Вправа 395

1. Я цілую щодня твоє небо зоряне, на твоєму плечі спить Мала Ведмедиця, і, коли твоє серце десь в Австралії сердиться, в Україні у хмари злітаються ворони. [...], [...], і, (коли...), [...].

2. Мужні учені, бородаті, архіви кинулись трусить: чиїм ім’ям цей град назвати, щоб вознести на цілий світ. [...]: [...], (щоб...).

3. Юлькові приємно: він говорив про речі, яких Лілі навіть не знала, і почував себе першовідкривачем, учителем. [...]: [..., (яких...), і ...].

4. Ні, не було навіть страху: він звітрився разом з надією, бо коли в чоловіка вже й надія пощезла, то який може бути страх. [...]: [...], (бо...), то [який...].

5. Весняне сонце ще не було пекуче, воно лише приємно пригрівало живим теплом, і степ дихав вільготно. [...], [...], і [...].

6. Грає листя на веснянім сонці, а в душі — печаль, як небеса: він росте й співає яворонці, і згорає від сльози роса. [...], [...]: [...], і [...].