Вправа 228

Серце, як віск, розм’якло. Був цей голосок терпкий, мов зелений терен, аж оскомою на зубах бриніло від того голосу. Слова росли із ґрунту, мов жита. І дуб зелений, мов козак, із гаю вийшов та й гуляє попід горою.