Вправа 357

Проходив з доньками біля ставу — поверталися з дитсадка. Раптом перед нашими очима знялися в повітря важкі свійські гуси. Видно, і в їхній крові озвався поклик далеких предків, бо зробили над нами аж три великих кола. Та так уже тоскно кричали... Врешті посідали. Хто на траву, хто на дорогу, хто на воду... — Вони ще полетять? — мовила меншенька. — Ні, не полетять. — заперечив зі смутком, — вони стомилися. — В них, тату, крилонька зомліли, так? — докинула й старшенька словами пісні про лелеченьок. — Так, доню, так. ... А надвечір’я було тепле й лагідне. І настрій був по-осінньому темний. Ішли ми далі, і, здавалося, йшло з нами поруч тихе та добре щастя. Щастя світлого дитинства, щастя пісенної нашої мови. Щастя осіннього надвечір’я.

1-в, 2-в, 3-б.

Коментарі

Всього коментарів: 0

MOBSTER START