Вправа 323

Радіючи промінню золотому, на мить якусь ми зорі забуваєм.

Сад, нахиливши срібні віти, пісні пташині пригадав.

Падаючи з дерева і лягаючи на землю, листя тихо і якось таємно шелестить.

Куняє хмара, звившись у клубочок.

Не вітер, а буря завіяла, метучи цілі гори снігу по землі.