1. Домашні завдання
  2. 11 клас
  3. Українська мова
  4. Глазова 2020 рік

Вправа 62

Прочитайте уривок з інтерв’ю, наданого інтернет-виданню «Радіо Свобода» лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка в галузі літератури Мирославом Дочинцем. Визначте вжиті письменником метафори, обґрунтуйте доцільність їх уживання. Як впливає метафора на читача (слухача)?

— Українці з кожним роком довідуються про нові сторінки національної історії, часто у трагічному забарвленні і з досвідом численних невдач.

Чи існує український рецепт успішної нації?

— Нам треба частіше струшувати з себе історичний попіл, а не посипати ним собі голову. Ми плачемо чи голосимо в народних піснях, постійно займаємося самобичуванням, зойкаємо, мовляв, які ми нещасні. Історично ми це сконцентрували свідомо чи підсвідомо в собі, і в цьому наше серце десь підірвано. Треба відпускати це від себе, подібно до європейських народів. Вони пройшли не менш важкий шлях, поклали чимало жертв, поки прийшли до цивілізаційних, мудрих, демократичних речей.

Світ нас, українців, уже прийняв. Він прийняв нашу внутрішню свободу, гідність, доброту, миролюбність і готовність ці цінності приймати і захищати. Зараз настав час демонструвати інші цінності, виробляючи новий продукт, як економічно-промисловий, так і духовно-культурницький. Ми цю нішу заповнюємо. Особливо молодь потребує українського культурницького продукту.

Росте вага українського слова, воно стає предметом національної гордості і навіть потужною зброєю. Тішить і те, що українські письменники присутні в Європі. Нас бачать, і відчувається, що ми потрібні.

Увага! Жирним курсивом виділено метафори.

 

Над чим ви замислились, прочитавши уривок з інтерв’ю? У чому згодні з промовцем? У чому могли б із ним посперечатись?

Я думаю, що знання історії — необхідна передумова подальшого розвитку нації. Тому можна посперечатися з автором тексту, який, на мою думку, стверджує, що «наше серце підірвано» тим, що ми постійно плачемо у своїх піснях. Насправді, це не так. У казках, піснях, думах нашого народу ми знаходимо і ніжність, і мудрість, і відвагу, а не лише плачі.

Колись історик В. Й. Ключевський сказав: «Історія нічого не вчить, а тільки карає за незнання уроків». Напевно, тому зараз, як ніколи раніше, розуміння й переосмислення всього багажу історичного досвіду нації стоїть під номером один у списку кожного українця. І не важливо, якої ти раси, національності чи віросповідання, бо найголовніше — відчувати себе українцем духовно, а не в метриці чи паспорті громадянина України. До того ж, відомо, що незнання подій і фактів минувшини призводить до їхнього повторення в майбутньому, а тотальне нівелювання справи вивчення вітчизняної історії — до нових помилок і прорахунків у днях теперішніх.

 

Які твори сучасної української літератури, музики та кіномистецтва здійснюють найбільший, на вашу думку, вплив на молодь? Які цінності вони стверджують?

На мою думку, найбільший вплив на молодь здійснив історичний роман українського письменника Василя Шкляра «Чорний Ворон», що вперше був виданий у 2009 році і став знаковим явищем в українській літературі.

Я думаю, що його рамки виходять далеко за межі художньої цінності.

Він є потужною ідеологічною зброєю, яка здатна вплинути на хвору колоніальну українську свідомість.

Незважаючи на майже столітню відстань відтворених подій – актуальність акцентів, поставлених у творі Василя Шкляра, не має терміну часової придатності і є універсальною для будь-якого народу, який хоче бути господарем у себе вдома, а не рабом у чужинців.

Читаючи роман, можна побачити всі ті ознаки хвороби малороса-хохла, якою так наполегливо й старанно було інфіковане українське суспільство за сотні років панування чужих метрополій. Хоч ми зараз живемо в епоху незалежності, але вірус власної меншовартості, неповноцінності, пристосуванства, слабкості, нерішучості, продажності продовжує діяти.

«Чорний Ворон» цінний тим, що в ньому присутня не лише адекватна реакція вільного народу на окупантів своєї країни та природне прагнення до свободи й незалежності. Автор без прикрас відтворює притаманні українському суспільству хвороби: яничарство, слабкість духу, егоїзм, невисокий рівень національної свідомості.

Отже, роман Василя Шкляра «Чорний Ворон» покликаний допомогти українцям усвідомити: боротьба проти окупантів, звідки б вони не прийшли, здорова агресія, а не рабська покора – не є чимось ненормальним. Навпаки, готовність нації до активних дій у відстоюванні її національних, економічних, культурних та інших прав, свідчить про її адекватність, здоровий дух, спроможність до побудови достойної держави.

 

Який фразеологізм обіграно письменником? Витлумачте доцільність його використання.

Посипати голову попелом — фразеологізм, обіграний письменником.

Посипати голову попелом — сильно сумувати за втратою когось (чогось) надзвичайно близького та цінного. Цей вираз передає глибоку скорботу у біді.

Із Біблії ми дізнаємося про незвичайну традицію євреїв, яку вони здійснювали по смерті або іншому великому нещасті своїх близьких. У такі моменти вони сипали на свою голову попіл або ж землю. Такий ритуал показував їхню скорботу та відчай.

На мою думку, автор вдало використав цей фразеологізм. Історію рідного народу потрібно вивчати, пам’ятати, брати з неї найкраще, але історичний попіл потрібно постійно струшувати, потрібно вчитися в історії і не повторювати помилок.