Вправа 339

Пам’ятаю батька молодим і смаглявим, з тонкими рисами обличчя та ніби нетутешніми, надто ввічливими і доброзичливими манерами. Коли зирять з екрана нахабні брехливі очі новоявлених оракулів, постають у моїй пам’яті й душі очі мого батька: прекрасні й чесні очі втомленої одвічною працею людини. В його — зітханні втома людини, що все життя воювала з жадобою і крутійством, та так і не перемогла їх. Який же він був красень. Яке в нього було обличчя зі смаглявим рум’янцем на всю щоку! Яка горда постава! Які інтелігенті руки! Тепер ті руки обважніли й набрякли, а я їх пам’ятаю витонченими і ніжними. Золоті й добрі батькові ручечки...


Коментарі

Всього коментарів: 0