Вправа 2

2. Наша духовна (прикм.) скарбниця — це сотні тисяч народних (прикм.) пісень, казки, прислів’я і приказки, стародавні (прикм.) й сучасні (прикм.) тексти.

У мові як духовній (прикм.) скарбниці зберігається історія, пам’ять про долю народу, про його культуру, побут, сприймання наволишньої (прикм.) природи.

Мова єднає всі покоління українців, прикм. Руйнуються найміцніші (прикм.) фортеці, розсипаються кам’яні (прикм.) гори, зникають ріки й моря. Але думка, утілена (прикм.) в слові. переживає віки.

Дійсно, мова — це скарбниця духовності, це характер народу. У ній відбито мого звичаї, побут. Але мова не може існувати відокремлено, і тут виникає нове поняття — народ. Саме народ дає мові силу й красу. Народ і мова — поняття нерозривні. І доки живе мова — житиме й народ. Не стане мови — не стане й народу. Недарма пригадуються рядки вірша М. Рильського: «Як парость виноградної лози, плекайте мову. Пильно й ненастанно політь бур’ян. Чистіша від сльози вона хай буде...» У наших руках майбутнє нашої мови, а значить — і нашої нації. Адже мова — це те, що єднає нас. Тож, як казав відомий український поет В. Сосюра: «Ми з нею відомі усюди, усе в ній, що треба нам, є. А хто свою мову забуде, той серце забуде своє».