Варіант 16

1. П. Куліш, І. Пулюй, І. Нечуй-Левицький здійснили А перший повний переклад Біблії українською мовою.

2. «Здоровенний козарлюга. Пика широка, засмалена на сонці; сам опасистий; довга, густа чуприна, піднявшись перше вгору, спадала за ухо, як кінська грива; уси довгі, униз позакручувані, аж на жупан ізвисали; очі так і грають, а чорні, густії брови аж геть піднялись над тими очима...» — так описує героя свого твору Б П. Куліш.

3. НЕ належить до нової української літератури твір В «Всякому місту — звичай і права».

4. Художній метод і творчий напрям, для якого характерні бурхливі почуття, незвичайність в обставинах, зовнішності героя; герой обов’язково протиставляється натовпу, — це Г романтизм.

5. Усі важливі вияви сімейного життя відтворено у В родинно-побутових піснях.

6. Про життя богоугодних мешканців Печерського монастиря розповідає Б Києво-Печерський патерик.

7. За винагороду допомагає владнати «сердечне діло» герой твору, автором якого є В Іван Котляревський.

8. «Із числа тих, корінних, старих полковників: весь був створений для військової тривоги і відрізнявся грубою прямотою свого характеру» — так описує свого героя В Микола Гоголь.

9. «Кругом дівчата танцювали / В дробушках, в чоботях, в свитках...» у творі Г «Енеїда».

10. Основою щастя, за Г. Сковородою, є Б «сродна» праця.

11. «Я люблю Петра душею, / Він один владіє нею...» — зізнається героїня твору В «Наталка Полтавка».

12. Петро Шраменко — це коханий В Лесі («Чорна рада»).

13. Якову де Бальмену Тарас Шевченко присвятив твір Г «Кавказ».

14. Героїчний подвиг Низа та Евріала наявний у творі, що є Г ліро-епічним.

15. «Отак цвісти, отак рости, / Так одружитися і йти, / Не сварячись в тяжкій дорозі...» — пише Т. Шевченко у творі А «Росли укупочці, зросли...».

16. Хроніка — так визначає жанрову специфіку свого твору Г П. Куліш.

17. Установіть відповідність між парами закоханих одного твору
1-Д Ярославна — Ігор
2-А Василь — Маруся
3-Б Устина — Прокіп
4-В Леся — Петро Шраменко

18. Установіть відповідність між цитатами із творів та жанрами, до яких ці твори належать.
1Г, 2Д, 3А,4В.

19. Установіть відповідність між ознаками і творами, для яких вони характерні
1-Б цей твір перекладено більш ніж 100 мовами народів світу — «Заповіт»
2-А у творі використано давньогрецький міф про Прометея — «Кавказ»
3-В у творі згадано чеських учених Коллара, Шафарика і Танка — «І мертвим, і живим, і ненарожденним...»
4-Г перший драматичний твір нової української літератури — «Наталка Полтавка»

20. Установіть відповідність між автором і героєм його твору
1-Б П. Куліш — Сомко
2-Д Г. Сковорода — Шершень
3-Г Т. Шевченко — Катерина
4-В І. Котляревський — Турн

21. Біблійний афоризм «альфа і омега» означає «початок і кінець».

22. До народних балад належать (записати не менше двох назв): «Ой на горі вогонь горить», «Ой летіла стріла».

23. Історичною основою роману «Чорна рада» стали події, описані у «Літописі Самовидця».

24. За літературним родом «Наталка Полтавка» є драмою.

25. Чому поему Тараса Шевченка «Сон» («У всякого своя доля...») вважають зразком політичної сатири?

Поема «Сон» («У всякого своя доля...») — перший сатиричний твір Шевченка і перший у новій українській літературі твір політичної сатири, спрямований проти соціального і національного гноблення українців, а також проти рабської покірливості народу. Сюжетно-композиційна основа поеми — фантастичний політ оповідача над просторами Росії у пошуках «раю» в імперії Миколи І. Поет малює викривальні картини покріпаченої України («опухла дитина, голоднеє мре, а мати пшеницю на панщині жне»), сибірської каторги (перший в українській літературі образ покараного революціонера — «царя волі»), Петербурга. «Раю» для людей він не знаходить, існує той «рай» тільки для царя і його вельмож.

У центрі сатиричного зображення— «братія», дрібні чиновники та писарі, що «киснуть у чорнилі». Це ті дрібні п’явки, що живляться народною кров’ю. Поет бридливо згадує про них, як вони вранці йдуть «у сенат писати та підписувать — та драти із батька і брата». Над тими дрібними п’явками стоїть друга верства великих п’явок — «високоблагородних». «У сріблі та златі, мов кабани годовані, пикаті, пузаті», вони довкола царя «аж потіють та товпляться, щоб то ближче стати коло самих». «Отечество» у кожного раз у раз на язиці, тільки ж під «отечеством» вони розуміють «нові петлиці та муштри ще новіші».

Глибоких соціально-політичних узагальнень досягає поет у зображенні царського палацу. Ці сцени — «висока карикатура» не тільки на Миколу І, а й на саме самодержавство як брутальне й не обтяжене розумними законами самовладдя. Так, сцена «генерального мордобитія», за Іваном Франком, — сатиричний символ царизму. Оточений блюдолизами, облитими золотом, цар походжає і «цвенькає» «об отечестві». Блюдолизи товпляться довкола нього, щоб дістати найбільшу ласку для себе— царську «дулю». І ось «цар підходить до найстаршого... та в пику його як затопить! Облизався неборака та меншого в пузо, аж загуло! А той собі ще меншого, а менший малого, а той дрібних...».

Найбільшу огиду і презирство викликають у Шевченка «землячки», які бояться «заплямувати» себе близькістю до рідного народу, «пнуться» в пани, втрачаючи сором і совість. Поет викриває отих «п’явок», «шашелів», що підривають сили народу, плямують честь і гідність своєї нації.

На противагу цим негативним образам Шевченко створив світлий образ борця («не просить, не плаче, не стогне»). Таким є трагічний образ наказного гетьмана Павла Полуботка. Його монолог-звертання до царя є голосом народного гніву, що повстав проти зла й несправедливості.

Тарас Шевченко для втілення свого творчого задуму — викриття ненависного народові ладу — обрав форму сну не випадково. Російську імперію — тюрму для закріпачених народів — він сприймає як жахливий сон, від якого мусять прокинутись люди. Форма сну дала поету можливість з великою правдивістю зобразити широкі простори імперії зла, переноситись у різні місця (у сні все можливе), швидко змінювати картини, не описуючи зайвих деталей подорожі-сну, подавати фантастичні й алегоричні картини (біла птаха — душа замучених козаків).

Отже, поема Тараса Шевченка «Сон» («У всякого своя доля...») — нищівна сатира на Російську імперію як втілення зла й несправедливості, «велике оскарження «темного царства» за всі теперішні й минулі кривди України», за словами Івана Франка.