Українська поезія другої половини ХІХ ст.

1. «Буковинським соловійком» називають
Г Юрія Федьковича

2. Установіть відповідність.
1В, 2Г, 3А, 4Д.

3. Установіть відповідність
1Б, 2В, 3Г, 4Д.

4. Які мотиви були провідними в поезіях другої половини ХІХ ст.?
Українська поезія цієї доби була модерною за характером змістових і формальних шукань і дещо відмінною від попередньої традиційної художньої системи. У 70-х роках відбувся новий поворот у розвитку поезії, його смисл можна охарактеризувати як момент зустрічі традиції з новими, модерними віяннями.

Активно розвивався жанр віршів-медитацій, ліро-епічних мініатюр, ліричного портрета, тривав процес відродження деяких форм дидактичної поезії.

Українська поезія останньої третини XIX ст. зближується з європейським модернізмом активним життєсприйняттям без потойбічної мрійності, порушенням "одвічних проблем" буття, пошуками нових форм вираження, розкриттям властивостей світу, які тонко відчуває ліричний герой, реальним відтворенням емоційно-чуттєвої сфери внутрішнього світу людини.

Українські поети останньої третини XIX століття здійснювали титанічну працю в царині перекладу. Українською мовою заговорили герої Шекспіра і Шиллера, Ґете і Гейне, Байрона, Данте, Сапфо, Овідія, Гомера, Софокла. Активно перекладали твори російських - Пушкіна, Лермонтова, Некрасова, Фета, Тютчева та інших слов’янських поетів - Міцкевича, Конопніцької, Врхліцького, Неруди, Словацького.

5. Якими проблемами переймається ліричний герой поезії «Пречиста Діво, радуйся, Маріє»?
Федькович насамперед підкреслює кричущу антигуманність нав'язаного українцям імперського режиму. Автор лише фіксує факти, ніби роблячи малюнок з натури. Протягом поезії автор ніяк не втручається в події. Але в останній строфі чаша терпіння поета очевидно переповнена. Поет більше не може мовчати, і читач чує живий голос, який вирвався з роз'ятреного серця митця:

І чути мушу, і дивити мушу,
Що тут на світі, ах, тутки ся діє!
Пречиста Діво, радуйся, Маріє!

Повільна на початку поезії, епічна розповідь далі стає схвильованою та швидкою. Уривчасті речення передають відповідний настрій поета — обурення, гнів, скорботу. Юрій Федькович як поет — гуманіст не міг залишатися байдужим до страхіть життя, не міг стояти осторонь.

6. Хто такі «запічні» патріоти у вірші В. Самійленка «На печі»?
Коли мова заходить про «запічних» патріотів, які дбають про громадянські справи лише подумки, лежачи на печі, дошкульний гумор автора переходить у гострий сарказм:

Кожна піч українська — фортеця міцна:
Там на чатах лежать патріоти...

До прикладу, якщо людина любить свою країну та готова боронити її до останнього подиху – то це патріот рідної країни. Відтак, можна сказати, що патріотизм - це не лише любов до Батьківщини, але й відчуття відповідальності за націю та активна дія задля досягнення результату. Звісно, в межах закону. При цьому, справжній патріот у тому вимірі, про який йдеться, завжди ставиться з повагою до представників іншої національності. А особливо, якщо ці представники теж вболівають за Україну, ні про який мовний чи етнічний поділ бути не може. До прикладу, згадаймо події на Євромайдані – за незалежність української держави загинув Білорус Михайло Жизневський, а вірменин Сергій Нігоян, який декламує «Заповіт» Шевченка став символом революції. До його могили несуть квіти усі українські патріоти та націоналісти. І жодної думки чи закиду про те, що він не представник титульної нації! Хіба це не приклад українського патріотизму?

«Запічним» патріотам вигідно служити Україні, не злазячи з печі, адже там не дістануть ні кулі, ні шаблі.

7. Поміркуйте, чому для розкриття мотиву минущості світу й людини Б. Грінченко використав саме дуб («Дуб»), а не інше дерево.
Філософський мотив минущості світу й людини цікаво звучить у поезії «Дуб». Дуб - символ Перуна, Сонця та інших богів; дерева життя; гордості й міці, сили, довговічності, здоров'я; цілісності; дужого, гарного парубка; нерозважливості. Дуб був священним деревом у давніх слов'ян та інших народів.

Образ міцного дерева — алегоричний. Здоровий і красивий чоловік з часом марніє й висихає, бо така людська природа. Настає час, коли хробаки починають роз’їдати корінь міцного дуба, і вже навіть невелика буря здатна оббити листя пожовкле.

8. Розкажіть про життя та творчість М. Старицького.
Михайло Петрович Старицький народився 14 грудня 1840 р. в с. Кліщинцях Золотоніського повіту на Черкащині у дворянській сім’ї.

Коли Михасеві йшов п’ятий рік, помер батько, Петро Іванович, — відставний уланський ротмістр; а на дванадцятому — і мати, Настасія Захарівна. Сиротою опікувався материн брат, Віталій Лисенко, — батько геніального українського композитора Миколи Лисенка.

За рік перед смертю мати віддала Михайла до «благородного пансіону» Полтавської гімназії в другий клас.

Вищу освіту Михайло здобував спочатку в Харківському, а потім у Київському університеті (на юридичному факультеті). Ще студентом (1861) він одружився із сестрою М. Лисенка, Софією.

У 1871 р. Михайло став організатором Товариства українських сценічних акторів, яке взялося за постановку драм рідною мовою.

Так були написані лібрето до народно побутової оперети «Чорноморці» за мотивами п’єси Я. Кухаренка «Чорноморський побит на Кубані між 1794 та 1796 роками»; музична комедія (згодом — лірико-комічна опера) «Різдвяна ніч» за повістями М. Гоголя з циклу «Вечори на хуторі біля Диканьки».

М. Старицький також перекладає українською казки Г. К. Андерсена й видає їх власним коштом, наступного року — байки І. Крилова, повість «Сорочинський ярмарок» М. Гоголя, потім «Пісню про царя Івана Васильовича, молодого опричника та відважного крамаренка Калашникова» М. Лермонтова, «Сербські народні думи і пісні». За творами М. Гоголя пише літературні тексти до опер «Утоплена» і «Тарас Бульба» М. Лисенка. У 1891 р. М. Старицький дебютує як прозаїк з повістю «Облога Буші», а згодом з’явилися «Заклята печера», «Розсудили», низка оповідань.

У 1893 р. через хворобу він покидає театр. Зважаючи на понад тридцятилітню літературну й громадську діяльність письменника та клопотання діячів вітчизняної культури, Петербурзька академія наук призначила йому в 1897 р. персональну пенсію «За літературні праці рідною мовою».

У 1903 р. М. Старицький виступав на відкритті пам’ятника І. Котляревському в Полтаві, де познайомився з письменниками М. Коцюбинським, В. Стефаником, Г. Хоткевичем. Це був останній публічний виступ майстра.

Митець відійшов у вічність 27 квітня 1904 р. Похований на Байковому цвинтарі в м. Києві.

9. Чи є у вірші М. Старицького «Не захвати солодкого зомління...» натяк на нерозділене кохання? Аргументуйте свою думку.
У даній поезії відсутній будь-який натяк на нерозділене кохання. Для ліричного героя образ коханої і почуття кохання злилися в єдине ціле. Він стверджує:

Зі мною ти, моя красо-богине, —
Що мовити? Душа у нас одна —
І цілий мир в очу твоєму гине,
І світ новий, баєчний вирина…

Риторичні звертання («моя красо!»), епітети («солодке зомління», «пекучая жага», «чарівні боління»), персоніфікації («шепотять темні гаї») та інші художні засоби підпорядковані великій меті — якнайніжніше й найтепліше передати стан закоханого ліричного героя.

10. Як ви розумієте назву вірша М. Старицького «Не захвати солодкого зомління...»?
Ліричний вірш «Не захвати солодкого зомління…» із циклу «Монологи про кохання». Духовне начало в коханні — провідний мотив твору.

Тобто не тіло, а душа дарує справжні відчуття, не тіло, а душа — вічна.

11. Доведіть, що ліричний герой вірша Я. Щоголева «Травень» захоплюється приходом весни.
У вірші «Травень» ліричний герой захоплюється змінами природи навесні, його вражає й поле («по коліна досягла трава»), і річка («ллючи хвилі невеличкі, млоддю вигляда»). Він кличе із собою в «чорностволий (цікавий епітет) ліс», що «ще листвою густою не зовсім заріс». Ліричний герой із радістю повідомляє, що «з весною інший світ настав».

12. Випишіть по 2–3 епітети, персоніфікації, інверсії, порівняння, риторичні звертання з вивчених поезій другої половини ХІХ ст.
Епітети: Україна свята, мрії золототкані, солодке зомління, шляхи колючі, криваві справи, вигадки пустої, мертві гілки, білий світ, пекучая жага, чарівні боління.

Персоніфікації: молодість не вернеться; річка («ллючи хвилі невеличкі, млоддю вигляда»); пишне вбрання розвіяв вітер по світу; Полем, лісом і водою Травень завладав!; шепотять темні гаї.

Інверсії: Як хороше, як весело На білім світі жить!..; Він ще листвою густою Не зовсім заріс; Ріс у зеленому лісі дуб велетенський високий; На світі бурі ніякі зроду б його не зламали; Листя пожовкле змогла вже буря й маленька оббити.

Порівняння: світло, ніби кров, червоне; встануть сестри, як живі.

Риторичні звертання: О країно моя!; О люба ніч!; Моя красо!; Пречиста діво, радуйся, Маріє!