Вправа 395

Люди то здивовано, то хмуро подивлялись на стражників, на чужого чоловіка, один на одного.

При березі тихім вода пробігала, у, діток про літо купальне питала.

Вівса, пшениці, ячмені — все се зіллялось в одну могутню хвилю.

Я злякано поглянув на матір, та не побачив гніву на її обличчі.

І хороше, і дивно, і радісно стає мені малому в цім світі.

Рідна мова — не степ, не хата, а народу мого душа.

То сонний сон вертає вже додому, гнуздечки срібні випустив із рук.