Вправа 114

Я жив колись в готелі «Україна». Он край шляху стоїть обгоріла вербиця-вдовиця. Слізьми-водою розлилось колишнєє святеє диво! Не сон-трава на могилі вночі процвітає, то дівчина заручена калину саджає. Кошлатий вітер-голодранець в полях розхристує туман. А угорі про таїнства природи задумався мислитель-чорногуз. Пахне мамою сорочка-вишиванка, цвітом яблуні, пшеничним колоском. Будуть вік стояти біля броду посивілі верби-матері. Десна-красна тече у даль, несе кудись мою печаль.

Н. в. готель «Україна», сорочка-виїииванка;
Р. в. готелю «Україна», сорочки-вишиванки;
Д. в. готелю «Україна», сорочці-вишиванці;
З. в. готель «Україна», сорочку-вишиванку;
Ор. в. готелем «Україна», сорочкою-вишиванкою;
М. в. (на/у) готелі «Україна», сорочці-вишиванці.