Вправа 226

Степ мов палав під тим сонцем. Поле наче додає широти й волі нашому душевному стану. На самому вершечку стриміла Андріївська церква і ніби висіла на ясному темно-синьому небі.

Зимовий вечір у лісі, як казка, у якій мріяв побувати в дитинстві. Дерева стоять, мов сторожа, огорнена сніговою ковдрою. Де-не-де видніються заячі сліди, наче складні лабіринти. Сніг блищить, порипує, як старенькі дідові чоботи. Хочеться залишитись у цій казці назавжди. Але на зміну зимовому вечорові йде морозяна ніч. Темна, таємнича, як потойбіччя. Час додому.