Вправа 162

Прокидаюсь під сліпучими, гарячими сонячними променями від знайомого рідного голосу: «Вітю-ню, онучку, а йди-но сюди швидше!». Біжу на звук бабусиного поклику і думаю-гадаю: «А що ж такого вона для мене припасла?» Бабуся дуже любить сюрпризи, тому кокетливо захований за довгою спідницею кошик помічаю не одразу. «Бабуню, а що там?» — лащуся, немов Мурчик після парного молока. «Смакуй вітамінами, любий», — доправляючи на мені обсмикану сорочечку припрошує бабуся Надія — Нада, як ми її називаємо у родині. Спочатку у ніздрі вдаряє із силою медового смаку аромат достиглих антонівок. Вони лежать у бабусиному кошику такі золотаво-прозорі,червонощокі, свіжі, вкриті краплинками вранішньої роси, такі великі та круглі, немов сонячні кулі, що їх Природа-мати щороку випускає на волю погуляти та нагодувати нас вітамінами. Яблука пахнуть медом, я відчуваю їх аромат і розумію, що вони настільки дозріли, що в них вже радісно стукотить-погримує кісточка, немов просячись: «Давай, Вітьку, їж швидше та випускай мене н:- волю до Матінки-землі, щоб проклюнулась я наступного року і зродила нове яблуневе життя, а воно виростило для людей яскраві та соковиті плоди свої!» Заплющую від задоволення очі та починаю насолоджуватись медвяністю дозрілих бабусиних дарунків.


Коментарі

Всього коментарів: 0