapi. Буде весело, у мене знакомих доволі... — Д Націєвський.

2 За штатом?.. Не служиш?.. Не нужен?: Земського суда нема?...Ведіть мене!!

Ведуть. .

За штатом!.. (Кида бумаги в піч.) Горять червоно, як кров дворянська, горять!.. О-о-о! Нещасний хлоп Мартин Боруля!.. Тепер ти бидло! Бидло! А Степан — теля! (Ридає.) Пустіть!

Рятуйте бумаги!.. Я сам поїду у дворянське собраніє, у сенат поїду... (Підбіга до печі) Згоріли... Тисяча рублів згоріла, половина хозяйства пропала, i все-таки — бидло! (Тихо плаче.) — В Мартин.

3 А, господи милосердний! Верни ти спокій i мир у нашу сім’ю. Так уже вимучились вci, що, здається, i умерти було б краще, ніж щодня турбоваться i не бачить краю всім бідам i напастям! На дядюшку Гервасія уся надія... Чи ублагають же то його мати? — Г Марися.

4 О, не я буду, — ми йому докажемо! Bсi ходи знаю, вже мені прошеній не вернуть за нехворменное написаніє, т! Як напишу, то прямо точная копія з форми — усе по пунктах. — А Трандалєв.

9. Розкрийте головний конфлікт у творі I. Карпенка-Карого «Мартин Боруля».

Головний конфлікт — це боротьба між маніакальним прагненням головного героя добитися дворянства і батьківською любов’ю, людською гідністю, відповідністю мети й засобами її досягнення.

10. Визначте художньо-виражальні засоби в наведених рядках. Поясніть їхню роль.

Степан. Да, ето правда — важно... Умственная робота — висшого порядка предмет! Я, брат, зразу аж плакав, як определили мене в казначейство. Дали мені, знаєш, якусь відомость: одні графки та цифри. Очi розбіглися — не знаю, котру поставив, котру ставить: проминув одну графіку: всунув цифру — не туди, нагородив харків-макогонників i заморочився так, що замість пісочниці взяв чорнильницю, i покропив вiдомость. Злякався, щоб не прив’язали до столу, та й yтік... A потім определили мене у земський суд. Тут зовсім друга душа... Два годи писав присяжні листа та всякі копії, а тепер сочиняємо.

Для створення гумористичного ефекту у фрагменті застосовується «мовна мішанина», або так звана ламана мова, яка складається з деформованих іншомовних та російських слів, старослов’янізмів, канцеляризмів тощо. Наприклад: ето, висшого, вiдомость, сочиняємо; определили. Це допомагає драматургові змальовувати в сатирично-іронічному плані образ Степана, висміювати, засуджувати неуцтво, тупість, показну освіченість цього героя, що претендує на особливе місце в суспільстві.

Метафори — очі розбіглися, всунув цифру, друга душа, нагородив харків-макогонників, покропив вiдомость.

11. Виконайте одне завдання на вибір.

1) Доведіть або спростуйте думку «Прагнення Мартина Борулі вийти на дворянську лінію — це спроба самозахисту маленької людини в несправедливому суспільстві».

Мартин Боруля — багатий орендатор землі, який вчить свого сина в місті на чиновника-судочинця, а дочку з недавніх пір мріє видати заміж тільки за дворянина. Зібравши необхідні документи, старовинні грамоти й інші геральдичні докази, Мартин Боруля наївно сподівається, що його спадкові права як шляхтича буде підтверджено, тому заздалегідь починає готуватися до переходу в «панський» стан.

Чимало вчинків старого Борулі мають комічний відтінок, проте як людина Мартин має чимало позитивних рис. Не можуть не викликати прихильності щирі намагання Борулі належно подбати про дітей, дати їм те, чого все життя не мав сам, через що постійно почувався людиною обділеною, другосортною («Ох, дочко, ти не знаєш, як тяжко хлопом буть, усіх бояться, усіх лічить вищими від себе! І дай Бог, щоб ти не знала...»). Старий Боруля доброзичливо ставиться до слуг, жорстоко не карає навіть п’яничку Омелька, у якого в місті вкрали не тільки власну свитку й чоботи, а й прекрасних хазяйських коней («От мука мені з цим каторжним Омельком! І вигнав би, жаль, — давно служить, і привик до нього так, що як не бачу довго, аж скучно»).

Мартин Боруля не труситься за кожну копійку, але він, як і мольєрівський Журден, у своєму прагненні офіційно стати дворянином, по суті, втрачає здоровий глузд.

Яка ж мотивація такої поведінки Борулі? Її Мартин не приховує: захист людської гідності, як своєї, так і своїх дітей, прагнення оберегти їх від тяжкої селянської праці, від «давньої залежності й бідності», Боруля марить тим, щоб хоч його онуки «були дворяне, не хлопи, що не всякий на них крикне: бидло! теля!».

Я думаю, що прагнення Мартина Борулі вийти на дворянську лінію — це справді спроба самозахисту маленької людини в несправедливому суспільстві.