Контрольна робота 2. Пам’ятки оригінальної літератури княжої Русі-України. «Слово о полку Ігоревім». Українська література доби Ренесансу та бароко. Григорій Сковорода

Варіант І

1. Наскрізна ідея патріотизму звучить у творі
В
«Слово о полку Ігоревім»

2. Метою походу князя Ігоря («Слово о полку Ігоревім») було
А
розбити половців, поповнити багатство.

3. «Чорні тучі з моря ідуть, хочуть прикрити чотири сонця, а в них трепечуть сині блискавки. Бути грому великому! Іти дощу стрілами з Дону великого!» У поданому уривку зі «Слова о полку Ігоревім» використано основний художній засіб
Б
гіпербола

4. До видатних діячів української культури доби Ренесансу та доби бароко не належить
А
І. Вишенський.

5. У вірші Г. Сковороди «De Libertate» оспівується
Б
свобода

6. У вірші Г. Сковороди «Всякому місту — звичай і права» автор використовує засіб комічного
А
сатиру

7. Укажіть відповідність між героями та їх висловлюваннями.
1В, 2Б, 3А, 4Г.

8. Схарактеризуйте образ князя Ігоря з твору «Слово о полку Ігоревім».
Князь Ігор — головний герой поеми — викликає двоякі, суперечливі почуття. Чи не так? З одного боку це хоробрий , мужній воїн, патріот, якому небайдужа доля вітчизни. З другого — нерозважливий, славолюбний і недалекоглядний  князь який своїм зухвалим походом лише погіршив становище країни.
В образі князя Ігоря автор втілив найкращі рисили царя й патріота: як справжній воїн, він надає перевагу смерті перед полоном. Слова відважного князя «Лучче нам порубаними бути, Ніж полону зазнати!» стали крилатими.
Ніщо не могло спинити князя Ігоря: ні крики звірів і птахів, ні затемнення сонця, яке в давні часи вважалося недобрим знаком, що попереджає про нещастя.
Захоплюючись Ігоревою хоробрістю, автор засуджує героя за нерозважливість, адже він своєю поразкою призвів до ослаблення держави, поновлення нападів половців і розорення Руської землі.

9. А Напишіть висловлення з теми «Які ідеї літератури княжої Русі- України залишилися актуальними до наших днів?».
До основних пам’яток оригінальної літератури княжої літератури княжої Русі — України належать «Повість минулих літ», «Поученіє...» Володимира Мономаха, Києво-Печерський патерик, «Слово о полку Ігоревім».
У «Повісті минулих літ» читаємо: «Велика — бо користь від навчання книжного. Книги — мов ріки, які наповнюють собою увесь світ, це — джерело мудрості, в книгах — бездонна глибина, ми ними втішаємося в печалі, вони — узда для тіла й душі, в книгах — світило мудрості…І якщо старанно пошукати в книгах мудрості, то знайдеш велику втіху і користь для своєї душі».
Незважаючи на строкатість використаних матеріалів, «Повість…» є на диво цілісним історико-художнім твором. Об’єднує всі частини літопису провідна ідея — любов до рідної землі, турбота про її майбутнє, заклик до князів припинити міжусобні чвари й бути відповідальними за долю Батьківщини.
Князь Володимир Мономах(1053–1125) написав «Поученіє…» на схилі літ своїм дітям, але за широтою тем, порушених у творі, ці морально-релігійні настанови виходять далеко за межі княжої сім’ї й навіть усіх києворуських княжих родин. «Поученіє…» на той час набуло широкого суспільного значення.
У такий спосіб Мономах створив образ ідеального князя, гідного наслідування, і доніс до нащадків головну ідею — заклик до руських князів безкорисливо служити своїй землі, бути гідними правителями свого народу.
Патерик не має наскрізного сюжету. У єдине ціле окремі оповіді об’єднує ідея піднесення ролі Києво-Печерської лаври в духовному житті держави та життя й подвиги чернецтва заради утвердження християнської віри. Патерик проповідує аскетичне життя, спрямовує думки вірян у бік християнської покори та боротьби з гординею.
Слово о полку Ігоревім» — перлина давньоруської літератури, досі єдиний відомий нашим сучасникам зразок героїчного епосу ХІІ ст. Минуло понад два століття відтоді, як виявили один з його списків, а твір і досі привертає до себе увагу дослідників своєю художньою досконалістю, емоційністю, патріотичністю, зрілою державницькою позицією. Цінність «Слова…» для того часу полягала в тому, що воно висловлювало в неперевершеній художній формі думку, яка зріла в помислах передових людей епохи.
Ідея «Слова о полку Ігоревім» — заклик руських князів до єдності перед загрозою зовнішніх ворогів, утвердження думки, що тільки в єдності сила держави.
Як бачимо, всі основні ідеї літератури княжої Русі-України залишилися надзвичайно актуальними і для наших днів.

Варіант ІІ

1. До козацьких не належать літописи
Б
Нестора Літописця

2. Не сприяли успішному походові князя Ігоря
В
самовпевненість і впертість Ігоря

3. Похід князя Ігоря («Слово о полку Ігоревім») закінчився
А
поразкою, полоном і втечею з нього.

4. У байці Г. Сковороди «Бджола та Шершень» утверджується ідея
Г
сродної праці

5. Вертеп — це
А
вид лялькового театру

6. «Тут кривавого вина не вистачило; тут бенкет закінчили хоробрі русичі: сватів напоїли і самі полягли за землю Руську». У поданому уривку зі «Слова о полку Ігоревім» використано основний художній засіб
Б
гіпербола.

7. Укажіть відповідність між героями Г. Сковороди та їхніми заняттями.
1Д, 2В, 3Б, 4Г.

8. Схарактеризуйте образ Ярославни зі «Слова о полку Ігоревім».
Образ Ярославни найпоетичніший у тексті. Вірну своєму чоловікові-князю й живому уособленню Руської землі Ярославну зі «Слова о полку Ігоревім…» вважають найвеличнішим жіночим образом у світовій літературі.
Сама княгиня порівнює себе із зигзицею (зозулею), і це невипадково. Віща птаха символізує безрадісну долю жінки-вдови. Зі щирою мольбою вона звертається до могутніх сил природи: вітру, Дніпра-Славутича, грізного й водночас життєдайного Сонця. Княгиня оплакує долю не лише свого коханого лада, а благає сили природи посприяти всім його хоробрим воїнам.
Ярославна навіть переростає в персоніфікований образ Руської землі.

9. А Висловіть свою думку щодо заклику Г. Сковороди до житейської невибагливості, пошуку гармонії із собою та світом.
Справжня людина, на думку Г. Сковороди, — духовна й «сердечна». Вона визначається рівнем розвитку душі й не залежить від матеріальних статків і посад у видимому світі. «Кожен є тим, чиє серце в ньому», — пише філософ, указуючи на відповідність способу існування людини її сутності.
В ідеалі між зовнішньою та внутрішньою людиною має бути гармонія, вони не заперечують одна одну. Але «серце» має здатність обирати напрям руху індивіда: до добра або зла, до правди чи брехні. Причиною такої суперечливої поведінки людини є наявність у ній двох сил, які автор називає «два серця: ангельське і сатанинське, що борються між собою». Ангельське начало спонукає людину до добрих справ, і тоді відбувається її духовний розвиток. Коли ж диявольське підштовхує до лихих дій, тоді вона звільняється від контролю з боку душі, відбувається деградація та розпад особистості. Для розвиненої духовно особи важливо жити так, щоб сили зла не завоювали її «духовного серця». А зло бере гору, коли людина порушує Божественний порядок і йде проти волі Творця.
Чи є в людини можливість стати духовною, чи, може, вона — безвольний заручник обставин? За Г. Сковородою, кожен народжується вільним і має право вибору свого життєвого шляху, але рух до свого істинного «Я» є складним. Свобода особистості полягає в тому, щоб пізнати Божий задум і слідувати йому.
Тоді вона звільниться від світу зла. Але цей процес пов’язаний не з інтелектуальною діяльністю людини, а з її духовним самовдосконаленням. «Що може бути шкідливіше за людину, котра володіє знанням найскладніших наук, але не має доброго серця?» — звертається Г. Сковорода до читачів. Він вважає, що мислення є безсилим, натомість духовна сила людини безмежна. «Якщо зогрілося серце твоє у тобі, — говорить філософ,— ти повинен, повчаючись, роздмухувати вічнотворчу іскру воскресіння, поки не розгориться яскраво це блаженне полум’я і не поглине всю супротивну тлінь... Зогріте серце — це вогненний Духа Святого язик». Отже, на мою думку, самовдосконалення не приходить само по собі, цей процес тривалий і має бути усвідомлений та контрольований людиною.

Варіант III

1. Автор «Слова о полку Ігоревім» вирішив відійти у своїй оповіді від манери
Б
Бояна.

2. Ярославна («Слово о полку Ігоревім») уславилася такими якостями характеру, як
А
вірність, поетичність.

3. Патріотизм автора «Слова о полку Ігоревім» найбільше виявляється в тому, що він
Г
засуджує чвари, роздрібненість та егоїзм князів.

4. Про часи гетьманування І. Мазепи говориться
В
в «Історії Русів».

5. У вірші Г. Сковороди «Всякому місту — звичай і права»
А
висміюються недоліки громадян

6. Ідея «сродної праці» міститься у творі Г. Сковороди
Г
«Бджола та Шершень»

7. Укажіть відповідність між уривками з творів та їхніми назвами й авторами.
1Б, 2Д, 3А, 4В.

8. Схарактеризуйте князя Святослава.
У «Слові о полку Ігоревім…» київський князь постає своєрідною совістю Київської Русі: він докоряє, повчає, закликає до злагоди, намагається своєю владою спам’ятати удільних князів і покарати за міжусобиці.
«Золоте слово» великого князя, як і його сон, передано метафорично. Недобре передбачення Святослава Всеволодовича вражає символами біди: великому князю сняться мутні ріки, дошки в золотоверхім теремі без князька (різьбленої верхівки), крупні перлини, похилений бойовий стяг. Чи справді Святославові снився такий сон, чи це тільки художній прийом — сьогодні дізнатися неможливо. Єдине, що з уст Святослава звучить вражаюче, — це гіркий докір нерозумному Ігореві від імені досвідченого правителя.
Водночас прекрасний образ мудрого Святослава не постає символічним образом ідеального правителя чи рятівника Київської Русі. Це один із багатьох сучасників Ігоря і Всеволода, який розуміє і зовнішні ворожі загрози для Київської Русі, і внутрішні суперечності між удільними князями, але нічого посутньо змінити не може.

9. А Висловіть власні міркування щодо твердження Г. С. Сковороди: «Визначай смак не по шкаралупі, а по ядру».
Цей вислів Г.Сковорода використав у філософському трактаті "Вступні двері до християнської добронравності".
Г.Сковорода по-своєму пояснює ключове значення поняття Бога, Божої премудрості, показує, в чому полягає щастя людини, істинна віра, відмінність між благочестям і церковними церемоніями, пристрастями та гріхами, любов'ю та чистосердечністю.
Основним лейтмотивом цієї праці є теза Г. Сковороди про те, що людина через знання внутрішнього, прихованого від неї змісту Біблії сама може осягнути своїм розумом Премудрість Божу і тільки позбавившись згубних пристрастей, — заздрості, лихослів'я, злопам'ятості, гордості, "улещення", смутку та іншого черв'яка, що засинає у ду.ші",— вона перебуватиме у Царстві Божому на цій землі, тобто буде щасливою за життя).
Можу сказати, що в своєму житті я з нею зустрічаюся мало не щодня. Адже мене, як правило, з першого погляду мало хто сприймає всерйоз. Намагаєшся людям довести, що ти не такий, якою вони мене вважають. Однак потім зрозумів, що єдиний шанс переконати людей в їх помилковому сприйнятті моєї особистості - це спілкування, робота і головне - доброта і дружба, якою я готова ділитися з оточуючими.
Адже при зустрічі з незнайомою людиною перш за все впадає в очі його зовнішній вигляд, одяг, а після знайомства з ним віддають належне його розуму, знань.

Б Згадайте головні думки (ідеї) вивчених творів і оформіть їх у вигляді «духовного заповіту» давніх письменників нам, їхнім нащадкам.
Нам у спадок перейшла i книга - "це духовний заповіт одного покоління іншому". У книгах не лише минуле: вони є документами, згідно з яким ми є володарями сучасного, володарями суми істин i знань, знайдених стражданнями, iнодi облитих кривавим потом; вони - програма майбутнього. Скарб цей у нас багатющий. Вiд літописних хронiк Київської Русі i першодруків Iвана Федорова до геніальних творінь Т.Шевченка.
А ще у своє життя ми маємо взяти успадковану вiд пращурiв незламну вiру, святу, невмирущу. Світла i горда, як у Тараса Шевченка. Жодної нотки песимiзму: "буде правда мiж людьми? Повинна буть, бо сонце встане i оскверненну землю спалить".
Правда i вiра спроможнi знести всi випробування, що випали i випадуть на нашу долю.
Адже змiг Т.Г.Шевченко досягти осяйних вершин людського духу, пiдвiвшись iз найжахливiшого болота злиднiв, безправ'я, крiпацтва. Зумiв же вiн стати символом нашого народу, його совiстю? А ми? Хiба не дiти ми свого народу?
Будьмо ж гiднi називатися синами й дочками його.