1. Домашні завдання
  2. 9 клас
  3. ДПА-2018
  4. Біологія. Барна (підсумкові контрольні роботи)

Частина IV. Завдання 45

Вчення В. І. Вернадського про біосферу

Поява й розвиток життя на Землі призвели до утворення якісно нової земної оболонки — біосфери. Уявлення про те, що живі істоти нашої планети взаємодіють з навколишнім середовищем і змінюють його, виникли давно на основі спостережень природних явищ.

Уперше ідеї про біосферу виклав у своїх працях французький учений-еволюціоніст Ж.-Б. Ламарк.

Термін «біосфера» запропонував австрійський геолог Е. Зюсс (1875 р.), але він не розвинув учення про біосферу і не дав точного її визначення.

Основоположниками вчення про біосферу є В. І. Вернадський і Т. де Шарден. Вони обґрунтували високу хімічну та геологічну активність живої речовини біосфери, наголосивши, що розвиток життя на планеті забезпечують особливі фізичні властивості біосфери.

Першу працю, у якій було викладено основи вчення про біосферу, академік В. І. Вернадський опублікував 1926 р., останню — 1944 р.

За В. І. Вернадським, виділяють 6 основних типів речовин біосфери:

— жива речовина, представлена організмами різних видів, — сукупність усіх живих організмів планети в певний момент, чисельно виражена в елементарному хімічному складі, масі, енергії;

— біогенна речовина, що є продуктом життєдіяльності організмів (кам’яне вугілля, торф);

— нежива (косна) речовина, в утворенні якої живі організми участі не брали (гірські породи та мінерали);

— біокосна речовина, що сформувалась за рахунок взаємодії живої та косної речовин (ґрунт);

— радіоактивна речовина;

— космічна речовина (метеорити тощо).

Біосфера (від грецьк. bios — життя, spheres — куля) — територія існування й функціонування організмів, що нині існують; поверхня, яка охоплює нижню частину атмосфери, усю гідросферу, поверхню суходолу та верхні шари літосфери.

Біосфера — термодинамічна оболонка земної кулі з температурою від +50 °С до -50 °С і тиском близько однієї атмосфери; склад, структура й енергетика якої визначаються сукупною діяльністю живих організмів.

Більшість сучасних екологів розуміє біосферу як об’єднання всіх живих організмів, що перебувають у взаємозв’язку з фізичним середовищем Землі; із цього погляду біосфера становить собою сукупність екосистем нашої планети.

Біосферу розділяють на біогеосферу (суходіл) і біогідросферу (усі види водойм), у яких зосереджена основна маса живої речовини.

На думку В. І. Вернадського людина перебере на себе управління всіма процесами в біосфері, спрямовує її розвиток у потрібному для себе напрямі. На зміну «дикій» біосфері прийшла нова оболонка - ноосфера, тобто якісно новий стан біосфери, переробленої, перебудованої розумом людини та її працею. Основоположники вчення про ноосферу вірили, що її становлення веде до впорядкування природної і соціальної дійсності, до досконаліших форм буття. Цей процес В. І. Вернадський і навіть П. Тейяр де Шарден пов’язувати із соціалістичною організацією життя людей. У деяких випадках ноосфера розглядалася як повне усунення зла, як загальна гармонія, що особливо типово для її космічних варіантів.

Екологічні тенденції сучасності, однак, настільки тривожні, що вимагають мислити і діяти, незважаючи на теоретичні стереотипи. Потрібна докорінна зміна уявлень про ноогенез — вчення про ноосферу із самого початку мало елементи утопії. Але нині є загроза існуванню природи як самостійної цілісності. Тим часом ставлення до ноосфери продовжує залишатися переважно захопленим, ніби її розвиток жодним чином не пов’язаний з кризою сучасної цивілізації. За В. І. Вернадським, «ноосфера— це гармонійне поєднання природи і суспільства, торжество розуму і гуманізму, де зіллються воєдино наука, суспільний розвиток і державна політика на благо людини, це світ без зброї, війн і екологічних проблем, це мрія, мета, що стоїть перед людьми доброї волі, це віра у велику місію науки і людства, озброєного наукою». Подібне некритичне ставлення до ноосфери, на жаль, й досі панує у нашій повсякденній свідомості.

Перш, ніж приступати до вироблення нових етичних імперативів і норм взаємовідносин людини з природою, необхідно, образно кажучи, «розчистити їм місце», критично переглянувши і проаналізувавши колишні (тобто сучасні) догми екологічної свідомості. Не претендуючи на вичерпну характеристику, можна виділити наступні найважливіші постулати сучасної масової екологічної свідомості.

1. Першочерговим завданням є збереження природи. Своєю матеріальновиробничою діяльністю людина перетворює природу, тобто змінює її, не заради цікавості, а внаслідок суті свого буття. Зміна, а не збереження, є способом життєдіяльності людини. Інша справа, що людина для підтримки нормальних умов існування повинна постійно компенсувати свій дестабілізуючий вплив на природу іншими перетвореннями. Першочергове завдання людства — це забезпечення стабільності свого розвитку, динамічної рівноваги системи «природа — суспільство». Причому, по мірі свого розвитку людина вимушена все більше брати на себе управління станом природи, оскільки її власні сили вже не можуть компенсувати антропогенний вплив.

2. Екологічні проблеми — породження сучасного світу: ще в недавньому минулому відносини з природою були гармонійними. Це розуміння породжує ідеалізацію минулого життєвого укладу, лежить в основі гасла «Назад до природи!». Людство протягом всього свого існування стикалося і більш або менш успішно вирішувало екологічні проблеми. Відмінність нашого періоду в тому, що ці проблеми набули глобального характеру.

3. У майбутньому можна повністю вирішити екологічні проблеми. При цьому випускається з уваги, що всяке досягнення техніки нарівні з корисним ефектом дає і, побічний, екологічний вплив якого спочатку непередбачуваний. Наприклад, навіть найбільш чиста енергетика (сонячна) дає побічний продукт у вигляді теплового забруднення, тому також має екологічні межі свого розвитку.

Повідомити про помилку