Контрольна робота 5. Т. Шевченко. «Кавказ», «І мертвим, і живим, і ненародженим...», «Катерина», «Наймичка», «У нашім раї на землі...», «Доля», «Росли укупочці, зросли...», «Ісаія. Глава 35»...

Варіант І

1. У поемі «Кавказ» Т. Шевченко використав міфологічний образ
В
Прометея

2. У посланні «І мертвим, і живим, і ненародженим...» поет звертається до
А
до української еліти

3. Співзвучні головній думці поезії Т. Шевченка «Доля» рядки — це
В
Учися, серденько, колись з нас будуть люде,— ти сказала.

4. Укажіть, який художній засіб створення комічного використано в поданому нижче уривку з поеми «Кавказ» Т. Шевченка.
По закону апостола
Ви любите брата!
Суєслови, лицеміри,
Господом прокляті!
В
сатиру

5. Романтичний тип жіночої долі втілений Т. Шевченком у творі
А
«Катерина»

6. Ганна з поеми Т. Шевченка «Наймичка» до кінця життя не признавалася Маркові, що вона його мати, тому що боялася
Б
йому зашкодити

7. Установіть відповідність між уривком із Т. Шевченка та його назвою.
1Д, 2В, ЗА, 4Г.

8. Порівняйте образи Катерини з однойменної поеми Т. Шевченка та Ганни з поеми «Наймичка».
Катерина — романтичний тип утілення жіночої долі, персонаж, учинок якого значною мірою був умотивований художніми законами мистецького напряму, у руслі поетики якого й написаний твір. Типово романтична тема — зрадженого кохання — у творчості Т. Шевченка навіть у ранній період набуває виразно відмінного звучання від «модного» в літературних салонах мотиву інтимної пригоди. Не салонова література, не пригодницький мотив — саме життя було джерелом для написання «Катерини».

Автор виходить за межі морально ­ побутового трактування, не обмежується й вузьким аспектом, бо тема зрадженого кохання в його творчості трансформується в національну тему. Шевченкова Катерина виростає до символу окраденої України.

У поемі «Наймичка» Шевченко створює образ матері, яка зуміла стати наймичкою на ниві синової долі, щоб забезпечити йому гідне майбутнє, а водночас спокутувати власний гріх. Сила материнської любові в цій поемі всеперемагаюча. Реалістично-побутовий сюжет дозволив перенести акцент на внутрішню драму матері, яка жертвує своїм правом навіть називатися цим святим словом задля щасливого майбутнього сина.

9. А Напишіть висловлення з теми: «Неприйняття насильства, осуд загарбницьких війн — це рух у напрямку до демократії, вимога сучасності» (за творами Т. Шевченка та власними спостереженнями й міркуваннями).
Головна ідея поеми «Кавказ»— це неприйняття насильства, поневолення людей, осуд загарбницьких воєн.

Прекрасні гори Кавказу, мальовнича й щедра земля, на якій живе гордий і волелюбний народ, завжди принаджували завойовників. Загарбницькі походи російських царських військ проти кавказьких народів тривали протягом 1840-1845 років.

Там, на Кавказі, загинув товариш Шевченка — Яків де Бальмен...

Збентежений трагічною новиною, вражений мужністю горців, Кобзар почував справжню ненависть до неситих колонізаторів. Він прагнув викрити тих, хто проливав «не ріки, море» крові на Кавказі, висміяти лицемірну політику Росії.

Етнічні симпатії Шевченка були не лише на боці слов’ян. Нескорені кавказькі народи він змалював в образі титана — Прометея, якого «що день божий» мордує неситий орел.

«Не вмирає душа наша, не вмирає воля» — головне узагальнення Шевченка, яким він заперечує російську «теорію» кавказької війни. Імперське гасло «просвіти», «культури», «прогресу» («До нас в науку!») виявилося облудним — за ним приховане хижацтво ненаситної імперії. Чого може навчити імперська культура, якщо в її межах «од молдованина до фіна на всіх язиках все мовчить...»? Напевно, головна імперська наука, яку мусять засвоїти нескорені, — носити мовчки вічні кайдани.

Кобзар бачить, як святий хліб кріпаки замішують «кривавим потом і сльозами». Коли цар Микола І публічно засудив работоргівлю в Іспанії, Шевченко з убивчим сарказмом пише: «Продаєм або у карти програєм людей... не негрів... а таких... хрещених... но простих. Ми не гішпани». Кобзар продовжує зривати маски.

А волелюбних горців Шевченко порівнює із запорожцями, назвавши так само «лицарями великими». Саме до них він звертається з безсмертним закликом: «Борітеся — поборете!».

Мабуть, не виникає сумніву, що палке слово Кобзаря відгукнулося луною в серцях митців усього світу. І відомий поет з далекого Гаїті Рене Депестра колись сказав: «Шевченко з його сонячним темпераментом — це такий вогонь, який кидає свої відблиски на всі народи, що борються за справедливість і красу... Хай вітер Шевченкової поезії надимає і наші вітрила».

Варіант II

1. Основною думкою поезії Т. Шевченка «Росли укупочці, зросли...» є
Б
ствердження гармонії, взаєморозуміння, дружньої підтримки в родинному житті

2. Риси автобіографізму в образі ліричного героя присутні у творі Т. Шевченка
А
«Доля».

3. Укажіть, який художніх засіб створення комічного використано в поданому нижче уривку з поеми «Кавказ».
Слава! Слава!
Хортам і гончим, і псарям,
І нашим батюшкам-царям Слава!
В
сатира

4. Головна думка послання «І мертвим, і живим...» —
Г
заклик до об’єднання заради покращення долі народу

5. Катерину з однойменної поеми Т. Шевченка батьки вигнали з дому, тому що
В
із сорому перед односельцями

6. Реалістично-побутовий тип жіночої долі втілений Т. Шевченком у творі
Б
«Наймичка».

7. Установіть відповідність між пейзажами та назвами творів, у яких вони використані.
1Д, 2Г, 3В, 4А.

8. Схарактеризуйте ліричного героя поезій Т. Шевченка.
Лірика Шевченка — унікальне явище в світовій поезії. У поета так тісно переплелося соціальне й особисте, що в більшості випадків неможливо визначити межу між автором і його ліричним героєм. Твори Кобзаря передають усю можливу гаму благородних людських почуттів — від сердечної ніжності матері, яка схилилася над дитячою колискою, до палючої ненависті полум'яного революціонера, який вірить, що «царя до ката поведуть».

Неперевершена мистецька досконалість лірики Шевченка викликає щире захоплення все нових поколінь і читачів, і дослідників його творчості, яка випередила свій час на століття. Поезія  Шевченка для духовного життя народу — як вода, повітря: вона завжди потрібна людям, і скільки б не перечитували «Кобзар», ним ніколи не переситишся, як неможливо пересититися свіжим, чистим повітрям.

У кожному рядку поезії відчуваємо щире, гаряче почуття, схвильованість.

У часи лихоліття поет сумує разом з народом, переживає його горе — поневолення — як своє власне. Тому й стають його думи на папері «сумними рядами». Поет пише не для себе і не для розваги панства: він посилає своїх «дітей» на рідну Україну, до знедоленого, пригнобленого царизмом і лютою кріпаччиною народу. Найвища нагорода для народного поета — знайти співчуття серед простого люду:

Одну сльозу з очей карих —
І пан над панами!

9. А Доведіть, що життя Т. Шевченка — подвиг.
Твори геніальних поетів ніколи не бувають прочитані до кінця. Що більше пізнаєш справжнього Шевченка, то більше в його творах знаходиш незвіданого. Його феномен залишається до кінця не пізнаним. А чари його слова, мені здається, не будуть розгадані ніколи. Такою самою мірою, як і загадка його генія, хвилює нас його життєвий шлях. Схиляєшся перед силою його духу, характеру.

Трагічною була його доля. Сирітство, поневіряння в наймах, жодної рідної душі поруч. І це в період життя, який вважають найсвітлішим, найщасливішим. Одна-однісінька за все життя усмішка долі — звільнення від кріпацтва. Яким треба було бути сильним і цілеспрямованим, щоб за кілька років надолужити те, що набувається десятиріччями: здобути освіту, оволодіти майстерністю художника. Його знання з історії, українського фольклору, літератури, української мови по-справжньому енциклопедичні. Справжній подвиг Шевченка я вбачаю в тому, що він став основоположником української літератури, національної мови.

Б Розкрийте зміст поданого нижче висловлювання Т. Шевченка, навівши приклади із сучасного поетові життя та нашої дійсності. А всім нам вкупі на землі Єдиномисліє подай І братолюбіє пошли.
Біблія входить у поезії Кобзаря не просто як данина традиції, а як намагання донести пам’ятку християнської культури до свідомості рідного народу, до того ж його рідною мовою, осмислити шлях українців у світі крізь призму вічної символіки.

Слова з “Молитви” Тараса Шевченка “Мені ж, мій Боже, на землі надай любов, сердечний рай! І більш нічого не давай!” могли б стати епіграфом до всієї його творчості. Адже саме в молитві людина виражає свої сокровенні мрії та бажання.

Надзвичайно мало було єдності та згоди між нашими людьми за часів Шевченка, бо кожний тягнув у свій бік, як йому вигідніше й корисніше, як наслідок такого стану народ ніс важке ярмо неволі й терпів страшне лихо.

Думаючи про волю українського народу, мусив також донести до нього ідею єдності й згоди, пробудити силу в тих, хто прагне добра, правди, чистоти, щирої дружби.

Варіант ІII

1. Т. Шевченка шанують у всьому світі, на всіх континентах є йому пам’ятники, тому що він
А
виразив почуття всіх пригноблених, але свободолюбних народів.

2. Ідеєю вірша Т. Шевченка «Ісаія. Глава 35» є
Б
віра у вільне, щасливе майбутнє.

3. Укажіть, який засіб створення комічного використано в поданому нижче уривку з поеми «Кавказ».
Отам-то милостивії ми
Ненагодовану і голу
Застукали сердешну волю
Та й цькуємо.
В
сатиру

4. У творі Т. Шевченка «І мертвим, і живим...» стверджується, що панам за те, що відвернулися від народу, загрожує
В
повстання народу

5. Ганна з поеми Т. Шевченка «Наймичка» все життя працювала на господарів, доглядала їхню дитину як рідну, тому що
Г
була рідною матір’ю хлопчика

6. Катерина з однойменної поеми Т. Шевченка пішла з рідного села, тому що
Б
її вигнали батьки.

7. Установіть відповідність між героями Т. Шевченка та назвами творів, у яких вони зустрічаються.
1В, 2Г, 3Д, 4А.

8. Розкрийте значення образу Прометея в поемі Т. Шевченка «Кавказ».

1 варіант

У образі Прометея поет показав волелюбність народів царської Росії, а в образі «неситого» орла — царизм, який «карає... що день божий добрі ребра й серце розбиває». Кожний з образів яскраво вимальовується через протиставлення один одному, зокрема, жорстокість одного (орла) і живучість іншого (Прометея).

Створюючи образ Прометея, Т. Шевченко не йшов сліпо за відомим грецьким міфом, а взяв тільки деякі його деталі, потрібні для втілення задуманого, а саме: трагічність і безсмертя Прометея. Згадавши його страждання, поет найбільше говорить про стійкість закутого Прометея, яку не зможе подолати орел. Народ безсмертний, його кров «живуща». Поет радіє з приводу того, що серце народу «знову оживає і сміється знову». Як гімн нескореності народу звучать натхненні слова автора:

Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля.

2 варіант

Прометей у давньогрецькій міфології — титан, покровитель і захисник людей, який викрав вогонь з Олімпу й віддав людям. За це Зевс жорстоко покарав його: наказав прикувати до скелі в Кавказьких горах. Щодня орел клював у нього печінку, яка за ніч виростала знову. У Т. Шевченка Прометей — це народ. Безсмертя Прометея — безсмертя народу; це узагальнений символ нескореності народу, невмирущості його прагнень до свободи, волі, державної незалежності.

9. А. Напишіть висловлення з теми: «Жінка — уособлення земної краси, материнства, джерело добра, що змінює світ» (за творами Т. Шевченка та власними спостереженнями й міркуваннями).

1 варіант

З перших сторінок «Кобзаря» читач поринає у безмежний дивосвіт шевченкових образів, але найбільше хвилюють долі обездолених дівчат — Причинної, Катерини, Тополі, наймички Ганни, Мар’яни — черниці... Поет милується їхньою красою — як зовнішньою, так і душевною, щирістю, безпосередністю. Але світ такий жорстокий! Зло, зрада, підступність, людська байдужість і заздрість ламають, нівечать душі цих жінок, забирають або розум, або життя... То чому ж майже всі ранні твори Кобзаря, присвячені темі жіночої долі, закінчуються трагічно? На мою думку, вчителем Шевченка було саме життя. А воно — педагог суворий. І чи бачив хлопчик — кріпак біля себе взірець жіночого щастя? Ні! Бо

... матір добрую мою
Ще молодую — у могилу
Нужда та праця положила.

Жорстоко повелася доля і з сестрами поета:

Сестри! Горе вам,
мої голубки молодії,
Для кого в світі живете?
Ви в наймах виросли чужії,
У наймах, сестри, й умрете!

І перше кохання Шевченка, Оксану, що «... утирала мої сльози...», теж чекала страшна роль жінки_кріпачки, що не належить ні своєму чоловікові, ні дітям, ні, власне, сама собі. Вона — товар і цим все сказано! Так чи могла бути щасливою жінка за страшних умов кріпаччини?

Т. Шевченко — гнівний борець проти соціальної несправедливості, а жіночі понівечені долі — яскраві аргументи. Поет стверджує, що лише воля може подарувати жінці щастя. Як приклад — образ Оксани із поеми «Гайдамаки». Вона пройшла через тяжкі випробування — вбивство батька, полон,— але все ж таки отримала омріяне щастя. Оксана вийшла заміж за коханого чоловіка, гайдамаку Ярему, бо ці молоді люди — вільні, вони — господарі своєї долі.

Отож, для поета воля і щастя — поняття тотожні і нерозривні.

Підтвердження цьому ми знаходимо у поезії «Ликері», присвяченій коханій жінці поета, з якою він хотів одружитися:

... І вольную святую душу,
І руку вольную, мій друже,
Подай мені.

Як бачимо, Т. Шевченко створив яскраві, неповторні жіночі образи. Вони й досі хвилюють читача, примушують замислитися, вчать, перше за все, бути Людиною. Справжня Людина ніколи не примусить страждати, не бажатиме зла іншому. І, звичайно, кожним рядочком своєї поезії Т. Шевченко закликає:

«Люди! Бережіть жінок! Даруйте їм любов і щастя! Адже вони цього варті...»

2 варіант

Гортаючи сторінки «Кобзаря», ми постійно зустрічаємо образи матерів. Різні це жінки: є серед них такі, що, бажаючи щастя дітям, дбають лише про матеріальний здобуток і готові заради цього загубити кохання («Мар’яна_черниця», «Тополя»). Є нещасні матері — покритки, котрі, не в змозі перенести сором, гублять своїх новонароджених дітей («Русалка»). Та подібних персонажів у поезіях Т. Г. Шевченка небагато. Переважають зовсім інші — зворушливі образи відданих, жертовних у своїй материнській любові жінок. Недарма Шевченко з пошаною підкреслює:

Слово «мамо». Великеє,
Найкращеє слово.

І заради того, щоб почути це слово від своєї дитини, героїні великого Кобзаря спроможні на все. Для молодої матері увесь світ зосереджується у дитині. Мати приділяє дитині всю свою увагу: годує, слідкує за чистотою, бавить. І дуже рано починає замислюватися над її долею, над тим, яке місце посяде її кохане дитя серед людей. А щоб це місце було гідне, треба не лише годувати сина чи дочку, треба їх виховувати. Шевченківська добра мати — чи то селянка («Сова») чи полянка («Княжна») — хоче дати своїй дитині освіту. Так, княгиня для своєї доньки:

І книжечок з кунштиками
В Ромні накупила.
Забавляла, розмовляла,
І Богу молитись,
І азбуку по кунштиках
Заходилась вчити.
(«Княжна»)

А неписьменна селянка теж хоче вчити свого сина.

День і ніч працювала вона, бідна вдова,

І синові за три копи
Жупанок купила,
Щоб і воно, удовине,
До школи ходило.
(«Сова»)

Кожна мати мріє про щасливе майбутнє своєї дитини, молить Бога за неї. Мотив материнської святої молитви — найпоширеніший у поезіях Шевченка:

…Мати повивала
Мене, малого, і вночі
На свічку Богу заробляла:
Поклони тяжкії б’ючи,
Пречистій ставила, молила,
Щоб доля добрая любила
Її дитину…

Материнська любов жертовна. Шевченківські героїні здатні цілком забути себе заради дітей. Роздягнені, голодні, старі жінки мандрують по різних землях, відшукуючи «діточок», що їх доля розкидала по далеких місцях.

Син може забути матір, а вона ніколи його не забуде, до останнього подиху буде вірити, що зустріне, обніме свою дитину. І ця надія зігріває взимку самотню Сову, дає сили не просто вижити, а стати мудрою лікаркою героїні поеми «Відьма». Мати здатна в усьому обмежити себе заради дитини. Так, наприклад, мандруючи з малим сином, вигнана батьками Катерина (з однойменної поеми) вимушена жебракувати. І отримавши якісь дрібні гроші, не хліб, не хустки собі купує молода жінка, а медяник для свого Івася.

Особливе місце у Шевченківській галереї портретів матерів займає героїня поеми «Наймичка». Породивши сина, Ганна підкидає його заможним літнім людям, у яких немає дітей. Зрадівши, старі всиновлюють маля, а Ганна наймається до них служити. Привітна, роботяща, вона швидко стає своєю у господі, встигає поратися «і у хаті, і на дворі, і коло скотини». А найкраще доглядає малого Марка:

А коло дитини
Так і упада, ніби мати:
В будень і в неділю
Головоньку йому змиє,
Й сорочечку білу
Що день божий надіває,
Грається, співає.

Марко дуже любить наймичку, шанує її, запрошує бути на його весіллі за матір, бо стара господиня померла. Вся сім’я: і Марко, і старий Трохим, а згодом і дружина Марка, і їхні діти — ставляться до Ганни, як до найближчої родички. Проте вона не користується цим і відмовляється брати участь у весіллі, часто ходить на прощу до Києва. Вона не може жити без сина та його родини і водночас не наважується сказати Маркові правду, бо за моральними нормами того часу така правда осоромила б її кохану дитину. Ганна весь час картає себе і лише перед смертю встигає сказати Маркові, хто вона йому. Так усе життя ця мужня жінка присвятила синові і, забувши себе, зробила все, щоб не засмутити його, щоб не заплямувати його долю, його майбутнє.

Провідний для Шевченківської поезії образ матері підкорює читача своїм ліризмом, теплотою, ніжністю. Відчувається, що це найсвятіше для художника поняття. Недаремно воно розширюється до меж Батьківщини, яку повсякчас великий Кобзар називає ненькою, плаче над її тяжкою долею, картає її зухвалих та невдячних дітей, але сподівається, що Вітчизну — матір чекає краще майбутнє:

Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
Благословить дітей своїх
Твердими руками
І діточок поцілує
Вольними устами.

3 варіант

Такого полум’яного культу материнства, такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу.
Максим Рильський

Тарас Шевченко все життя низько схиляв голову перед українською жінкою. Біль і гнів за скалічені жіночі долі виливався в пекучі рядки звинувачень, трепетні слова любові, гіркі сльози співчуття. Усьому світові прагнув він розповісти про страждання, яких, здається, не здатна витримати тендітна жіноча душа. Це відображено і в назвах його творів: «Відьма», «Слепая», «Сова», «Мар’яна-черниця», «Наймичка»... Божевільні від горя, блукали попідтинню українські красуні, тяглися до неба тужливими тополями, сивими совами вили над загубленими долями дітей. І виривалося з глибин Шевченкової душі: «...моя се мати і сестра, моя се відьма, щоб ви знали»!

Великий Кобзар став на захист українського жіноцтва. Образи його творів — вічна й незагоєна рана. Це був його біль, його страждання, його бажання помститися тим, хто на сліпих, наймичок і відьом перетворив українських матерів. Він уславив жінку за чистоту й любов, вірність і велич.