Контрольна робота 6. П. Куліш «Чорна рада». Марко Вовчок «Інститутка»

Варіант І

1. Чорна рада — це
Г
великі збори, вибори за участі простого народу

2. Полковник Іван Шрам з роману П. Куліша «Чорна рада» приїхав до Києва
В
зустрітися із Сомком для вирішення державної справи

3. Гвинтовка, родич Череваня з роману П. Куліша «Чорна рада», відзначався
Б
жорстокістю, жадібністю

4. Інститутка в однойменному творі Марка Вовчка вважала головними для себе дисциплінами в пансіоні
Б
музику, танці, французьку мову

5. Прийнявши пропозицію полкового лікаря одружитися, панночка найбільше зраділа, що
А
у чоловіка є свій хутірець

6. Кульмінаційним моментом у повісті Марка Вовчка «Інститутка» є
Г
побиття панею бабусі, напад на Устину

7. Установіть відповідність між героєм і його портретом.
1Г, 2Б, 3Д, 4В.

8. Порівняйте образи Я. Сомка та І. Брюховецького.
У романі «Чорна рада» П. Куліш показав нам два протилежних образи: Сомка і Брюховецького. Ці персонажі — українські гетьмани, які стоять по різні боки історичного моменту. Сомкові автор симпатизує, милується ним, змальовуючи його портрет. Сомко був освіченою людиною, розумною, талановитою. Саме на нього П. Куліш покладав надію, що він своєю сильною рукою об’єднає всі землі України у незалежну державу. Ця людина вміє тримати себе впевнено, вірить у свою перемогу в боротьбі за ладу. Він цінує у козаків гордість, побратимство, їхню честь. Як мудрий державний діяч, мріє звільнити Україну від будь-яких ворогів. Та, на жаль, Сомко був самовпевненим і жорстоким по відношенню до простих людей та запорожців.

І все ж він мужній, благородний, відваги йому не бракує. Загибель Сомка автор розуміє як трагедію цілого народу.

Іван Брюховецький — протилежність Якиму Сомку, бо він уособлює в собі всі негативні риси характеру: лихий, підступний, лицемірний, жорстокий. Це людина без совісті і честі; він гірше за Сомка гнітив народ. Дуже любив владу, тому підкупом та обіцянками зумів привернути на свій бік більше прихильників козацької старшини і навіть московських представників. Здобувши владу, він жорстоко розправився з тими хто підтримував Сомка.

Отже в образі Сомка автор втілив почуття патріотизму бо його турбує доля свого народу землі. Брюховецький — уособлення всього лихого, що призводить до кровопролитної війни.

9. А З’ясуйте, які ідеї давньої та нової української літератури актуальні й у наш час. Покажіть це на прикладі одного із творів.
Твори, які ми вивчали, зберігають пам’ять про різні історичні епохи й людей, які жили в ті часи, їхні думки й переживання, прагнення і мрії. Але художня література попередніх століть не лише викликає до життя голоси минулого. Вона спрямовує нас у майбутнє, щоб ми могли скористатися ідеями й художніми відкриттями митців у власному житті. Особисто для мене творчість Тараса Григоровича Шевченка займає особливе місце не тільки з точки зору культурологічної, але і з політичної. У його творах я побачив все: і славне минуле, і сьогодення, яке зустрічаємо щодня, і майбутнє, і ліки від зневіри.

Шевченко багато писав про славне минуле — бо це те, на чому ми стоїмо, чим маємо пишатися. Це те без чого не буде майбутнього. Багато років це наше минуле намагалися спаплюжити, зробити смішним. Проте зараз українське минуле стає модним. Молоде покоління пишається тим, що воно говорить українською, є нащадком славних козаків.

Є у нас багато розчарувань, особливо у політичних елітах. І Шевченко передбачав ці розчарування. Геніальний поет наголошував, що національна гідність і єдність потрібні для того, щоб вибороти омріяну Волю. Тому і прозвучало: "Розкуйтеся, братайтеся!" Це вже не прохання співати, танцювати чи говорити українською мовою. Це чітко висловлене бажання бути повноправним господарем у власному домі.

«Борітеся — поборете! Вам бог помагає!» — так говорив Шевченко, немов натякав, що український народ ніколи не терпів сваволі й тиранії. Революція Гідності відбулася не так через прагнення українців до Європи і бажання якихось економічних та матеріальних вигод, з якими пов’язують "європейське майбутнє", як через аморальність влади, через спробу принизити й обдурити народ. Це була боротьба за моральну константу, за правду, чесну політику. За ці моральні цінності українці в усі часи були готові віддати життя. Недарма одним із символів Революції Гідності був образ Шевченка.

Б. Продовжте історію Устини й Прокопа з твору Марка Вовчка «Інститутка».
Устина — віддана дружина. Коли пани віддали Прокопа у москалі, до Києва разом з ним виїхала й Устина. ЇЇ життя в місті трохи покращало, бо вона вже не залежала від панів і сама заробляла гроші для родини. Коли Прокіп пішов з військом у похід, Устина живе спогадами про нього, вірою в краще майбутнє.

Провідною рисою характеру Прокопа є оптимізм. Про це говорить Устина, коли Прокопа пан вже розпорядився віддати в солдати: «Прокіп мене розважає, доводить мені, що це лихо дочасне, що повернусь, каже, — будемо вільні».

Прокіп вбачає шлях до волі у бунті проти панів, що переконливо звучить в його мові.

Прокіп — рішучий, щирий, людяний до таких же знедолених, як і сам. Він наділений не лише духовною красою, але й зовнішньою: «високий парубок, ставний, поглядає, всміхається.

Що чекало Прокопа в царській армії, легко зрозуміти, перечитавши «Артикул військовий». Порушників очікували покарання, які залежали від ступеня провини і визначалися військовим судом. За «чарування» належало спалення, за наругу ікон — відсікання голови. Найпростішим покаранням в армії були шпіцрутени, коли порушника проводили з прив'язаними до рушниці руками між двома шеренгами солдатів, які наносили йому по спині удари товстими прутами. Строго карали за погане утримання зброї, за умисне псування його або за «залишення рушниці в полі»; за продаж або програш свого обмундирування карали продавців і покупців. За триразове повторення цього проступку винного засуджували до розстрілу. Тож, знаючи характер Прокопа, його чекала досить тяжка доля солдата царської армії.

Варіант II

1. Пантелеймон Куліш був відомим письменником, але не
Г
композитором, автором багатьох музичних творів

2. Полковника-попа Івана Шрама найбільше турбувало те, що
Б
в Україні чвари, боротьба за гетьманську булаву

3. Для Кирила Тура та Петра Шрама наслідком викрадення та повернення Лесі Череванівни було те, що
В
тяжко поранено обох — Петра й Кирила

4. Основним художнім прийомом, який використовує Марко Вовчок у повісті «Інститутка», є
Б
антитеза

5. Панночка з повісті Марка Вовчка «Інститутка» завоювала серце полкового лікаря,
А
прикинувшись хворою

6. За те, що Прокіп заступився за свою дружину (повість Марка Вовчка «Інститутка»), його
В
віддали в солдати

7. Установіть відповідність між героями та їхніми висловлюваннями.
1В, 2Б, 3А, 4Д.

8. Сформулюйте одну з основних ідей П. Куліша, утілену в образах родини Череванів з роману «Чорна рада».
В образі Михайла Череваня змальовано новонародженого українського пана. За своїм характером він добродушний, щирий, гостинний і веселий. Загалом Михайло Черевань, дружина Меланія і дочка Леся — люди ввічливі й доброзичливі. Із симпатією малює розповідач Черевниху: «Молодиця свіжа й повновида, пряма, як тополя». Так само лаконічно, але виразно описує Лесю: «Чи заговорить, чи рукою поведе, чи піде по хаті — так усякому на душі, мов сонечко світить».

Для автора це ідилічна українська родина, як і саме хутірне життя, із якою пов'язував розквіт України. Благополуччя й гармонію Череванів увиразнює мальовнича природа: «Сонце світило стиха, без жари; і любо було поглянути, як воно розлилося по зелених вітах, по сукуватих, мохнатих дубах і по молодій травиці. Пташки співали і свістали усюди так голосно да гарно, що все кругом неначе усміхалося. Хутір обняла річка з зеленими плавами, лозами і очеретами».

Поступово розкривається життя безтурботного хуторянина, доброго господаря, який живе в злагоді з природою, занурившись у патріархальний світ. Із замилуванням розповідає автор про заможні статки Череваня, докладно змальовує інтер'єр хати, загалом багатий побут: «У хаті, як у віночку; хліб випечений, як сонце...». Родина плекає українські звичаї, культуру хутірного буття.

9. А Назвіть спільне й відмінне в поглядах П. Куліша і Т. Шевченка, їхній громадській діяльності, творчості.
Два митці познайомилися під час першої подорожі Тараса Шевченка в Україну, пізніше Куліш описував це так: «Можна сказати, що це зійшовся низовий курінник, січовик, із городовим козаком-кармазинником. А були, справді, вони представники двох половин козаччини». Ці слова й пояснюють розбіжності в їхніх поглядах, які згодом переростуть у гостру дискусію між Шевченком і Кулішем.

Про взаємостосунки цих воістину геніальних українців написано чимало. Вони — сперечалися, сварилися, мирилися й товаришували, але однозначно — шанували один одного й це було взаємно. Вони разом брали участь у діяльності Кирило-Мефодіївського товариства. Шевченко позитивно оцінив перше видання «Граматки» Куліша і особливо його «Записки о Южной Руси». Появу «Кобзаря» і «Гайдамаків» Куліш зустрів прихильно, але відразу ж почав нав’язувати Шевченкові свої ідейно-естетичні уподобання. Він радив внести значні виправлення в текст «Катерини», «Івана Підкови», «До Основ’яненка». Майже всі його поради Шевченко відхилив. Це були перші ознаки ідейно-художніх розходжень, що поступово розвели їх. Хоча і за життя Кобзаря, і особливо після його смерті П. Куліш багато зробив для збереження літературного спадку Тараса Шевченка.

Куліш, як ніхто, перший зрозумів і розкривав для інших силу геніального Кобзаревого слова, значення його для пробудження і самоусвідомлення народу. Згодом він був ще й редактором низки Шевченкових творів. П. Куліш позитивно поставився до творів Т.Шевченка, опублікованих у «Кобзарі» (1840) та поеми «Гайдамаки», побачив у їх авторі поета, який мав величезне значення для розвитку української літератури. Пізніше, згадуючи про зустріч з поетом після приїзду його на Україну 1845 року, він писав: «Це вже був не Кобзар, а національний пророк... Для мене ж сяйво духа його було чимся надприроднім».

У деяких поглядах вони, Шевченко та Куліш, бувало, й розходилися, але ж сходились у головному — в любові до України, в бажанні їй волі та добра.

Б Продовжте історію Назара — героя повісті «Інститутка» М. Вовчка.
Непокірний, волелюбний Назар є окрасою повісті «Інститутка» М. Вовчка. Про це свідчать його слова, якими він заспокоює Устину: «...чого плачеш. Гірше не буде. От чи буде краще — не знаю», — розуміючи, що гірше під'яремного, кріпацького життя нічого не може бути. За словами кріпака "біда біду перебуде, одна мине — десять буде".

Коли молода дружина Катря божеволіє й гине, її чоловік Назар втікає. Прощаючись у Києві з Прокопом і Устиною, він говорить: «Тепер я вільний хоч на півроку, з собаками не піймають».

В уста Назара письменниця вкладає прислів’я — мрію народу про волю:

«Мандрівочка — рідна тіточка».

Здається, саме оце бажання волі привело б Назара у вільні степи України. А можливо б навіть у ряди повсталого народу.

Варіант ІII

1. Події, зображені в романі П. Куліша «Чорна рада», відбувалися
Г
1663 року

2. Іван Брюховецький, герой роману П. Куліша «Чорна рада», завоював довіру запорожців і черні
Б
своїми обіцянками, панібратством

3. Кирило Тур намагався врятувати Якима Сомка навіть ціною власного життя, тому що
В
був відданий козацькому обов’язку, Україні

4. Основною проблемою, яку порушує Марко Вовчок у повісті «Інститутка», є проблема
А
особистої волі, кріпацтва

5. Полковий лікар, чоловік панночки з повісті Марка Вовчка «Інститутка», виявив себе як людина
В
безвільна, безпринципна, байдужа

6. Марко Вовчок протиставляє аристократизм за духом аристократизму за походженням через образи
Г
Устини й інститутки

7. Установіть відповідність між художніми засобами та їхніми визначеннями.
1А, 2В, 3Д, 4Г.

8. Визначте, які авторські ідеї втілені в образах Кирила Тура, Івана Шрама та Божого Чоловіка — героях роману П. Куліша «Чорна рада».
Основна авторська ідея, що втілена в образах Кирила Тура, Івана Шрама та Божого Чоловіка — це утвердження думки про необхідність національної злагоди українців, про те, що провідною силою для розумної організації українського суспільства є його національна еліта (культурна, освічена, здатна до мудрого державотворення).

Курінний отаман Кирило Тур утілює ідею свободи, братерства, лицарський дух запорозького козацтва. Характерник, вічний блукалець. Він переконаний, що головне — це честь і слава, а також уміння в чесному бою захистити свою честь і честь Вітчизни. Тур відзначається високою політичною свідомістю. Свідченням цього є епізод, коли Кирило вирішує ціною власного життя врятувати від страти Сомка. Козак не думає про себе, він розуміє, яку важливу роль відіграє Сомко як гетьман у державотворчому процесі.

Паволоцький полковник Шрам, палкий поборник об’єднання України… Чесний і скромний, Шрам не терпить людей, які продалися шляхтичам за «лакомство нещасне» і злигалися з поневолювачами народу… Образ Шрама, козацького полковни­ка і священика в одній особі, — це узагальнення характеру запорожців-старшин, їхніх звичаїв і патріотизму.

Важливим є і образ божого чоловіка в романі. Ось як Куліш розкрив внутрішню логіку цього образу: «Дух нашого плем’я, дух людськості, дух богочоловічності виявив себе поважними і праведними художніми лицями, як-от батько і мати Марусині у Квітки, як-от Катеринині батько і мати в Шевченка, як-от Кирило Тур і божий чоловік у мене...». Отже, божий чоловік — це кобзар, проповідник козацької слави, прибічник боротьби за цілісність України, носій моральної правди.

9. Б Напишіть есе про вклад П. Куліша в розвиток української літератури.
Пантелеймон Куліш належить до тих діячів, які, будучи багатогранно обдарованими, зробили величезний внесок у розвиток української культури, літератури, мистецтва, мови, науки. Він був прозаїком, поетом, драматургом, перекладачем, з багатьох європейських мов, ученим-літературознавцем та критиком, фольклористом, істориком, етнографом, педагогом, дуже багато зробив як видавець, громадський діяч.

Уся творчість та громадська діяльність П.Куліша — неоднозначна, суперечлива. «Наділений великим талантом, але ще більшою амбіцією., Куліш протягом свого довгого життя переходив найрізноманітніші зміни, топтав найрізноманітніші сліди, виступав у найрізноманітніших ролях і полишив по собі багату літературну спадщину, в якій обік цінного, було багато схибленого, багато суперечностей..» — так відгукнувся про нього І.Франко в “Нарисі історії українсько-руської літератури до 1890 р.”.

Внесок П.Куліша в українську культуру, мову та літературу вагомий і безперечний.

«Чорна рада» одразу ж після виходу у світ здобула широке визнання. Щире захоплення романом висловив «братчикові» Тарас Шевченко. У листі він написав: «Спасибі тобі, Богу, милий друже мій великий.., особливе, спасибі тобі за “Чорну раду”. Я вже її двічі прочитав, прочитаю і третій раз… Дуже, дуже добре ти зробив, що надрукував “Чорну раду” по-нашому». Згодом І. Франко назвав Кулішів роман «найкращим твором історичної прози в українській літературі». Роман «Чорна рада» П. Куліша виявився важливим етапом утвердження нової української літератури. Він заклав підвалини розвитку української романістики ХІХ ст., поглибив психологізм, сприяв зацікавленню як читачів, так і самих письменників минулим України, героїчними й трагічними сторінками її історії.