Українська література. Самостійна робота 4. Українська драматургія i театр 70-90-х років XIX століття. «Театр корифеїв»

ВАРІАНТ 1

1. Які царські постанови й укази перешкоджали розвиткові української культури або взагалі її забороняли?

Розвиток української літератури призупинив спочатку Валуєвський циркуляр (1863), який декларував, що української мови «не было, нет и быть не может», а тому й забороняв друкувати українською навчальні, популярно-просвітні й духовні книги. Черговий потужний удар по національній культурі — Емський указ (1876), який уводив додаткові заборони, а саме: на ввезення українськомовних книг, опублікованих за кордоном, та їхнє перевидання на теренах Російської імперії, на театральні постановки та публікацію текстів до музичних нот українською мовою. Як зазначалося в цьому указі, книги і журнали, видрукувані в Західній Україні чи Європі, опинялися поза законом.

2. «Такі українські актори, як Кропивницький, Заньковецька, Саксаганський, Садовський — блискуча плеяда майстрів української сцени, — ввійшли золотими літерами на скрижалі світового мистецтва». Ці слова належать відомому театральному режисерові, акторові та педагогові, реформаторові театру, який створив знамениту акторську систему. Укажіть його прізвище.

Костянтин Станіславський.

3. Назвіть одну-дві знамениті театральні ролі Івана Тобілевича.

Найулюбленішою роллю Карпенка-Карого стала роль Жадова в «Доходному місці»; роль Назара у п’єсі Назар Стодоля», роль Івана у «Безталанній».

4. Охарактеризуйте за словами талановитого актора Івана Мар’яненка особливості гри українських акторів «театру корифеїв».

М. Кропивницький, М. Заньковецька, М.Садовський, П. Саксаганський досконало володіли найрізноманітнішими засобами акторської техніки і сценічної майстерності. Вони були самобутні і неповторні, багатогранні  у своїй палітрі: танець, пісня, пластична образність, поліфонічність вияву акторської мистецтва становлять і становили цінне надбання їхньої сценічної творчості.

Театр корифеїв протягом кількох десятиріч зазнав еволюції. Від «натуральної школи» вони піднялися до високого рівня узагальнення образу, до опанування методу переживання і удавання, до технічної удосконаленості актора.

 5. Її драматичний талант критика вважала вищим за талант видатної французької акторки Сари Бернар і прирівнювала до таланту великої італійської артистки Елеонори Дузе. Йдеться про зірку українського театру

Марію Заньковецьку.

6. Який театр у 70-90-та роки XIX століття було засновано у Львові?

З 1864 р. товариство «Руська бесіда» утримувало у Львові свій театр — перший мандрівний професійний український музично-драматичний театр у Галичині. Галицький театр у виборі репертуару орієнтувався на найкращі твори драматургів із Наддніпрянської України: «Наталка Полтавка» Івана Котляревського, «Сватання на Гончарівці» Григорія Квітки-Основ’яненка, «Назар Стодоля» Тараса Шевченка із вставною музичною картиною «Вечорниці» Петра Ніщинського.

7. Визначте за цитатою тематичну спрямованість вистав «театру корифеїв».

Театр корифеїв у тематичній спрямованості зумів вийти за межі шаблону — отієї етнографічної, з неодмінним коханням у центрі, драми й дав початок серйозної комедії. Увага митців спрямовувалася на художнє дослідження процесу формування класу визискувачів, життєвою філософією яких було «все на світі має свою ціну, все купується і продається». Безкомпромісність у відтворенні правди життя, показ типових явищ розвитку капіталізму в Україні, яскраві образи селян-протестантів, борців проти поміщицького свавілля, зла й несправедливості стають основними темами.

8. Які жанри драматургії розвинули М. Старицький, М. Кропивницький, Панас Мирний та ін.?

Серед власних п'єс М. Старицького найвідоміші соціально-побутові драми “Не судилось”, “Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці”, “Талан” та низка дотепних водевілів. Важливе місце в творчості Старицького займала історична тематика. Це п'єси: “Богдан Хмельницький” , “Маруся Богуславка”, “Остання ніч”. Своєю творчістю Старицький збагатив репертуар українського театру, підняв його суспільно-виховне значення.

Драматургічна спадщина Кропивницького – це понад 40 п'єс, більшість із яких – комедійного змісту.

Панас Мирний — соціально-психологічна драма «Лимерівна».

Іван Карпенко-Карий розвинув в українській літературі такі жанрові різновиди драми, як трагікомедія («Мартин Боруля»), сатирична комедія («Хазяїн»), історична трагедія («Сава Чалий»).

9. У чому причини великої популярності «театру корифеїв»?

Розквіт національного театру засвідчив нестримне прагнення народу до культурного розвитку. На українській сцені порушувались актуальні національні проблеми, осмислювались гострі соціальні конфлікти, висвітлювались важливі історичні події. І.Франко писав: «Гра українських артистів була не дилетантською імпровізацією, а наслідком сумлінних студій, глибокого знання українського люду та його життя, освітленого інтуїцією великих талантів». До правдивого відображення народного життя ставились дуже поважно. Уся діяльність «театру корифеїв» ішла під прапором життєвої правди. Шарж, буфонада в ролях були суворо заборонені. Цей спосіб, «дражнить хахла» і викликати тим оплески і сміх, вважався недостойним справжнього артиста.

10. Розкажіть про М. Кропивницького — талановитого драматурга і керівника театральної трупи.

Народився М. Кропивницького 22 травня 1840 року в с. Бежбайраки Єлисаветградського повіту Херсонської губернії (нині село Кропивницьке Новоукраїнського району Кіровоградської області). Скінчивши повітову школу в містечку Бобринці, був якийсь час вільним слухачем Київського університету на юридичному факультеті. Та, поступаючись волі батька, який хотів бачити свого сина чиновником, повернувся у міське управління пройшов там за кілька років усі ступені чинів від простого канцеляриста аж до секретаря.

Але праця в канцелярії не задовольняла палкої вдачі юнака — він з наймолодших літ марив про сцену, про створення українського народного театру.

З допомогою досвідченого актора Голубовського в Бобринці був створений аматорський гурток.

Коли слава про талановитого актора М. Л. Кропивннцького розійшлася по Україні, відомий перекладач Гомера, учитель Петро Іванович Ніщинський запросив його до Одеси — взяти участь у виставі їхнього аматорського гуртка.

Той ентузіазм і запал, який викликала його правдива, не шаржована гра у публіки, вирішили його долю — він кидає; урядову службу і весь віддається театральній діяльності.

У 1871 році видрукував першу свою п'єсу «За сиротою і бог з калитою», хоч серйозно писати почав ще в Бобринці 1862 року. Перша його п'єса — «Дай серцю волю, заведе в неволю».

Восени 1873 р Кропивницький переїздить до Харкова. Влітку 1874 р. він отримує запрошення від столичного антрепренера Зізеріна на чолі невеличкого театрального колективу приїхати з українським репертуаром на гастролі до Петербурга. Гастролі тривали протягом трьох з половиною місяців. Це був перший успішний виступ української трупи в Санкт-Петербурзі.

У 1875 році здійснює шестимісячну творчу подорож по Галичині й Буковині, де не діяли заборони царського уряду. Сюди його було запрошено антрепренером театрального товариства «Руська бесіда» Теофілією Романович. Гастролюючи західноукраїнськими містами, Кропивницький відчував себе посланцем національної культури. Усі свої ролі на західноукраїнській сцені він виконував з великою майстерністю. Місцеві театрали це добре розуміли й відплачували акторові щирою любов'ю. «Мене тут, по сцені, вважають апостолом», — ділиться  своїми враженнями митець у листі до друга дитинства Є. Мячикова.

Свої перші кроки новий український театр розпочав восени того ж 1881 року у Кременчуці, де в російській трупі Г. Ашкаренка режисером і провідним актором працював М. Кропивницький.

Якісно новий етап у розвитку вітчизняного театрального мистецтва розпочинається з кінця жовтня 1882 року. Саме тоді Кропивницькому пощастило створити трупу, якій судилося стати славою і гордістю України упродовж багатьох десятиліть. Сталося це у Єлисаветграді (тепер — Кропивницький). Трупа мала назву «Товариство акторів» і офіційно вважалася російсько-малоросійською. Проте більш вона відома як «театр корифеїв».

1880—1890 роки були роками творчого тріумфу Кропивницького. У цю добу він заснував чотири першокласні драматичні трупи (в тому числі славнозвісний театр корифеїв), постійно подорожував з гастролями по Україні та інших регіонах тодішньої країни, разом зі своїми колегами-акторами часто виступав на сценічних підмостках Петербурга, Москви, Варшави, Мінська, Тифліса (тепер — Тбілісі), Баку, Вільно (тепер — Вільнюс).

22 листопада 1896 р. в Одесі Кропивницький відзначав двадцятип'ятирічний ювілей своєї театральної діяльності. Ще задовго до свята драматурга було проголошено «батьком українського театру», і тепер цей почесний титул постійно супроводжував його ім'я.

У 1890 році, уже будучи в зеніті слави, драматург оселяється на хуторі Затишок, недалеко від села Сподобівка (тепер Шевченківського району Харківської області).

У лютому 1910 року Кропивницький разом із трупою Л. Сабініна їде на гастролі до Саратова, де бере участь у постановках п'єс «Наталка Полтавка» Котляревського і «Назар Стодоля» Шевченка, а також власної «Дві сім'ї» й концерті, присвяченому 49-й річниці пам'яті Тараса Шевченка.

21 квітня 1910 року М. Кропивницького раптово помер у потязі від крововиливу в мозок. Поховано Марка Кропивницького в Харкові на старому цвинтарі, що знаходився наприкінці вулиці Пушкінської, біля церкви Усікновення глави Іоанна Предтечі. Наразі на цьому місті так званий молодіжний парк. Проте могила драматурга все ж таки збереглась. І тепер на ній стоїть бронзове погруддя митця роботи скульптора Ф. Балавенського, встановлене 1914 року.

Сам М. Кропивницький володів усіма театральними професіями, був обдарованим драматургом. Для свого театру написав п’єси «Глитай, або ж Павук», «По ревізії», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Розгардіяш», «Супротивні течії», «Скрутна доба», «Перед волею», «Замулені джерела», «Страчена сила» та ін.

Марко Кропивницький як драматург уміло використовував багатющу мовну скарбницю свого народу. Таку чисту мову, яка вигравала всіма барвами поезії і гумору, як у його творах, мало в кого можна було зустріти. Пісні, жарти, приказки, дотепи переливаються в його творах перлами самоцвітами, як гірське джерело.

11. Яка роль «театру корифеїв» у формуванні національної свідомості українського народу?

Виникнення професійного національного театру засвідчує високий культурний розвиток народу, тож німецький драматург і поет Йоганн-Фрідріх Шиллер не без підстав наголошував: «Якби ми дожили до національного театру, то ми би стали нацією».

У 1882 році Марко Кропивницький створив театральну трупу, яка згодом дістала назву театру корифеїв. До його розвитку доклали зусиль найталановитіші літератори, режисери, актори і громадські діячі.

Виникнення трупи збіглося в часі з культурницьким періодом національно-культурного відродження. Це вплинуло на її репертуар, естетику. Керівники трупи часто свідомо за допомогою художніх засобів посилювали етнозберігальну функцію театрального колективу, використовуючи специфічний етнографічний репертуар, народні костюми, хореографію, відповідні декорації. Об’єктивно це робило театр важливим чинником національно-культурного відродження.

Перед глядачами, що відвідували вистави трупи, поставали картини життя українського народу, образи, типи українських селян. Чимало глядачів ходили на ці вистави, щоб почути переслідувану українську мову і подивитися на життя свого народу.

Театр корифеїв створив школу акторської та режисерської майстерності, підніс український театр на значно вищий щабель професіоналізму.

Усе це дало неабиякий поштовх не лише для подальшого розвитку української культури, а мало й неоціненне суспільно-політичне значення, стало однією з важливих духовних підвалин, на яких через багато десятиліть потому було побудовано незалежну Українську державу.

ВАРІАНТ 2

1. Кого називали батьком українського театру XIX століття та якого року починається літочислення нового українського професійного театру?

Справжнім батьком українського професійного театру вважають Марка Кропивницького. 27 жовтня 1882 р. на сцені міського театру в Єлисаветграді (нині м. Кропивницький) М. Кропивницький поставив драму «Наталка Полтавка» І. Котляревського, головну роль у ній виконала М. Заньковецька. Так розпочалась історія українського професійного «Театру корифеїв».

 2. Назвіть представників «театру корифеїв» з родини Тобілевичів. Визначте їхню роль у становленні українського театру.

Четверо «корифеїв» походили з сім’ї Тобілевичів: Іван Карпенко-Карий, його брати Микола Садовський і Панас Саксаганський, сестра Марія Садовська-Барілотті. Творчий шлях вони розпочали в любительських театральних колективах, але вповні реалізували себе на професійній сцені.

Талант І. Карпенка-Карого розкрився в акторській діяльності та драматургії. М. Садовський керував окремим акторським колективом, а згодом заснував постійний український театр у Києві. П. Саксаганський був визначним актором з обдаруванням коміка. Чудові вокальні дані М. Садовської-Барілотті забезпечили їй успіх в оперних виставах.

3. Охарактеризуйте гру акторів за наведеним уривком зi статті літературознавця.

Влітку 1884 року «театр корифеїв» гастролював у Воронежі. Газета «Воронежский телеграф» так відгукувалася про їхні постановки: «В останніх спектаклях трупа п. Старицького удостоїлась таких овацій, яких не пам’ятає Вороніж. Особливо захоплено проводжала публіка талановитого актора і виконавця п. Кропивницького і п. Заньковецьку, що стала улюбленицею публіки за задушевність у грі. Завіса підіймалася мінімум двадцять разів. Публіка почала розходитися тільки тоді, коли світло у театрі згасло. В цьому проявилась загальна думка, а власне, і найвірніша оцінка артистів».

Дійсно, всіх корифеїв нашої сцени щедро обдарувала природа всім, що потрібно для актора. Попри багатство зовнішніх сценічних засобів, як врода, добрий голос, гарна постать, виразне обличчя, у кожного з них був темперамент і художнє вміння спостерігати життя, а це, при інтуїтивному розумінні психології людини й праці над кожною роллю, давало надзвичайний ефект. При спільному характері гри, цілком природному у акторів одного часу й однієї школи, кожен з них, проте, мав власне художнє обличчя, відмінне від інших. Кропивницький, Заньковецька та інші своєю задушевною грою викликали ентузіазм не тільки серед української, а й серед російської публіки, що іноді зовсім не була знайома ні з українським життям, ні з українським народом, і тому виявляла своє велике задоволення й здивування лише під безпосереднім впливом гри акторів.

4. «Склалося товариство, якого Україна не бачила ні до того, ні після», — відзначав I. Франко у своїй статті про українську літературу, надруковані в одному з чеських журналів. Про яке товариство йдеться?

Ця професійна трупа дістала назву «театр корифеїв». До її складу ввійшли М. Заньковецька та Тобілевичі — М. Садовський, М. Садовська-Барілотті, І. Карпенко-Карий, П. Саксаганський.

5. Вставте пропущене в цитаті слово. «Сцена була тією трибуною, — говорив Панас Саксаганський, — з якої ми виступали на захист українського простого….»

люду.

6. Укажіть назву п’єси Т. Шевченка з репертуару «театру корифеїв».

П’єса Т. Шевченка «Назар Стодоля».

7. Про що свідчить така оцінка гри М. Кропивницького театральним критиком О. Суворіним, який довго не хотів визнавати українського театру?

Слова театрального критика О. Суворіна лише підтверджують той факт, що Марко Кропивницький був насамперед геніальним актором, притому актором дуже широкого діапазону, котрий міг із незмінно великим успіхом виконувати як трагедійні ролі у творах Шекспіра (наприклад, Отелло і Король Лір), так і комедійні в п’єсах Квітки-Основ’яненка (зокрема, Стецька й Шельменка), з великою майстерністю створювати образи колишнього селянина-кріпака Максима Хвортуни й поміщика Воронова у власній драмі “Доки сонце зійде, роса очі виїсть”.

Образи, які здавалися літературно блідими, оживали, як тільки в них перевтілювався Кропивницький, і перед глядачем розкривалось багатство складних людських характерів. Винятковою художньою довершеністю, досконалістю виконання, неосяжним творчим діапазоном Кропивницький стояв поруч зі своїми великими сучасниками.

8. Складіть коротку розповідь про першу народну артистку України М. Заньковецьку.

З театром корифеїв пов’язана творчість Марії Заньковецької. Її прирівнювали до видатних актрис світу — італійки Елеонори Дузе та француженки Сари Бернар.

Перший виступ М. Заньковецької на професійній сцені відбувся 22 жовтня 1882 року у ролі Наталки Полтавки. Успіх був надзвичайний. Сталося небувале: оркестр перестав грати для того, щоб слухати дебютантку. Відомо, що розчулений керівник трупи Марко Кропивницький зняв із пальця бірюзового персня і подарував актрисі зі словами: «Заручаю тебе, Марусю, зі сценою. Тепер мені є для кого писати драми».

…Єлисаветград, Полтава, Київ, Чернігів, Харків, Ростов-на-Дону, Житомир, Одеса, Петербург, Москва… Від вистави до вистави зростала слава Марії Заньковецької. Вона створила блискучу галерею сценічних образів багатостраждальної української жінки.

Високо оцінив гру Марії Костянтинівни К. Станіславський: «Талант винятковий, свій, національний. Я б сказав – істинно народний».

Сила її мистецтва була воістину вражаючою. Коли актриса з'являлася на сцені, вистава переставала бути театральним дійством, - там вирувало справжнє життя.

«Я щаслива, неймовірно щаслива, що своєю грою на сцені, своїми скромними силами української артистки сприяла пробудженню серед українського народу любові до рідного мистецтва, сприяла культурно-естетичному розвиткові рідного народу». – говорила Марія Заньковецька.

У 1923 році багаторічне громадянське і мистецьке подвижництво Марії Костянтинівни було відзначене почесним знанням Народної артистки України. Вона також була першою українською артисткою, задіяною у кінематографі.

9. Чому I. Франко назвав «театр корифеїв» «школою життя»?

На українській сцені порушувались актуальні національні проблеми, осмислювались гострі соціальні конфлікти, висвітлювались важливі історичні події. Недарма І. Франко зауважив, що для багатьох українців театр став справжньою «школою життя».

10. Яка роль Панаса Мирного у розвитку української драматургії?

Творчість Панаса Мирного – корифея української прози – не вичерпується лише романами, повістями, оповіданнями. Цей визначний митець залишив по собі значний драматургічний доробок: п’єси «Лимерівна», «У черницях», «Перемудрив», «Згуба», «Спокуса», «Не вгашай духу!».

Жанровий діапазон драматургії Панаса Мирного достатньо об’ємний: від соціально-побутової драми до високої комедії. Відображення дійсності здійснювалося автором, в основному, за допомогою поетики реалізму, присутні в його творчості риси неоромантизму та символізму, елементи яких по-різному репрезентовані в його драматургічній спадщині.

Готовність людини й суспільства витримати випробування звільненням, позбутися, передусім, моральних пережитків, страху перед свободою – ось основна тематика творів драматурга. Драми Мирного – це насамперед реакція автора на оточуючу дійсність, спроба висловити свою думку щодо того, що відбувається в суспільстві, дати оцінку морального стану українства на зламі віків.

Роздуми автора багато в чому перегукувалися з ідеями представників як європейського, так і українського модернізму. Ідеї, висловлені драматургом, згодом здобули значно глибше осмислення в представників такого явища, як «нова драма».

11. З’ясуйте роль «театру корифеїв» у репрезентації української культури в європейському просторі.

Театр корифеїв, який постав на українських теренах вагомо, професійно й зримо, — це унікальне явище в історії світового сценічного мистецтва.

Величезна популярність митців, творчість яких була уособленням народного естетичного ідеалу, наполеглива подвижницька праця видатних режисерів й акторів дала змогу не лише вистояти та утвердитися українському театрові, а й вивела його на світовий рівень.

Український етнографічно-побутовий театр мав величезний успіх. Мистецтво ансамблю, органічний контакт у виставах слова й пісні, чудове знання та яскраве відтворення народного побуту, відданість принципам історичної правди й народності — ось надбання українського національного театру.