1. Домашні завдання
  2. 11 клас
  3. Українська мова
  4. Глазова 2020 рік

Вправа 2

Прочитайте уривок з есе журналіста-філософа Тараса Прохаська. Чи згодні ви з його думками? Якою мірою?

Кожна мова є довершеною і самодостатньою, але для кожного з нас лише якась одна мова може бути сродною. Вибір мови, якою думаєш, завжди пов’язаний із певними психічними змінами. Це не суперечить іншому феноменові: знати, любити інші мови й користуватися ними — євангельська чеснота.

…Можна собі уявити, що мова — це поїзд буття. Він собі їде. На якійсь станції народження ми сідаємо в нього. І ціле життя — це тільки той поїзд. Можливі, звичайно, пересадки, але вони завжди ризиковані.

Можна, звісно, встигнути щось побачити у вікнах сусіднього поїзда. Але ніякого іншого способу пересування не існує. Зрештою, кожен поїзд їде за трохи іншим маршрутом.

На мою думку, мова — це не лише найважливіший засіб спілкування і пізнання світу. Рідна мова — невід’ємний і необхідний елемент духовного світу людини, найважливіше багатство нашої нації, якщо її втратити — можна вже і не повернути. Тому цілком погоджуюся із думками Тараса Прохаська.

«Немає двомовних народів, – пише польський дослідник Єжи Вєлюнський, – так, як немає дитини, у якої було б дві біологічні матері. Раніше присутність явища двомовності означала, що один народ асимілює інший народ... Існування цього явища у наш час не може означати нічого іншого і, звичайно, нічого іншого не означає: мета залишається тією ж, засоби її досягнення інші, у цьому вся різниця... Утворюється європейський «ринок мов», на якому утримаються лише ті мови, за якими стоять гроші та сила».

Останнім часом не можна не помітити, що спілкуючись українською мовою, автоматично використовуєш «високий стиль» коректності й принаймні формальної шанобливості. Якщо ж переходиш на російську, то ризикуєш непомітно опуститися якщо не до вуличного сленгу, то до стилю низького й панібратського.

А вивчати інші мови й користуватися ними — це справді «євангельська чеснота».

 

Досить згадати, що Агатангел Кримський, який знав 60 мов (а хтось переконаний, що понад 100), на 70-му році життя зайнявся вивченням вавилонської і абиссинскої мов.

Хто з українських філософів уживав слово сродна? Стосовно чого? Чи доцільне це нині застаріле слово в тексті Т. Прохаська? Чому?

«Сродна праця — це найсолодша в світі річ», — писав Г.С. Сковорода.

Саме ідея «сродної праці» знайшла яскраве відображення у творах українського філософа. Так, в байці «Бджола та Шершень» і філософських творах Г. Сковорода зазначає, що «немає нічого радіснішого, аніж жити за призначенням». Філософ висунув ідею перетворення праці із засобу до життя в найпершу життєву потребу і найвищу насолоду. Через його твори проходить думка, що насолода споживання не є суто людською, не є істинною втіхою. Тільки праця як реалізація творчих здібностей і обдарувань, тобто праця з покликанням, може принести вищу насолоду. Сам процес виконання «сродної праці» робить людину щасливою.

Я думаю, що це запозичене в Г. Сковороди слово використане в тексті доцільно. Тарас Прохасько висловлює думку, що лише рідна мова допомагає людині відчути всю повноту свого духовного життя. А саме про таку радість життя говорив Г.С. Сковорода.

 

Назвіть відомих вам осіб, яким властива мовна стійкість. Чи характеризує така стійкість людину? Як саме?

Я думаю, що останнім часом в Україні з’явилося багато людей, відомих і менш відомих, яким властива мовна стійкість. Це свідчить про те, що українці стали відчувати себе справді українцями, а не манкуртами.

Особисто мене найбільше вражає життя і творчість нашої прекрасної та неповторної Ліни Костенко. В добу жорстокого ідеологічного насилля над мистецтвом і митцями її слово звучало як бунт проти покори й компромісності, ерзаців і стандартів, завдяки чому виходило за межі суто літературні, стаючи духовно-суспільним чинником.

Ліна Костенко — одна з тих, хто не втратив людської гідності в часи випробувань, свою позицію поетеса завжди виражала прямо і відкрито: «не боюсь донощика в трактирі, бо все кажу у вічі королю».

Образ Марусі (історичний роман у віршах «Маруся Чурай») можна сприймати як апологію людської цільності, а це дуже важлива якість у системі моральних цінностей поетеси Ліни Костенко. Свідченням цільності героїні її роману є й нерозривність житейських і творчих принципів Марусі Чурай. У таких випадках інколи говорять про єдність етичних та естетичних начал, що означає: в житті вона така сама, як і в своїй творчості, а в творчості — як і в житті.