1. Домашні завдання
  2. 9 клас
  3. ДПА
  4. Біологія Барна (підсумкові контрольні роботи) 2022 рік

Частина IV. Завдання 22

Основні положення еволюційного вчення Ч. Дарвіна

Чарльз Дарвін (1809-1882) — англійський природодослідник. Його теорія є цілісним вченням про історичний розвиток органічного світу, охоплює широке коло проблем, найважливішими з яких є докази еволюції, виявлення рушійних сил еволюції, визначення шляхів і закономірностей еволюційного процесу тощо. Основні положення свого вчення він висловив у працях «Про походження видів шляхом природного добору, або Збереження порід, що опинились у сприятливих умовах» (1859), «Зміни свійських тварин і культурних рослин» (1868), «Походження людини і статевий добір» (1871).

Сутність еволюційного вчення Ч. Дарвіна полягає у таких основних положеннях:

1. Органічні форми повільно і перетворювались і вдосконалювались відповідно до навколишніх умов.

2. В основі перетворення видів у природі лежать такі властивості організмів, як мінливість і спадковість, а також постійно діючий природний добір, який здійснюється через складну взаємодію організмів один з одним і з факторами неживої природи; ці взаємозв’язки Ч. Дарвін назвав боротьбою за існування.

3. Результатом еволюції є пристосованість організмів до умов існування і різноманітність видів у природі.

В еволюційній гіпотезі Ч. Дарвіна передумовою еволюції є спадкова мінливість, а її рушійними силами — боротьба за існування і природний добір.

Під час створення еволюційної теорії Ч. Дарвін багато разів звертався до результатів селекційної практики. Він намагався з’ясувати походження порід свійських тварин і сортів рослин, розкрити причини різноманітності порід і сортів та з’ясувати методи, за допомогою яких вони були одержані. Ч. Дарвін виходив з того, що культурні рослини і свійські тварини за рядом ознак схожі з певними дикими видами, що неможливо пояснити з позиції теорії творення. Звідси випливала гіпотеза, за якою культурні форми походять від диких видів. З іншого боку, введені в культуру рослини і приручені тварини не залишились незмінними: людина не тільки відбирала з дикої флори і фауни види, що цікавлять її, але й істотно змінила їх в потрібному напрямі, створивши при цьому з небагатьох диких видів значну кількість сортів рослин і порід тварин.

4. Дарвін довів, що основою різноманіття сортів і порід є мінливість. Мінливість — процес виникнення відмінностей у нащадків порівняно з предками, які обумовлюють різноманітність особин у межах сорту, породи. Ч. Дарвін вважав, що причинами мінливості є дія на організми факторів навколишнього середовища (пряма або непряма), а також природа самих організмів (оскільки кожен з них специфічно реагує на дію довкілля). Ч. Дарвін виділяв три форми мінливості: визначену, невизначену та корелятивну.

Визначена, або групова, мінливість виникає під впливом певного чинника середовища, що діє однаково на всі особини сорту або породи і який змінюється у певному напрямі. Прикладами можуть бути збільшення маси тіла в усіх особин при посиленому годуванні, зміна волосяного покриву під впливом клімату тощо. Ця мінливість є масовою, захоплює все покоління і виражається в усіх особин схожим чином. Вона неспадкова, тобто у нащадків зміненої групи при дії на них інших умов середовища набуті батьками ознаки не проявляються.

Невизначена, або індивідуальна, мінливість виявляється специфічно в кожної особини, тобто вона одинична, індивідуальна за своїм характером. При невизначеній мінливості з’являються різноманітні відмінності в особин одного й того ж сорту, породи, якими за схожих умов одна особина відрізняється від інших. Ця форма мінливості невизначена, тобто особина в одних і тих же умовах може змінюватись у різних напрямах. Наприклад, поява в одного сорту рослин особин з різним забарвленням квіток, різною інтенсивністю забарвлення пелюсток тощо. Причини такого явища Дарвін не знав. Невизначена мінливість має спадковий характер, тобто стійко передається потомству.

При корелятивній, або співвідносній, мінливості зміна в одному певному органі є причиною змін в інших органах. Наприклад, у собак з погано розвиненим шерстяним покривом звичайно недорозвинені зуби, голуби з опереними ногами мають перетинки між пальцями, у голубів з довгим дзьобом звичайно довгі ноги, білі коти-самці з блакитними очима звичайно глухі тощо.

Визначивши форму мінливості, Ч. Дарвін зробив висновок, що для еволюційного процесу важливі лише успадковані зміни, оскільки тільки вони можуть нагромаджуватись із покоління в покоління. За Ч. Дарвіном, основні фактори еволюції культурних форм — це спадкова мінливість і добір, який здійснює людина (такий добір Ч. Дарвін назвав штучним).

Пояснення історичної змінності видів Ч. Дарвін вважав можливим тільки через розкриття причин пристосовності до визначених умов. Він дійшов висновку, що пристосованість природних видів, як і культурних форм, — результат добору, який здійснюється не людиною, а умовами середовища.

Однією з найголовніших умов природного добору Ч. Дарвін вважав перенаселення особин видів, що виникає як наслідок геометричної прогресії розмноження. Він звернув увагу на те, що особини видів, які дають навіть відносно невелике потомство, зрештою розмножуються доволі інтенсивно. Однак плодючість організмів у цілому дуже велика, але реально в природі ніколи не спостерігається така кількість особин будь-якого виду, на яку можна було б очікувати. Значна частина потомства з різних причин гине. Ч. Дарвін робить висновок, що перенаселення є основною (хоча і не єдиною) причиною виникнення між організмами боротьби за існування. У поняття «боротьба за існування» він вкладав широке метафоричне значення. Організмам доводиться боротися як між собою, так і з фізико-хімічними умовами середовища. Це можуть бути безпосередні зіткнення між організмами або частіше непрямі конфлікти. Організми-конкуренти можуть навіть безпосередньо не контактувати один з одним, але перебувати в стані запеклої боротьби. До чинників, що обмежують чисельність видів (і спричиняють боротьбу за існування), він відносив кількість їжі, наявність хижаків, різні захворювання і несприятливі кліматичні умови. Ці чинники можуть впливати на чисельність видів безпосередньо й опосередковано, через ланцюг складних взаємовідносин. Дуже велику роль в обмеженні чисельності видів відіграють взаємні протиріччя між організмами. Суперечності між організмами набувають особливої гостроти, якщо вони мають потребу в подібних ресурсах й близьку організацію. Тому боротьба за існування між видами одного роду (міжвидова) запекліша, ніж між видами різних родів. Ще більш гострими й напруженими є суперечності між особинами одного й того ж виду — внутрішньовидова боротьба. Природним результатом суперечностей між організмами і довкіллям є винищування (елімінація) частини особин видів. Боротьба за існування, таким чином, і є елімінуючим чинником. Якщо частина особин кожного виду гине в боротьбі за існування, то інші виявляються здатними подолати несприятливі умови. Виникає питання: чому ж одні особини гинуть, а інші виживають?

У кожному окремому випадку причини різні. Але це явище підкоряється загальним закономірностям: у результаті мінливості особин виникає неоднорідність, наслідком якої є нерівноцінність особин за відношенням до середовища, тобто їх біологічна різноякісність. Таким чином, одні особини з групи більше відповідають середовищу порівняно з іншими, що забезпечує їм успіх у боротьбі за існування. У результаті цього особини, найбільш пристосовані до конкретних умов середовища, виживають, а гинуть менш пристосовані.

Виживання більш пристосованих і загибель менш пристосованих Ч. Дарвін називав природним добором. При цьому слід розуміти, що ми маємо лише природний наслідок загибелі менш пристосованих. Природний добір реалізується через дію природних чинників середовища (температури, вологості, світла, паразитів, конкурентів, труднощів добування їжі і т. п.). Природний добір діє через збереження і накопичення дрібних спадкових змін. Наприклад, навіть незначне подовження хоботка у бджоли удосконалює її здатність до здобування нектару з квіток, не доступних для інших бджіл. Бджоли з подовженим хоботком матимуть перевагу перед тими, у яких спадково зберігається нормальна довжина хоботка.

Добір відбувається протягом низки поколінь, у кожному з яких зберігаються найкращі форми, які в найбільшій мірі відповідають певним умовам.

Повідомити про помилку