Пантелеймон Куліш

1. Задум написати «Чорну раду» виник під впливом
Г літописів Григорія Граб’янки й Самовидця

2. Установіть послідовність подій у творі.
А на хуторі Хмарище в Череваня.
Г зустріч у Києво-Печерській лаврі із Сомком.
В поєдинок Тура та Шрама.
Б чорна рада в Ніжині.

3. Установіть відповідність.
1Б, 2В, 3А, 4Д.

4. Які риси вдачі П. Куліша вам найбільше запам’яталися? У чому виявлялася складність характеру митця?
Його ім’я, за християнською традицією, визначив день святого Пантелеймона. За язичницькими віруваннями, це й жнивне свято Паликопа, коли грім підпалював збіжжя, спричиняючи великі пожежі. Можливо, тому письменник пізніше називав себе «гарячим Пантелеймоном», підкреслюючи тим самим не лише зв’язок свого імені з вогнем, полум’ям, а й особливість характеру — невгамовного, бурхливого, палкого й енергійного.

Мені найбільше запам’яталося те, що П. Куліш був усебічно обдарованою людиною. Він досконало володів українською мовою, а також старослов’янською та російською; знав польську, латину, італійську, французьку, німецьку, шведську мови, а щоб перекласти Біблію з оригіналу, уже на схилі життя почав вивчати давньоєврейську. Саме завдяки його таланту перекладача українське письменство збагатилося численними перлинами світової літератури — творами В. Шекспіра, Дж. Байрона, Ф. Шиллера та ін.

П. Куліш мав складний характер. Гордий і неподатливої вдачі він завжди прагнув бути лише на чільному місці, протиставляти себе громаді.

Скажімо, його погляди на таку важливу для української спільноти тему, як козацтво, змінювалися від позитивних оцінок до негативних навіть в одному творі — романі «Чорна рада». У ньому письменник прославляє Запорожжя як «серце українське», як осередок волі. Водночас він стверджує, що це «гніздо лицарства козацького» народжує «тільки хижих вовків да лисиць», які, щоб не господарювати, йшли на Січ, аби «п’янствовать да баглаї бити, а не лицарювати!..».

Тому запорожці — «вражі сини», «прокляті сіромахи», «розбишаки». Зрозуміло, що така оцінка козацтва не сприймалася ні сучасниками, ні нащадками П. Куліша, бо вона не була історично об’єктивною. Проте ці інвективи «гарячого Панька» порушували складну й актуальну проблему українства: його неоднорідності, його фатальної неспромоги об’єднатися в найвідповідальніші моменти історії.

Та й життєві роздоріжжя письменника позначені не завжди послідовними вчинками. Так, постійно обстоюючи право рідного народу на щасливе й вільне життя, добре знаючи причини та наслідки його поневолення, П. Куліш працює в Польщі як імперський чиновник з «обрусительною» місією. Він дозволяє собі возвеличувати царя й царицю, добре розуміючи те, що саме російський царат знищив Запорозьку Січ.

Складність характеру митця виявлялася ще і в тому, що він не поділяв закликів Кобзаря до збройної боротьби, не підтримував його поглядів на козаччину, загалом історичне минуле України. Проте він високо цінував геній Тараса Григоровича, допомагав публікувати й пропагувати його твори. Ідейні розходження друзів поглиблювалися також їхніми різними характерами: Т. Шевченко сприймав світ і людей серцем, душею, а П. Куліш — розумом.

5. Які романи ви читали раніше? На конкретному прикладі розкрийте ознаки роману як літературного жанру.
Роман — значний за обсягом і складний за композицією прозовий (рідше — віршований) епічний твір, у якому змальовано масштабні події, порушено значущі проблеми доби, діє велика кількість персонажів, характери провідних героїв подано в розвитку, в динаміці. Роман практично завжди охоплює тривалий часовий проміжок, у такому творі є кілька взаємопов’язаних сюжетних ліній.

За змістом та особливостями змалювання життєвих явищ і персонажів романи поділяють на декілька різновидів: історичні, соціально-побутові, соціально-психологічні, пригодницькі, детективні, філософські тощо.

Крім оповіді (викладу від першої особи) або розповіді (викладу від третьої особи), роману властиві пряма мова персонажів у формі діалогів, монологів, внутрішніх монологів, а також описи (портрет, пейзаж, інтер’єр), авторські відступи (ліричні, філософські, публіцистичні). Це все — позасюжетні елементи твору.

«451 градус за Фаренгейтом» — роман Рея Бредбері. Роману передувала невелика повість «Пожежний», написана в 1951 році. А в 1953 була опублікована і сама книга, що принесла письменникові поряд з «Марсіанські хроніки» світову популярність.

Дана назва — 451 градус за Фаренгейтом — носить певну ауру таємниці, і саме тому багатьох так приваблює ця книга.

З першої ж сторінки вражає цитата іспанського лауреата Нобелівської премії Хуана Рамона Хіменеса: «Si os dan papel pautado, escribid por el otro lado» ( «Якщо тобі дадуть лінійований папір, пиши поперек"). Автор як би відразу намагається показати цією цитатою своє ставлення до суспільного тиску, нормам, пригнічення і будь — якого іншого типу порушення нашої свободи, і спонукати нас протистояти цьому.

У центрі роману стоїть Гай Монтаг, тридцятирічний пожежний в двадцять четвертому столітті (роман був написаний на початку 1950-х років). Як пожежний Гай Монтаг несе відповідальність за знищення не тільки книг, які він знаходить, але і будинків, в яких він їх знаходить. Книги в цьому столітті не читаються; вони повинні бути знищені без питань.

Структуру роману «451 градус за Фаренгейтом» Бредбері задає система опозицій, які пронизують всю розповідь: світло і темрява, шум і тиша, суєта і спокій. Почасти це відбилося в назві і композиції глав: дві з трьох побудовані саме таким чином. У першій — «Вогнище і саламандра» — ключова роль належить амбівалентність образу полум’я, що розкривається через дані символи. Саламандра — тварина, що живе у вогні, — емблема роботи пожежних, які не рятують книги від полум’я, а палять їх. Їй як втілення деструктивної сили протиставлений домашнє вогнище — символ душевного тепла, затишку і спокою.

Не випадково саме в цьому розділі головний герой роману, Гай Монтег, зустрічає Клариссу. Її виразне обличчя і щирість контрастують із застиглими рисами обличчя дружини Монтега Мілдред, а освітлена теплим світлом веранда будинку, де розмовляє сім’я Кларисси, — з темрявою і холодом його власної спальні.

З образом вогнища тісно пов’язаний і образ свічки, який також не піддається однозначної трактуванні. По-перше, свічка як природне джерело світла протиставлена штучного світла електричних вогнів реклам і телевізійних стін. По-друге, полум’я свічки асоціюється у свідомості героя з вогнем любові (особа Кларисси здається Монтегу освітленим свічкою). Нарешті, полум’я свічки уподібнюється вірі і вірності своїм принципам. Жінка, яка, як розуміє Монтег, могла б бути його другом, вимовляє слова Латімер перед спаленням на багатті, звернені до Ніколасу Рідлі: «Божою милістю ми сьогодні засвітили в Англії таку свічку, яку, я вірю, їм ніколи не загасити».

Ще один важливий образ-символ — маска як невід’ємну ознаку цивілізації, де панує агресивна посередність. Так, Монтег постійно відчуває на своєму обличчі судомну посмішку пожежного як знак його професії, і тільки зустріч з Клариссой, що здається герою старше всієї цивілізації «підлітків», розтоплює цю крижану нерухомість. Характерно, що особа його дружини також подібно масці, а її душа, як і душі багатьох їхніх знайомих, постійно асоціюється у Гая з порожнечею.

Другий розділ названа «Пісок і сито», що представляє собою вказівку на марність всіх зусиль наповнити життя в цьому місті змістом. Яскравим прикладом цього служить епізод, коли Монтег їде в підземному поїзді з Біблією в руках, але не може зрозуміти ні рядка, тому що на нього обрушується приголомшлива музика.

Нарешті, третій розділ — «Burning bright», назва якої має кілька варіантів перекладу, є прихованою цитатою з вірша У. Блейка «Тигр». Тут відбувається остаточна розстановка акцентів, а Гай Монтег робить свій єдино можливий вибір, стаючи на бік світлого, а не темного полум’я. Символічно, що саме він очолює в фіналі крокуючий під ранковими променями ланцюжок людей, чия пам’ять зберігає мудрість і знання книг.

6. Які ви знаєте позасюжетні елементи? Знайдіть приклади позасюжетних елементів у романі П. Куліша «Чорна рада».
До позасюжетних елементів зараховують портрет (опис зовнішності) пейзаж, обстановку (інтер’єр, опис речей), авторські відступи, вставні епізоди, обрамлення, назву твору, епіграф, присвяту.

Приклади з роману:

портрет: Кирило Тур «…здоровенний козарлюга. Пика широка, засмалена на сонці; сам опасистий; довга, густа чуприна, піднявшись перше вгору, спадала за ухо, як кінська грива; уси довгі, униз позакручувані, аж на жупан ізвисали; очі так і грають, а чорні, густії брови аж геть піднялись над тими очима…»;

Я. Сомко «…був воїн уроди, возраста і красоти зіло дивної, був високий, огрядний собі пан, кругловидний, русявий, голова в кучерях, як у золотому вінку, очі ясні, веселі, як зорі…»;

Настя — дружина Гвиновки «Ще була молода і хороша, тілько бліднолика пані. Зараз було видно, що се не нашого пера пташка. Не та в неї хода, не та й постать, да й українська одежа якось їй не припадала. А гарна, чорноброва була пані»;

І. Брюховецький «Чоловік сей був у короткій старенькій свитині, у полотняних штанях, чоботи шкапові, протоптані, і пучки не видно. Хіба по шаблі можна б догадатися, що воно щось не просте: шабля аж горіла од золота; да й та на йому була мов чужа. І постать, і врода в його була зовсім не гетьманська...».

«Василь Невольник був собі дідусь такий мізерний, мов зараз тілько з неволі випущений: невеличкий, похилий, очі йому позападали і наче до чого придивляються, а губи якось покривились, що ти б сказав — він і зроду не сміявся. У синьому жупанкові, у старих полотняних шароварах, да й те на йому було мов позичене».

Пейзаж: «Сонце світило стиха, без жари; і любо було поглянути, як воно розлилося по зелених вітах, по сукуватих, мохнатих дубах і по молодій травиці. Пташки співали і свістали усюди так голосно да гарно, що все кругом неначе усміхалося. Хутір обняла річка з зеленими плавами, лозами і очеретами».

«А те Хмарище було окрите гаями, справді, наче хмарами. Кругом обняла його річка з зеленими плавнями, лозами й очеретами. Через річку йшла гребелька».

назва твору — підзаголовок вказує, що це роман — хроніка з 1663 року;

авторські відступи:

1. «Що ж то був за Шрам такий і як се він був разом піп і полковник?

Був він син паволоцького попа, по прізвищу Чепурного, учився в Київській братській школі, і вже сай вийшов був на попи. Як же піднялись козаки з гетцу маном Остряницею, то і він устряв до козацького війська; бо гарячий був чоловік Шрам і не всидів би у своїй парафії, чуючи, як іллється рідна йому кров за безбожний глум польських консистентів ,і урядників над українцями, за наругу католиків і унітів над греко-руською вірою…»

2. «Хто б то мав таке слово пишне да красне, щоб так, як на картині, змальовав той монастир Печорський? Щоб хто й не був ізроду в Києві, так щоб і той, читаючи, мов бачив на свої очі тії муровані огради, ту височенну дзвіницю, ти церкви під золотом та під скульптурою? Се ж то воно так тепер; а років двісті назад треба було слова тихого, понурою, щоб розказати, як тоді знаходивсь монастир Печерський».

3. «Так-то усе те лихо минулось, мов приснилось. Яке-то воно страшне усякому здавалось! А от же, як не божа воля, то їх і не зачепило. Се так, як от інколи схопиться заверюха — громом гримить, вітром бурхає, світу божого не видно; поламле старе дерево, повиворочує з коріннєм дуби й берези; а чому указав господь рости й цвісти, те й останеться, і красується весело да пишно, мов ізроду й хуртовини не бачило».

обстановку (інтер’єр, опис речей): «Світлиця в Череваня була така ж, як і тепер буває в якого заможного козака (що ще то за луччих часів дід або батько збудовав). Сволок гарний, дубовий, штучно покарбований; і слова з святого письма вирізані; вирізано і хто світлицю збудовав, і якого року. І лавки були хороші, липові, із спинками, та ще й килимцями позастилані. І стіл, і божник із шитим рушником округи, і все так було, як і тепер по добрих людях ведеться. Одно тілько диво було в Череваня таке, що вже тепер ніде не зуздриш. Кругом стін полиці, а на тих полицях срібні, золоті й кришталеві кубки, коновки, пляшки, таці і всяка посудина, що то на війні поздобувано».

7. Доведіть, що роман П. Куліша «Чорна рада» — романтичний.

I варіант

В романі "Чорна рада" можна помітити і романтичне світосприйняття, і важливі філософські, морально-етичні, соціальні проблеми, порушені письменником.

Найголовніші постулати романтизму, такі як звернення до проблем нації, історичного минулого, фольклору, були дуже близькими П. Кулішеві. Вони сприяли формуванню національної ідеї, пробуджували прагнення до перебудови суспільного буття та звільнення від поневолення.

Водночас П. Куліш обстоював хутірську філософію як своєрідну форму буття саме українців, яка визначала їхній національний характер, в осерді котрого — почуттєвість і глибока релігійність. Хутір — це не лише спосіб господарювання, органічний прояв повсякденного існування українця, а й (і це головне) символ духовного життя людей «свіжих душею» та «чистих розумом». Для письменника це також ідеал українського життя, бо в ньому простежується національна самобутність, жива народна мова, вільний дух нашого народу.

Родина Череванів — це ідилічна українська родина, як і саме хутірне життя, із якою пов'язував розквіт України. Поступово розкривається життя безтурботного хуторянина, доброго господаря, який живе в злагоді з природою, занурившись у патріархальний світ. Із замилуванням розповідає автор про заможні статки Череваня, докладно змальовує інтер'єр хати, загалом багатий побут: «У хаті, як у віночку; хліб випечений, як сонце...». Родина плекає українські звичаї, культуру хутірного буття. Сюди необхідно додати і романтичний образ «Божого ясного Чоловіка». Романтикою запорозьких подвигів оповитий образ Кирила Тура, який нагадує козака-характерника. Для нього готовність до самопожертви — закон життя. У романтичному ключі змальовано старого Пугача, охоронця козацьких звичаїв. Яскравими, романтичними барвами відтворено перипетії кохання Лесі й Петра.

II варіант

Роман П. Куліша створений у річищі романтизму. У ньому виявилася й романтична традиція Вальтера Скотта — поєднання події національної історії з любовним сюжетом (цей факт свідчить про запозичення українською літературою досвіду європейської романістики). Проте, безперечно, «Чорна рада» є цілком оригінальним твором, у якому панує стихія українського життя, українська історія. Цей тематичний вузол також є характерним для романтизму, як і незвичайні герої в незвичайних ситуаціях. Автор підкреслює благородство Якима Сомка, особливо в останні години життя, втілює в цьому образі найкращі риси козацтва. Романтикою запорозьких подвигів оповитий образ Кирила Тура, який нагадує козака-характерника. Для нього готовність до самопожертви — закон життя.

У романтичному ключі змальовано старого Пугача, охоронця козацьких звичаїв. Яскравими, романтичними барвами відтворено перипетії кохання Лесі й Петра, а також пристрасть Кирила Тура — справжнього лицаря, який викрадає дівчину, не зважаючи на те, що вона — наречена самого гетьмана. У творенні цих яскравих і неповторних образів П. Куліш використав думи, історичні пісні, народні перекази.

Романтичність стилю роману підкреслюють і символи.

Це хутір (ідеал спокійного й заможного життя), дорога (дорога майбутнього України, різні дороги обирають герої твору). Символічна паралель між Києвом та Єрусалимом як «вічними» містами — осередками християнської духовності. Символічною є і сама назва твору — Ніжинська рада поглибила Руїну,породила чорну смугу в історії України. Поле під Ніжином символізує розбиту й пограбовану Україну. Адже чернь погодилася підтримати І. Брюховецького саме через обіцянку взяти участь у пограбуванні міста.

III варіант

«Чорна рада» — це яскравий зразок українського романтизму. Як же виявляється цей стиль у романі? Автор ставить перед собою та успішно виконує завдання — дати, може, не такий мальовничо-солодкавий, принадний, як у класицистів, але живий повнокровний образ України середини XVII століття. Він намагається зрозуміти українське минуле як життя широке, всеохопне, прагне осягнути дух змальовуваної доби, її неповторність, місце в українській історії.

Письменник не оминає, а, навпаки, підкреслює суперечності, антитези дійсності,показує і відворотні явища, і різні, часом негативні українські характери, різні класи з різними інтересами, пориваннями, ідеалами.

3 вітчизняної історії автор добирає епізод вельми романтичний (вирішальний, трагічно-напружений). Відтворюється цей епізод у химерному переплетінні пригод, зіткненні сильних особистостей, суспільного й особистого, обов’язку і пристрастей.

Характери у творі яскраві, виняткові, основну увагу автор зосереджує на розкритті їхньої психології, ставить їх у найтяжчі ситуації межового вибору, аби в такий спосіб виявити справжню їхню суть.

Мова твору насичена історизмами й архаїзмами, вишукана й багата. Автор використав колоритні народні вислови, що зникали вже в його час («недруг отчизний», «недоляшки», «доскочив скарбу», «сів хутором»). Герої вживають і вульгаризми («гарбуза втелющить»). Отже, маємо характерне для романтики прагнення витворити мову для «повної літератури» (задіяти різні мовні пласти, передати мову всіх верств і сфер життя).

Роман пройнятий духом символізму: за картиною бурхливих подій і боротьби різних людей автор бачить щось глибше, загальне, боротьбу «правди і кривди». Символічні і співи кобзаря: пісні його «як чари», він сліпий, як Гомер, та «бачить те, що видющий зроду не побачить». Символічна постать Івана Врюховецького — він уособлює демонічне спокусництво, його згубна агітація схожа на «чари». Символічні краєвиди — ніч, від якої «думка розжевріє, як від Божого Слова», «Київ — Єрусалим».

Символічні й постаті запорожців, яким «усе... дурниця: чи жить, чи вмерти...». Назва твору також прочитується як символ: рада чорна не тільки тому, що в ній бере участь простолюд, — вона чорна, бо спричинила Руїну, бо на ній перемогли чорні сили.

Якраз із цією рисою козацької психології пов’язане ставлення до історії, до дійсності, до життя з романтичною ( конкретніше — християнською) іронією,як до іграшки, до «суєти суєтствій», за словами божого чоловіка. І правдиве християнство кобзаря, і «юродство» Кирила Тура - вираження того самого внутрішнього прагнення до Бога. Та навіть запорозька гульня — прояв «безпечного та якогось смутного» погляду на світ, адже

«гуляли вони і гульнею доводили, що все на світі суєта», бо «козацької душі і весь світ не поповнив би... Тільки один Бог може и сповнити». Життя «помаже по губах медом, ти думаєш: отут-то щастя! Аж глянеш — усе одна омана». Все, крім вищого суду над людськими вчинками, крім останніх вироків над злом та добром, над живим та мертвим, які Куліш вкладає в уста божого чоловіка: «Іванця Брюховецького Господь уже покарав, а праведному чоловікові якої треба награди? Слави треба мирові, а не тому, хто славен. Мир нехай навчається добру, слухаючи, як оддавали жизнь за людське благо, а славному слава у Бога!»

8. Чим Іван Брюховецький відштовхує від себе, а Яким Сомко приваблює?
Брюховецький — це політичний авантюрист і безчесна людина, яка давно втратила елементарну гідність і ловить у свої сіті простаків, удаючись до лукавства й демагогії: «Усі будемо рівні!»; «Хліб та вода — козацька їда».

Це людина без совісті і честі; він гірше за Сомка гнітив народ. Дуже любив владу, тому підкупом та обіцянками зумів привернути на свій бік більше прихильників козацької старшини і навіть московських представників. Здобувши владу, він жорстоко розправився з тими хто підтримував Сомка.

Сомко щиро засмучений долею рідного краю, усе робить, аби не допустити Брюховецького та їм подібних до влади, проте, на жаль, це не вдається. Сомка та його побратимів змальовано в романі найповніше і найпозитивніше. Адже, Яким Сомко — це продовжувача справи Б. Хмельницького. Про це свідчать Сомкові слова: «Зложити до купи обидва береги Дніпрові, щоб обидва… приклонились під од­ну булаву! Виженем недоляшка (Тетерю) з України, одтиснем ляхів до самої Случі — і буде велика одностайна Україна».

9. Що символізує Божий чоловік? Чому його так названо?
Чоловік Божий (символ ідеальної людини — будучи сліпим і вбогим, самовіддано служить людям, викуповуючи їх із неволі, лікуючи тілесні та душевні рани). Це образ людини національно свідомої, котра в моральному плані стоїть дуже високо: вище міщан, селян, козацької верхівки… Не шлунок, а дух визначає його сутність, тож він «на виду дідусь просіяв якимсь світом. Співаючи пісню, од серця голосить і до плачу доводить, а сам підведе вгору очі, наче бачить таке, чого видющий зроду не побачить». І отримав він назву «Божого чоловіка» тому, що «Божий чоловік ясен був на виду, мов душа його жила не на землі, а на небі».

10. Якби вам довелося створити демоверсію роману «Чорна рада» (скорочену версію), то які події ви в ній зберегли б? Прокоментуйте свій вибір.

Чорна рада
Хроніка 1663 року

Роман «Чорна рада» (хроніка 1663 року) побудований композиційно досить майстерно. Оригінальним композиційним прийомом у творі є романтичний образ дороги, якою полковник Шрам і його син їдуть із Правобережної України на Лівобережну до наказного гетьмана Якима Сомка. Розповідається у повісті про події на Україні з весни до осені 1663 року.

Весна 1663 року. Приїзд батька й сина Шрамів на хутір Хмарище до Череваня, знайомство Петра Шрама з родиною Череванів, спілкування з Божим Чоловіком. Бажання Шрама заручити Петра й Лесю. Шрами й Черевані в Києві, розмова з незадоволеними міщанами. Знайомство Лесі з Кирилом Туром. Зустріч Череваня й Шрама з Якимом Сомком у Києво-Печерській лаврі — вечеря Сомка, Шрама, Череваня, Тура й Лесі в Києві, натяк Тура на викрадення Лесі. Нічне викрадення Лесі, двобій Кирила Тура з Петром Шраменком — гостини Шрама на хуторі в Гвинтовки, недалеко від Ніжина. Зустріч Петра Шраменка з Кирилом Туром, сніданок у нього вдома — покарання біля стовпа Кирила Тура в урочищі Романовський Кут, повернення Кирила й Петра додому. Перипетії в Ніжині — Чорна рада в Ніжині. Обурення обдуреної черні, розчарування її в Брюховецькому. Пропозиція Тура порятувати ціною свого життя Сомка (у в’язниці) й відмова останнього. Засудження Тетерею на смерть старого Шрама («як бунтівника»). Одруження Петра Шраменка й Лесі.

11. Визначте й запишіть у робочий зошит елементи сюжету двох сюжетних ліній роману «Чорна рада»: історичної та любовної.
У творі паралельно розвиваються дві сюжетні лінії. Головна з них історична — Чорна рада 1663 року, про ряд історичних персонажів (гетьмани Я. Сомко, І. Брюховецький, ніжинський полковник В. Золотаренко, генеральний писар М. Вуяхевич). Автор подає розгорнуту передісторію цієї події, розповідає про підготовку до неї. Проведення ради зображено стисло, в конкретних бурхливих масових сценах сутичок різних груп.

Друга сюжетна лінія — любовна, але вона складніша за традиційний любовний трикутник.

На перший погляд, любовна лінія пов’язана з Петром Шраменком і Лесею Череванівною, однак тут переплітаються і їхні стосунки із Сомком та Кирилом Туром. Натомість лінію старого Шрама витлумачується як частина історичної канви. Але можна впевнено сказати, що старий Шрам і Петро представляють два альтернативні ставлення до історії. Шрамів сюжет веде до відцентрових сил «чорної ради», тоді як сюжетна лінія Петра — до приваб хутірського життя.

12. Візьміть участь у дискусії в класі, підтримавши або спростувавши думку «Ідеї роману “Чорна рада” актуальні й у наші дні, навіть в епоху інформаційних технологій». Використайте приклади з твору й сучасного життя.
І. Франко назвав Кулішів роман «найкращим твором історичної прози в українській літературі».

Основна проблематика «Чорна Рада»: незалежність України; патріотизм і зрада; роль державного діяча; ставлення влади до народу; боротьба добра і зла; батьки і діти; кохання і подружнє щастя; людина і народна мораль; козацтво, Запорозька Січ, її місця в історії; вірність обов’язку, козацька честі; цінність людського життя.

Одна з характерних рис козацької психології — це ставлення до історії, до дійсності, до життя з романтичною (конкретніше — християнською) іронією, як до іграшки, до «суєти суєтствій», за словами божого чоловіка. І правдиве християнство кобзаря, і «юродство» Кирила Тура — вираження того самого внутрішнього прагнення до Бога. Та навіть запорозька гульня — прояв «безпечного та якогось смутного» погляду на світ, адже «гуляли вони і гульнею доводили, що все на світі суєта», бо «козацької душі і весь світ не поповнив би... Тільки один Бог може й сповнити». Життя «помаже по губах медом, ти думаєш: отут — то щастя! Аж глянеш — усе одна омана». Все, крім вищого суду над людськими вчинками, крім останніх вироків над злом та добром, над живим та мертвим, які Куліш вкладає в уста божого чоловіка: «Іванця Брюховецького Господь уже покарав, а праведному чоловікові якої треба награди? Слави треба мирові, а не тому, хто славен. Мир нехай навчається добру, слухаючи, як оддавали жизнь за людське благо, а славному слава у Бога!»

Основною ідеєю роману «Чорна рада» є ідея примирення, об’єднання нації — національної злагоди. Автор вкладає її в уста лицаря — священика — як науку, виголошену мирянам: «Блюдітеся, да не порабощені будете». Ці слова звучать і в нашому непростому сьогоденні актуальним духовним заповітом.